КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/11409/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року (повний текст виготовлено 21 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України від 22 березня 2017 року;

зобов'язати Національний банк України, зокрема але не виключно в особі Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем включити ОСОБА_3 до Переліку як попередньо кваліфіковану особу і присвоїти цьому запису унікальний номер та розмістити на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України інформацію з Переліку щодо ОСОБА_3 наступного характеру: ПІБ-ОСОБА_3; громадянство-Україна, країна проживання-Україна; дату включення особи до переліку - 22 березня 2017 року; перелік способів виведення неплатоспроможного банку з ринку, на які попередньо кваліфіковано особу- продаж неплатоспроможного банку інвестору.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач зазначає, що у останнього були нормативно визначені підстави для прийняття такого рішення, а позовна вимога про зобов'язання вчинити дії є втручанням у дискреційні повноваження Національного банку України.

21 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким останній підтримує правову позицію суду першої інстанції.

01 серпня 2018 року о 09:40 год. до Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник останнього не зможе брати участь у судовому засідання у зв'язку з хворобою. Будь-яких доказів існування зазначених обставин до клопотання не додано.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, з огляду на відсутність доказів щодо поважності причин неявки у судове засідання позивача та/або його представника, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 08 лютого 2017 року, з метою отримання попередньої кваліфікації осіб, які можуть брати участь у виведенні неплатоспроможних банків з ринку, позивач звернувся до Національного банку України (управління реєстрації та ліцензування), подавши такі документи: заяву про намір проходження попередньої кваліфікації; нотаріальну копію довіреності від 31 січня 2017 року №197 на представництво інтересів ОСОБА_3; копію паспорта ОСОБА_3 засвідчену нотаріально; копію документа з реєстраційним номером облікової картки платника податків, засвідчену нотаріально; копію довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи, засвідчену нотаріально; копії декларацій за 2015, 2014, 2008, 2006, 2005, 2004 роки засвідчені нотаріально; копії довідок про доходи за 2015, 2014, 2013, 2012, 2011, 2010, 2009, 2006, 2005, 2003 роки засвідчені нотаріально; довідку АТ «КБ «СОЮЗ» станом на 07.02.2017; рух коштів в АТ «КБ «СОЮЗ» за останні 6 місяців; довідку ДФС від 31.01.2017 № 2960/10/05-19-17 про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів; довідку ДФС від 06.02.2017 №3435/Д/05-66; копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок та актів на земельні ділянки 2006- 2007 роки, засвідчені нотаріально; звіт про експертно-грошову оцінку земельних ділянок; рецензії на звіт про оцінку земельних ділянок; копію договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «АДМІН»; копію договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «КАРТАС ТРАСТ КОМПАНІ»; копію виписок по особовому рахунку ТОВ "АДМІН" про внесення засновником ОСОБА_3 внесків до статутного фонду; звіт про оцінку частки у статутному капіталі ТОВ «АДМІН»; звіт про оцінку частки у статутному капіталі ТОВ «КАРТАС ТРАСТ КОМПАНІ»; рецензію на звіт про оцінку частки у статутному капіталі ТОВ «АДМІН»; рецензію на звіт про оцінку частки у статутному капіталі ТОВ «КАРТАС ТРАСТ КОМПАНІ»; звіт про оцінку майна (будівлі торгового центр) ТОВ «КАРТАС ТРАСТ КОМПАНІ» загальною площею 10 150,3 кв.м., площею забудови 3 009 кв.м., розташована за адресою: м. Київ, вул. Суворова. буд. 4); звіт про оцінку майна (вбудовано-прибудовані житлові приміщення, приміщення торгівлі, офісні приміщення та приміщення підземного паркінгу ЖК «Лермонтово» ТОВ «АДМІН», розташовані за адресою: м. Запоріжжя, буд. 26А); звіти про оцінку майна нежитлові приміщення ТОВ «КАРТАС ТРАСТ КОМПАНІ» загальною площею 91,8 кв.м., розташовані 1-му поверсі за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 62, загальною площею 170,4 кв.м. розташовані у підвальному поверху за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд.62, загальною площею 74 кв.м., розташовані на 1-му поверсі за адресою: м. Одеса, вул. ІІантелеймонівська, буд.62; документи, які підтверджують наявність/відсутність обмежень щодо земельних ділянок; документи, які підтверджують наявність/відсутність обмежень щодо корпоративних прав; інформацію про джерела походження коштів за підписом ОСОБА_3, посвідченим нотаріально; анкету фізичної особи, засвідчену нотаріально; додаткові документи, а саме: довідку про відсутність судимості; кредитні звіти з кваліфікованих бюро кредитних історій; копія судових рішень у справі № 826/4275/16 та у справі № 826/7833/16.

13 березня 2017 року та 23 березня 2017 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом-запитом про направлення йому прийнятого рішення за наслідками розгляду наданого ним пакету документів для проходження попередньої кваліфікації осіб, які можуть брати участь у виведення неплатоспроможних банків з ринку.

28 березня 2017 року листом № 24-0006/22990 відповідач повідомив позивачу про те, що розглянувши поданий пакет документів для проходження попередньої кваліфікації, 22 березня 2017 року Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет) прийняв рішення про відмову позивачу у попередній кваліфікації з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Комітету від 22 березня 2017 року, присутні члени Комітету вирішили відмовити позивачу у попередній кваліфікації з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку з огляду на невідповідність ділової репутації заявника вимогам щодо її бездоганності (за-8; утримались-3, проти-0).

30 березня 2017 року позивач звернувся до відповідача з метою надання офіційної відповіді з обґрунтуванням причин та підстав, відповідно до яких, відповідач вважає ділову репутацію позивача такою, що не відповідає вимогам щодо її бездоганності, з посиланням на пункти, статті чинних нормативно-правових актів України.

Листом від 03 травня 2017 року № 27-0006/32425 на зазначене звернення позивача відповідач повідомив, що таке рішення прийняте з огляду на те, що протягом часу роботи ОСОБА_3 в ПАТ «КБ «СОЮЗ» Національний банк України відповідно до статті 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» неодноразово надсилалась інформація правоохоронним органам щодо фінансових операцій клієнтів вказаного банку, в тому числі проведених у період роботи в ньому ОСОБА_3 За результатами надсилання вищевказаної інформації, зокрема: Державна фіскальна служба України листами від 22 січня 2016 року № 1109/10/26-15-22-0312 та від 18 квітня 2016 року №9065/10/26-15-23-0327 проінформувала про те, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015100000000289 від 24 грудня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209 Кримінального кодексу України; Служба безпеки України листом від 07 лютого 2017 року проінформувала про те, що прокуратурою м. Києва зареєстровано кримінальне провадження від 09.12.2016 №42016100000001211 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209 та ч.2 ст.364-1 Кримінального кодексу України.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що кримінальні провадження порушені відносно позивача та/або в результаті його роботи в ПАТ «КБ «СОЮЗ». Крім зазначеного суд вказав, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням строку для його прийняття, встановленого нормативними положеннями. З огляду на викладене, ефективним способом юридичного захисту порушених прав позивача суд першої інстанції визначив зобов'язання Національного банку України, зокрема але не виключно в особі Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, включити ОСОБА_3 до Переліку, як попередньо кваліфіковану особу і присвоїти цьому запису унікальний номер та розмістити на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України інформацію з Переліку щодо ОСОБА_3.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, фактичною підставою для відмови позивачу у попередній кваліфікації визначено визнання його ділової репутації небездоганною.

Відповідно до пп. 2 п. 21 розділу І Положення про порядок попередньої кваліфікації осіб, які можуть брати участь у виведенні неплатоспроможних банків з ринку, та погодження набуття ними участі у банках, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 942 (далі Положення №942), Національний банк України приймає рішення про відмову в попередній кваліфікації особи, зокрема, у випадку, якщо ділова репутація особи та всіх осіб, які є власниками істотної участі в ній (для юридичних осіб), не відповідає вимогам щодо її бездоганності, установленим Положенням.

Відповідно до абз. 4 пп. 16 п. 15 глави 2 розділу І Положення №942, Національний банк України має право визнати ділову репутацію особи небездоганною за наявності інших, крім визначених пунктами 14, 15 глави 2 розділу І цього Положення ознак, які свідчать про те, що ділова репутація такої особи не є бездоганною з точки зору ділової практики, професійної етики, порядності, професійних та управлінських здібностей.

Приймаючи рішення про відмову позивачу у попередній кваліфікації, відповідач взяв до уваги таку інформацію: Державна фіскальна служба України листами від 22 січня 2016 року № 1109/10/26-15-22-0312 та від 18 квітня 2016 року №9065/10/26-15-23-0327 проінформувала про те, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015100000000289 від 24 грудня 2015 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209 Кримінального кодексу України; Служба безпеки України листом від 07 лютого 2017 року проінформувала про те, що прокуратурою м. Києва зареєстровано кримінальне провадження від 09.12.2016 №42016100000001211 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209 та ч.2 ст.364-1 Кримінального кодексу України.

Відповідач зазначає, що зазначені кримінальні провадження стосуються фінансових операцій клієнтів вказаного банку, в тому числі проведених у період роботи в ньому ОСОБА_3.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не доведено того, що сама по собі наявність зазначених кримінальних проваджень є фактом, що прямо встановлює небездоганність ділової репутації позивача.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини для прийняття оскаржуваного рішення, на які посилається відповідач, не є доведеними, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Натомість, задовольняючи таку позовну вимогу, суд першої інстанції не вказав будь-які реквізити рішення за якими його можна ідентифікувати.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 зазначено, що визнаючи протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремі положення, суд повинен зазначити дату, номер рішення, найменування органу, котрий видав рішення або його окремі пункт, абзац, частину, які визнано протиправними.

Отже, колегія суддів вважає, що доцільно зазначити у п. 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції таке: ««Визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України, оформлене протоколом засідання від 22 березня 2017 року, щодо відмови ОСОБА_3 у попередній кваліфікацій з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку.».

Як вбачається з прохальної частини адміністративного позову, позивач, крім іншого, просить зобов'язати Національний банк України, зокрема але не виключно в особі Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем включити ОСОБА_3 до Переліку як попередньо кваліфіковану особу і присвоїти цьому запису унікальний номер та розмістити на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України інформацію з Переліку щодо ОСОБА_3 наступного характеру: ПІБ-ОСОБА_3; громадянство-Україна, країна проживання-Україна; дату включення особи до переліку - 22 березня 2017 року; перелік способів виведення неплатоспроможного банку з ринку, на які попередньо кваліфіковано особу- продаж неплатоспроможного банку інвестору.

Суд першої інстанції таку позовну вимогу задовольнив та зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Згідно з Рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи №(80)2 державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Колегія суддів звертає увагу на те, що прийняття рішення шляхом голосування є безумовною ознакою наявності дискреційних повноважень у відповідного органу.

Так, повноваження відповідача стосовно ухвалення оскаржуваного рішення є дискреційними та належать до виключної компетенції його як уповноваженого органу. Жоден інший суб'єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції.

Таким чином, суд не може змінювати результат голосування та суть відповідного рішення.

Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з п. 26 Положення №942, перелік формується шляхом унесення до нього даних про попередньо кваліфікованих осіб (об'єднання осіб) і присвоєння таким записам унікальних номерів.

Проте, відповідачем не приймалось рішення про попередню кваліфікацію позивача, а тому відсутні правові підстави для включення такої особи до переліку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у поєднанні із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, зобов'язання Національного банку України, в особі Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, повторно розглянути питання щодо попередньої кваліфікації ОСОБА_3 з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України, оформленого протоколом засідання від 22 березня 2017 року, щодо відмови ОСОБА_3 у попередній кваліфікації з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Згідно з ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Судом апеляційної інстанції встановлено часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції нормам матеріального права.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: рішення суду першої інстанції необхідно змінити у частині формулювання абз. 2 резолютивної частини, а у частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Національного банку прийняти рішення про включення позивача до переліку - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким зобов'язати відповідача повторно розглянути питання про попередню кваліфікацію ОСОБА_3 з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові суду. У решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року - задовольнити частково.

Змінити абз. 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, виклавши у такій редакції: «Визнати протиправним та скасувати рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем Національного банку України, оформлене протоколом засідання від 22 березня 2017 року, щодо відмови ОСОБА_3 у попередній кваліфікацій з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку.».

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року скасувати у частині зобов'язання Національного банку України, зокрема але не виключно в особі Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, включити ОСОБА_3 до Переліку, як попередньо кваліфіковану особу і присвоїти цьому запису унікальний номер та розмістити на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України інформацію з Переліку щодо ОСОБА_3.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким зобов'язати Національний банк України, в особі Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем, повторно розглянути питання щодо попередньої кваліфікації ОСОБА_3 з метою участі у виведенні неплатоспроможних банків з ринку, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові суду.

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 06.08.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма