ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

м.Київ

справа №814/133/16

адміністративне провадження №К/9901/3754/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року (суддя: Желєзний І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року (судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В., Домусчі С.Д.) у справі №814/133/16 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 Повітряних Сил ЗСУ), в якому просив зобов`язати відповідача здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 2340 гривень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року, позов задоволено.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 15.05.2015 по 25.12.2015 ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Наказом начальника Генерального штабу по особовому складу від 23.11.2015 №683 позивач був звільнений у запас Збройних Сил України на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я.

За час проходження служби позивач неодноразово направлявся у відрядження до військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 з метою забезпечення чергування запасного командного пункту.

Так, позивач перебував у відрядженні у періоди з 03.06.2015 по 17.06.2015, з 10.07.2015 по 04.08.2015 та з 17.08.2015 по 22.09.2015. Загальний період відрядження склав 78 днів. Факт перебування позивача у відрядженні у вказані періоди підтверджується посвідченнями про відрядження від 3 червня 2015 року №100, 9 липня 2015 року №129, 15 серпня 2015 року №154 та відповідачем не заперечується.

Однак, оплату добових за час перебування у відрядженні позивач не отримав.

Вважаючи, що бездіяльністю відповідача порушено його права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що з урахуванням встановленого факту перебування позивача у відрядженні, йому неправомірно не нараховано та не виплачено відповідачем добові витрати на відрядження.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На думку скаржника, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року №1194 «Про польові виплати військовослужбовцям і працівникам військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань (далі Постанова №1194), п. 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України польового забезпечення, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10 жовтня 2000 року № 334 (далі Інструкція №334), та Наказ Міністерства оборони України «Про встановлення розмірів польових виплат військовослужбовцям військових частин Збройних Сил України» від 3 вересня 2002 року №301 (далі - Наказ №301) оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться.

Крім того, на обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що позивач під час відряджень мав право отримувати польове забезпечення в розмірі 100% добових, однак замість цього забезпечувався триразовим харчуванням.

Заперечуючи проти вказаної касаційної скарги позивач просив залишити її без задоволення, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини шостої статті 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі Постанова №98) визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд`єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Відповідно до додатку 1 Постанови №98 сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.

На виконання п. 13 зазначеної вище Постанови Міністерством оборони України розроблено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 року №530, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2011 року №1115/19853 (далі Інструкція №530).

Так, згідно п.1.1 Інструкції №530 визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Пунктом 1.11 Інструкції №530 встановлено, що виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов`язок відмічати посвідчення про відрядження.

При цьому, згідно з п.1.4 Інструкції №530 забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрати на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Судами встановлено, що посвідчення про відрядження від 3 червня 2015 року №100, 9 липня 2015 року №129, 15 серпня 2015 року №154 відповідно до якого позивач вибув у відрядження 25 грудня 2014 року, не мають дефектів форми або змісту та відповідають вимогам Інструкції №530.

Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника на положення Постанови Постанова №1194, п. 1 Інструкції № 334 та Наказу Міністерства оборони України №301, якими не передбачено виплату добових, а лише зазначено про можливість виплати польових у разі незабезпечення військовослужбовця харчуванням, оскільки вказані акти поширюють свою дію на працівників військових частин Збройних Сил, Державної прикордонної служби, військ цивільної оборони та інших військових формувань під час перебування в навчальних центрах (навчальних військових частинах) для відпрацювання завдань з бойової підготовки, в той час як позивач був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 з метою забезпечення чергування техніки запасного командного пункту, тобто для виконання завдань в польових умовах.

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що телеграмою заступника командира з логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 07.03.2015 було запропоновано здійснювати харчування військовослужбовців під час польових виходів за їх клопотанням за рахунок добових. Підставою для зарахування харчове забезпечення військовослужбовців є наказ командира військової частини, виданий на підставі рапорту військовослужбовця та посвідчення про відрядження.

В свою чергу, відповідач не надав суду доказів подання позивачем рапорту про харчування на період відряджень за рахунок бюджету (ВЧ НОМЕР_2 ), а також доказів того, що позивач отримував таке харчування за рахунок бюджетних коштів.

Отже, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у справі №814/133/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець