Справа № 640/5343/18

н/п 2-а/640/296/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Губської Я.В.

при секретарі Балан Т.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Левченко В.В., Третяк В.В., Сукач Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Харківської митниці ДФС (61003, м. Харків, пров. Короленка, 16-Б) про скасування постанови про порушення митних правил та закриття провадження у справі

ВСТАНОВИВ:

04.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської митниці ДФС, у якому просить: - скасувати постанову про порушення митних правил №0046/80700/18 від 15.03.2018 року відносно нього за ч.1 ст. 485 МК України, - закрити провадження по даній справі про порушення митних правил, - стягнути з відповідача Харківської митниці ДФС на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000 грн., з підстав, передбачених ст.531 МК України.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 02.11.2017 року о 18.01 год. ОСОБА_1 через уповноважену особу подав митну декларацію, а також інші документи для митного оформлення транспортного засобу, а саме автомобіля марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний. При цьому ОСОБА_1 просив застосувати митну пільгу, передбачену пп.б) п.З ч.10 ст.374 МКУ у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну. 10 січня 2018 року у митному оформленні (випуску) товарів було відмовлено, складено протокол про порушення митних правил №0046/80700/18 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.485 МКУ. Посилається на те, що зі змісту протоколу неможливо встановити, в чому саме полягає суть правопорушення, тобто не міститься викладення його об'єктивної сторони та суб'єктивної сторони. В той же час, зазначений транспортний засіб було тимчасово вилучено у ОСОБА_1, а розгляд справи призначено на 15:00 01.03.2018 року. 13 та 20 лютого 2018 року захисник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 звертався до Харківської митниці ДФС (вул.Клочківська, 370) з заявою, у якій просив надати матеріали справи про порушення митних правил для ознайомлення з можливістю фотографування у зв'язку з тим, що протокол про порушення митних правил містив посилання на документи, які не були додані до нього. Харківська митниця ДФС листом-відповіддю від 20.02.2018 року повідомила, що до моменту розгляду справи про порушення митних правил матеріали справи для ознайомлення надаватися не будуть. 01.03.2018 за клопотанням сторони захисту розгляд справи було відкладено на 15.03.2018 року у зв'язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.15.03.2018 постановою №0046/80700/18 від 15.03.2018 року ОСОБА_1 визнано винним у порушенні митних правил, передбаченого ст.485 МК України, накладено адміністративне стягнення у розмірі 2085982,71 грн.

Позивач вважає дану постанову митного органу протиправною, просить її скасувати, а провадження по справі закрити на підставі ст.531 МК України. Вважає, що ним дотримано вимоги митного законодавства, в його діях відсутній склад порушення митних правил, передбачений ст.485 МК України. Крім цього, вказує, що відповідачем допущено порушення вимог щодо об'єктивності та повноти розгляду справи, а так само не зазначено обґрунтований розрахунок накладеного штрафу. Позивач зазначає, що ним та його cином прийнято рішення про повернення на постійне місце проживання до України. У зв'язку з цим він отримав ID паспорт громадянина України НОМЕР_2 та ввіз та територію України свій автомобіль, подав митному органу всі необхідні документи, передбачені ст.374 МК України на підтвердження звільнення від сплати митних платежів відповідно до пп.б) п.3 ч.10 ст.374 МК України при митному оформленні автомобіля марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року. Також вказує, що за аналогічних обставин його особисті речі було розмитнено у зоні дії Одеської митниці ДФС на умовах звільнення від сплати митних платежів.

Ухвалою судді від 06.04.2018 року було відкрите провадження та призначено судове засідання для розгляду даної справи.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова у зазначеній справі від 08.05.2018 за клопотанням представника позивача зобов'язано Одеську митницю ДФС та Міністерство закордонних справ України надати інформацію та докази на підтвердження позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та представник позивача адміністративний позов підтримали, просили суд його задовольнити в повному обсязі. Також, представник позивача подав заяву про вихід за межі позовних вимог в порядку ст.ст. 9, 166, 167, 249 КАС України стосовно визнання протиправним вилучення транспортного засобу та зобов*язання повернути ОСОБА_1 вилучений транспортний засіб та винести окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення виних осіб до відповідальності.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, надавши до суду відзив на адміністративний позов та додаткові докази, що витребовувались судом, на які посилаються в обґрунтування своїх доводів проти позову.

Зазначають, що доводи позивача не спростовують факту наявності в його діях порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України, оскільки ним з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів було надано директору ТОВ «Норі-Н» Фененко І.Г., як особі, уповноваженій позивачем на декларування товарів, документи щодо наявності у позивача прав на звільнення від оподаткування митними платежами при ввезенні на митну територію України транспортного засобу - марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний згідно з п.п. б) п.3 ч.10 ст.374 МКУ. Вважають, що в порушення пп.4.1 п.4 Розділу ІІІ Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 №1118 ОСОБА_1 не здійснюється постійне проживання на території України, не вбачається його наміру на проживання в Україні, оскільки він не зареєстрував місце проживання, про що свідчать довідки з адресно-довідкового відділу УДМС ГУДМС України в Харківській області, при перетині кордону протягом 2017 року він користувався паспортним документом громадянина Канади GI174366, з 11.02.2017 до 12.11.2017 загальна кількість днів перебування його в Україні 76 днів з періодичним в'їздом та виїздом. Одночасно ним не надано відомостей про зареєстроване місце проживання в іншій країні не менше 3 років, до одержання ним ID паспорта громадянина України НОМЕР_2 від 03.05.2017. Вказують, що ОСОБА_1 набуто право власності на транспортний засіб після зняття з консульського обліку та він не підтвердив перебування транспортного засобу на обліку в країні попереднього місця проживання його власника не менше одного року з дня поставлення до дати зняття з постійного консульського обліку. Також, щодо вимог про стягнення з Харківської митниці ДФС витрат на професійну правничу допомогу зазначають, що ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки не додано до позову жодних документів на підтвердження цього.

На виконання ухвали суду 15.05.2018 року Одеська митниця ДФС України засобами електронної пошти та засобами поштового звязку 23.05.2018 надала на адресу суду відповіді, відповідно якої ОСОБА_1 у 2017 році не здійснював митного оформлення товарів в зоні діяльності Одеської митниці ДФС з застосуванням пільги, передбаченої пп.а) п.3 ст.374 МК України.

Міністерство закордонних справ України 30.05.2018, на виконання ухвали суду, направило до суду лист, в якому зазначено, що станом на 15.05.2018 ОСОБА_1 включено до Реєстру виборців 30.03.2009 в період його первинного формування, на підставі відомостей, поданих Генеральним консульством України в Торонто, згідно з ч.9 ст.22 Закону України «Про Державний реєстр виборців», 25.06.2012 внесено зміни щодо вибуття його, у звязку із зняттям з консульського обліку 07.05.2012, 13.11.2012 внесено зміни до Реєстру виборців щодо ОСОБА_1 у звязку зі зміною виборчої адреси (дата постановлення на консульський облік - 29.10.2012). Таким чином на момент виборів народних депутатів України до Верховної Ради України 28.10.2012 ОСОБА_1 був включений у Реєстр виборців з відміткою про вибуття з виборчої адреси(АДРЕСА_1) по Генеральному консульству України в Торонто у звязку із зняттям з обліку в даній установі. 05.04.2014 до Реєстру виборців внесено зміни до запису про його виборчу адресу в Канаді на АДРЕСА_2. На підставі звернення засобами автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців» відділу ведення Державного реєстру виборців адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради 08.11.2017 внесено зміни до запису щодо виборчої адреси громадянина ОСОБА_1 на: АДРЕСА_1. Також суду надано відомості, щодо перебування на постійному консульському обліку ОСОБА_1 в Генеральному консульстві України в Торонто з 28.12.2000 до 05.05.2012.

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.485 МК України, оскільки умислу на порушення встановленого порядку переміщення через митний кордон в діях ОСОБА_1 не було, оскільки той повертався до України на постійне місце проживання. Будь-яких протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів ОСОБА_1 не вчиняв. Декларуванням товарів займалася інша особа, а не ОСОБА_1, який надав декларанту повні та достовірні відомості. Також, вказує, що Правила №1118 не можуть повною мірою застосовуватися в спірних правовідносинах, оскільки норми його відсилають до МК України, який втратив чинність у 2012 році, зокрема, жодних вимог щодо формальної процедури перебування на консульському обліку діючий МК України не містить.

Відповідно до ст.286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази в сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 01.11.2017 року директором ТОВ "Норі-Н" Фененком І.Г., як особою, уповноваженою позивачем ОСОБА_1 на декларування товарів на підставі договору доручення №28/10- 1317 від 27.10.2017, подано до Харківської митниці ДФС митну декларацію типу IM40AA №UA807190/2017/316399 на автомобіль марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

В графі 36 вищезазначеної декларації - «преференції», зазначено код пільги зі сплати митних платежів 301301301 - «Застосування податкових пільг при ввезенні на митну територію України товарів громадянами, а саме: транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8711 згідно з УКТ ЗЕД та товари, що класифікуються в товарній позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД в разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну». Зважаючи на це, митні платежі, зазначені у графі 47 вищевказаної декларації, декларантом нараховані умовно, у зв'язку зі звільненням від оподаткування, передбаченим п.п. б) п.3 ч.10 ст.374 МК України при переселенні на постійне місце проживання в Україну.

Разом з митою декларацією №UA807190/2017/316399 від 01.11.2017 до Харківської митниці ДФС з метою отримання пільги, було надано документи, зазначені у графі 44 цієї декларації: паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 від 12.10.1998 з відміткою про дату зняття з постійного консульського обліку або анульованою відміткою про дату поставлення на такий облік від 05.05.2012, ID паспорт громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_2, виданий 03.05.2017 органом 6311, документ НОМЕР_6 від 20.08.2016, що підтверджує право власності громадянина на транспортний засіб та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_4, видане 20.08.2016 НОМЕР_5, в якому зазначено власником ОСОБА_1

10.01.2018 року головним державним інспектором відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Харківської митниці ДФС Блудовим А.В. відносно позивача складено протокол №0046/80700/18 про порушення митних правил щодо вчинення протиправних дій, спрямованих на ухилення від сплати митних платежів у сумі 695327,57 грн., які полягають у тому, що ОСОБА_1 неправомірно застосував право на звільнення від митних платежів при ввезенні на митну територію України транспортного засобу згідно з п.п. б) п.3 ч.10 ст.374 МКУ, шляхом приховування перед Харківською митницею ДФС наступних фактів: документування його паспортним документом громадянина Канади від 21.02.2011 та наявності зареєстрованого місця проживання в Канаді одночасно з відміткою від 05.05.2012 р. в паспорті громадянина України від 12.10.1998 року про повернення на постійне проживання в Україну та оформлення 03.05.2017 року ID паспорта громадянина України НОМЕР_2. Також, за цим протоколом було вилучено автомобіль марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

15.03.2018 року винесено постанову у справі про порушення митних прави відповідно до якої, позивача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.485 МК України та накладено стягнення в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 2085982,71 грн.

Як вбачається з протоколу про порушення митних правил від 10.01.2018 р. та постанови про порушення митних правил від 15.03.2018 року, які є тотожними за змістом, підставою для притягнення позивача до відповідальності за ст.485 МК України стало неправомірне застосування права на звільнення від митних платежів при ввезенні на митну територію України транспортного засобу згідно з п.п. б) п.3 ч.10 ст.374 МКУ, шляхом приховування перед Харківською митницею ДФС наступних фактів: документування його паспортним документом громадянина Канади від 21.02.2011 та наявності зареєстрованого місця проживання в Канаді одночасно з відміткою від 05.05.2012 р. в паспорті громадянина України від 12.10.1998 року про повернення на постійне проживання в Україну та оформлення 03.05.2017 року ID паспорта громадянина України НОМЕР_2.

Статтею 485 МК України передбачено відповідальність за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.

Підстави для звільнення від сплати митних платежів, про здійснення якого просив позивач, зазначені у ч.10 ст.374 МК України.

Відповідно до пп. б) п.3 ч.10 ст.374 МК України при ввезенні (пересиланні) на митну територію України громадянами звільняються від оподаткування митними платежами товари, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні, за умови документального підтвердження того, що до дня видачі цього документа громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років: транспортні засоби особистого користування, що класифікуються в одній із товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД (у кількості однієї одиниці на кожного громадянина, який досяг 18-річного віку), за умови документального підтвердження того, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо даний транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні.

Таким чином, законодавцем окреслено такі умови звільнення від оподаткування митними платежами товарів, які призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну (у тому числі транспортні засоби):

1. Ввезти транспортний засіб протягом шести місяців з дня видачі документа, що підтверджує право громадянина на постійне проживання в Україні (наявність паспорта громадянина України);

2. Надати документальне підтвердження того, що до дня видачі паспорта громадянина України громадянин проживав на території країни, з якої він прибув, не менше трьох років;

3. Надати документальне підтвердження того, що до дня видачі паспорта громадянина України, громадянин був власником (або співвласником) такого транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах країни постійного місця попереднього проживання громадянина не менше одного року, якщо даний транспортний засіб підлягає реєстрації в цій країні.

Питання ввезення громадянами на митну територію України транспортних засобів при переселенні на постійне місце проживання в Україну регулюється «Правилами митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України», затвердженими наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 р. №1118 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 р. за № 1428/11708.

Згідно п.7 вищезазначених Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, власник ТЗ або вповноважена особа, який переміщує ТЗ через митний кордон України, пред'являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії, крім іншого, паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном.

Відповідно до п.4.1. Розділу III вищезазначених Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, при необхідності вирішення питання про можливість звільнення ТЗ від оподаткування посадова особа митного органу, яка здійснює митне оформлення ТЗ, перевіряє відомості та відмітки в документах на відповідність вимогам Закону:

- постійне проживання громадянина на території країни попереднього місця проживання не менше одного року (зараз три роки) (для іноземців та осіб без громадянства - з дати підтвердження факту постійного проживання в країні попереднього місця проживання до дати отримання посвідки на постійне проживання або до дати отримання паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні;

- перебування ТЗ у власності громадянина не менше одного року з дати набуття права власності на ТЗ до дати: для іноземців та осіб без громадянства - отримання посвідки на постійне проживання або отримання паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні;

- перебування ТЗ на обліку в країні постійного місця попереднього проживання його власника не менше одного року (для іноземців та осіб без громадянства - з дати підтвердження факту постійного проживання в країні попереднього місця проживання до дати отримання посвідки на постійне проживання або до дати отримання паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 03.05.2017 року позивачу ОСОБА_1 було видано паспорт громадянина України НОМЕР_2, а з 09.10.2017 року по теперішній час він зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Доводи відповідача про те, що позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні спростовуються довідками про реєстрацію місця проживання особи від 12.10.2017 року та від 04.06.2018 року, які надані до позову та досліджені судом.

Законність отримання позивачем ID паспорта громадянина України сторонами не оспорюється. Відтак, з моменту отримання паспорта громадянина України у позивача виникло право на ввезення на пільгових умовах (звільнення від сплати митних платежів) транспортних засобів особистого користування.

Посилання відповідача про нездійснення позивачем постійного проживання на території України не підлягають врахуванню, оскільки така підстава для звільнення від сплати митних платежів не передбачена нормою пп.б) п.3 ч.10 ст.374 МК України.

Під час судового розгляду знайшло своє підтвердження, що позивач до отримання ID паспорта громадянина України протягом трьох років проживав в Канаді, що підтверджується всіма наданими позивачем та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Також, суд звертає увагу на те, що норма пп.б) п.3 ч.10 ст.374 МК України не містить умову про перебування особи на консульському обліку в якості вимоги для ввезення товарів зі звільненням від сплати митних платежів.

За приписами п.1.2 та п.1.7 розділу І Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011р. №337, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 16.12.2011р. за №1458/20196, консульський облік полягає в реєстрації в ЗДУ громадянина України, який постійно проживає або тимчасово перебуває за кордоном. Прийняття на консульський облік здійснюється на добровільній основі, за винятком прийняття на облік дітей-громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, на підставі заяви громадянина України або його законного представника, яка подається до ЗДУ особисто або надсилається поштою.

Згідно з п.2.1 та п.2.2 розділу ІІ вказаних Правил №337, на постійний консульський облік приймаються громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном. При прийнятті на постійний консульський облік громадянин подає (приведений перелік необхідних документів, в тому числі паспортний документ з відміткою про виїзд на постійне місце проживання за кордон; оригінал і копію виданого компетентними органами іноземної держави дозволу, що дає право на проживання в цій іноземній державі (оригінал такого дозволу обов'язково повертається заявнику).

Відповідно до пп.5.1.2 та пп.5.1.6 п.5.1 розділу V Правил №337, зняття громадянина України з постійного консульського обліку здійснюється у таких випадках: повернення громадянина України на постійне місце проживання в Україну; у разі звернення громадянина України до закордонної дипломатичної установи з клопотанням про зняття з консульського обліку за власним бажанням.

Отже, в Правилах №337 відсутні положення про те, що час постійного проживання громадянина України на території іншої держави підтверджується лише перебуванням на постійному консульському обліку у Генеральному консульстві України.

Крім того, зняття з консульського обліку не свідчить, що громадянин втрачає статус особи, що постійно проживає за кордоном, обов'язок про необхідність перебування на консульському обліку громадян-нерезидентів відсутній. Аналогічна позиція висловлена Генеральним консульством України в Торонто, що обов'язок про необхідність перебування на консульському обліку громадян-нерезидентів відсутній.

Також, судом встановлено та підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, що до дня видачі документа, що підтверджує право на постійне проживання в Україні, позивач був власником транспортного засобу не менше одного року, а транспортний засіб перебував за ним на постійному обліку (реєстрації) у відповідних реєстраційних органах Канади не менше одного року. В судовому засіданні знайшли своє підтвердження ці обставини і суд зазначає на доводи відповідача, що на автомобілі позивача був змінений лише номер, а ідентифікуючі його ознаки залишились незміннними.

Згідно ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ст.10 КпАП України адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до частини першої статті 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

При цьому, статтею 485 МК України передбачено наявність спеціальної протиправної мети неправомірне зменшення розміру сплати митних платежів, що свідчить про те, що це правопорушення може бути вчинено тільки з умисною формою вини, оскільки необережно не можливо заявити неправдиві відомості.

Відповідно до ст.495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, для притягнення до відповідальності відповідно до статті 485 Митного кодексу України необхідно доведення факту заявлення в митній декларації, в даному випадку, неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.03.2018 р. року по справі № 640/7258/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановлені під час судового розгляду справи обставини та досліджені докази свідчать про те, що позивачем в митній декларації зазначено правдиві відомості щодо країни походження автомобіля, мети ввезення транспортного засобу та правдиві відомості про свою особу, дані про документи, що посвідчують особу.

В ході судового розгляду не було встановлено факту подання позивачем до митниці недостовірної інформації або приховування будь-якої інформації, необхідної для класифікації товару або його особи, та не може бути доказом того, що його дії були направлені на умисну несплату митних платежів у формі прямого умислу.

Таким чином, в діях позивача не вбачається вини у формі умислу, спрямованого на ухилення від сплати митних платежів.

Також, суд звертає увагу на те, що позивач здійснював митне оформлення транспортного засобу не самостійно, а користувався професійними послугами брокера, який за умовами договору надавав позивачу також і консультаційні послуги і який був допитаний судом в якості свідка. Досліджені в судовому засіданні докази не дають підстав вважати, що позивач будь-якими своїми діями, в тому числі і шляхом надання неправомірної інформації брокеру сприяв ухиленню від сплати митних платежів.

Судом достовірно встановлено, що позивач при ввезенні на територію України транспортного засобу в режимі звільнення від оподаткування митними платежами товарів, які призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб громадянина та початкового облаштування, що ввозяться (пересилаються) громадянами у зв'язку з переселенням на постійне місце проживання в Україну повністю дотримався вимог, які встановлені ст.374 МКУкраїни.

Як встановлено статтею 486 МКУкраїни, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням.

Матеріали справи не містять доказів того, що у діях позивача наявний склад правопорушення за статтею 485 МК України - заявлення у митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей чи надання органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості.

Позивач не вчинив умисних дій щодо неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, що є обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, тобто відсутні ознаки суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Що стосується доводів відповідача про наявність у позивача подвійного громадянства, що може свідчити про свідоме ухилення від сплати обов'язкових платежів, суд зазначає.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про громадянство" підставами для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Згідно зі статтею 19 цього Закону громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, довидання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відносно позивача видано відповідний указ Президента України про припинення громадянства України, водночас не має відомостей про припинення громадянства Канади.

Таким чином, суд зазначає, що до втрати у встановленому законом порядку громадянства України внаслідок набуття громадянства Канади позивач користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України, в тому числі користується правом звільнення від сплати митних платежів у випадку повернення на постійне місце проживання в Україну, що, виходячи з приписів ст. 374 МК України, має підтверджуватися єдиним документом - паспортом громадянина України, що отримується у встановленому порядку після повернення на постійне проживання в Україну.

Згідно ч.1 ст.531 МК України підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є: відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил; необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду; невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи; винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду; неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення; накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.

Враховуючи відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 485 МК України та відсутності доказів подання позивачем недостовірних документів, наданої недостовірної інформації та внаслідок ненадання всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття митницею рішення, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова № 0046/80700/18 від 15.03.2018 року підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 485 МК України відносно ОСОБА_1 - закриттю.

Також, суд враховуючи заяву представника позивача про вихід за межі позовних вимог відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб*єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб*єктів владинх повноважень в частині зобов*язання повернення позивачу ОСОБА_1 вилученого 10.01.2018 року транспортного засобу марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

Підстав для винесення окремої ухвали щдо притягнення винних осіб до відповідальності суд не вбачає.

Підсумовуючи вищевикладене та виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, того факту, що зазначені митницею дії позивача під час оформлення митної декларації не може бути доказом того, що його дії були направлені на умисну недоплату податків та зборів та доказом вини у формі прямого умислу, тобто позивач не мав умислу на ухилення від сплати податків та зборів, або зменшення їх розміру, та те, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості висновків, зроблених в оскаржуваній постанові в справі про порушення митних правил, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач заявив неправдиві відомості щодо товару або поданих документів з метою ухилення від сплати митних платежів та в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 485 МК України, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

З приводу вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

У статті 16 КАС України зазначається, що учасники справи мають право користуватись правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом, крім випадків, встановлених законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Як зазначено в ст. 132 КАС України до витрат, пов*язаних з розглядом справи, відносять витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012р. № 5076-VI встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Таким чином, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

В порушення вищезазначених положень Закону та відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які свідчать про надання послуг адвокатом, оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги та які відповідають вище встановленим вимогам, відсутні підстави для стягнення вказаних витрат та задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 5, 8, 14, 22, 72-79, 211, 220, 241-246, 250, 268, 271, 286 КАС України, ст.ст. 4, 90, 91, 92, 93, 95, 102, 458, 459, 460, 470 МК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС України- задовольнити частково.

Скасувати постанову у справі про порушення митних правил №0046/80700/18 від 15.03.2018 року, винесену заступником начальника Харківської митниці ДФС України Волокітіним Є.П., якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2085982,71 грн.

Провадження по справі щодо порушення митних правил за ст. 485 МК України відносно ОСОБА_1 - закрити.

В порядку вимог ч.2 ст. 9 КАС України зобов*язати Харківську митницю ДФС України повернути позивачеві ОСОБА_1 вилучений 10.01.2018 року транспортний засіб марки ВМW, модель ВХ5, VIN: НОМЕР_1, 2010 року виготовлення (випуску), тип кузову: універсал, колір: чорний.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Харківської митниці ДФС України понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 25000 грн. - відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя :