Номер провадження 2/754/3637/18

Справа №459/2735/17

РІШЕННЯ

Іменем України

26 липня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів Лютої В.В., Брижан А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна, про визнання частково недійсним договір факторингу в частині відступлення прав вимоги за договором споживчого кредиту, визнання недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки, вилучення з Державного реєстру Іпотек запис за договором відступлення прав вимоги за договором іпотеки на нерухоме майно, вилучення з Державного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, вимоги якого було уточнено під час розгляду справи, до ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» з позовом про визнання частково недійсним договір факторингу в частині відступлення прав вимоги за договором споживчого кредиту, визнання недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки, вилучення з Державного реєстру Іпотек запис за договором відступлення прав вимоги за договором іпотеки на нерухоме майно, вилучення з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 24.10.2007 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11240181000, за умовами якого банк надав їй в кредит кошти в іноземній валюті в розмірі 57 000,00 доларів США, що становить 287 850,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Відповідно до п.1.4 договору, цільовим призначенням (метою) кредиту були споживчі потреби, а саме придбання квартири. Того ж дня, в порядку забезпечення зобов'язань між нею (позивачем) та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки квартири № НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була придбана за кредитні кошти.

Як зазначає позивач, до 2012 року вона належним чином виконувала умови договору кредиту, проте, внаслідок кризових явищ в економіці країни, значного підвищення курсу валюти, зміни сімейних обставин та місця фактичного проживання, вона не мала можливості належним чином дотримуватися графіку погашення кредиту.

У грудні 2015 року їй стало відомо про те, що відповідно Договору факторингу № 2 від 13.02.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло право вимоги, що належить ПАТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту № 11240181000 від 24.10.2007 року, про що свідчить запис № 551 у виписці з Додатку № 1 до Договору факторингу № 2.

Позивач вважає договір факторингу таким, що укладений із порушенням норм чинного законодавства України, яке діяло на час його укладання, внаслідок чого даний договір слід визнати частково недійсним, оскільки таке відступлення прав вимоги суперечить підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА, яка чинна для України з 11.01.2006 року, та п.1 Положення Держфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року, яке на момент укладення договору було чинним.

Крім того, позивач вказує і на те, що 06.11.2017 року з Інформаційної довідки № 102692199 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вона дізналась про те, що 26.12.2012 року приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Саєнко Е.В. за реєстраційним номером НОМЕР_1 було посвідчено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 649-650 від 13.02.2012 року за договором іпотеки від 24.10.2007 року на належне їй нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1. З виписки з Додатку № 1 до цього договору вбачається, що відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № № 11240181000 від 24.10.2007 року та за договором іпотеки квартири перейшло до ТОВ «Кей-Колект», про що свідчить запис № 551.

Посилаючись на недійсність Договору факторингу № 2 від 13.02.2012 року, позивач вважає, що договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 649-650 від 13.02.2012 року також слід визнати недійсним, в зв'язку з чим просить задовольнити її вимоги, а саме:

-Визнати частково недійсним Договір факторингу № 2 від 13.02.2012 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за договором споживчого кредиту № № 11240181000 від 24.10.2007 року, який укладений між АКІБ «УкрСтббанк» та ОСОБА_4;

-Визнати недійсним договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 649-650 від 13.02.2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Саєнко Е.В., який укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки квартири № НОМЕР_2 від 24.10.2007 року, який укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4;

-Вилучити з Державного реєстру Іпотек запис за № НОМЕР_1, вчинений 26.12.2012 року приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Саєнко Е.В. за договором про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки № 649-650 від 13.02.2012 року за договором іпотеки від 24.10.2007 року на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4;

-Вилучити з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 5900869 про заборону на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4, вчинений 24.10.2007 року приватним нотаріусом Київського міського округу Чернокур О.М. за договором іпотеки від 24.10.2007 року.

Ухвалою судді Червоноградського міського суду Львівської області від 18.10.2017 року відкрито провадження у даній справі

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області вищевказану ухвалу скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Червоноградського міського суду Львівської області від 19.01.2018 року дану цивільну справу направлено за підсудністю до Деснянського районного суду м.Києва.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 19.02.2018 року справу прийнято до провадження та призначено підготовчий розгляд.

Ухвалами Деснянського районного суду м.Києва від 18.04.2018 року прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, а також витребувано докази з ТОВ «Кей-Колект».

22.05.2018 року до суду надійшов відзив представника відповідача ТОВ «Кей-Колект» Піоро Я.І. на позовну заяву, в якому вона просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на правомочність укладення оспорюваних договорів та відсутність правових підстав для зняття заборони з нерухомого майна.

30.05.2018 року до суду надійшов відзив на позов представника відповідача ПАТ «УкрСиббанк» Лютої В.В., я кому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність вимог позивача.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк» Люта В.В. в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ТОВ «Кей-Колект» Брижан А.С. проти позову також заперечувала, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 24.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та позивачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11240181000, згідно п.1.1 якого банк надав їй в кредит кошти в іноземній валюті в розмірі 57 000,00 доларів США, що становить 287 850,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Відповідно до п.1.4 договору встановлено, що цільове призначенням (мета) кредиту - кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме: кредит на квартиру (а.с.11-30).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, 24.10.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № НОМЕР_2 (нерухомого майна), зареєстрований в реєстрі під № 5966, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., в силу якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: квартиру АДРЕСА_1 (а.с.31-32).

13.02.2012 року ПАТ «Укрсиббанк» відступило ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», відповідно до Договору факторингу №2, свої права вимоги за зобов'язаннями позивача по кредитному договору №11292852000 від 04.02.2008 року (а.с.136, 137, 138, 139)

Також, 13.02.2012 року був змінений іпотекодержатель по вищевказаному іпотечному договору на підставі Договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (ас.179-182).

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

У відповідності до положень статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Як роз'яснено в пункті 8 зазначеної Постанови, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях посилається та те, що під час підписання оспорюваного договору було порушено підпункт «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА та п.1 Положення Держфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року, яке на момент укладення договору було чинним.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, зокрема, щодо статусу боржника, право відступної вимоги до якого є предметом таких договорів.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.

Зазначена Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг поширюється на випадки, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав. ЦК України не містить заборони відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором іншій особі до фізичної особи, що не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Позивач не довів, що договір відступлення прав вимоги від 13.02.2012 року в оскаржуваній частині є таким, що порушує публічний порядок, тобто був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ст. 228 ЦК України).

Посилання ж позивача на те, що при укладанні оспорюваних договорів було порушено п.1 Положення Держфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року, яке на момент укладення договору було чинним, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Глава 73 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами про діяльність відповідно фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що держане регулювання ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (далі - Розпорядження № 231), на недотримання якого посилався позивач, як на підставу недійсності договорів факторингу, прийнято у відповідності з пунктом 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто, підпунктом 2 пункту 1 Розпорядження № 231 операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, Розпорядження № 231 не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні.

Крім того, пункт 1 Розпорядження № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що діюче на час укладення оспорюваних правочинів законодавство не встановлювало жодних обмежень стосовно складу осіб, по відношенню до яких може здійснюватись відступлення права вимоги. Судом критично оцінюються доводи сторони позивача, що оспорюваний правочин не відповідає положенням Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988року, оскільки вона не регулює спірні правовідносини, які виникли на підставі Договору факторингу № 2 від 13.02.2012 року між сторонами.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачами під час укладення оспорюваних договорів було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинених правочинів, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваних правочинів недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Тому суд вважає позов у частині вимог про визнання договорів частково недійсними, необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягають. Відтак, суд не вбачає підстав і для задоволення вимог позивача про виключення записів з державних реєстрів.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 76, 81,133,141, 244-245, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.202, 203, 204, 215, 512, 514, 516, 626, 627, 628, 638, 1077, 1079 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна, про визнання частково недійсним договір факторингу в частині відступлення прав вимоги за договором споживчого кредиту, визнання недійсним договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки, вилучення з Державного реєстру Іпотек запис за договором відступлення прав вимоги за договором іпотеки на нерухоме майно, вилучення з Державного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 02 серпня 2018 року

Суддя :