РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2018 року Справа № 906/865/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України на рішення господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року в справі №906/865/17 (суддя - Тимошенко О.М.)
час та місце ухвалення: 17 жовтня 2017 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 09:56 год; повний текст рішення складено 19 жовтня 2017 року
за позовом Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України
до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради
про стягнення 124 666 грн 66 коп. та про спонукання до виконання рішення адміністративної колегії
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3;
відповідача - ОСОБА_4
Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.
ВСТАНОВИВ:
Житомирське обласне територіальне Відділення Антимонопольного комітету України (надалі-Позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради (надалі - Відповідач) про стягнення 56 666 грн 66 коп. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, 68 000 грн пені та про зобов'язання Відповідача виконати пункт 4 Рішення адміністративної колегії Позивача за №7-р/к від 29 квітня 2015 року в справі №3.5-23/2015 (том 1, а.с. 10; надалі - Рішення Позивача).
Позов Позивач обгрунтовує тим, що Відповідач штраф у встановлений законом строк не сплатив, перерахунок вартості послуг за 2014 рік не здійснив.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року позов було задоволено частково: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 56 666 грн 66 коп. штрафу та 68 000 грн пені; провадження в частині вимоги Позивача про спонукання Відповідача виконати пункт 4 Рішення Позивача шляхом виконання перерахунку вартості послуг у 2014 році було припинено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Позивача від 29 квітня 2015 року було оскаржене Відповідачем до господарського суду Житомирської області, рішенням якого у справі №906/885/15, у позові було відмовлено. Вказане рішення суду залишене без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій.
З огляду на що, суд першої інстанції прийшов до висновку, що станом на день подачі позову до суду та на день розгляду справи у суді розмір неоплаченого штрафу становить 56 666 грн 66 коп., а тому дана позовна вимога підлягає до задоволення. Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, дійшов висновку, що його виконано у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому вимогу в частині стягнення пені в розмірі 68 000 грн також було задоволено.
Що ж до позовної вимоги Позивача в частині спонукання Відповідача виконати пункт 4 Рішення Позивача, шляхом виконання перерахунку вартості послуг у 2014 році, то місцевий господарський суд прийшов до висновку, що в цій частині провадження підлягає припиненню за відсутності предмету спору, оскільки Відповідач здійснив такий перерахунок у травні 2017 року, що підтверджується наказом №50-в від 11 травня 2017 року (том 1; а.с. 27).
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення суду першої інстанції скасувати частково та в оскаржуваній частині прийняти нове, яким позовну вимогу щодо спонукання до виконання зобов'язання, передбаченого пунктом 4 Рішення Позивача, задоволити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач виходив з того, що метою з'ясування питання щодо припинення Відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке полягало у не веденні обліку фактично понесених витрат на надання кожної складової послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку окремо (як передбачено чинним законодавством України) та віднесення до витрат на поточний ремонт окремих видів виконаних робіт, які не відносяться до поточного ремонту, що призводить до нарахування зайвої плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій мешканцям житлових будинків, які обслуговує Відповідач та обґрунтованості сум проведених перерахунків, Позивачем були надіслані Відповідачу вимоги про надання інформації.
Як вказує Позивач, Відповідачем було надано перелік житлових будинків, по яких було проведено перерахунки за надані не в повному обсязі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за 2014 рік, розрахунки фактичних витрат на кожну складову послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку, та копії квитанцій за травень 2017 року.
Також у поданій апеляційній скарзі Позивач зазначає, що в результаті аналізу розрахунків фактичних витрат на кожну складову послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку, Позивачем встановлено, що дані розрахунки понесених витрат на надання кожної зі складових послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по житлових будинках, які обслуговує Відповідач, розраховані нормативним методом, виходячи із загальних понесених Відповідачем витрат на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Однак, як вказує Позивач, пунктом 6 Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви у їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року за № 970) передбачено, що обсяг фактично наданих послуг та виконаних робіт, пов'язаних з їх наданням, повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається у виконавця, зокрема наказами підприємства, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами-завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо.
Водночас, як вказує Позивач, вищевказаним Порядком також передбачено, що виконавці зобов'язані вести облік доходів, витрат та кількісних і якісних показників надання послуг щодо кожного будинку та кожної складової окремо.
Крім того, як зазначає Позивач, відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку за №16, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року за №318, до загальновиробничих втрат (змінних за постійних) відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залежать або не залежать від зміни обсягу діяльності. При цьому, загальновиробничі витрати (змінні та постійні) розподіляються прямо пропорційно на кожен об’єкт витрат, з використанням бази розподілу.
Як вважає Позивач, все вищевказане свідчить про невиконання Відповідачем пункту 4 рішення адміністративної колегії Позивача.
Ухвалою суду від 05 червня 2018 року (том 1; а.с. 64), з підстав, наведених в ній, апеляційну скаргу Позивача було залишено без руху. Водночас даною ухвалою було надано скаржнику 10-денний строк із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для повідомлення, у разі наявності причини майже піврічного пропуску строку на апеляційне оскарження.
Суд констатує, що 20 червня 2018 року на адресу суду від Позивача надійшло доповнення до заяви про поновлення строку (том 1; а.с. 92-94), в якій Позивач наводить причини пропуску на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, та просив залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - старшого по будинку №48 по вулиці Перемоги у місті Житомирі Вітрука ОСОБА_5 та старшого по будинку№5/20 по вулиці Короленко у місті Житомирі Шутовського ОСОБА_6.
Разом з тим, на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_7 про залучення його третьою особою яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача (том 1; а.с. 97-99).
Ухвалою суду від 21 червня 2018 року (том 1; а.с. 106), з підстав, викладених в ній, було відмовлено у задоволенні клопотань Позивача та ОСОБА_7 щодо залучення до участі у справі третіх осіб. Водночас, даною ухвалою Позивачу було поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження в справі, а також було витребувано у Позивача матеріали на 179 аркушах, за дослідженням котрих Позивач прийшов до висновку про невиконання Відповідачем рішення адміністративної колегії Позивача.
Суд констатує, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі суд від 21 червня 2018 року, Позивач надіслав на адресу суду докази (том 2; а.с. 1-182), які судом долучені до матеріалів справи.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 04 липня 2018 року в справі № 906/865/17 у зв'язку з перебуванням у відпустці (судді - члена колегії) ОСОБА_8, та відповідно до пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий склад, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В..
Ухвалою суду від 04 липня (том 2; а.с. 187) дану справу було призначено до розгляду на 08 серпня 2018 року на 16:30 год..
Суд констатує, що 20 липня 2018 року від Позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, з дорученням забезпечити проведення відеоконференції господарському суду Житомирської області (том 2; а.с. 190).
В свою чергу, ухвалою суду від 01 серпня 2018 року (том 2; а.с. 195) клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено.
Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 06 серпня 2018 року в справі №906/865/17 у зв'язку із перебуванням у щорічній основній відпустці судді (члена колегії) Маціщук А.В. та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторну автоматичну заміну складу колегії суддів.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до колегії суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..
Ухвалою суду від 06 серпня 2018 року апеляційну скаргу Позивача було прийнято у новому складі суду.
Суд констатує, що від Відповідача не надходило відзиву на апеляційну скаргу та не надавалися будь-які докази в спростування доводів апелянта.
В судовому засіданні від 08 серпня 2018 в режимі відеоконференції, представники Позивача підтримали доводи, наведені в апеляційній скарзі, з підстав, висвітлених в ній, просять її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати частково та прийняти нове, яким позовну вимогу щодо спонукання Відповідача до виконання зобов'язання, передбаченого пунктом 4 Рішення Позивача, задоволити.
В судовому засіданні від 08 серпня 2018 в режимі відеоконференції, представник Відповідача заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а провадження у справі просить закрити, з огляду на відсутність предмету спору, оскільки Відповідач здійснив перерахунок коштів у травні місяці 2017 року.
Заслухавши уповноважених представників Позивача та Відповідача, дослідивши докази, наявні в справі та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині щодо припинення позовної вимоги про спонукання до виконання рішення адміністративної колегії Позивача та в частині розподілу судових витрат.
При цьому Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29 квітня 2015 року адміністративною колегією Позивача було прийнято Рішення Позивача (том 1, а.с.10) , в резолютивній частині якого, зокрема, зазначено:
&lс;&?у;1. Визнати, що Відповідач протягом 2011 - 2014 років та поточного періоду 2015 року займає монопольне становище на ринку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах відповідної зони обслуговування м. Житомира з частками 100 відсотків відповідно.
2. Визнати дії Відповідача, які полягають у не веденні Відповідачем обліку фактично понесених витрат на надання кожної складової послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку окремо, як передбачено чинним законодавством України, та віднесення до витрат на поточний ремонт окремих видів виконаних робіт, які не відносяться до поточного ремонту, що призводить до нарахування зайвої плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій мешканцям житлових будинків, які обслуговує Відповідач, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом вчинення таких дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
3. За вчинення порушення, зазначеного в пункті 2 цього рішення, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накласти на Відповідача штраф у розмірі 68 000 (шістдесят вісім тисяч) грн.
4. Зобов'язати Відповідача у двомісячний строк з дня одержання рішення припинити порушення, зазначене в пункті 2 цього рішення, шляхом проведення перерахунку плати за надані не в повному обсязі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за 2014 рік.
5. Про виконання зобов'язання цього рішення повідомити Житомирське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у трьохденний строк з дня виконання.&?х;&?р;
Як слідує з матеріалів справи, вказане Рішення Позивача, Відповідач отримав 05 травня 2015 року (том 1; а.с. 14).
Судом встановлено, що за період з липня місяця по вересень місяць 2017 року, Відповідач сплатив частину штрафу на загальну суму 11 333 грн 34 коп..
Водночас, 04 липня 2017 року, Відповідач листом за №266/3 повідомив Позивача про затвердження графіку погашення штрафу та пені наказом №62-в від 04 липня 2017 року (том 1; а.с.22-24).
Крім того, керівником Відповідача видано наказ №50-в від 11 травня 2017 року "Про перерахунок плати за надані не в повному обсязі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за 2014 рік" (том 1; а.с.27-28).
Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (надалі - ОСОБА_9), антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Згідно статті 3 Закону, основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2)контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Статтею 4 Закону передбачено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону: у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі:
- розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;
- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;
- перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводити перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;
- проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
В силу статті 6 та пункту 1 частини 3 статті 7 Закону, у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема, вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики.
Статтею 22-1 Закону передбачено, що: суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України "Про захист економічної конкуренції", який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Згідно приписів статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Відповідно до статті Закону України "Про захист економічної конкуренції", останнім регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
ОСОБА_9 застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
Відповідно до статті 51 Закону України "Про захист економічної конкуренції", порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно статті 22 Закону, розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Згідно статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Згідно частин 1-3 статті 56 Закону: рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в іншій спосіб; рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання; особа, на яку накладено штраф за рішеннями органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двохмісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Тобто, Антимонопольний комітет має право приймати рішення про визнання вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, який повинен бути сплачений відповідачем у двохмісячний строк з дня отримання відповідного рішення, при цьому рішення Відділення є обов'язковим для виконання.
Разом з тим, суд констатує, що оспорюване рішення Позивача було оскаржене Відповідачем до господарського суду Житомирської області (яке залишене без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій), рішенням якого у справі №906/885/15, у позові було відмовлено.
Відтак, з огляду на усе вказане вище, суд апеляційної інстанції констатує, що станом на день подачі позову до місцевого господарського суду та станом на дату винесення господарським судом Житомирської області оспорюваного рішення, розмір неоплаченого Відповідачем штрафу становив 56 666 грн 66 коп.. Відтак, позовна вимога Позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 56 666 грн 66 коп.. є підставною та обгрунтованою, а тому підлягала до задоволення, що і було вчинено судом першої інстанції.
В той же час, апеляційний господарський суд констатує, що судове рішення по справі №906/865/17 в частині стягнення штрафу не оспорюється сторонами в апеляційному порядку.
Відтак, Рівненський апеляційний господарський залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.
Разом з тим, у зв'язку з пропущенням Відповідачем строку сплати штрафу, Позивач також просив суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 68 000 грн.
Суд констатує, що в силу дії за приписами статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції": за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу; розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України; за заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу; у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Перевіривши розрахунок пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розрахунок виконано вірно, у відповідності до вимог чинного законодавства, тому вимога в частині стягнення пені в розмірі 68 000 грн. також підлягала до задоволення, що і було вчинено судом першої інстанції.
В той же час, апеляційний господарський суд констатує, що судове рішення по справі №906/865/17 в частині стягнення пені не оспорюється сторонами в апеляційному порядку.
З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.
Що ж до позовної вимоги Позивача щодо спонукання Відповідача виконати пункт 4 Рішення, шляхом виконання перерахунку вартості послуг у 2014 році, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, на виконання пункту 4 Рішення Позивача, керівником Відповідача було видано наказ №50-в від 11 травня 2017 року (том 1; а.с.27-28).
На виконання даного наказу №50-в Відповідач вважає, що здійснив, відповідно до Рішення Позивача, перерахунок, що доводить повідомленням за травень 2017 року громадянину ОСОБА_10 (том 1; а.с. 28).
Проте, такі доводи суд вважає безпідставними та не доведеними належними і допустимими доказами в розумінні діючого на момент винесення оскаржуваного рішення ГПК України (в редакції до 14 грудня 2017 року включно) та в розумінні діючого на момент апеляційного розгляду ГПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року).
В силу дії статті 34 ГПК України (в редакції до 14 грудня 2017 року включно): господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 76 ГПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року): належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Разом з тим, в силу дії статті 86 ГПК України: суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, оцінивши повідомлення (том 1; а.с. 28) за своїм внутрішнім переконанням, суд не приймає його як належний і допустимий доказ виконання Рішення Позивача, адже пункт 4 рішення Позивача стосувався не виключно однієї квартири, що належить громадянину ОСОБА_10, а всіх споживачів, котрі обслуговує Відповідач.
Відтак, даний доказ аж ніяк не може свідчити про виконання Відповідачем пункту 4 Рішення Позивача. В той же час, суд констатує, що Відповідачем не надано інших доказів виконання а ні місцевому господарському суду, а ні апеляційному господарському суду, в той час, як обов'язок доказування (як за старою редакцією та і за новою редакцією ГПК України) факту виконання пункту 4 Рішення Позивача, покладався саме на Відповідача.
Крім того, суд апеляційної інстанції констатує наступне.
Пунктом 6 Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви у їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року за № 970 передбачено, що обсяг фактично наданих послуг та виконаних робіт, пов'язаних з їх наданням, повинен бути підтверджений відповідною первинною документацією, що зберігається у виконавця, зокрема наказами підприємства, табелем обліку робочого часу, розрахунковими листками нарахування заробітної плати робітникам, нарядами-завданнями, актами списання матеріалів, матеріальними звітами майстрів, актами виконаних робіт постачальних та підрядних організацій, документами, що підтверджують технічні показники будинку, тощо.
Водночас , вищевказаним Порядком також передбачено, що виконавці зобов'язані вести облік доходів, витрат та кількісних і якісних показників надання послуг щодо кожного будинку та кожної складової окремо.
Фактичні втрати щодо кожного окремого будинку за період нарахування (період перерахунку), визначаються з урахуванням розподіленої суми накладних витрат, затвердженого рівня рентабельності та податку на додану вартість (єдиного податку). При цьому виконавець оприлюднює склад фактично понесених витрат та обсяг запланованих і виконаних робіт та повідомляє споживачам про економію коштів і плани щодо їх використання на власному веб-сайті та/або в інший визначений ним спосіб.
Крім того, відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку за №16 (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року за №318): до загальновиробничих втрат (змінних за постійних) відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залежать або не залежать від зміни обсягу діяльності; при цьому, загальновиробничі витрати (змінні та постійні) розподіляються прямо пропорційно на кожен об’єкт витрат, з використанням бази розподілу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне вказати, що для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі.
Однак, як вже вказувалось вище в даній судовій постанові, що оспорюване рішення Позивача було оскаржене Відповідачем до господарського суду Житомирської області (яке залишене без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій), рішенням якого у справі №906/885/15, у позові було відмовлено.
В силу дії частини 4 статті 75 ГПК України: обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, оцінивши докази, надані Позивачем (том 2; а.с. 1-182) констатує, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами факт не виконання Відповідачем пункту 4 Рішення Позивача, а саме те, що Відповідачем не проведено перерахунок плати за надані не в повному обсязі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за 2014 рік.
Водночас, суд апеляційної інстанції ще раз констатує, що Відповідачем не надано інших доказів виконання Рішення Позивача ні місцевому господарському суду, а ні апеляційному господарському суду, в той час, як обов'язок доказування факту виконання пункту 4 Рішення Позивача, покладався саме на Відповідача.
Відтак, з огляду на все вищевказане, колегія суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що Відповідачем не виконано пункт 4 Рішення Позивача.
Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.
З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині щодо припинення позовної вимоги про спонукання Відповідача до виконання рішення адміністративної колегії Позивача (та в частині розподілу судових витрат).
Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України на рішення господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року в справі №906/865/17 – задоволити.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року в справі №906/865/17 – скасувати в частині щодо припинення позовної вимоги про спонукання до виконання рішення адміністративної колегії Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України та в частині розподілу судових витрат.
3. Прийняти нове, яким позов задоволити повністю.
4. Пункт 4 рішення господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року в справі №906/865/17 викласти в наступній редакції: "4. Комунальному підприємству "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради (10014, м.Житомир, вул.Старовільська, 14; код 13565123) виконати зобов'язання, передбачене пунктом 4 рішення адміністративної колегії Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України від 15 травня 2015 року № 13-р/к у справі № 3.5-26/2015, шляхом проведення мешканцям житлових будинків, які обслуговує Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради, перерахунок плати за надані не в повному обсязі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за 2014 рік."
5. Скасувати пункт 3 рішення господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року в справі №906/865/17.
6. Стягнути з комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради (10014, м.Житомир, вул.Старовільська, 14; код 13565123) на користь Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (10014, м.Житомир, майдан ОСОБА_11,12; код 20403042) витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви в розмірі 3 526 грн 67 коп. та витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 5 290 грн 01 коп..
7. В решті рішення господарського суду Житомирської області від 17 жовтня 2017 року в справі №906/865/17 - залишити без змін.
8. Доручити господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
10. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
11. Справу №906/865/17 повернути до господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови виготовлено 10 серпня 2018 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
