АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 року м. Київ

Справа № 760/15356/15-ц

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В

суддів : Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.

секретар Луговий Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Коробенка С.В. 27 квітня 2018 року об 11:02 год. у м. Києві, дата складення повного тексту не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського округу ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В

В серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, визнання за позивачем права власності на вказану квартиру та зобов'язання провести реєстрацію прав власності позивача на квартиру у встановленому порядку.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в травні 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 була досягнута усна домовленість про отримання грошових коштів у борг в сумі 55000 доларів США під заставу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Проте в подальшому, як зазначає позивач, виявилось, що ОСОБА_3 не мав реальних намірів на вчинення вказаного правочину, використав необізнаність ОСОБА_6 у законодавстві та ввів його в оману з метою заволодіння шахрайським шляхом зазначеною квартирою. Зокрема, як вказує позивач, ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_7, ввів в оману ОСОБА_6 та переконав останнього, який діяв від імені ОСОБА_2, укласти договір купівлі-продажу квартири нібито для достовірності забезпечення боргових зобов'язань. Також ОСОБА_3 переконав ОСОБА_6 в тому, що після повернення боргу за договором позики він поверне право власності на квартиру позичальнику. Як вказує позивач, 18.05.2010, був оформлений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно з яким ОСОБА_6 від імені ОСОБА_2 начебто продав її ОСОБА_7, в інтересах якого діяв ОСОБА_3 Натомість, як стверджує позивач, відповідачі не передали ані йому, ані його представнику будь-яких коштів у позику, як вони домовлялися з ними раніше, і, звичайно, не сплачували вартості квартири за договором купівлі-продажу.

№ апеляційного провадження:22-ц/796/5183/2018

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.

ОСОБА _2 стверджує, що його син ОСОБА_6, підписуючи договір купівлі-продажу, особисто не усвідомлював, що його вводять в оману, і він передає належну батькові квартиру назавжди, а не в заставу, та не міг передбачити, що ОСОБА_7 може не розрахуватися за квартиру і не повернути її в подальшому. Враховуючи викладене, посилаючись на ч.1 ст. 230 ЦК України, позивач стверджує, що відповідач ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір підлягає визнанню недійсним із застосуванням реституції.

У зв'язку з смертю відповідача ОСОБА_7 в якості його правонаступника була залучена ОСОБА_4.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27.04.2018 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на майно - відмовлено.

Не погодився з вищезазначеним судовим рішенням ОСОБА_2, ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність і необґрунтованість рішення суду, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку свідченням і доказам значного заниження вартості квартири сторонами правочину, і не врахував їх при прийнятті оскаржуваного рішення. Так, в договорі купівлі-продажу квартири її вартість зазначена в сумі 180000 грн., в той же час дійсна ринкова вартість квартири складала 860280 грн., що підтверджується висновком про експертну грошову оцінку квартири від 18.05.2010. З викладеного вбачається, що правочин (купівля-продаж квартири) був вчинений ОСОБА_6 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах для нього. Крім того, доказами недійсності оскаржуваного правочину є той факт, що сторони договору купівлі-продажу не мали на меті настання відповідних наслідків, оскільки на момент вчинення оскаржуваного правочину, з квартири були зняті з реєстрації неповнолітні діти і дружина ОСОБА_6, а сам ОСОБА_6 до цього часу зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1. Також, в матеріалах справи є копія розписки ОСОБА_3 про те, що він зобов'язується не здійснювати державну реєстрацію права власності на квартиру, що є предметом оскаржуваного правочину до 19.05.2011. Однак зазначені докази не були оцінені судом першої інстанції. Також вказує, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири сторони приховували інший правочин, а саме договір позики грошових коштів під заставу нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Укладаючи удаваний правочин, ОСОБА_6 діяв на вимогу ОСОБА_3, в іншому випадку він би не отримав позику від відповідача, не зміг започаткувати власну справу і вийти зі скрутного матеріального становища, в якому сім'я перебувала на той час. На момент вчинення правочину договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 проживав в зазначеній квартирі зі своєю дружиною та двома дітьми. Іншого житла в нього не було. Також зазначає, що ні позивач, ні ОСОБА_6, який діяв від імені позивача на підставі довіреності, не отримав від відповідачів грошових коштів за продану, згідно договору купівлі-продажу, квартиру, також відсутні свідки, які можуть підтвердити проведення розрахунків між сторонами зазначеного правочину.

Враховуючи вищевикладене, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки питання визначення вартості ціни предмету договору та здійснення розрахунку між сторонами договору вже досліджувалось в ході розгляду кримінальної справи, та встановлено відсутність порушень норм чинного законодавства. Щодо відсутності фактичної передачі квартири і ,відповідно, відсутності правових наслідків укладеного договору, то вказані обставини зумовлені діями позивача, який зловживаючи своїми правами здійснює перешкоди як у реєстрації права власності, так і у здійсненні права користування новим власником та його правонаступником. Доводи апеляційної скарги щодо удаваності правочину на думку відповідача, не ґрунтуються на доказах, до того ж така підстава не була заявлена у позовних вимогах.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України(в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

А отже Апеляційний суд м. Києва є компетентним судом щодо розгляду даної справи.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_9 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим, просив залишити його без змін.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_10 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили. Тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 371, 372 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Апеляційним судом також було відхилено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю позивача з огляду на положення ст.ст. 58,64 ЦПК України, які передбачають право участі в інтересах особи її представника, який здійснює процесуальні права і обов'язки від її імені. Умови довіреності не передбачають обмежень у вигляді дій виключно з особистою участю позивача. Посилання на відсутність ознайомлення позивача з запереченнями відповідача визнані необґрунтованими, оскільки його представник ознайомився з ними в приміщенні суду.

В судовому засіданні були також розглянуті і інші клопотання представника позивача. Клопотання про виклик свідка ОСОБА_6 було відхилено апеляційним судом, оскільки судом першої інстанції були вжиті заходи щодо виклику цього свідки, він в судове засідання не з'явився, сторона позивача не забезпечила його участі. До того ж покази вказаного свідка детально викладені у вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/3210/13-к та їм надана оцінка суду. Клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи відхилено з огляду на порушення порядку його подання, таке клопотання не було заявлено в суді першої інстанції, а участь іншого представника не може вважати виключною обставиною, яка б надавала право на подачу нових доказів в суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи, наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Між ОСОБА_2, інтереси якого представляв ОСОБА_6, та ОСОБА_7, в імені якого діяв ОСОБА_3, 18.05.2010 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу від 18.05.2010 був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5.

За умовами договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 і зобов'язується сплатити за неї визначену за домовленістю сторін грошову суму. У п. 3 договору визначено, що продаж здійснюється за 180000 (сто вісімдесят тисяч) гривень, які ОСОБА_3, представник покупця, зобов'язується передати представнику продавця ОСОБА_6, який зобов'язується прийняти готівкою після узгодження проекту договору. Підписання цього договору буде свідчити про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню продавця і покупця, та про одержання представником продавця повного розрахунку за продану квартиру і відсутність матеріальних претензій, які б стосувались розрахунків за продану квартиру.

В порядку п. 13 договору продавець зобов'язався передати квартиру покупцю для вільного користування і безперешкодного володіння у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень не пізніше 22.09.2010. При цьому сплатити заборгованість з комунальних послуг, звільнити квартиру від наявних в ній речей домашнього вжитку, передати покупцю ключі від квартири, технічні документи. Обов'язок продавця передати квартиру покупцю вважається виконаним у момент передачі покупцю ключів від квартири.

У п. 16 договору сторони стверджують, що це договір не приховує іншу угоду, не носить характеру удаваного чи фіктивного, тобто відповідає дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки.

Згідно з п. 19 договору, зміст ст.ст. 59,65,74 СК України, ст.ст. 382,383,405,406,655, 680,334,657,662-667 ЦК України, правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна сторонам нотаріусом роз'яснено. /т.1 а.с.7-8, 147-148/.

В матеріалах наданих приватним нотаріусом ОСОБА_5, міститься копія довіреності від 05.05.2010, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_6 на здійснення користування та розпорядження майном (продати за ціну та на умовах за його розсудом,обміняти, здати в оренду)/т.1 а.с.158-159/. Наявна також згода дружини позивача - ОСОБА_12 - на продаж квартири, яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому вона стверджувала, що договір купівлі-продажу укладається чоловіком на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню /т.1 а.с.162 на звороті/.

Відповідно до Звіту про оцінку майна від 18.05.2010, складеного Центром незалежної оцінки власності «Актив Плюс» ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 33,00 кв.м., загальною площею 60,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2, станом на 18.05.2010 становить 860280,00 грн. /т.1 а.с.9-49/.

Обставини укладення оспорюваного договору, наявність факту обману зі сторони відповідача досліджувались під час розгляду кримінальної справи, порушеної за заявою ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. З матеріалів справи вбачається, що така справа була порушена вже станом на 29.05.2010 /т.1 а.с.44/.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015 ОСОБА_3 визнано невинуватим та виправдано на підставі п.1 .ч.1 ст. 373 КПК України /т.1 а.с.95-110/.

В мотивувальній частині вироку суд, оцінюючи письмові докази у справі, прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу від 18.05.2010, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 4876, між ОСОБА_6 від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_7, від імені якого діяв ОСОБА_3 щодо продажу квартири АДРЕСА_1, укладений згідно вимог чинного законодавства, посвідчений нотаріально, містить всі істотні умови договору купівлі-продажу, обумовлену сторонами ціну продажу, має відомості щодо повного розрахунку за продаж квартири перед підписанням цього Договору та відсутність матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за продану квартиру. Зазначений договір ніким не оспорений, у спосіб встановлений чинним законодавством і є діючим /т.1 а.с.99-100/.

При цьому, викладені зазначені факти підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_5 (нотаріус), яка у судовому засіданні пояснила, що перед підписанням сторонами договору, нею було з'ясовано питання щодо розрахунку і ОСОБА_6 підтвердив отримання ним коштів у розмірі, зазначеному у договорі.

Суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_6 щодо не проведеного з ним розрахунку 18.05.2010 перед підписанням договору, оскільки ці показання не узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_3, свідка ОСОБА_14, свідка ОСОБА_5, а також суперечать змісту договору купівлі-продажу квартири від 18 травня 2010 року, щодо повного розрахунку за договором до його підписання.

Крім того, зазначені вище твердження свідка ОСОБА_6, на думку суду, є нелогічними, оскільки як ним було зазначено у судовому засіданні, 17.05.2010 на пропозицію ОСОБА_3 підписати договір купівлі-продажу у його відсутність та без відповідного розрахунку, він категорично відмовився, що також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_15, яка була присутня у нотаріуса 17.05.2010 /т.1 а.с.100/.

Питання наявності усної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про надання грошової позики у сумі 55000 доларів США під заставу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_13 - батьку ОСОБА_6 були визнані судом безпідставними, оскільки стороною обвинувачення не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про намагання отримати ОСОБА_6 позики з наданням квартири в заставу.

Так, довіреність від 05.05.2010, посвідчена ОСОБА_16 державним нотаріусом дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрована в реєстрі за № 797, згідно якої ОСОБА_13 уповноважив ОСОБА_6 продати, обміняти або здати в оренду квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності та згода від 05.05.2010, посвідчена ОСОБА_16 державним нотаріусом дев'ятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрована в реєстрі за № 8-800, згідно якої ОСОБА_17 (дружина ОСОБА_13.) дала згоду на продаж квартири АДРЕСА_1, свідчить про намір власника квартири саме на її відчуження, а не укладення договору застави, на що посилається сторона обвинувачення.

З огляду на вищевикладене, суд критично віднісся до показань потерпілого ОСОБА_13 щодо надання повноважень на передання квартири у заставу, оскільки вони не узгоджуються із зазначеними вище письмовими доказами.

Суд критично оцінив і показання свідка ОСОБА_6 щодо наміру укласти договір позики під заставу квартири, оскільки вони суперечать також змісту розписки від 18.05.2010 про зобов'язання не реєструвати право власності на квартиру до 19.05.2011, написаною ОСОБА_3 Факт написання такої розписки обвинуваченим у нотаріуса під час укладення договору підтвердили, як сам свідок ОСОБА_6, так і обвинувачений ОСОБА_3

Аналізуючи покази свідків сторони обвинувачення, яких було допитано в судовому засіданні ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_5, суд встановив, що жоден із свідків не підтвердив обставин, викладених в обвинувальному акті щодо наявності усної домовленості про надання грошової позики під заставу квартири та відсутності наміру обвинуваченого (ОСОБА_3.) на передачу грошових коштів /т.1 а.с.100/.

Оцінюючи інші письмові докази, які було досліджено у судовому засіданні, суд вважав, що вони не містять доказів інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 замаху на придбання права на майно потерпілого шляхом обману та зловживання довірою /т.1 а.с.108/.

Проте, оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо наміру укладення договору купівлі-продажу на умовах передання у власність станків з доплатою грошових коштів у розмірі, передбаченому договором, повного розрахунку за договором до його підписання, суд прийшов до висновку, що вони узгоджуються з дослідженими судом доказами у кримінальному провадженню та не спростовані стороною обвинувачення /т.1 а.с.108/.

Щодо доводів обвинувачення про використання ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу загубленого паспорту НОМЕР_1, виданого Орджонікідзевським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 22.05.2001, то суд вважав ці дії такими, що не тягнуть жодних правових наслідків і не можуть свідчити про шахрайські дії, оскільки особа ОСОБА_3 при укладанні договору не викликала сумніву /т.1 а.с.108/.

Статтею 16 ЦК України передбачено спосіб захисту цивільних прав та інтересів шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В порядку статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

В силу ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Положення ст.. 663 ЦК України передбачають право сторін договору купівлі-продажу визначити строк виконання обов'язку передати товар.

Приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України, визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами, щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В порядку ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч.6 та ч.7 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте згідно з ч. 7цієї статті, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, так як позивач не навів суду доказів, які б свідчили про умисне введення відповідачем його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Договір купівлі-продажу від 18.05.2010 посвідчений нотаріально, перед його підписанням сторонами, він був прочитаний вголос нотаріусом. Суть договору повністю сторонам зрозуміла, що вони посвідчили своїми підписами. Суд вказав на те, що довіреність видана позивачем та надана згода дружина позивача свідчать саме про наміри на продаж (відчуження) квартири. А ОСОБА_6, підписуючи договір, визнав проведення повного з ним розрахунку за договором, що передбачено абз. 2 п. 3 договору. Суд також врахував обставини встановлені вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2015, який було виправдано ОСОБА_3 На підставі викладеного дійшов висновку, що обидві сторони уклали договір від 18.05.2010 за своїм прямим волевиявленням, і підстав вважати, що відповідачі ввели позивача чи його представника в оману, суд не вбачав.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. До відповідних правових висновків дійшов і Верховний Суд України у Постанові від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати іншій правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин (п. 25 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України).

За наведених вище обставин справи вбачається, що обидві сторони при підписанні оспорюваного договору були ознайомлені зі змістом договору, погодилися з ним та особисто поставили свій підпис. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що довіреність видана позивачем та надана згода дружина позивача свідчать саме про їх намір на продаж (відчуження) квартири. Волевиявлення на передання квартири в заставу, як зазначає в позові позивач як справжнє, не відображено в жодному з письмових документів.

Розписка ОСОБА_3 від 18.05.2010 про зобов'язання не реєструвати право власності на квартиру до 19.05.2011 вказаних обставин не спростовує. Так, вказане зобов'язання свідчить про домовленість щодо відкладення переходу права власності, яке відповідно до ст. 334 ЦК України виникає з моменту державної реєстрації, проте за умовами договору і передача майна мала відбутися не в день укладення договору, а не пізніше 22.09.2010. Але ці обставини не є притаманними договору застави (іпотеки), не суперечать вимогам визначеним законом щодо договору купівлі-продажу, і не спростовують умови визначені сторонами в оспорюваному договорі.

Наявність умови договору про обов'язок продавця передати квартиру у строк до 22.09.2010, спростовує і доводи апеляційної скарги, що сторони не мали на меті настання правових наслідків, так як син позивача продовжує проживати в спірній квартирі. Вказана обставина свідчить лише про порушення взятих на себе зобов'язань стороною позивача. А обставини зняття з реєстраційного обліку в спірній квартирі малолітніх дітей до укладення правочину, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, додатково вказують про його намір на відчуження квартири без здійснення погодження з органом опіки і піклування.

А отже доводи апеляційної скарги про те, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири сторони приховували інший правочин, а саме договір позики грошових коштів під заставу нерухомого майна - квартири, є безпідставними.

Посилання позивача на заниження вартості квартири сторонами правочину також не спростовують укладений між сторонами договір купівлі-продажу. А оскільки сторони вільні у визначенні умов договору, така ціна визначена ними, то вказана обставина не свідчить і про наявність обману. До того ж представник позивача, підписуючи договір, визнав проведення повного з ним розрахунку за договором, що передбачено абз. 2 п. 3 договору. Крім того, у вироку суду вказано на доведеність обставин щодо укладення договору купівлі-продажу на умовах передання у власність станків з доплатою грошових коштів у розмірі, передбаченому договором, та повного розрахунку за договором до його підписання. А отже обставини щодо здійснення розрахунку між сторонами є встановленими.

Колегія суддів також звертає увагу на суперечливість тверджень сторони позивача. Так, в позові стверджується про домовленість щодо надання позики під заставу нерухомого майна; у вироку йдеться як про надання такої позики, так і здійснення розрахунку за поставлені станки за рахунок вартості квартири; в той же час позивач стверджує про відсутність розрахунку взагалі. Але в апеляційній скарзі позивач також вказує на те, що його представник діяв на вимогу ОСОБА_3, в іншому випадку він би не отримав позику від відповідача, не зміг започаткувати власну справу і вийти зі скрутного матеріального становища, в якому сім'я перебувала на той час, що вказує на досягнення ним поставленої мети.

Щодо доводів про використання ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу загубленого паспорту НОМЕР_1, виданого Орджонікідзевським РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області 22.05.2001, то суд вважає ці дії такими, що не тягнуть жодних правових наслідків і не можуть свідчити про вчинення обману. Паспорті дані мають значення для встановлення лише особи. При цьому не встановлено обставин, які б вказували на відмінність даних, за якими встановлюється особа.

Вироком суду встановлена відсутність в діях відповідача ОСОБА_3 замаху на придбання права на майно потерпілого шляхом обману та зловживання довірою. Цей вирок набрав законної сили, відповідно, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалений вирок, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, твердження позивача про вчинення правочину під впливом обману ОСОБА_3, апеляційний суд вважає безпідставними, так як його діям вже надана оцінка і вказане не знайшло свого підтвердження. Другий відповідач є правонаступником покупця, безпосередньо покупець не приймав участі при укладенні спірного правочину, а діяв через представника ОСОБА_3 А оскільки в діях останнього ознак обману у правовідносинах з позивачем та його представником ОСОБА_19 не встановлено, то в діях покупця ОСОБА_7, правонаступником якого є ОСОБА_4, ознак обману не має.

Послання позивача в апеляційній скарзі на вчинення правочину (купівлі-продажу квартири) його представником ОСОБА_6 під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах для нього не приймаються до уваги апеляційного суду з огляду на положення ч.6 ст. 367 ЦПК України, так як такі підстави не були заявлені в суді першої інстанції.

В порядку ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки заявлені позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, то відсутні підставі для здійснення компенсації позивачеві понесених ним судових витрат.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Разом з тим апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з положень ЦПК України є обов'язком сторін у справі, зокрема позивача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів

Отже, суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надав належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя -доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 23.07.2018.