ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 липня 2018 року 16:19 № 826/1778/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Сєрова Є.І., від відповідача - Галицької Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрнафта"до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору про Головне управління ДФС у Харківський області визнання протиправними та скасування рішень,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач або ПАТ "Укрнафта") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 26 січня 2015 року №0000071501 та №0000081501.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки були прийняті з порушенням ст.ст. 54, 58, 75, 77, 79, 126 Податкового кодексу України, а відтак наявні підстави для їх скасування.

Відповідач позовні вимоги не визнає, в наданому до суду відзиві на позовну заяву відмітив про необґрунтованість позову, у зв'язку із чим просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач з викладеними запереченнями відповідача не погоджується та звернув увагу суду на доведеності позовних вимог, про що виклав додаткові пояснення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.п. 19-1.1.2. п. 19-1, ст. 19-1, п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 та п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій Богодухівської ОДПІ - Цюрюпою О.Г., у приміщенні Краснокутського відділення Богодухівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Харківській області, було проведено камеральну перевірку податкової звітності по платі за користування надрами за період липень 2014 року, за наслідками якої складено акт № 148/119/150-00135390 від 01.12.2014 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення ПАТ "Укрнафта" термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по платі за користування надрами протягом строків, визначених п. 57.1. ст. 57 ПК України.

На підставі Акту перевірки, Богодухівською ОДПІ ГУ Міндоходів були 26.01.2015р. прийняті податкові повідомлення-рішення :

№ 0000071501, яким, за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування нафти та на підставі ст. 126 глави 11 розділу ІІ ПК України за затримку на 89, 89 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 7038404, 20 грн. ПАТ «Укрнафта» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 1 407 680, 84 грн.;

№ 0000081501, яким, за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування газового конденсату та на підставі ст. 126 глави 11 розділу ІІ ПК України за затримку на 89 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 289 624, 10 грн. ПАТ "Укрнафта" зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 57 524, 82 грн.

Позивач стверджує, що здійснивши в порядку камеральної перевірки фактично документальну позапланову невиїзну перевірку, при цьому, без повідомлення та вручення ПАТ "Укрнафта" під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки, за відсутності підстав, визначених статтями 77 та 78 ПК України, відповідач порушив вимоги ст. 79 ПК України, оскільки права на проведення такої перевірки не мав. У зв'язку з цим, прийняті на підставі Акта Податкові повідомлення підлягають визнанню протиправними та скасуванню як такі, що були оформлені відповідачем неправомірно.

Окрім того, ПАТ "Укрнафта" звертає увагу суду, що до жодного з оскаржуваних рішень контролюючим органом не було надано розрахунків штрафних санкцій, що є порушенням вимог п. 2.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 №1236, та вказує на неможливість перевірити підстави та правильність обрахунку штрафних санкцій. Позивач в позовній заяві припускає, що нарахування відповідачем штрафних санкцій і оформлення їх Податковими повідомленнями відбулося через те, що грошові кошти, сплачені ПАТ "Укрнафта" відповідними платіжними дорученнями, копії яких додаються, на підставі п. 87.9. ст. 87 ПК України були самостійно зараховані Контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу за інший звітний період. Тобто, внаслідок самостійної зміни ДФС призначення платежу і зарахування грошових коштів в рахунок податкового боргу за черговістю його виникнення, Контролюючий орган на підставі ст. 126 ПК України здійснив нарахування штрафу у розмірі 20% від погашеної суми податкового боргу, що є протиправним.

Щодо обставин проведеної перевірки та вмотивованості наслідків визначення за нею податкових правопорушень, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57, пункту 257.5 статті 257 ПК України, сума податкових зобов'язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.

Згідно пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

За змістом статей 54, 58 ПК України, підставою для винесення податкового повідомлення-рішення є акти перевірок податкового органу, у яких зафіксовані порушення податкового законодавства.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених ПК України.

Камеральну перевірку, яка стала підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем проведено 21.01.2015.

Згідно з положеннями підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Згідно з п. 2.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 № 165 (далі - Методичні рекомендації), акт про результати камеральної перевірки складається у вигляді відповідного зразка, який наведено у додатку № 2 і складається у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми, суд дійшов висновку, що у даному випадку камеральна перевірка повинна бути проведена виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також така камеральна перевірка даних, заявлених у податковій звітності.

Разом з тим, аналізуючи зміст Акту перевірки, суд звертає увагу, що Контролюючий орган проводив перевірку не податкової звітності Суб'єкта перевірки, а, по суті, перевірку своєчасності сплати позивачем самостійно визначених у податкових деклараціях узгоджених сум грошових зобов'язання, що відповідно до п.п. 75.1.2, п. 77.3. ПК України, а також враховуючи положення п. 78.9. ПК України, є предметом документальної, а не камеральної перевірки.

В той же час, відповідно до Методичних рекомендацій (додатку № 2 форма акту) камеральні перевірки можуть бути проведені лише з приводу перевірки даних, задекларованих у податковій звітності та з використанням податкової декларації (розрахунку) та бази даних фіскального органу.

На відміну від камеральної перевірки, документальна невиїзна перевірка потребує наявності наказу про призначення документальної перевірки та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, що випливає із приписів п. 77.4., п. 78.4., п. 79.2. ПК України, а також з пред'явленням направлення на перевірку, що випливає з приписів п. 77.6., п. 78.5. ПК України.

Проте, всупереч наведеним вище вимогам, Контролюючим органом проведено камеральну перевірку, наказ про проведення документальної перевірки не приймався, направлення на перевірку не видавалося та, відповідно, позивач не отримав від відповідача копії наказу про проведення документальної перевірки, що є підтвердженням порушення останнім при проведенні перевірки вимог діючого законодавства, зокрема Контролюючий орган діяв не у спосіб, передбачений Законом.

Таким чином, діючи не у спосіб, передбачений Законом, відповідач провів камеральну перевірку з питань, які не входять до кола питань і досліджень, які за загальним правилом входять до предмету камеральної перевірки.

Висновки про те, що питання своєчасності сплати грошових зобов'язань відповідно до приписів статті 75 ПК України є предметом саме документальної перевірки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.05.2018, справа № 826/1975/17.

21 грудня 2016 року Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від № 1797-VIII (далі - Закон № 1797-VIII), змінено редакцію підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України та розширено предмет камеральної перевірки шляхом включення до нього питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.

Протягом 2016 року, до внесення відповідних змін до Податкового кодексу України на підставі Закону № 1797-VIII, які набули чинності з 01 січня 2017 року, питання своєчасності та повноти сплати податків перевірялися податковим органом лише в межах проведення документальної перевірки.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що під час проведення камеральної перевірки (в редакції, яка діяла до 01 січня 2017 року) не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Посилання ДФС у відзиві на виявлені порушення, які зафіксовані Актом перевірки, є безпідставними, оскільки відповідач до 01 січня 2017 року не був наділений правом перевіряти своєчасність справляння платником податків узгоджених сум грошового зобов'язання в межах камеральної перевірки, чим порушив вимоги підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, а відтак Акт, у розумінні статті 74 КАС України, є недопустимим доказом на підтвердження наявності складу податкових правопорушень, покладений в основу прийняття Податкових повідомлень.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що протиправність проведення камеральної перевірки, висновки якої безпідставно покладені в основу прийняття спірних Податкових повідомлень, обумовлює безпідставність визначення податкових правопорушень і, як наслідок цього, неправомірність застосування штрафів, внаслідок чого, в той же час, наявні підстави для скасування Податкових повідомлень (за процедурою проведення).

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 червня 2018 року, справа № 826/18513/16.

Окремо, суд відмічає, що Верховний Суд України в постанові від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 зазначив, що невиконання контролюючим органом вимог закону щодо порядку призначення та проведення перевірок призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у постановах від 16.01.2018 у справі № 2а/1570/4582/11, від 13.02.2018 у справі № 808/3439/16, від 21.02.2018 у справі № 821/371/17.

За викладеного, суд не вважає, що спростованими відповідачем є твердження позивача щодо порушення ДФС вимог ст. 79 ПК України, зокрема, за обставин проведення останнім по суті документальної позапланової невиїзної перевірки, питання по якій не могли охоплюватися в межах проведення камеральної перевірки.

Щодо питання застосування ст. 58 ПК України, суд наголошує на такому.

В силу п. 58.1. ст. 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

З наведеного припису статті 58 ПК України випливає про необхідність додавання до податкового повідомлення-рішення розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач зазначає, а відповідачем не заперечувалось, що до Податкових повідомлень ДФС не було додано розрахунків штрафних санкцій.

В силу ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З приводу зауваженого, приймаючи до уваги приписи ст. 58 ПК України та ч. 2 ст. 77 КАС України, суд відзначає, що у справі не міститься розрахунків штрафних (фінансових) санкцій до Податкових повідомлень, що, відповідно, свідчить про суттєві недоліки у складених та прийнятих Контролюючим органом оспорюваних повідомленнях-рішеннях.

За таких обставин, судом приймаються до уваги твердження Суб'єкта перевірки стосовно недотримання ДФС вимог п. 58.1. ст. 58 ПК України у вказаній частині.

Надаючи оцінку обставинам перерахування Суб'єктом перевірки в період з 27.11.2014 по 31.12.2014 грошових коштів за користування надрами (для видобування нафти, природного газу, газового конденсату) (копії платіжних доручень містяться в справі), та факту зарахування ДФС сплачених ПАТ "Укрнафта" коштів в рахунок погашення податкового боргу, суд зауважує про таке.

Відповідно до п.п. 16.1.4 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (п. 31.1. ПК України).

Згідно зі ст. 35 ПК України, сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

У відповідності до ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (п. 50.1. ст. 50 ПК України).

У відповідності до п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 9 ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Суд вказує, що нормою п. 9 ст. 87 ПК України визначено обов'язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу.

Зміст графи "призначення платежу" у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено п. 87.9 ст. 87 ПК України.

Згідно зі ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, законодавець наділив правом податковий орган застосовувати штраф до платника податку згідно з цією нормою у випадку сплати суми грошового зобов'язання, зазначеної в платіжному дорученні з затримкою сплати, проте не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 Податкового кодексу України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Вказані норми визначають, які дії зі сплаченими коштами зобов'язані здійснювати органи державної податкової служби в погашення податкового боргу та не встановлюють відповідальності платника податків внаслідок вчинення вказаних дій податковою службою.

Подібна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в своїй ухвалі від 21.07.2016, справа № 2а-10115/12/1370.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 808/2290/17 (№ К/9901/3879/17) висловив правову позицію, що аналіз пункту 126.1 статті 126 ПК України вказує, що об'єктом застосування штрафу є погашена сума податкового боргу, спосіб такого погашення значення не має.

Конституційний Суд України в ухвалі від 12 травня 2010 року N 31-у/2010 вказав на те, що різне застосування одних і тих же норм правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значимих обставин є неоднозначним застосуванням положень Конституції України або законів України.

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство ґрунтується на принципах, одним з яких є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), який є частиною національного законодавства України згідно із статті 9 Конституції України, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як підтверджується судової практикою, ЄСПЛ виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес" (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (quality of the law is requiring that it be accessible to the persons concerned, precise and foreseeable in its application). Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Щокін проти України" (пункт 49) вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, не заперечуючи закріплений в пункті 87.9 статті 87 ПК України обов'язок контролюючого органу зараховувати грошові кошти платника податків в рахунок погашення податкового боргу за черговістю його виникнення, суд разом з тим приходить до висновку, що при здійсненні контролюючим органом вказаного обов'язку платник податків не може зазнавати негативних наслідків у формі нарахування штрафних (фінансових) санкцій, і, враховуючи наявність різного (неоднозначного) застосування судами вищих інстанцій положень статті 126 ПК України, вважає за необхідне, керуючись підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України, прийняти рішення у даній справі на користь позивача, як платника податків.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, по-перше, не обґрунтовано законності проведення камеральної перевірки, у той час, коли предметом перевірки є питання, що входять до предмету документальних перевірок, а по-друге, не доведено правомірності винесених ним Податкових повідомлень, як таких (за сутністю).

За ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Статтею 79 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених судом висновків в цілому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 26 січня 2015 року №0000071501 та №0000081501.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 21984 (двадцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири грн.) 10 коп. відшкодувати на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 09.08.2018

Суддя С.К. Каракашьян