ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

м. Київ

справа №820/3023/16

адміністративне провадження №К/9901/42525/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімона М.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/3023/18

за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ), управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради (далі - управління держреєстрації), третя особа - ОСОБА_2, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Донець Л.О., Макаренко Я.М., -

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії БТІ в особі в.о. директора Оберемок О.М. щодо зміни запису реєстрації у частині права власності на ім'я ОСОБА_1 у домоволодінні АДРЕСА_1;

- зобов'язати управління держреєстрації внести до Реєстру прав власності на нерухоме майно реєстраційний запис про реєстрацію права власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що вона є спадкоємицею 1/3 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_2 після матері ОСОБА_4, про що позивач має відповідне Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 листопада 2001 року Другою Харківською державною нотаріальною конторою за № 2-1965. Вказане Свідоцтво було зареєстровано БТІ згідно встановленого порядку.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2016 року задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що БТІ, вказуючи на помилковість реєстрації за позивачем 1/3 частини спірного домоволодіння, та зазначаючи про належність їй 1/6 домоволодіння, в такий спосіб воно змінило власне рішення щодо реєстрації права власності у визначеній частці.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що у справі відсутні докази того, що посадовими особами БТІ вносились зміни до запису реєстрації у частині права власності на ім'я ОСОБА_1 у домоволодінні АДРЕСА_1 а відтак, позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів відповідачем.

24 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що в.о. директора БТІ Оберемок О.М. поза межами наданих йому законодавством повноважень, вніс зміни до реєстраційного запису права власності на ім'я ОСОБА_1 у домоволодінні АДРЕСА_1 чи порушив права спадкоємиці.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

30 травня 2017 року до суду касаційної інстанції від БТІ надійшли заперечення на зазначену касаційну скаргу, в яких відповідач просить відмовити у її задоволені.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач звернулась до Другої державної нотаріальної контори м. Харкова з заявою про прийняття спадщини після померлої матері, на підставі якої вказаною нотаріальною конторою видано Свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим від 21 листопада 2001 року № 2-1965.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 2001 року серії НОМЕР_1 посвідченого державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, ОСОБА_1 звернулась до БТІ щодо здійснення державної реєстрації права власності на успадковану частину домоволодіння, що було виконано шляхом внесення запису до реєстрової книги щодо реєстрації права власності.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з надано БТІ копією реєстраційної книги №23726 (52 та 53 сторінки) та копією додаткової книги №132 (12 та 13 сторінки), вбачається, що 27 листопада 2001 року за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 2001 року зареєстровано право власності на 1/6 частку вищевказаного житлового будинку.

Будь-яких інших записів або зміни запису реєстрації у частині права власності на ім'я ОСОБА_1 у домоволодінні АДРЕСА_1, з вищевказаних документів не встановлено.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час внесення відповідного запису до реєстрової книги порядок реєстрації прав власності був визначений Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, затвердженою Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року № 121, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839 (далі - Інструкція).

Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації пункт 1.5 вказаної Інструкції).

Згідно Переліку, визначеному в додатку № 1 до вказаної Інструкції, свідоцтво про право на спадщину, видане державними нотаріальними конторами є правовстановлювальним документом, на підставі якого провадиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до пункту 3.9 Інструкції всі виправлення в реєстрових книгах та алфавітних журналах засвідчуються підписом посадової особи, яка відповідає за правильність записів, і скріплюються печаткою бюро технічної інвентаризації. При цьому виправлені записи закреслюються однією рискою так, щоб було видно старі записи.

07 лютого 2002 року Міністерством юстиції України було прийнято Наказ № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно» (далі - Тимчасове положення), згідно якого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року від № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно», з метою належного забезпечення захисту права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб до прийняття та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна затверджено Тимчасове положення.

Отже, на момент вчинення реєстраційних дій у 2001 році БТІ мало делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.

При цьому у пункті 8.8 Тимчасового положення також зазначено про те, що усі виправлення в реєстрових книгах та алфавітних журналах засвідчуються підписом реєстратора. При цьому виправлені записи закреслюються однією тонкою червоною лінією так, щоб було видно старі записи.

У справі, яка розглядається апеляційним судом встановлено, що будь-яких інших записів або зміни запису реєстрації у частині права власності на ім'я ОСОБА_1 у домоволодінні АДРЕСА_1, окрім реєстрації на підставі Свідоцтва про право спадщину за законом від 21 листопада 2001 року № 2-1965 з реєстраційної книги №23726 (52 та 53 сторінки) та додаткової книги №132 не встановлено.

Цю реєстрацію позивачка не оспорює.

За таких обставин, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2017 року у справі № 642/59/15-ц, яке набрало законної сили 21 листопада 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: друга Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_4 У цій справі, судом встановлено, що відповідно до правовстановчого документа - свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 листопада 2001 року № 2-1965, ОСОБА_1 успадкувала 1/6 частину зазначеного будинку.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року у справі № 820/3023/16 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду