ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа №826/18220/14

адміністративне провадження №К/9901/1551/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року (суддя Катющенко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.)

у справі № 826/18220/14

за позовом ОСОБА_1 до Командувача Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів,

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Командувача Національної гвардії України (далі відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі відповідач 2), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Командувача Національної гвардії України від 08.10.2014 року № 332 про притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Командувача Національної гвардії України від 13.10.2014 року № 109 о/с в частині припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби у запас Збройних сил України підполковника ОСОБА_1 , начальника зв`язку штабу військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України;

- поновити ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Північного територіального управління Національної гвардії України у званні підполковника на посаді начальника зв`язку штабу військової частини НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року, яку було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій, зокрема, мотивовані тим, що позивач не виконав наказ про відрядження в зону АТО та висловив відкриту відмову від виконання вказаного наказу, що стало підставою для прийняття оскаржуваних наказів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої касаційної скарги позивач вказує на те, що командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 наказу про направлення ОСОБА_1 у відрядження у район проведення АТО не видавав. Окрім того, наказ командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про відрядження ОСОБА_1 не відповідає вимогам, щодо форми наказу, оскільки був сформульований усно.

Також, скаржник звертає увагу на те, що висновок відповідачів з приводу того, що дисциплінарний проступок скаржника полягає у невиконанні розпорядження т.в.о. начальника Північного територіального управління НГ України від 30 серпня 2014 року є необґрунтованим, оскільки обов`язки щодо виконання цього розпорядження були покладені саме на командира військової частини.

Окрім того, скаржник звертає увагу суду на те, що під час проведення службового розслідування, ОСОБА_1 проходив медичний огляд ЛВК, а тому не міг взяти участі у цьому процесі. Враховуючи наведені обставини, на думку скаржника, відповідач повинен був зупинити проведення службового розслідування до закінчення проходження ОСОБА_1 медичного огляду ВЛК для забезпечення прав та інтересів останнього під час проведення службового розслідування.

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України з 01.08.1993 року, військову присягу прийняв 11.09.1993 року.

09.04.2012 року між Міністерством внутрішніх справ України та військовослужбовцем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , майором, заступником начальника штабу (зі спеціального зв`язку), укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах МВС України, контракт набрав чинності з 26.08.2012 року строком на п`ять років.

Наказом начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 10.07.2014 року № 40 о/с з 10.07.2014 року ОСОБА_1 призначено начальником зв`язку штабу військової частини НОМЕР_1 (1 бригада оперативного призначення Північного ТрК Національної гвардії України).

Розпорядженням т.в.о. начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 30.08.2014 року № 1/7-1865 командирові військової частини НОМЕР_1 наказано з 30.08.2014 року відрядити у район проведення АТО для організації зв`язку начальника зв`язку військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 .

Рапортом від 30.08.2014 року на ім`я т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 позивач відмовився їхати в зону за сімейними обставинами, а саме наявність у нього трьох дітей.

На підставі відкритої відмови скаржника, наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_2 № 37 від 01.09.2014 року призначено службове розслідування по факту невиконання ОСОБА_1 вимог розпорядження т.в.о начальника Північного територіального управління Національної НГ України від 30.08.2014 року № 1/7-1865 щодо відрядження останнього у район проведення АТО.

В подальшому, на підставі висновку проведеного службового розслідування та, враховуючи наказ Командувача Національної гвардії України № 332 від 08.10.2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника ОСОБА_1 », 13.10.2014 року наказом Командувача Національної гвардії України «По особовому складу» № 109 о/с згідно з п. 77 Положення про проходження громадянами України військової служби з Збройних Силах України підполковника ОСОБА_1 позбавлено військового звання та відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» припинено (розірвано) контракт та звільнено його з військової служби у запас Збройних Сил України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

4. Конституція України

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

5. Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 року № 876-VII (далі Закон України № 876--VII).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України № 876-VII, Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Частиною першою статті 9 Закону України № 876-VII встановлено, що особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Національну гвардію України» за вчинення протиправних дій та бездіяльність військовослужбовці Національної гвардії України несуть дисциплінарну, матеріальну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

6. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі Положення).

Відповідно до пункту 77 Положення, військовослужбовці можуть бути позбавлені військового звання у зв`язку із засудженням за вчинення злочину, а також у порядку дисциплінарного стягнення.

Про позбавлення військовослужбовців військового звання у порядку дисциплінарного стягнення посадові особи, яким надано таке право Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, видають відповідний наказ.

Військовослужбовці, позбавлені військового звання:

за вироком суду - виключаються зі списків особового складу військових частин після набрання вироком суду законної сили з дня, зазначеного у вироку суду про початок строку відбування покарання;

у порядку дисциплінарного стягнення - виключаються зі списків особового складу (крім військовослужбовців строкової військової служби) з дня підписання відповідного наказу, а якщо законодавством установлено строки здавання посади, - з дати затвердження акта про здавання і прийняття посади. Початком здавання посади є день, що настає за днем підписання наказу про позбавлення військового звання.

Військові комісари одночасно з прийняттям зазначених осіб на військовий облік присвоюють їм військове звання солдата (матроса) запасу.

Згідно пункту 146 Положення військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка. Військовослужбовці після прибуття до пункту відрядження зобов`язані в установлений строк з`явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.

7. Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затвердженийЗаконом України від 24.03.1999 року № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1 та 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

8. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України № 2232-XII).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Підпунктом «а» пункту 1 статті 26 Закону України № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

Відповідно до пункту першого частини 8 статті 26 Закону України № 2232-XII під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

в) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини, як, зокрема, наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

9. Інструкція про порядок проведення службових розслідувань у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, затверджена наказом МВС України від 22.10.2013 № 1000, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.11.2013 за № 1937/24469 (чинна у період проведення службового розслідування) (далі по тексту - Інструкція).

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Інструкції визначено, що службове розслідування проводиться в разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, вимог законодавства, наказів начальників (керівників) чи інших розпорядчих документів, що негативно вплинуло на стан виконання покладених на внутрішні війська службово-бойових завдань або створило загрозу здоров`ю чи життю особового складу та/або призвело до порушення прав та законних інтересів громадян, до людських жертв чи інших тяжких наслідків, порушень громадського порядку, заподіяння шкоди державі, підприємству, установі, організації незалежно від форми власності чи об`єднанню громадян.

Розділом V Інструкції визначено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено це розслідування, її обставини (час, місце) та наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення; наявність причинного зв`язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями (бездіяльністю) військовослужбовця; конкретні неправомірні дії або бездіяльність військовослужбовця, який учинив правопорушення; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів або посадових інструкцій, які було порушено; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення; форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов`язків.

Відповідно пункту 6.3 Інструкції особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, у встановленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (які) його проводить(ять); відмовлятися давати будь-які показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; звертатися з письмовим рапортом для ознайомлення з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від військовослужбовця письмового пояснення або за відсутності акта про відмову від надання пояснень (матеріалів) або виконання вимог. Небажання військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Згідно пункту 10.1 Інструкції накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця, стосовно якого проводилось службове розслідування, здійснюється у порядку і в спосіб, що визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року N 551-XIV.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Як вже вище було зазначено, Рапортом від 30.08.2014 року позивач доповів командиру військової частини НОМЕР_1 , що відмовляється їхати в зону АТО у зв`язку з наявністю у нього трьох дітей.

Однак, як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, які були досліджені судами попередніх інстанцій з наданням відповідного правового висновку, позивач є батьком лише ОСОБА_3 , 2003 року народження, інших неповнолітніх дітей у позивача немає.

Доводи касаційної скарги з приводу протиправності дій відповідача у зв`язку з невиданням командиром військової частини НОМЕР_1 відповідного письмового наказу по стройовій частині та посвідчення про відрядження останнього, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, враховуючи наступне.

Як вже вище було зазначено, пунктом 146 Положення визначено, що військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка. Військовослужбовці після прибуття до пункту відрядження зобов`язані в установлений строк з`явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.

З огляду на законодавче врегулювання вказаного питання та, враховуючи пряму відмову позивача виконати вимоги розпорядження від 30.08.2014 року № 1/7-1865 щодо відрядження останнього у район проведення АТО, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність правових підстав для видання командиром військової частини НОМЕР_1 відповідного письмового наказу по стройовій частині та посвідчення про відрядження відповідно.

10. Щодо доводів скаржника з приводу того, що відповідач повинен був зупинити проведення службового розслідування до закінчення проходження ОСОБА_1 медичного огляду ВЛК для забезпечення прав та інтересів останнього під час проведення службового розслідування, колегія суддів зазначає наступне.

Обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку є доведеними і доводи касаційної скарги не спростовують цього. Тяжкість застосованого до позивача виду дисциплінарного стягнення відповідає вчиненому дисциплінарному проступку.

В свою чергу, скаржником не доведено факт того, що вказані недоліки службового розслідування вплинули або могли вплинути на висновки про вчинення ним дисциплінарного проступку.

Окремо колегія суддів Верховного суду зазначає, що в даному випадку, особою було вчинено діяння, несумісне з посадою скаржника та яке виходить за межі дисциплінарної відповідальності, оскільки позивачем було скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Підсумовуючи вищенаведені обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у зв`язку з не виконанням позивачем розпорядження про відрядження в зону АТО та, враховуючи відкриту відмову від виконання вказаного розпорядження, застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у виді позбавлення військового звання та, відповідно, звільнення у зв`язку з цим з військової служби є обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а дійшли обґрунтованого висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду першої та апеляційної інстанцій - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа