АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/2574/18

Провадження № 22-ц/787/1241/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Бондаренко Н. В., Боймиструка С. В.

секретар судового засідання - Шептицька С. С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач -Державне агентство водних ресурсів України

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року у складі судді Смолій Л.Д., ухвалене в м. Рівне, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА _1 звернувся з позовом до Державного агентства водних ресурсів України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обгунтовуючи свої вимоги тим, що наказом Держводагентства від 25.09.2017 р. №230-ос «Про звільнення ОСОБА_1» він був звільнений з посади начальника Рівненського обласного управління водних ресурсів 26.09.2017 р. за невиконання умов укладеного контракту, згідно з наказом 8 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підпунктами «а» та пункту 5.3 укладеного контракту, а саме невиконання доручень Держводагентства та умов контракту щодо погодження відпустки, відсутність контролю за утриманням та збереження державного майна, недотримання вимог чинного законодавства щодо інвентаризації активів та зобов'язань. У трудовій книжці зроблено запис, згідно якого його звільнено 26.09.2017 р.. Вважав своє звільнення незаконним і вчиненим з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, підстави, з яких його звільнено, не передбачені контрактом, роботодавцем порушено ряд вимог трудового законодавства: не вручено йому копію наказу про звільнення його з роботи, не проведено розрахунок в день звільнення, не повідомлено суми, належні йому при звільненні, не надано йому для підпису книгу обліку руху трудових книжок та особову картку працівника. З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати наказ Держводагенства № 230-ос від від 25 вересня 2017 року, поновити його на посаді начальника Рівненського обласного управління водних ресурсів, стягнути з Рівненського обласного управління водних ресурсів на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.09.2017 року по 20 квітня

2018 року в сумі 41 415,72 грн..

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що звільнення позивача здійснене на законних підставах, відповідачем було дотримано вимоги чинного трудового законодавства при проведенні процедури звільнення позивача, а тому позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі зазначає, що місцевим судом при ухвалення рішення визнано підставами для звільнення ті обставини, які згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не можуть бути умовами звільнення з посади керівника та розірвання контракту з ініціативи Держводагенства до закінчення терміну його дії, а саме такі умови звільнення, як невиконання доручень Держводагенства та умов контракту щодо погодження відпустки та недотримання вимог чинного законодавства щодо інвентаризації активів та зобов'язань не відносяться до жодного з підпунктів «а»-«е» пункту 5.3 Контракту.

Додає, що при вирішенні справи судом взято до уваги недоведені відповідачем обставини щодо відсутності з його боку контролю за утриманням та збереженням державного майна, адже на підтвердження таких посилань відповідачем не було надано жодного доказу, і тим самим допущено порушення процесуальних норм.

Доводить, що вибуваючи у щорічну відпустку, діяв у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог закону, а саме: за три тижні до початку відпустки надав Держводагенству заяву про відпустку та виплату допомоги на оздоровлення, на що відповідач рекомендував перенести відпустку; через кілька днів він повторно звернувся з поданням, та вибув у відпустку згідно з графіком відпусток працівників Рівненського облводоресурсів відповідно до наказу останнього від 07.08.2017р., про що листом повідомив відповідача.

Заперечує висновок місцевого суду щодо безвідповідального ставлення до своїх обов'язків з огляду на неможливість прибуття на засідання комісії з контролю за виконанням умов контрактів керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Держводагентства, та пояснює, що він повідомив секретаря й провідного інженера завчасно про свою тимчасову непрацездатність, яка підтверджена листком непрацездатності від 12.07.2017р., із дорученням довести даний факт до Держводагентства.

Звертає увагу суду на те, що неодноразово звертався до суду з клопотанням про виключення протоколу засідання комісії Держводагентства № 14 від 24.07.2017р. з числа доказів по справі, як недостовірний і такий, що спотворює дійсні факти та містить неправдиві відомості, проте клопотання було судом безпідставно відхилене, і більш того вказаний документ став однією з підстав для відмови в позові.

Вказує на помилковість висновку суду про те, що роздруківка електронної пошти щодо виконання умов контракту, яка підтверджує факт вчасного направлення звіту за 2015, 2016 та 6 місяців 2017 року, не є належним доказом, адже електронні листи є належними доказами, що підтверджено, зокрема, позицією Верховного Суду в постанові по справі № 910/5464/17 від 02.04.2018р..

Зазначає, що в оскаржуваному рішенні однією з підстав для звільнення слугує висновок

планового фінансового аудиту «Оцінка окремих питань фінансово-господарської діяльності установи» у Рівненському облводоресурсів та не враховано належність такого доказу, як фінансовий аудит до предмету позову (визнання незаконним наказу Держводагентства № 230-Ос від 25.09.2017р. «Про звільнення ОСОБА_1.»), оскільки у даному наказі про звільнення вищезгаданий аудит жодним чином не зазначається.

Звертає увагу на те, що службова записка завідувача сектору внутрішнього аудиту та господарського обслуговування Т. Колашник стосується притягнення його до відповідальності у порядку, визначеному ст. 149 КЗпП України, а його звільнення відбулося на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України та не містить ознак дисциплінарного стягнення, і така записка не є належним доказом у справі.

Покликається на неправомірність врахування місцевим судом при ухваленні рішення інформації зі службової записки начальника відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод Вінницького регіонального управління водних ресурсів ОСОБА_3, яка брала участь у роботі комісії з поглибленого вивчення діяльності Рівненської обласної державної адміністрації та районних державних адміністрацій Рівненської області, вважаючи її достатнім доказом у справі, не дослідивши цей доказ в судовому засіданні, чим грубо порушено вимоги ст. 229 ЦПК України.

Стверджує, що місцевим судом не було розглянуто ряду позовних вимог при вирішення спору, зокрема: 1. щодо видачі копії наказу про звільнення з роботи, з яким він був лише ознайомлений, при цьому сплативши відповідачу кошти саме за отримання копії наказу; 2. щодо довіреності Держводагентства на ім'я ОСОБА_4, яка мала бути посвідчена нотаріально, оскільки ОСОБА_4 не є працівником Держводагентства, а тому такий документ не може бути належним доказом у справі; 3. щодо виплати всіх належних сум у день звільнення згідно ст. 116 КЗпП України та повідомлення про них, чого відповідачем не було дотримано.

Звертає увагу суду на те, що в оскаржуваному рішенні зазначено про його притягнення до дисциплінарної відповідальності 21.04.2017р. та 11.07.2017р., оголошення догани за допущені порушення в роботі, виявлені комісією Держводагентства, та неналежне виконання посадових обов'язків, проте поза увагою суду залишилось, що обидва накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності визнані незаконними та скасовані в судовому порядку: рішенням Рівненського міського суду від 23.04.2018р. та постановою Апеляційного суду Рівненської області від 24.05.2018р..

Вважає неправомірним покладення на нього витрат по сплаті судового збору в сумі 640,00 грн., оскільки він як позивач у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку звільнений від його сплати відповідно до п. 1ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Державне агентство водних ресурсів України вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, ухваленим на підставі всебічно з'ясованих обставин справи та просить залишити його без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що її слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати.

Згідно ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду

першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що наказом № 69-ос від 23.04.2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Рівненського обласного управління водних ресурсів з 23.04.2015 року та укладено з ним контракт № 1 від 23 квітня 2015 року строком на 3 роки по 20 квітня 2018 року відповідно до наказу Держводагентства від 23 квітня 2015 року № 69-ос (далі Контракт) (а.с. 8).

Відповідно до наказу № 230-ос від 25.09.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Рівненського обласного управління водних ресурсів 26 вересня 2017 року за невиконання умов підпунктів «а» та «е» пункту 5.3 укладеного контракту, згідно з пункту 8 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, а саме за невиконання доручень Держводагентства та умов контракту щодо погодження відпустки, відсутність контролю за утриманням та збереженням державного майна, недотримання вимог чинного законодавства щодо інвентаризації активів та зобов'язань, та розірвано Контракт.

Відповідно до Положення про Державне агентство водних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 393, Держводагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства і гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

За пунктом 1.1. Положення про Рівненське обласне управління водних ресурсів яке затверджене наказом Держводагентства від 07.04.2011 №51 Рівненське обласне управління водних ресурсів є бюджетною неприбутковою організацією, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, і належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері розвитку водного господарства і гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України. Підпунктом 17 пункту 11 Положення про Державне агентство водних ресурсів визначено, що Голова Агентства утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює у межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно ч. З ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

В пункті 8 частини першої статті 36 КЗпП України зазначено, що підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст. 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх

індивідуальних здібностей і професійних навичок, норми КЗпП України надають право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Як зазначено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, судді повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами у контракті для його розірвання.

Підставою для звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України стало невиконання умов підпунктів «а» та «е» пункту 5.3 Контракту, а саме невиконання доручень Держводагентства та умов контракту щодо погодження відпустки, відсутність контролю за утриманням та збереженням державного майна, недотримання вимог чинного законодавства щодо інвентаризації активів та зобов'язань.

Умовами пункту 5.3 Контракту передбачено: керівник може бути звільнений з посади, а цей Контракт розірваний з ініціативи Агенства до закінчення терміну його дії, зокрема, за підпунктом «а» - у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов»язків, покладених на нього положенням про організацію та контрактом; за підпунктом «е» - у разі неналежного контролю за збереженням державного майна.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що жодних порушень умов контракту не допускав, а підстави його звільнення є надуманими.

Заперечуючи проти позову, Державне агентство водних ресурсів зазначило, що підставами для розірвання Контракту слугували вчинені позивачем дії, а саме:

-не прибуття на засідання комісії з контролю за невиконання умов контрактів керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управлінняДержавного агентства водних ресурсів України, що відбулося 12.07.2017 року;

-неналежне виконання вимогДержводагентства від 07.07. 2017 р. № 3771/10/11-17 щодо надання пояснень проведення перевірки Рівненським обласним управлінням протягом травня 2017 року Рівненського міжрайонного управління з одних і тих не питань;

-невиконання доручення Держводагентства від 07.07.2017 № 7/3-96 по наданню звіту щодо невиконання укладеного контракту за 2015, 2016 та 6 місяців 2017 року;

-невиконання доручень Держводагенства та умов Контракту щодо погодження відпустки;

-відсутність контролю за утриманням та збереженням державного майна;

-недотримання вимог чинного законодавства щодо інвентаризації активів та зобов»язань.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначені відповідачем факти дають підстави вважати про порушення позивачем умов Контракту і, як насідок, є підставами для розірвання Контракту.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погоджується, виходячи із слідуючого.

Судом першої інстанції не взято до уваги докази позивача про те, що він з 12 липня по 21 липня 2017 року перебував на лікарняному, а тому не зміг з»явитись на засідання комісії,

про що належним чином повідомив відповідача (а.с.66-68 т.1). Не надано оцінки факту направлення відповідачу Звіту щодо невиконання умов укладеного контракту за 2015, 2016 та 6 місяців 2017 року, який отриманий відповідачем 24.07.2017 року о 17 год.59 хв(а.с.71 т.1).

Окрім цього, суд першої інстанції не взяв до уваги, що конкретні проступки позивача, на які посилається відповідач, вчинені до 12 липня 2017 року, а наказ про звільнення виданий 25 вересня 2017 року.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що ОСОБА_1, в порушення умов п.3.3 Контракту, відбув у відпустку з 07 серпня 2017 року відповідно до наказу № 83-ОС від 07.08.2017 року, про що повідомив Державне агентство водних ресурсів листом № 01/1134 від 07.08.2017 року.

Відповідно до п.3.3 Контракту Керівник на свій розсуд визначає час та порядок використання відпустки (час початку, завершення, поділу її на частини тощо), попередньо погодивши з Агентством не пізніш як за два тижні до її початку.

Судом встановлено, що 18 липня 2017 року ОСОБА_1 звертався до Голови Держводагенства із заяву про надання йому відпустки тривалістю 31 календарний день з 07 серпня 2017 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення і така відпустка йому не була погоджена(а.с. 26 т.1).

07.08.2017 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до Державного агентства водних ресурсів про погодження його відпустки і одночасно повідомив про відбуття у відпустку згідно затвердженого і погодженого раніше з профкомітетом графіка відпусток.

Зазначене дає підстави вважати, що позивачем умови п.3.3 Контракту не порушувались, передбачену законодавством відпустку він використав відповідно до затвердженого графіка відпусток і після необґрунтованої відмови у погодженні відпустки за попереднім його зверненням.

Як на підставу дострокового розірвання Контракту, відповідач посилається на допущення порушеннь позивачем фінансово-господарської діяльності відповідачем, які відображені у Службовій записці, складеній за результатами проведення фінансового аудиту Рівненського обласного управління водних ресурсів. Разом з тим, вказана довідка не містить відомостей за який саме період проводилась аудиторська перевірка дійсності Рівненського обласного управління водних ресурсів.

Окрім цього, відповідач зазначає, що підставою розірвання Контратку також слугувала Службова записка начальника відділу використання водних ресурсів та моніторингу вод Вінницького регіонального управління водних ресурсів.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що перевірки фінансової дійсності за яким були складені вказані Службі записки проведені в рамках проведення контролю за діяльністю Рівненського обласного управління водних ресурсів відповідно до наказу від 15 березня 2017 року №39 «Про проведення перевірки».

Разом з тим, на виконання цього наказу від 15 березня 2017 року №39 «Про проведення перевірки» уже проводилась перевірка фінансової діяльності Рівненського обласного управління водних ресурсів і за результатами перевірки було встановлено ряд порушень, які

були зафіксовані у довідці про результати перевірки окремих питань діяльності, і наказом Державного агентства водних ресурсів України від 21 квітня 2017 року №108-ос «Про оголошення догани ОСОБА_1» позивача було притягнено до дисциплінарної відповідальності, у вигляді оголошення догани.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2018 року визнано незаконним та скасувано наказ Державного агентства водних ресурсів України від 21.04.2017 року №108-Ос, щодо оголошення догани ОСОБА_1, начальнику Рівненського обласного управління водних ресурсів.

Наведені обставини, які підтверджені доказами, що є в матеріалах справи, дають підстави вважати, що у роботодавця не було підстав для дострокового розірвання Контракту та звільнення ОСОБА_1 за п.6 ч. 1 ст.36 КЗпП України.

З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що наказ Держводагентства № 230-Ос від 25.09.2017р. «Про звільнення ОСОБА_1.» виданий з порушенням норм трудового законодавства, не відповідає умовам Контракту, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, то, на думку апеляційного суду, такі вимоги не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Норми ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Контракт має строковий характер, тому однією з основних підстав його припинення є закінчення його дії (ст. 21 КЗпП України).

Щодо питання про укладення, продовження та припинення трудових контрактів з керівниками державних підприємств, які належать до сфери управління Держводагентства, то ці обставини знаходяться поза компетенцією суду.

У зв»язку з тим, що строк дії Контракту закінчився 20 квітня 2018 року і ОСОБА_1 не може бути поновлений на попередній посаді.

Дострокове розірвання Контракту з ініціативи роботодавця, всупереч закону, дає підстави вважати ОСОБА_1 звільненим з підстав, передбачених п.2 ч. 1 ст.36 КЗпП України, у зв»язку із закінченням строку дії Контракту з 20 квітня 2018 року.

Не підлягають задоволенню також вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, і сторони такий факт визнають, ОСОБА_1 нарахування і виплата заробітно плати проводилась Рівненським обласним управлінням водних ресурсів.

ОСОБА _1 в позовній заяві просив стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з Рівненського обласного управління водних ресурсів.

Разом з тим, позивач зазначив відповідачем у справі Державне агентство водних ресурсів

України , який не є відповідальним за нарахування та виплату заробітної плати. Клопотань про притягнення до участі у справі співвідповідачем Рівненське обласне управлінням водних ресурсів позивач до суду першої інстанції не подавав.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

За п.6. ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до вказаної норми закону з Державного агентства водних ресурсів України на користь держави підлягає стягненню 1600 гривень судового збору.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були неповно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, внаслідок чого невірно застосовано правові норми при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає скасуванню в частині відмови у скасуванні наказу про звільнення та в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу із ухваленням в цій частині нової постанови про задоволення вказаних позовних вимог. Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, то апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду в частині їх вирішення та відмови у задоволенні, залишаючи рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.

Відповідно до ч. 1. ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Державного агентства водних ресурсів України про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Державного агентства водних ресурсів України № 230-ос від 25 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 та скасувати даний наказ.

Вважати ОСОБА_1 звільненим з підстав, передбачених п.2 ч. 1 ст.36 КЗпП України у зв»язку із закінченням строку дії контракту з 20 квітня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного агентства водних ресурсів України на користь держави судовий збір в сумі 1600(одну тисячу шістсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде складено 10 серпня 2018 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді : Бондаренко Н. В.

Боймиструк С. В.

Головуючий підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Бондаренко Н. В.

підпис Боймиструк С. В.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н. М.