ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

07 серпня 2018 року

справа №2а/0370/3429/11

адміністративне провадження №К/9901/5598/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової А.І., Олендера І. Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року у складі судді Каленюк Ж. В. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у складі колегії суддів Ніколіна В. В., Гінди О. М., Качмара В. Я. у справі № 2а-0370/3429/11 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цунамі» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цунамі» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 липня 2011 року № 0001782301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 717 991 грн. 75 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 179 497 грн. 75 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

28 грудня 2011 року постановою Волинського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року, позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності спірного податкового повідомлення-рішення, внаслідок недоведення податковим органом складу податкового правопорушення, передбаченого пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР).

07 липня 2015 року відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі податковий орган посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року № 143 (далі - Порядок № 143). Скаржник доводить неповне з'ясування обставин справи, помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо реальності господарських операцій та відсутності підстав для віднесенням до складу валових витрат сум збитків, просить скасувати судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

08 липня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано з Волинського окружного адміністративного суду справу № 2а-0370/3429/11.

22 червня 2016 року справа № 2а-0370/3429/11 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

18 січня 2018 року справу № 2а-0370/3429/11 передано до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у червні 2011 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 15 червня 2011 року № 4718/23-2/31572226 (далі - акт перевірки).

Висновками акта перевірки встановлено, серед іншого, порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11, пункту 22.4 статті 22 Закону № 283/97-ВР.

05 липня 2011 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України податковим органом винесено спірне податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням № 0001782301 за порушення 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 283/97-ВР збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 717 991 грн. 75 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 179 497 грн. 75 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

Спірне податкове повідомлення-рішення переглядалося у порядку адміністративного апеляційного оскарження, за наслідком якого прийнято додаткове податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2011 року № 0002802301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 78 746 грн. за основним платежем та 19 686 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (визнане протиправним та скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2012 року № 40790/12/9104, що набрала законної сили).

Склад податкового правопорушення доводиться податковим органом висновком про завищення витрат за двома групами операцій - придбання лісоматеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Технолоджігруп» на загальну суму 195 933 грн. 26 коп. та віднесенням до складу валових витрат сум збитків у сумі 5 171 514 грн., понесених у попередніх періодах та самостійно виявлених.

Касаційна скарга податкового органу підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою повно та всебічно судами попередніх інстанцій, що є поза межами предмета касаційного перегляду. Податковим органом наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться в акті перевірки, і були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.

Щодо нереальності господарської операції

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Технолоджігруп» укладено договір купівлі-продажу лісопродукції (дуб-пиловик) від 18 січня 2010 року № 18-01-3/10, за умовами якого позивач придбавав дуб-пиловик на умовах і у кількості, визначених у протоколі 1 та додатку № 1 до Договору. На підтвердження правомірності включення зазначеної суми до валових витрат позивач надав для перевірки усі первинні документи (договір, накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт від перевізників).

Нереальність господарських операцій між Товариством та його контрагентом доводиться податковим органом посиланням на відповідь Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Києва від 27 травня 2011 року № 10565/7/23-1106 такого змісту (дослівно): «Товариство з обмеженою відповідальністю «Технолоджігруп» є фіктивним, яке зареєстровано на підставну особу. Опитаний директор, засновник гр. ОСОБА_1 пояснив, зареєстрував вказане товариство за винагороду, без мети зайняття підприємницькою діяльністю, податкову звітність, чи будь-які документи не підписував. Даний громадянин засуджений за скоєння злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України».

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій, оцінюючи аргументи податкового органу у цій частині, виходили з того, що нереальність господарської операції доводиться на підставі припущень та з посиланням лише на податкову інформацію.

Верховний Суд виходить з того, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з фізичними особами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податковим органом за понад ніж 4 роки розгляду справи у судах попередніх інстанцій, всупереч вимогам частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду судами попередніх інстанцій) та частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у чинні редакції) не надано жодного додаткового обґрунтування нереальності, не вказано навіть номеру кримінальної справи або іншої інформації, яка б дала можливість ідентифікувати вирок, не витребувано копію вироку із архіву, тощо.

У касаційній скарзі також продубльовано аналогічні доводи щодо нереальності вказаних господарських операцій. За умов обмежених повноважень суду касаційної інстанції та надання оцінки судами першої та апеляційної інстанцій первинним документам, що наявні у справі, зважаючи на бездіяльність податкового органу у процесі доказування та враховуючи принцип розумності строків, Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги у цій частині неприйнятними.

Щодо віднесенням до складу валових витрат сум збитків

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем при поданні декларації на прибуток підприємства за півріччя 2010 року у рядку 05.2 задекларовано суму у розмірі 5 171 514 грн. як самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів. Ця сума віднесена до валових витрат 2010 року. Курсові різниці, виникли в 2008 році. У податковій декларації з податку на прибуток за 2009 рік підприємство задекларувало позитивний об'єкт оподаткування в розмірі 1 112 071 грн.

Отриману різницю - 4 059 443 грн. (5 171 514 грн. - 1 112 071) відповідач вважає збитками, що утворилися станом на 01 січня 2010 року, оскільки призвели до утворення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2009 рік, а відтак підприємство у порушення пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищило валові витрати на суму 3 247 554 грн.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону № 283/97-ВР у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у цій частині, висновувалися з того, що станом на 01 січня 2010 року у платника податків не задекларовано від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій додатково зауважуючи, що підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 283/97-ВР (вказаним як підстава прийняття податкового повідомлення-рішення) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно підпункту 5.2.6 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання (згідно підпункту 5.2.7).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про наявність у позивача права для включення до складу валових витрат звітного періоду витрат, підтверджених первинними документами, датованими попереднім звітним періодом, за відсутності доказів включення зазначених сум до бази оподаткування минулого звітного періоду.

На підставі пункту 6.1 Закону № 283/97-ВР Порядок №143 передбачає включення збитків попередніх років до рядка 04.9 декларації за I квартал поточного року у тому разі, якщо об'єкт оподаткування за результатами попереднього податкового року має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань). У наступних податкових періодах року (півріччя, 9 місяців, рік) від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього року враховується у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Від'ємний об'єкт оподаткування має бути відображений у річних деклараціях за відповідні роки. Якщо платник не відображав збитків у звітності, то, відповідно, не може бути підстав для їх відображення у поточних деклараціях

До того ж у спірному податковому повідомленні-рішенні, на відміну від акта перевірки та доводів податкового органу, взагалі відсутнє посилання на пункт 22.4 статті 22 Закону України № 283/97-ВР як на підставу визначення податкового зобов'язання, що суперечить вимогам пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі № 2а-0370/3429/11 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер