ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
09 серпня 2018 року № 826/7335/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного агентства з питань запобігання корупції,
про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) та просить суд визнати протиправним та скасувати пункти 1.1, 1.2, 3 рішення НАЗК від 16 лютого 2018 року № 246 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1, суддею Вищого господарського суду України».
Позов обґрунтовано тим, що з оскаржуваного рішення вбачається, що суб'єкт декларування, тобто позивач, при поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік не дотримався вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції", не зазначив відомостей про належність члену сім'ї декларанта (дружині) земельної ділянки, набутої у власність шляхом приватизації, через що доручено уповноваженій особі НАЗК вжити заходів для створення в Єдиному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання ним декларації за 2015 рік з достовірними відомостями.
Позивач вважає, що такі висновки та рішення відповідача в зазначеній частині прийняті необґрунтовано, з істотними порушеннями вимог чинного законодавства, без дотримання встановленої процедури та необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв'язку з чим і звертається до суду.
Ухвалою суду від 15 травня 2018 року відкрито провадження у справі, визначено провадити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву з наданням відповідних доказів, а також витребувано належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких приймалося оскаржуване рішення. Відповідача крім іншого повідомлено про можливість подачі заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29 травня 2018 року до суду надійшли заперечення НАЗК проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження, у яких зазначається, що у зв'язку з відсутністю усталеної судової практики щодо розгляду справ про оскарження результатів повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також враховуючи те, що дана справа має важливе значення для сторін та значний суспільний інтерес, її розгляд доцільно здійснювати у порядку загального позовного провадження.
Розглядаючи заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справ призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес, думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Проаналізувавши поданий адміністративний позов за наведеними у частині третій статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд за правилами загального позовного провадження, оскільки справа відноситься до категорії незначної складності, пріоритетом для якої є швидке вирішення, при цьому не вбачає суд також значного суспільного інтересу до її розгляду.
Упродовж визначеного судом строку відповідачем подано також витребувані судом документи та відзив на позовну заяву, у якому зазначається, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки за результатами повної перевірки декларації позивача за 2015 рік встановлено, що до розділу 3 «Об'єкти нерухомості» ним внесено не усі відомості, зокрема відсутня інформація щодо наявності у власності дружини позивача земельної ділянки, набутої шляхом приватизації на підставі рішення Київської міської ради від 28 грудня 2006 року за № 576/633, тоді як пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або перебувають у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуто таке право.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року N1700-VII (далі - Закон N1700-VII).
Положеннями статті 50 Закону N1700-VII визначено, що повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.
Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 лютого 2017 року N56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 р. за N201/30069 (далі - Порядок N56) затверджено Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку N56 НАЗК проводить щодо декларацій такі види контролю: щодо своєчасності подання; щодо правильності та повноти заповнення; логічний та арифметичний контроль.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку N56 повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей; з'ясуванні точності оцінки задекларованих активів; перевірці на наявність конфлікту інтересів; перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
Повна перевірка декларацій проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларації через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.
Рішення про проведення перевірки декларацій, що приймається Національним агентством на підставі абзацу другого частини першої статті 50 Закону N1700-VII, може бути прийнято стосовно поданих станом на дату прийняття такого рішення декларацій, які підлягають повній перевірці на цій підставі, без наведення інформації, що дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням НАЗК від 23 березня 2017 року № 104 «Про проведення повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік» відповідно до Додатку призначено повну перевірку декларації ОСОБА_1 - судді Вищого господарського суду України за 2015 рік, подану 28 жовтня 2016 року.
Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку №56 встановлено, що повна перевірка декларації здійснюється упродовж 60 днів з дня прийняття рішення про проведення перевірки. Строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.
Рішенням НАЗК від 02 червня 2017 року № 221 року строк проведення повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015 рік продовжено на 30 календарних днів.
Отже, останнім днем проведення повної перевірки декларації позивача є 20 червня 2017 року.
Разом з тим, як вбачається з пояснень як позивача, так і відповідача, 21 червня 2017 року НАЗК направило позивачу запит з пропозиціями надати письмові пояснення стосовно виявлених у декларації розбіжностей з відомостями, які наявні у НАЗК.
При цьому, відповідач стверджує, що відповідь позивача на запит та копії документів надійшли до НАЗК 27 червня 2017 року, тобто, поза строками проведення повної перевірки декларації, у зв'язку з чим надані позивачем відомості не можуть бути використані під час підготовки оскаржуваного рішення.
З урахуванням приписів пункту 14 розділу ІІІ Порядку №56 перевірка повинна тривати не більше 60 календарних днів, а у виняткових випадках не більше 90 календарних днів.
Як вбачається з рішень Національного агентства від 23 березня 2017 р. №104 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік» та від 02 червня 2017 р. №221 «Про продовження повної перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік», від 16 червня 2017 року №229 «Про внесення змін до додатків деяких рішень Національного агентства з питань запобігання корупції» повну перевірку декларації розпочато 23 березня 2017 року, а відповідно, кінцевим днем прийняття рішення про результати здійснення повної перевірки декларації є 16 лютого 2018 року.
Виходячи із наведеного, відповідачем порушено строки проведення повної перевірки, оскільки рішення за її результатами прийнято лише 16 лютого 2018 року, тобто лише на 331 день з дня прийняття рішення про проведення перевірки, що є порушенням приписів пункту 14 розділу ІІІ Порядку № 56.
Пунктом 6 розділу ІІІ цього ж Порядку визначено, що повна перевірка декларації передбачає такі дії:
1) прийняття рішення про проведення перевірки;
2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;
3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;
4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;
5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
За результатами проведеної повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015 рік рішенням НАЗК від 16 лютого 2018 року № 246 встановлено, що суб'єкт декларування у декларації не зазначив відомості про всіх співвласників квартири загальною площею 71,80 кв.м. у м. Києві. Так, відповідно до розділу 3 «Об'єкти нерухомості» декларації суб'єкт декларування задекларував 33,3% щодо права на цей об'єкт із зазначенням відомостей лише про двох співвласників зазначеної квартири.
Крім того, вартість на дату набуття та вартість за останньою оцінкою квартири загальною площею 71,80 кв.м. у м. Києві суб'єкт декларування зазначив як «не відомо та «не застосовується». Водночас, зазначений об'єкт нерухомості декларується членом сім'ї суб'єкта декларування (дружиною) і вартість на дату набуття та вартість за останньою оцінкою зазначається.
В межах повної перевірки декларації вартість на дату набуття та вартість за останньою оцінкою квартири не підтверджено.
Також суб'єкт декларування у декларації зазначив інформацію, що повнолітня дочка є членом його сім'ї. Водночас, суб'єкт декларування при внесенні відомостей до декларації не зазначив інформацію щодо права користування об'єктом нерухомості, де член сім'ї (дочка) фактично проживала станом на кінець звітного періоду.
Член сім'ї суб'єкта декларування (дочка) не декларує об'єкт нерухомості, який перебуває у користуванні, а саме квартиру.
Крім того, суб'єкт декларування неналежним чином відобразив інформацію щодо загальної площі квартири у м. Києві на вулиці Суворова.
Так, у декларації суб'єкт декларування зазначив, що площа зазначеної квартири 117,30 кв.м. Відповідно до інформації, наданої КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (лист від 14.04.2017 №062/14-4498), загальна площа зазначеної квартири становить 118,30 кв.м.
Як вбачається із змісту адміністративного позову стосовно зазначених вище розбіжностей, встановлених НАЗК за результатами повної перевірки декларації за 2015 рік, позивач заперечень не висловлює та не оскаржує їх в рамках розгляду даної справи.
Водночас, твердження позивача щодо неправомірності оскаржуваного наказу стосуються іншої частини оскаржуваного рішення НАЗК від 16 лютого 2018 року, а саме: під час перевірки декларації встановлено, що суб'єкт декларування у декларації не відобразив інформацію про об'єкт нерухомості (земельна ділянка), який належить члену сім'ї суб'єкта декларування (дружині) на праві власності, загальною площею 0,1 га у м. Києві.
В межах повної перевірки встановлено, що зазначену земельну ділянку згідно з Державним земельним кадастром член сім'ї суб'єкта декларування не придбавав, а отримав згідно з рішенням Київської міської ради від 28 рудня 2006 року №576/633…
Отже, суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості у розділі 3 «Об'єкти нерухомості», не відобразивши інформацію про нерухоме майно, що станом на 31 грудня 2015 року перебувало у власності члена сім'ї суб'єкта декларування (дружини), не відобразивши інформацію про об'єкт нерухомості, що перебуває у користуванні члена сім'ї суб'єкта декларування (дочки) на кінець звітного періоду, неналежним чином відобразив інформацію про усіх співвласників квартири, а також неналежним чином відобразив інформацію стосовно характеристики майна (загальна площа квартири), чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону».
Оскаржуючи рішення відповідача в зазначеній частині, зокрема щодо наведених висновків, позивач, не спростовуючи факту наявності у власності дружини земельної ділянки, набутої шляхом приватизації згідно з рішенням Київської міської ради від 28 грудня 2006 року №576/633, стверджує, що підстав для її відображення у декларації за 2015 рік не було, оскільки вважає, що у даному розділі декларації підлягають зазначенню лише відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходиться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладання правочину, внаслідок якого набуто таке право. При цьому позивач вважає, що вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» не поширюються на об'єкти (земельні ділянки), набуті в іншій спосіб, аніж шляхом укладення правочину.
Проте, суд з такими твердженнями позивача не погоджується, сприймає їх критично, та зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону N1700-VII у декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до положень Земельного кодексу України приватизація земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, є одним з видів безоплатної передачі земельних ділянок у власність (стаття 116 ЗК України).
Отже, зміст зазначених законодавчих норм вказує на те, що обов'язковому декларуванню підлягає усе нерухоме майно, яке належить декларанту та членам його сім'ї, незалежно від способу та підстав його набуття, зокрема у власність.
Оскільки позивач не спростовує самого факту належності на правах власності його дружині земельної ділянки, набутої у 2006 році шляхом приватизації, він мав відобразити такі відомості у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації за 2015 рік.
Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 червня 2016 року №3, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за №960/29090, затверджено Форму декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 8 вказаного рішення, вартість майна, майнових прав, активів, інших об'єктів декларування, що знаходяться у власності суб'єкта декларування або членів його сім'ї, зазначається у грошовій одиниці України відповідно до їх останньої грошової оцінки або - якщо така оцінка не проводилася чи її результати не відомі суб'єкту декларування - на момент набуття об'єкта у власність (згідно з документом, на підставі якого було набуто право власності). Інформація про вартість нерухомого майна не зазначається, якщо вона не відома суб'єкту декларування і не повинна була стати відома внаслідок вчинення відповідного правочину.
За таких обставин, суд не вбачає протиправності в оскаржуваному рішенні НАЗК в зазначеній частині та вважає, що висновки щодо недотримання позивачем вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» є вірними.
Окрім того, заявляючи позовні вимоги про скасування рішення НАЗК від 16 лютого 2018 року № 246 в частині пунктів 1.1, 1.2, 3 його резолютивної частини, позивач не враховує, що зазначені пункти рішення стосуються не тільки висновків стосовно не відображення у декларації за 2015 рік відомостей щодо нерухомого майна (земельної ділянки), належної його дружині на праві власності, а й інших розбіжностей, встановлених НАЗК під час проведення повної перевірки декларації, про які вже було зазначено судом раніше і щодо яких позивач не висловлює заперечень у даному адміністративному позові.
За таких обставин суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту прав та інтересів, оскільки резолютивна частина оскаржуваного рішення НАЗК від 16 лютого 2018 року не може застосовуватися окремо або частково, а в однаковій мірі стосується усіх виявлених розбіжностей під час здійснення повної перевірки декларації позивача за 2015 рік.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини Справа "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11), Страсбург, 9 січня 2013 року, остаточне 27 травня 2013 року йдеться про незалежність і безсторонність органів, які розглядають заяву та достатність такого перегляду та якість закону.
Пунктом 135 визначено, що «Суд зазначає, що незгода заявника з обраною процедурою є питанням тлумачення національного права, що перш за все є компетенцією національних органів. Проте Суд повинен перевірити, чи відповідає спосіб, в який тлумачиться та застосовується національне законодавство, принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії (N 1)" [ВП], заява N 36813/97, пп. 190 та 191, ECHR 2006-V)».
Пунктом 175 визначено «Проте Суд визнає, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи (див. рішення від 27 травня 1996 року у справі "Гудвін проти Сполученого Королівства", п. 33, Reports 1996-II). Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики (див. рішення у справі "Гожелік та інші проти Польщі" [ВП], заява N 44158/98, п. 64, ECHR 2004-I)».
Виходячи із наведеного вище, суд приходить до висновку, що твердження позивача щодо порушення відповідачем строків проведення повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015 рік є обґрунтованими та знайшли підтвердження під час розгляду справи, разом з тим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення НАЗК від 16 лютого 2018 року № 246 в частині пунктів 1.1, 1.2, 3 його резолютивної частини, оскільки висновки Національного агентства в частині не внесення позивачем відомостей щодо належності члену його сім'ї - дружині на праві власності земельної ділянки є вірними та підтвердженими належними та достатніми доказами, а крім того суд вважає, що заявлені позовні вимоги у тому вигляді, як їх подає позивач, не є належним способом захисту його прав оскільки зазначені пункти рішення у рівному ступеню стосуються усіх виявлених під час повної перевірки декларації розбіжностей та невідповідностей, а не тільки тих, з якими не згоден позивач.
При вирішенні справи суд також враховує приписи частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.
У цьому зв'язку з суд вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 409,60 грн., що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «Приватбанк» від 10 травня 2018 року. Проте, відшкодуванню такі витрати не підлягають, оскільки судом позовні вимоги не задовольняються.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення в частині - відмовити.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, інші засоби зв'язку відсутні.
Відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції, адреса: 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 28, код 40381452, тел. +38(044)2000837, e-mail: info@nazk.gov.ua.
Суддя В.І. Келеберда
