Провадження № 22-ц/783/1770/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Апеляційного суду Львівської області цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Комунального підприємства «Редакція газети Львівської міської ради «Ратуша» про виплату заборгованості по заробітній платі при звільненні, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради, Комунального підприємства «Редакція газети Львівської міської ради «Ратуша» про виплату заборгованості по заробітній платі при звільненні. В обґрунтування заявленого позову вказує, що з 5 грудня 2005 року він працював у редакції Львівської газети «Ратуша», однак у зв’язку із виходом на пенсію був звільнений 28 грудня 2015 року. Вважає, що роботодавцем не було проведено з ним повного розрахунку при звільненні, зокрема, не виплачено грошові кошти на оздоровлення; грошові кошти за п’ять днів додаткової відпустки, як особі прирівняній до держслужбовця, що має стаж понад 10 років; грошові кошти по доплаті за ранги держслужбовця у відповідності до вимог Закону України «Про підтримку журналістів комунальних та державних ЗМІ», та надбавку за вислугу років. У зв’язку із цим просить суд зобов’язати відповідачів виплатити належні йому недоплачені при звільненні грошові кошти в розмірі 15 000 грн. 00 коп., провести індексацію втрачених доходів за усі періоди невиплаченої йому заробітної плати, зобов’язати провести відрахування до пенсійного фонду. 07 листопада 2017 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути на його користь 113 297 грн. 00 коп. заборгованості по заробітній платі; зобов’язати бухгалтерію відповідача провести індексацію сум невиплаченої заробітної плати згідно чинного законодавства; зобов’язати відповідачів провести відрахування до Пенсійного фонду від суми недоплаченої заробітної плати у відповідності до часу її невиплати з урахуванням індексу інфляції; виплатити йому суми невиплаченої заробітної плати в місячний строк з часу набрання рішенням законної сили.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Комунального підприємства «Редакція газети ЛМР «Ратуша» про виплату заборгованості по заробітній платі при звільненні - відмовлено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року оскаржив позивач ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду є незаконним та таким, що прийняте з порушення норм матеріального і процесуального права. Судом неповно з’ясовано обставини справи, а ті обставини, що встановлені в судовому рішенні є недоведеними.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у витребуванні доказів, а саме, бухгалтерських документів, у яких відображено складові заробітної плати. Окрім того, в судовому рішенні відсутні мотиви щодо вирішення позовної вимоги про заниження посадового окладу позивача у грудні 2005 року. Неналежними є і мотиви відмови у частині позовних вимог про виплату допомоги на оздоровлення, виплату при звільненні коштів за невикористану відпустку та матеріальної допомоги на оздоровлення. Також суддею було порушено таємницю нарадчої кімнати.

З цих підстав і мотивів просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Позивач ОСОБА_2 27 червня 2018 року звернувся до Апеляційного суду Львівської області із заявою про розгляд справи за його участі.

Порядок розгляду справу у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, передбачений нормами чинного ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо особі не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилося у суді першої інстанції, і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми.

А відтак, ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 16 липня 2018 року заяву позивача ОСОБА_2 про розгляд даної справи з його участю залишено без задоволення. Ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог позивача ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається наступне.

28 грудня 2015 року позивача ОСОБА_2 звільнено з посади заступника редактора КП «Редакція газети ЛМР «Ратуша» у зв’язку з виходом на пенсію, на підставі заяви ОСОБА_2, про що редактором ОСОБА_3 винесено наказ № 107 від 2 грудня 2015 року.

Заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

Вимогами ч. ч. 1 - 4, 6 ст. 14 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» передбачено, що заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням специфічних рис та умов журналістської діяльності, визначених статтею 12 цього Закону. До заробітної плати журналіста включаються посадовий оклад, встановлені нормативними актами надбавки, доплати, авторський гонорар, премії. Розмір заробітної плати журналіста визначається галузевими та регіональними угодами з профспілками, колективними договорами з урахуванням джерел фінансування на підставі законів, інших нормативно-правових актів України. Журналісти державних та комунальних засобів масової інформації отримують надбавки, користуються пільгами, передбаченими для державних службовців відповідних категорій посад (норми і положення частини четвертої статті 14 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. № 2456 - VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. № 79 - VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. № 80 - VIII). Прирівняння розміру заробітної плати журналіста державного або комунального засобу масової інформації до середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації та посадового рівня органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) засобу масової інформації, здійснюється за методикою та в порядку, які визначаються Кабінетом Міністрів України (норми і положення частини шостої статті 14 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. № 2456 - VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. № 79 -VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. № 80 - VIII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» затверджено:

Порядок оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації;

Перелік посад журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, які прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів апарату відповідного органу державної влади та органу місцевого самоврядування;

Порядок обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств.

В п. 4 даної Постанови зазначено, що розміри інших видів надбавок, доплат, авторського гонорару і премій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації встановлюються у колективному договорі з урахуванням норм генеральної і галузевої угод у межах коштів, передбачених на оплату праці.

Зокрема, абзацом другим пункту 1 Порядку оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, затвердженого зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, розміри посадових окладів журналістів державних або комунальних засобів масової інформації встановлюються на рівні розмірів посадових окладів керівних працівників і спеціалістів відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який є засновником (співзасновником) друкованого засобу масової інформації чи теле- і радіомовної та телерадіомовної організації, Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ".

Переліком посад журналістів державних і комунальних засобів масової інформації, які прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів секретаріату (апарату) відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року № 377 встановлено, що розмір посадового окладу головного редактора (редактора) комунального друкованого засобу масової інформації встановлюється на рівні посадового окладу заступника голови ради, а розмір посадового окладу завідуючого відділу - на рівні посадового окладу заступника завідуючого відділом, заступника начальника відділу.

Типовими штатами апарату міських (міст республіканського та обласного значення) рад, їх виконавчих комітетів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3.12.1997 року № 1349 «Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування» у структурі апарату міських рад обласного значення у групі міст з оплатою праці «поза групою» передбачено утримання посад «завідуючий відділом»

Додатком 50 Схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату міських (крім м. Києва та м. Севастополя) рад та їх виконавчих комітетів до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 розмір посадового окладу начальника відділу апарату міських (крім м. Києва та м. Севастополя) рад за групою міст з оплатою праці «поза групою» було визначено на наступному рівні з 28 березня 2006 року в сумі 655 - 680 грн, з 19.07.2006 року 735 - 760 грн., з 12.05 2007 року 809 - 836 грн. Відповідно до постанови КМУ від 06.02.2008 року посадові оклади підвищено на 45 %, що становить 1173-1212 грн.

Сторони не заперечують, що позивач працює на посаді заступника редактора з художнього оформлення з 10 травня 2006 року, таке також стверджується ксерокопією трудової книжки, поданою позивачем.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року № 377 «Про реалізацію статей 14 і 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» журналісту комунального засобу масової інформації ранг державного службовця не встановлюється, а сума доплати за ранг враховується виключно при встановлені посадового окладу.

Пунктами 2, 3 цього Порядку установлено, що: посадові оклади журналістів державних і комунальних засобів масової інформації підвищуються на суму доплати за ранг державного службовця, визначену на рівні нижчого рангу в межах категорії, до якої віднесені посади, які займають відповідні працівники органів державної влади чи органів місцевого самоврядування; щомісячна надбавка за вислугу років журналістам державних і комунальних засобів масової інформації встановлюється у затверджених розмірах залежно від стажу роботи, визначеного згідно з Порядком обчислення стажу роботи для встановлення щомісячної надбавки за вислугу років і призначення пенсій журналістам державних і комунальних засобів масової інформації та державних інформаційних агентств, затвердженим цією постановою.

Відповідно додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року № 377 розмір щомісячної надбавки за вислугу років журналістам державних і комунальних засобів масової інформації становить в розмірі 15% при стажі роботи понад 5 років та 20% при стажі роботи понад 10 років.

Вказане свідчить про те, що журналісти державних та комунальних засобів масової інформації прирівнюються до державних службовців лише в умовах і порядку оплати праці та нарахуванні пенсії, а не є державними службовцями (посадовими особами органів місцевого самоврядування), на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу». Тому, норми щодо прийняття Присяги, присвоєння рангу, надання відпустки та інші, передбачені для посадових осіб органів місцевого самоврядування, на журналістів державних та комунальних засобів масової інформації не поширюються.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що посада заступника редактора з творчих питань прирівнюється до посади держслужбовця 13 рангу, доплата за який становить 55 грн. 00 коп. у відповідності до вимог ст.ст. 14, 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції чинній на час звільнення позивача – 28.12.2015 року). Вказане підтверджується листом-відповіддю № 2657/3/15-04 заступника начальника Головного управління держпраці у Львівській області ОСОБА_4.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.03.1999 року № 377 розмір щомісячної надбавки за вислугу років у позивача з 5 грудня 2010 року при стажі роботи понад 5 років становив 15 %.

З матеріалів справи, а саме штатних розписів за період 2005-2015 років (т. 2 а.с. 25 - 51, 91 - 113), нарахувань по заробітній платі за період 2005 - 2015 років (т. 1 а.с. 59-216), повідомлення КП «Редакція газети ЛМР «Ратуша» від 27 червня 2017 року (т. 2 а.с. 16 - 20), встановлених розмірів мінімальних заробітних плат, експертного висновку (т. 3 а.с. 87 - 90) вбачається, що посадовий оклад позивача в період з грудня 2005 по грудень 2015 року був підвищений на суму: доплати за ранг державного службовця у відповідності до вимог Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» а з 5 грудня 2010 року на 15% щомісячної надбавки за вислугу років і був значно вищим від встановленої мінімальної заробітної плати та відповідав рівню розміру посадового окладу державного службовця відповідного рангу з підвищенням та надбавкою.

Так, з нарахувань по заробітній платі вбачається, що позивач в квітні - червні 2006 року перебував на лікарняному, в період з липня 2006 року йому проводилось нарахування заробітної плати «по бюджету» (оклад та надбавка) щомісячно за повний відпрацьований місяць в сумі 974, 50 грн., з травня 2007 року дана сума також становить 974, 50 грн., з березня 2008 року нарахування по бюджету проводились в сумі вище 2 301, 35 грн.

Посилання позивача на те, що незазначення в штатних розписах окремою колонкою суми доплати за ранг та надбавки є доказом невиплати вказаних платежів - є безпідставним, оскільки сума доплати за ранг, відповідно до зазначених вище Закону України та Постанови Кабінету Міністрів України, враховується при встановлені посадового окладу.

Відповідно до роз’яснення Держкомінформ України від 08.11.2002 року № 3617/32/9 «Щодо оплати праці журналістам державних і комунальних засобів масової інформації» журналістам ранг не присвоюється, а є лише складовою частиною посадового окладу.

Таке твердження позивача спростовується і даними щодо нарахованих та виплачених сум заробітку.

Факт виплати у спірний період щомісячної надбавки за вислугу років, передбаченої журналістам державних і комунальних засобів масової інформації в розмірі 15% при стажі роботи понад 5 років, підтверджується і листом Головного управління Держпраці у Львівській області від 7 квітня 2016 року (т. 3 а.с. 84 - 86).

На підставі матеріалів справи, правового аналізу, колегія суддів приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача в його користь грошових коштів по доплаті за ранги держслужбовця у відповідності до вимог Закону України «Про підтримку журналістів комунальних та державних ЗМІ», та надбавки за вислугу років - є безпідставними.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що позивачу в грудні 2005 року, який на той час працював на посаді завідувача відділу суспільно-політичної інформації, виплачено заробітну плату, яка є значно вищою від встановленої мінімальної заробітної плати, а тому твердження апелянта, що оклад з якого нараховувалась заробітна плата був заниженим, є надуманим та нічим не обґрунтований. Така ж заробітна плата була нарахована позивачу і в січні-березні 2006 року.

Згідно ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Державні гарантії права на відпустки, визначення умов, тривалості і порядку надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Положенням статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено, що щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки».

Згідно ст. 35 Закону України «Про державну службу», який діяв на момент виникнення правовідносин, державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Згідно п. 4.4. Колективного договору КП «Редакція газети ЛМР «Ратуша» 2014 року мінімальна тривалість основної відпустки встановлюється не менше 24 і до 36 календарних днів.

З матеріалів справи, в тому числі заяв ОСОБА_2 про надання йому щорічних відпусток та відповідно наказів по підприємству (т. 2 а.с. 171-196) вбачається, що позивач використав максимальний розмір відпустки обумовлений колективним договором (т. 1 а.с. 88-93) та вищевказаним законом, тобто 36 календарних днів і отримав усі виплати пов’язані з використаною відпусткою, що позивачем не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Позовна вимога щодо оплати компенсації за ненадання додаткової оплачуваної відпустки відповідно до положення ст. 35 Закону України «Про державну службу», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, є необґрунтованою з підстав зазначених вище.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції підставно відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його позовної вимоги про виплату коштів за п’ять днів додаткової відпустки, як особі прирівняній до держслужбовця, що має стаж роботи понад 10 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або, які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення є додатковою соціальною гарантією і її реалізація залежить від результатів господарської діяльності та фінансового становища підприємства і вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача про її виплату та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення з даного питання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі поданих ним заяв в період 2006 – 2014 років виплачувалась матеріальна допомога відповідно до наказу головного редактора підприємства (т. 2 а.с. 114-126).

Позивачем не доведено, що він звертався до відповідача із заявою про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення в 2015 році та, що в цьому йому було безпідставно відмовлено.

Необхідно також зазначити, що в матеріалах справи відсутні і докази про те, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена колективним договором, чи будь-яким іншим нормативним актом та є гарантованою, обов’язковою виплатою.

Не підлягає виплаті матеріальна допомога на оздоровлення у відповідності до ст. 35 Закону України «Про державну службу», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, з підстав зазначених вище.

Згідно положень ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З матеріалів справи вбачається, що з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні всіх інших позовних вимог ОСОБА_2 щодо: стягнення з відповідачів на його користь 113 297 грн. 00 коп. заборгованості по заробітній платі; зобов’язання бухгалтерії відповідача провести індексацію сум невиплаченої заробітної плати згідно чинного законодавства; зобов’язання відповідачів провести відрахування до Пенсійного фонду від суми недоплаченої заробітної плати у відповідності до часу її невиплати з урахуванням індексу інфляції; та виплатити суми невиплаченої заробітної плати в місячний строк з часу набрання рішенням законної сили, судом першої інстанції відмовлено правильно, оскільки такі є похідними від вимог щодо стягнення грошових коштів на оздоровлення; коштів за п’ять днів додаткової відпустки, як особі прирівняній до держслужбовця, що має стаж понад 10 років; коштів по доплаті за ранги держслужбовця у відповідності до вимог Закону України «Про підтримку журналістів комунальних та державних ЗМІ», та надбавки за вислугу років.

Поcилання апелянта на відсутність в матеріалах справи бухгалтерських документів з вказанням складових заробітної плати, на думку колегії суддів, є безпідставним, оскільки в т. 1 на а.с. 59 - 204 наявні бухгалтерські роздруківки за весь спірний період, надані відповідачем, які були досліджені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском зазначеного строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскільки позовна вимога позивача ОСОБА_2 стосується порушення відповідачем оплати праці при звільненні працівника, то така не обмежується будь-яким строком.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його цивільних прав, а відтак, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на підставі повно з’ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 27 липня 2018 року.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 травня 2018 року –залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 липня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_5