ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2018 р. Справа № 920/409/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивач - Кучменко С.В.,

1-й відповідач - Мазнєва С.Г.,

2-й відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Іскра» (вх.№964 С/1-7) на рішення господарського суду Сумської області від 08.08.2017, повний текст якого складено суддею Котельницькою В.Л. у м. Суми 14.08.2017 року, у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Мачули Віктора Миколайовича, м. Суми

до

1) Публічного акціонерного товариства «Іскра», с.Басівка,

2) Приватного акціонерного товариства «Іскра Плюс», м. Київ,

про стягнення 1 232 224,94 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області із позовною заявою, в якій просить стягнути з ПАТ «Іскра» заборгованість у розмірі 1 232 224,94 грн. за неналежне виконання договорів оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №14/04-2016 від 14.04.2016, №14/06-2016 від 14.06.2016 та №б/н від 15.09.2016, укладених між позивачем та 1-им відповідачем, з яких 1 176 741,00 грн. основна заборгованість, 43 479,64 грн. інфляційні збитки та 12 004,30 грн. 3% річних, а також стягнути з ПАТ «Іскра» 18 483,37 грн. судового збору.

01.06.2017 ПАТ «Іскра Плюс» звернулось до суду із заявою про заміну первісного відповідача належним відповідачем, мотивуючи свою заяву положеннями ст. 109 Цивільного кодексу України, відповідно до якої виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб; юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.

Ухвалою суду від 01.06.2017 у справі №920/409/17 в задоволенні заяви ПАТ «Іскра Плюс» про заміну неналежного відповідача відмовлено, клопотання ПАТ «Іскра» про залучення другого відповідача у справі задоволено та залучено до участі у справі в якості другого відповідача ПАТ «Іскра Плюс».

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.08.2017 (суддя Котельницька В.Л.): позов задоволено частково; стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача 1 176 741 грн. основного боргу, 11 966,71 грн. - 3% річних, 43 368,43 грн. "інфляційних збитків"; 18 481,52 грн. витрат зі сплати судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2017: апеляційну скаргу Відповідача-1 задоволено; рішення господарського суду Сумської області від 08.08.2017 у справі №920/409/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким: позовні вимоги задоволено; стягнуто з Відповідача-1 на користь Позивача суму боргу в розмірі 181 551 грн.; у решті позовних вимог Позивача до Відповідача-1 відмовлено; стягнуто з Відповідача-2 на користь Позивача суму боргу в розмірі 1 007 441грн., 3% річних у сумі 11 966,71 грн., 43 368,43 грн. "інфляційних збитків"; 18481,52 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що: на момент звернення Позивача з позовом до Відповідача-1 заборгованість останнього перед Позивачем у сумі 1 176 741 грн. була частково передана Відповідачу-2 за розподільчим (передавальним) балансом та передавальним актом. Згідно з розподільчим балансом зобов'язання перед Позивачем були розподілені між Відповідачем-1 у сумі 181 551 грн. та Відповідачем-2 у сумі 1 007 441 грн. З огляду на зазначені обставини апеляційний господарський суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача-2 на користь Позивача 1 007 441 грн. основної заборгованості, 43 368, 43 грн. "інфляційних", 11 966,71 грн. - 3% річних та з Відповідача-1 на користь Позивача - 181 551 грн.

Постановою Верховного Суду від 08.05.2018 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі № 920/409/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив про те, що суд апеляційної інстанції вважав, що на момент звернення Позивача з позовом до Відповідача-1 заборгованість останнього перед Позивачем у сумі 1 176 741 грн. була частково передана Відповідачу-2 за розподільчим (передавальним) балансом та передавальним актом. Згідно з розподільчим балансом зобов'язання перед Позивачем були розподілені між Відповідачем-1 у сумі 181 551 грн. та Відповідачем-2 у сумі 1 007 441 грн.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджуються доводи Позивача щодо невиконання Відповідачем-1 вимог статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки матеріали справи містять повідомлення про виділ з Відповідача-1 нового акціонерного товариства з передачею йому за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків, яке опубліковано в щоденному офіційному виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Бюлетень. Цінні папери України" від 03.08.2016 №142 (4430), а письмове повідомлення Позивача здійснено поштовим повідомленням від 23.08.2016, про що свідчить лист №301.

Проте судом апеляційної інстанції на порушення вимог статті 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 не надано належної оцінки даним доказам у справі (листу та повідомленню) та не спростовано висновків суду першої інстанції, який зазначив, що лист від 23.08.2016 №301, направлений Позивачу Відповідачем-1, не є належним і допустимим доказом повідомлення Позивача як кредитора у зобов'язанні про перехід обов'язків по сплаті заборгованості до Відповідача-2, а текст об'яви в щоденному офіційному виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Бюлетень. Цінні папери України" взагалі не містить ні відомостей про передання грошових або будь-яких інших зобов'язань третім особам, ані зазначення назв таких осіб.

За викладених обставин, Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції було неповно досліджено обставини, що мають значення для справи а справа підлягає направленню на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

В судовому засіданні представник першого відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник другого відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ет рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначаж наступне.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

14.04.2016 між ФОП Мачулою В.М. (позивачем у справі, орендодавцем) та ПАТ "Іскра" (першим відповідачем, орендарем) був укладений договір № 14/04-2016 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем.

14.06.2016 між ФОП Мачулою В.М. (позивачем у справі, орендодавцем) та ПАТ "Іскра" (першим відповідачем, орендарем) був укладений договір № 14/06-2016 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем.

15.09.2016 між ФОП Мачулою В.М. (позивачем у справі, орендодавцем) та ПАТ "Іскра" (першим відповідачем, орендарем) був укладений договір б/н оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем.

Відповідно до пунктів 1.1 укладених договорів у порядку та на умовах, визначених ними, позивач зобов'язався передати першому відповідачу у строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - Техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - Екіпажем), а перший відповідач зобов'язався прийняти техніку позивача та сплачувати йому орендну плату за її використання.

За умовами пунктів 3.2 договорів передача техніки в оренду здійснюється сторонами за Актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендодавця печатки).

Орендна плата за користування технікою та порядок розрахунків сторони узгодили у розділах 5 укладених договорів. Так, відповідно до п. 5.2 орендна плата визначається в акті приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами протягом п'яти робочих днів після кожного місяця оренди техніки. Згідно п. 5.3 договорів виплата орендної плати проводиться протягом десяти банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг, а згідно п. 5.7 остаточний розрахунок за даними договорами здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих послуг з оренди, що оформлюється протягом п'яти календарних днів з моменту закінчення терміну оренди.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов укладених договорів позивач та перший відповідач склали та підписали акти приймання-передачі техніки, що є об'єктом оренди, від 14.04.2016, від 07.07.2016, від 15.09.2016, від 30.11.2016.

Після закінчення терміну оренди між сторонами договорів були складені та підписані акти приймання-передачі наданих послуги від 26.04.2016 до договору від 14.04.2016 на суму 527200,00 грн., від 18.07.2016 до договору від 14.06.2016 на суму 77520,00 грн., від 30.09.2016 до договору від 15.09.2016 на суму 750000,00 грн., від 31.10.2016 до договору від 15.09.2016 на суму 226780,00 грн., від 30.11.2016 до договору від 15.09.2016 на суму 141100,00 грн., від 30.11.2016 до договору від 15.09.2016 на суму 83250,00 грн., від 30.11.2016 до договору від 15.09.2016 на суму 147900,00 грн., від 30.11.2016 до договору від 15.09.2016 на суму 85191,00 грн. Відповідно до змісту зазначених актів приймання-передачі наданих послуг сторони не мають претензій одна до одної.

Таким чином, матеріалами справи підтверджений факт надання позивачем першому відповідачеві послуг з оренди техніки на загальну суму 2038941,00 грн.

Першим відповідачем, у свою чергу, надані послуги були частково оплачені на суму 862200,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за період з 01.04.2016 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 30.09.2016, з 01.10.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 31.03.2017.

Таким чином, першим відповідачем було допущено порушення договірних зобов'язань в частині несплати наданих позивачем послуг з оренди техніки на суму 1176741,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням першим відповідачем своїх договірних зобов'язань, 01.03.2017 позивач направив на його адресу претензію з вимогою оплатити виниклу заборгованість.

20.03.2017 перший відповідач направив позивачеві відповідь на претензію № 90, у якій повідомив останнього про те, що ПАТ "Іскра" було реорганізовано шляхом виділу ПрАТ "Іскра Плюс", а згідно розподільчого балансу зобов'язання перед позивачем були розподілені між ПАТ "Іскра" у сумі 181551,00 грн. та ПрАТ "Іскра Плюс" у сумі 1007441,00 грн. У даній відповіді позивачу було запропоновано звернутись до ПрАТ "Іскра Плюс" для вирішення питання оплати заборгованості.

Однак позивач з фактом передання заборгованості за укладеними ним із першим відповідачем договорами не погоджується та вважає, що саме перший відповідач має зобов'язання по сплаті коштів за орендовану техніку, а процедура виділу ПрАТ "Іскра Плюс" проведена з порушенням діючого законодавства України в частині захисту прав кредиторів при виділі.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідності до умов укладених договорів Відповідач-1 має зобов'язання перед Позивачем зі сплати коштів за надані послуги з оренди техніки. З урахуванням часткової оплати даних послуг заборгованість становить 1 176 741 грн. За наслідками здійсненого перерахунку суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Позивача про стягнення 3 % річних та "інфляційних нарахувань". Місцевий господарський суд вказав, що зобов'язаною особою за договорами оренди техніки є саме Відповідач-1, оскільки ним не дотримано законодавчо визначеної процедури виділу акціонерного товариства в частині захисту прав кредиторів, не повідомлено у встановленому порядку Позивача (кредитора) про перехід обов'язків за укладеними договорами до Відповідача-2 та не дотримано умови спірних договорів щодо отримання письмової згоди Позивача у разі передачі своїх обов'язків за цими договорами.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, заборгованість ПАТ "ІСКРА" в розмірі 1 007 441,00 грн перед позивачем за розподільчим балансом була передана до ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС", яке було виділено з ПАТ "ІСКРА" відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "ІСКРА" (протокол №28/07/2016 33А від 28.07.2016), яким було вирішено про виділ з ПАТ "ІСКРА" акціонерного товариства ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" із передачею йому згідно розподільчого балансу частини майна, прав та обов'язків ПАТ "ІСКРА", без припинення ПАТ "ІСКРА".

Позачерговими загальними зборами акціонерів ПАТ "ІСКРА" (протокол №10/10/2016 від 10.10.2016) прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу у зв'язку з виділенням з ПАТ "ІСКРА" акціонерного товариства ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС"; отже, заборгованість ПАТ "ІСКРА" перед позивачем в розмірі 1 007 441,00 грн ще до звернення позивача з позовом до суду була передана за розподільчим балансом до ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Державна реєстрація ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" (код 41049854) була проведена 26.12.2016, номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 1 623 136 0000 001276.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам та дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення міститься і в статті 173 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, що не заперечується 1-м відповідачем. Другий в письмових пояснення вказує, що кредиторська заборгованість перед позивачем перейшла за розподільчим балансом саме до ПАР "ІСКРА ПЛЮС"..

Тобто, на думку колегії, у даному спорі відсутня суперечка щодо наявності грошового зобов'язання та його розміру, а існує суперечка щодо того, хто є зобов'язаною особою - перший відповідач, чи другий.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивачем до місцевого господарського суду з позовною заявою 12.05.2017, заборгованість ПАТ "ІСКРА" перед позивачем вже була передана до ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "ІСКРА" (протокол №28/07/2016 33А від 28.07.2016), яким було вирішено про виділ з ПАТ "ІСКРА" акціонерного товариства ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" із передачею йому згідно розподільчого балансу частини майна, прав та обов'язків ПАТ "ІСКРА", без припинення ПАТ "ІСКРА", та позачергових загальних зборами акціонерів ПАТ "ІСКРА" (протокол №10/10/2016 від 10.10.2016), яким прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу у зв'язку з виділенням з ПАТ "ІСКРА" акціонерного товариства ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС"; позивачем таких доказів також не надано.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що в ході процедури виділу першим відповідачем не були в повному обсязі дотримані гарантії прав кредитора, передбачені ст. 82 Закону України "Про господарські товариства".

Так, відповідно до статті 82 Закону України "Про акціонерні товариства", протягом 30 днів з дати прийняття загальними зборами рішення про припинення акціонерного товариства шляхом поділу, перетворення, а також про виділ, а в разі припинення шляхом злиття або приєднання - з дати прийняття відповідного рішення загальними зборами останнього з акціонерних товариств, що беруть участь у злитті або приєднанні, товариство зобов'язане письмово повідомити про це кредиторів товариства і опублікувати в офіційному друкованому органі повідомлення про ухвалене рішення. Публічне товариство зобов'язане також повідомити про прийняття такого рішення кожну фондову біржу, на якій воно пройшло процедуру лістингу.

Відповідно до пункту 2 порядку і умов виділу акціонерного товариства затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "ІСКРА" (протокол №28/07/2016 33А від 28.07.2016), протягом 30 днів з дати прийняття загальними зборами рішення про виділ Генеральний директор товариства письмово повідомляє про це кредиторів товариства та опубліковує в офіційному друкованому органі повідомлення про ухвалене рішення про виділ.

Як зазначає 1-й відповідач, ним було повідомлено позивача про виділ з ПАТ "ІСКРА" нового акціонерного товариства з передачею йому за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків ПАТ "ІСКРА" та було опубліковано в щоденному офіційному виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Бюлетень. Цінні папери України" №142 (4430) від 03.08.2016.

В обґрунтування повідомлення позивача про виділ ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" з ПАТ "ІСКРА" 1-им відповідачем надано копії листа №301 від 03.08.2016 року та списку згрупованих поштових відправлень з відміткою органу поштового зв'язку від 23.08.2016.

Відповідно до пункту 66 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі відправляння згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії, що включається до одного списку, кількість примірників списків та необхідність подання їх в електронному вигляді визначається оператором поштового зв'язку; згідно пункту 2 цих Правил, згруповані поштові відправлення, поштові перекази - внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п'ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником.

Однак, незважаючи на формальну відсутність порушень закону та правил поштових відправлень, колегія суддів відзначає, що по-перше, дослідженням наданих 1-им відповідачем списку згрупованих поштових відправлень з відміткою органу поштового зв'язку неможливо встановити, що саме (повідомлення якого змісту) було направлено позивачу 1-им відповідачем, по-друге, відбиток поштового штемпелю на згрупованому поштовому відправленні не містить цифрового коду відправлення на адресу відповідача, за яким хід і факт доставки можна перевірити в загальнодоступному електронному реєстрі поштових відправлень на сайті ПАТ "Укрпошта".

За таких умов колегія суддів констатує, що здійснене відправлення не забезпечує додержання прав кредитора, передбачених ст. 82 ЗУ "Про акціонерні товариства" (далі - Закон). В даному випадку, на думку колегії суддів, має місце певна недосконалість положень ст. 82 Закону, які не передбачають іншого, окрім загального, порядку відправлення поштового повідомлення і не містять конкретизації щодо відправлення поштової кореспонденції (повідомлення кредиторів) з описом вкладення.

Крім того, вивченням повідомлення в щоденному офіційному виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Бюлетень. Цінні папери України" №142 (4430) від 03.08.2016 не можна встановити, які саме борги були передані ПАТ "ІСКРА" до ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Встановивши, що права кредитора, гарантовані ст. 82 Закону, не були додержані в повному обсязі, колегія суддів перейшла до встановлення правових наслідків такого недодержання.

Слід зазначити, що положення ст. 82 Закону, як і інші норми цього ж закону, не містять санкцій або визначення правових наслідків недодержання чи неповного додержання прав кредитора, передбачених ст. 82 Закону.

При цьому, застосування приписів ст. 82 Закону можливе виключно до закінчення процедури реорганізації, про що прямо зазначено у абз.2 ч.2 ст. 82 Закону.

Однак, на день констатації колегією суддів неповного дотримання гарантій, визначених у ст. 82 Закону, процедура реорганізації є завершеною.

Так, згідно частини 3 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.

Матеріалами справи, а саме, витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підтверджується державна реєстрація ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС", яке є правонаступником ПАТ "ІСКРА" (дані про правонаступництво також відображені в реєстрі), отже, виділ вважається завершеним.

Колегія суддів в цій частині зазначає, що умовами пункту 10.6 укладених між позивачем та 1-им відповідачем договорів передбачено, що сторони не мають право передавати свої права за договором третій особі без письмової згоди те другої сторони, проте, у даному випадку було передано не права, а заборгованість боржника його правонаступнику. Порушення в цій частині відсутні.

Таким чином, реорганізація акціонерного товариства (1-го відповідача) є завершеною, а положення Закону, як і інших нормативних актів, не встановлює визначеної санкції за недотримання гарантій прав кредиторів, передбачених ст. 82 Закону.

Згідно наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" є правонаступником ПАТ "ІСКРА".

Внаслідок проведеної реорганізації зобов'язаною особою (боржником) стало ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС", а перший відповідач став носієм субсидіарної відповідальності у зобов'язанні.

Так, згідно статті 109 Цивільного кодексу України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.

Аналогічні положення закріплені і в спеціальному нормативному акті, яким є Закон. Так, згідно ст. 86 ЗУ "Про акціонерні товариства" виділом акціонерного товариства визнається створення одного чи кількох акціонерних товариств із передачею йому (їм) згідно з розподільним балансом частини майна, прав та обов'язків акціонерного товариства, з якого здійснюється виділ, без припинення такого акціонерного товариства. З акціонерного товариства може виділитися лише акціонерне товариство.

Акціонерне товариство, з якого здійснюється виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які перейшли до товариства, що виділилося, згідно з розподільним балансом. Товариство, що виділилося, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли у товариства, з якого здійснюється виділ, перед виділом, але не перейшли до товариства, що виділилося. Якщо товариств, що виділилися, два чи більше, вони солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями разом з товариством, з якого здійснено виділ.

У даній справі відповідачем виступає ПрАТ "ІСКРА", позивачем не було пред'явлено вимоги щодо сплати заборгованості до будь-якого іншого суб'єкта.

Однак, в ході вирішення даного спору, до участі у справі в якості другого відповідача було залучене ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Оскільки на час виникнення спору реорганізація є завершеною, і з огляду на те, що приписи ст. 82 Закону та інших нормативних актів не містять визначення санкції за недодержання або неповне додержання встановлених ст. 82 Закону гарантій прав кредиторів, на даний час не можна заперечувати, що зобов'язаним суб'єктом (боржником в зобов'язанні) є ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Будь-яке інше тлумачення закону, в тому числі описана у позові і поясненнях вимога кредитора про стягнення коштів з першого відповідача буде означати, що в Україні не діє презумпція правомірності правочину, встановлена 204 ЦК України, оскільки стягнення заборгованості з першого відповідача фактично означатиме, що легальний і дійсний правочин виділу юридичної особи виявився нездатним до створення правових наслідків (переходу прав та обов'язків), а таке тлумачення закону з очевидністю суперечить правопорядку в Україні.

Також, акцепт запропонованої позивачем правової позиції судом означатиме, що в Україні є нікчемними положення ч.1, 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", оскільки дані ЄДРПОУ щодо правонаступництва і переходу прав і обов'язків не будуть мати жодного значення.

За таких умов колегія суддів не може погодитися із твердженням позивача про можливість стягнення боргу з першого відповідача.

Дійшовши до висновку, що на час вирішення спору боржником є ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС", а ПАТ "ІСКРА" несе тільки субсидіарну відповідальність, колегія суддів вимушена констатувати очевидну процесуальну колізію, а саме: скасування рішення місцевого господарського суду і відмова у задоволенні позову, з огляду на суб'єктний склад спору, може означати, що позовна вимога вирішена судом і щодо другого відповідача (ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС") також. Однак позивач вимог до другого відповідача не заявляв.

Дана обставина, з огляду на диспозитивність приватно-правових спорів, унеможливлює задоволення судом позову щодо другого відповідача.

Між тим, в силу положень п. 2 ч.1 ст. 175 ГПК України, позивач, в разі відмови в задоволенні позову і з огляну на суб'єктний склад даного спору, може втратити процесуальне право звернення із позовом до другого відповідача і майбутньому (в разі зміни правової позиції).

Зважаючи на те, що наведена колізія не врегульована процесуальним законом, колегія суддів вважає за необхідне викласти наступну констатацію.

Колегією суддів поза усяким сумнівів встановлено, що в ході вирішення спору, на жодній з його стадій, позивач вимог до другого відповідача, ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС", не пред'являв.

Залучення судом другого відповідача не може розглядатися колегією суддів як звернення матеріально-правової вимоги до другого відповідача, ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Одночасно приписи процесуального закону не дають колегії суддів можливості залишити спір в частині другого відповідача без розгляду, оскільки відсутня передбачена законодавством підстава.

За таких умов, враховуючи принцип диспозитивності приватно-правових спорів, колегія суддів вважає неможливим вирішення спору в частині другого відповідача, оскільки позивачем не подавалося жодних позовних вимог до ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС".

Колегія суддів вважає, що таке рішення відповідає вимогам справедливості і не перешкоджає зверненню позивача до суду із вимогами до ПрАТ "ІСКРА ПЛЮС" в разі, якщо правова позиція позивача зміниться в майбутньому.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, колегія суддів керується ст. 129 ГПК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 08.08.2017 року скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Мачули Віктора Миколайовича до публічного акціонерного товариства "ІСКРА" відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мачули Віктора Миколайовича (40016, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "ІСКРА" (42312, Сумська область, Сумський район, с. Басівка, вул. Тесленка, буд. 6-А, ідентифікаційний код 14005946) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 20239,67 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17.07.2018 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.