ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №825/10/17

адміністративне провадження №К/9901/40869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.02.2017 (суддя - Д'якова В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі № 825/10/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергаз-5000» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергаз-5000» (далі - ТОВ «Інтергаз-5000») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області) від 12.10.2016 №0003961406.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.02.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Чернігівській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.02.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що оскільки на момент перевірки за місцем реалізації товару були відсутні накладні на отримання скрапленого газу, що знаходився в реалізації, звіт за формою №14-ГС, а також відсутнє кодування фактичного його залишку, контролюючим органом правомірно застосовано фінансову санкцію, встановлену статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Чернігівській області проведено фактичну перевірку за дотриманням ТОВ «Інтергаз-5000» порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, про що складено акт від 30.09.2016 №0274/25/03/РРО/35899598.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Інтергаз-5000» вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: здійснено реалізацію товару (скрапленого газу), який не обліковано за місцем його реалізації та зберігання у встановленому порядку (на момент перевірки в реалізації на господарському об'єкті знаходився скраплений газ в кількості 4170 л. на загальну суму реалізації 52125,00 грн. (4170 л. *12.50 грн. - ціна реалізації газу). Накладні (документи), що підтверджували б факт надходження вказаного скрапленого газу до господарського об'єкта, під час перевірки були відсутні та не надавались.

На підставі названого акту перевірки ГУ ДФС у Чернігівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.10.2016 №0003961406, згідно з яким до ТОВ «Інтергаз-500» застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 104250,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що відсутність на час перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення (стандарту) 9, не є підставою для застосування до юридичної особи чи фізичної особи-підприємця фінансової санкції, передбаченої статтею 21 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Згідно зі статтею 20 зазначеного Закону до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 6 цього ж Закону встановлено, що облік товарних запасів юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) ведеться у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Національним положенням (стандартом) є затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення (стандарт) 9), яким визначено методологічний засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

В свою чергу, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" покладено на уповноважену особу.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Судами також встановлено, відповідно до договору купівлі-продажу 17.06.2013 №170613-30 від ТОВ «Інтергаз-5000» 30.09.2016 придбало у ТОВ «Спецтранссервіс» 4468 літрів пального (скрапленого газу).

На зазначене пальне постачальником була виписана видаткова накладна №6583 від 30.09.2016 року та акцизна накладна від 30.09.2016 №7900, що належним чином зареєстрована у Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Таким чином, придбавши у ТОВ «Спецтранссервіс» зазначену кількість пального, ТОВ «Інтергаз-5000» належним чином оприбуткувало вказане пальне, в тому числі зареєструвало надані постачальником акцизні накладні, поповнивши тим самим обсяги залишків пального в системі електронного адміністрування.

На підтвердження отримання та належного обліку скрапленого газу об'ємом 4468 л представником позивача були надані до суду копії наступних документів: оборотно-сальдової відомості по рахунку:631 «Контрагенти» за вересень 2016 року; картки рахунку: 631 (контрагент ТОВ «Спецтранссервіс»); товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 30.09.2016 №30/09/4; акту приймання за кількістю СВГ, що надійшов автомобільним транспортом від 30.09.2016 та змінного звіту ГАЗС ТОВ «Інтергаз-5000» №66 за формою №14-ГС, що був складений в кінці зміни - 30.09.2016.

В наданих до акту перевірки письмових поясненнях оператор АЗС пояснив, що накладні (документи) на товар (газ) знаходяться в бухгалтерії підприємства, що не заперечувалось відповідачем під час вирішення даного спору судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду