open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________________________________________________

Справа № 679/178/17

Провадження № 22-ц/792/1075/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Гринчука Р.С.,

суддів: Костенка А.М., Ярмолюка О.І.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

з участю апелянта,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 2 березня 2018 року, ухвалене суддею Базарником Б.І.,

встановила:

В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з квітня 2004 року працював на посаді електрослюсаря з обслуговування автоматики та засобів вимірювань електростанцій 5 групи цеху теплової автоматики та вимірювань ВП «ХАЕС». 23.03.2015 року був звільнений з роботи на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін. Однак звільнення було проведено незаконно, оскільки фактично було зумовлено його бажанням захищати суверенітет і незалежність України, він за власним бажанням був призваний на військову службу, тому за ним повинні були бути збережені всі пільги, передбачені для мобілізованих осіб. Незаконними діями по його звільненню йому було заподіяно моральної шкоди, оскільки він був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права.

Позивач просив суд скасувати наказ №363к від 26.03.2015 року про звільнення, поновити на посаді електрослюсаря з обслуговування автоматики та засобів вимірювань електростанцій 7 групи цеху теплової автоматики та вимірювань ВП «ХАЕС», стягнути з ВП «ХАЕС» на його користь середній заробіток за період з 27.03.2015 року по день видання наказу про поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі 39000 грн.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 2 березня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про повне задоволення його позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом було порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та не враховано, що він був змушений написати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін, оскільки керівництво відповідача заперечила його право на мобілізацію, мотивуючи це наявністю бронювання усіх посад, в тому числі і його. Однак оскільки він фактично був мобілізований на військову службу, добровільно виконував свій обов`язок по захисту своєї Батьківщини в зоні проведення АТО, тому за ним збереглося право на всі пільги та компенсації, передбачені законом для мобілізованих осіб.

В судовому засіданні апелянт підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши апелянта, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення а судове рішення без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 14.04.2004 року по 26.03.2015 року працював електрослюсарем з обслуговування автоматики та засобів вимірювань електростанцій спочатку 5, а потім 7 групи цеху теплової автоматики та вимірювань ВП «ХАЕС».

25.03.2015 року ОСОБА_1 подав на ім`я керівника ВП «ХАЕС» заяву про звільнення за згодою сторін у зв`язку з призовом за мобілізацією.

26.03.2015 року позичав був звільнений з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, на підставі наказу №363к від 25.03.2015 року.

25.04.2015 року позивача було призвано у Збройні Сили України на мобілізації на підставі Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року.

В період з 10.06.2015 року по 09.08.2015 року, з 23.08.2015 року по 05.11.2015 року, з 27.12.2015 року по 23.03.2016 року ОСОБА_1 виконував бойове завдання в зоні АТО.

22.07.2016 року ОСОБА_1 був виключений зі списку військової частини.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося у відповідності до вимог трудового законодавства та законодавства, яке регулює питання проходження військової служби в особливий (надзвичайний) період. Оскільки ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи, що фактично відповідало його волі та дійсним обставинам, враховуючи бронювання посад на ХАЕС, проходження ним військової служби в порядку мобілізації не могло відбутися без вирішення питання про його звільнення з роботи.

Такий висновок суду слід визнати обґрунтованим, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державним органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Статтями 24 та 25 цього Закону, зокрема, встановлено, що бронювання військовозобов`язаних проводиться з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Такі військовозобов`язані не підлягають прийняттю на службу у разі, якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів та виконання мобілізаційних завдань (замовлень).

Постановою КМУ №83 від 04.03.2015 року «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ДП НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є ВП «ХАЕС», віднесено до підприємств, які входять до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Мобілізаційним завданням (замовленням) вказаного підприємства є енергозабезпечення країни в особливий період.

Провівши оцінку доказів у справі у відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України, проаналізувавши вимоги законодавчих актів суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , як військовозобов`язана особа не міг бути призваний на військову службу в порядку мобілізації в період перебування на роботі у ВП «ХАЕС», він не міг бути призваний військовим комісаріатом за таких обставин.

Ця обставина також підтверджується інформаційним листом ІНФОРМАЦІЯ_1 , який надійшов до суду першої інстанції, відповідно до якого в кінці 2014 року позивач звертався до комісаріату з приводу можливості добровільної мобілізації на військову службу за умовами збереження за ним свого місця роботи на ХАЕС. Однак у зв`язку з його перебуванням на роботі у відповідача йому було надано роз`яснення про неможливість проведення його призову на військову службу військовим комісаріатом через наявність бронювання посади.

Крім того, на дату звернення ОСОБА_1 до керівництва ВП «ХАЕС» щодо його мобілізації до Збройних Сил України він не був призваний на військову службу, що також було перешкодою для забезпечення його гарантіями відповідно до ст. 119 КЗпП України.

25.03.2015 року позивач подав заяву керівнику відповідача про його звільнення за угодою сторін в зв`язку з необхідністю захисту Батьківщини, а 25.04.2015 року його було призвано на військову службу.

Доводи апелянта про те, що в зв`язку з мобілізацією на військову службу за ним повинно було бути збережено місце роботи, середній заробіток не ґрунтуються на нормах закону та встановлених судом обставинах справи.

Частинами 1 та 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» встановлено, що призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України, ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 5 ст. 61 Закону України «Про освіту».

Статтею 119 КЗпП України, зокрема, передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підставою звільнення ОСОБА_1 з роботи у ВП «Хмельницька атомна електрична станція» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» є написана ним власноруч заява від 25.03.2015 року про його звільнення за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Встановивши дійсні обставини справи суд правильно вказав на добровільність подання позивачем заяви про звільнення, яке відповідало його волі, а саме, необхідність звільнення в зв`язку з наміром бути призваним до ЗС України для участі в бойових діях по захисту держави. Тобто підставою для добровільного звільнення ОСОБА_1 з роботи була саме неможливість вступити на військову службу через працевлаштування у ВП «Хмельницька атомна електрична станція» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та бронювання в зв`язку з цим усіх без винятку військовозобов`язаних.

Вище встановлені обставини не були спростовані стороною позивача, а його твердження щодо фактичного примушування з боку роботодавця до звільнення не підтверджено доказами.

Письмове звернення командира в/ч НОМЕР_1 до військового комісара Славутського ОМВК Хмельницької області від 24.02.2015 року щодо оформлення документів для прийняття ОСОБА_1 на військову службу підтверджує лише намір військової частини прийняти позивача на службу, однак не свідчить про його призов на військову службу.

На підтвердження тієї обставини, що мобілізація на військову службу позивача в березні 2015 року була неможливою в зв`язку з бронюванням свідчить також і письмове звернення в.о. військового комісара Славутського ОМВК від 02.03.2015 року до генерального директора ВП «ХАЕС» щодо вирішення питання про зняття бронювання відносно ОСОБА_1 .

За встановлених обставин, з урахуванням вимог ст. 237-1 КЗпП України позивач також не набув права на стягнення моральної шкоди, оскільки факт її заподіяння з боку відповідача судом встановлений не був.

Не спростовують висновків суду першої інстанції також інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 2 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12.07.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції Базарник Б.І. Доповідач Гринчук Р.С.

Категорія № 53

Джерело: ЄДРСР 75295071
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку