Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 242/1618/17

провадження № 61-1654св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, який діє в інтересах Держави Україна, на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Пирогової Л. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Мірути О. А., Дундар І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок терористичного акту, шляхом влучення снарядів 17 липня 2016 року було зруйновано будинок позивача на АДРЕСА_1. За даним фактом слідчим відділом Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області здійснюється досудове розслідування за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак винну особу не встановлено. Позивач вважав, що завдана шкода має бути відшкодована Державою Україна.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила відшкодувати їй за рахунок Державного бюджету України 1 405 713 грн матеріальних збитків, завданих терористичним актом.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_1за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджене житло, розташоване на АДРЕСА_1, в розмірі 562 285,20 грн шляхом стягнення з Державної казначейської служби України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи доведено заподіяння шкоди позивачу, оскільки житловий будинок на АДРЕСА_1 розташований у районі проведення антитерористичної операції, його пошкоджено внаслідок терористичного акту.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, враховуючи відсутність спеціальних нормативно-правових актів щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини. До спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження приміщення терористичним актом, зокрема, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму статті 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Кабінет Міністрів України, який діє в інтересах Держави Україна, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вчинення терористичного акту є кримінальним правопорушенням і лише вироком суду може визначатися кваліфікація кримінального правопорушення та його обставини, проте у судових рішеннях відсутні посилання або відомості про наявність вироку у кримінальні справі. Судами не встановлено, що руйнування будинку позивача відбулося внаслідок терористичного акту, прямого умислу з метою порушення громадської безпеки, створення загальної небезпеки загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків. Судами не залучено до участі у справі винну особу, яка завдала шкоди, до якої у подальшому держава, у разі доведення позову, може пред'явити регресні вимоги. Посилання судів на рішення Європейського суду з прав людини є безпідставними та не є необхідними для правильного, всебічного та об'єктивного розгляду справи. Також судами застосовано норми Кодексу цивільного захисту України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також невірно визначено розмір майнової шкоди.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

29 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що відповідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1на підставі договору купівлі-продажу від 12 липня 2006 року є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 загальною площею 51,6 кв. м.

За фактом артилерійського обстрілу 17 липня 2016 року у м. Авдіївці Донецької області та пошкодження, зокрема, будинку на АДРЕСА_1, за повідомленням ОСОБА_1 17 липня 2016 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне правопорушення за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 258 КК України.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р, розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 05 січня 2015 року, здійснено обстеження житла на АДРЕСА_1 та складено акт обстеження об'єкта, який постраждав внаслідок проведення бойових дій на території м. Авдіївка, який затверджено 19 липня 2016 року головою робочої групи, згідно якого в присутності ОСОБА_1проведено попереднє візуальне обстеження, встановлено повне руйнування житлового будинку внаслідок пожежі, через попадання вибухонебезпечного предмету. Також встановлено часткове руйнування літньої кухні та підвалу, часткове пошкодження вхідних воріт та паркану.

Відповідно до акту про пожежу від 17 липня 2016 року через пожежу, яка виникла 17 липня 2016 року о 18.40 год (час орієнтовний), у житловому будинку на АДРЕСА_1 знищено покрівлю та перекриття будинку. Причина пожежі (встановлена) вибух після артилерійського обстрілу.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території антитерористичної операції.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, місто Авдіївка Донецької області, в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з частиною другою статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, та відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargsyan v. Azerbaijan», § 131).

У рішенні ЄСПЛ від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини», суд зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (пункт 70).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Водночас для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р та розпорядження голови районної державної адміністрації, оскільки відповідно до статті 4 та частини четвертої статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

За змістом статті 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із, зокрема, складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; забезпечення виконання відповідного бюджету; сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Разом з тим, суди вказаних вимог норм права не врахували та не вирішили питання про залучення до участі у розгляді справи вищевказані органи влади, що беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності, під час проведення антитерористичних операцій.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

У той же час, положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному частиною другою статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р затверджено план заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, зокрема щодо затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, яким повинно бути урегульовано процедуру відшкодування майнової шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у зазначеному регіоні.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 892-р схвалено Концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України та зобов'язано Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати в установленому порядку у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України.

Відповідно до частини дев'ятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

При вирішенні справи суди не звернули увагу, що умовою виплати позивачу грошової компенсації за рахунок держави є добровільна передача зруйнованого житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, однак матеріали справи таких доказів не містять.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, який діє в інтересах Держави Україна, задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С.Ю.Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська