ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції : Михайлюк О.І.

11 липня 2018 р. м. Харків

Справа № 550/233/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Сіренко О.І. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,

представника третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області (смт. Чутове, Полтавської області) від 19.03.2018 (11:16 год., повний текст складено 29.03.18) по справі № 550/233/17

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області , ОСОБА_4 третя особа ОСОБА_5

про визнання рішення посадової особи протиправним,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА _1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1Г.) звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області (далі по тексту – Виконком Чутівської селищної ради, перший відповідач), посадової особи Чутівської селищної ради – доглядача кладовища ОСОБА_4 (далі по тексту – ОСОБА_4, другий відповідач), в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, прийнятих судом, просив суд :

- визнати протиправним рішення посадової особи Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області - доглядача кладовища ОСОБА_4 щодо здійснення підпоховання ОСОБА_6 між місцями поховань ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з порушенням п. 1.7 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховання, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08.09.2004 № 1113/9712;

- відшкодувати понесені ним судові витрати в розмірі 11204 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області.

Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 25.07.2017 по справі № 550/233/17 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області, ОСОБА_4 про зобов’язання вчинити певні дії – залишено без розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 по справі № 550/233/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 25.07.2017р. по справі № 550/233/17 скасовано.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області, ОСОБА_4 про зобов’язання вчинити певні дії направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 04.01.2018 по справі № 550/233/17 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_5.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 19.03.2018 по справі № 550/233/17 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на сторонні відповідача – ОСОБА_5 про визнання рішення посадової особи протиправним - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 19.03.2018 по справі № 550/233/17, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що поряд з могилою його бабусі ОСОБА_7 він вияв свіже поховання ОСОБА_6, яке виконане з порушенням п.1.7 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховання, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 під №1113/9712 (далі по тексту – Порядок № 193), що перешкоджає позивачу вільно доглядати за могилою бабусі, оскільки між ділянками не дотримано відстані у 0,5 м. Факт недотримання належної відстані між могилами підтверджується наданими позивачем фотоматеріалами разом з фіксацією замірів, які здійснив позивач. Стверджує, що наданий відповідачем акт від 12.12.2017, згідно з яким комісією за результатами виїзду на кладовище та здійснення замірів було встановлено наявність між могилами відстані у 70 см., не спростовує встановлених обставин по справі та не дає підстав для висновку про правомірність прийнятого рішення стосовно здійснення поховання ОСОБА_6 Відмітив, що обстеження земельних ділянок було проведено зацікавленими посадовими особами, щодо яких відсутнє підтвердження їх компетентності у проведенні відповідних замірів. При цьому, на момент захоронення ОСОБА_6, планування та впорядкування територій місць поховання на даному кладовищі, з поділом на ряди і місця, здійснено не було. Тому акт від 12.12.2017, на думку позивача, не є належним та допустимим доказом по справі і не повинен був братися судом до уваги. Крім того, відповідачем не наведено, на підставі яких нормативно-правових актів створена комісія для здійснення обстеження могил похованих осіб, не наведено нормативів, відповідно до яких проведено розрахунки відстані між могилами, та не спростовано того, що в самому акті відображена відстань, яку заміряли між могилами, що суперечить п.1.7 Порядку № 193, яким встановлено мінімально необхідну відстань у 0,5 м. між ділянками поховань, а не могилами. Вказує, що всупереч вимогам ст.ст.5, 23, 30 Закону України «Про поховання та похоронну справу», пп.1.1 п.1, п.п.17, 2.8 Порядку № 193, Гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України (ДСанПіН 2.2.2.028-99) планування кладовища у сел. Чутове (визначення площі ділянки, відведеної під місця поховання, поділ на ділянки-сектори, ряди та місця), першим відповідачем здійснено не було. У зв’язку з чим відповідач не мав змоги фактично визначити наявність чи відсутність вільної земельної ділянки, її фактичні розміри, тощо, для можливості здійснення поховання покійної ОСОБА_6 Враховуючи вищенаведене, вважає, що відповідачами, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, не доведено правомірності прийняття спірного рішення.

Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали з підстав, викладених в останній, просили суд апеляційної інстанції рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 19.03.2018 по справі № 550/233/17 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник першого відповідача в надісланій до суду письмовій заяві просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Другий відповідач в надісланій до суду письмовій заяві просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін, розглянути справу за його відсутності.

Представник першого відповідача та другий відповідач в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника першого відповідача та другого відповідача.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників позивача та третьої особи, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що забезпечення утримання та функціонування кладовища, яке згідно з викопіюванням з генерального плану земельної ділянки розташоване по вул. Незалежності, смт. Чутове, Чутівського району Полтавської області, відноситься до повноважень Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області; доглядачем зазначеного кладовища є ОСОБА_4

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками судового процесу, на кладовищі по вул. Незалежності, смт. Чутове, Чутівського району Полтавської області у 2016 році, між місцями поховань померлої 11.10.1987р. ОСОБА_7, яка є бабусею позивача, та ОСОБА_8 було здійснено поховання ОСОБА_6, яка померла 13.04.2016р. (т.1, а.с. 6, 7-10, 29-30).

Вважаючи, що поховання ОСОБА_6 здійснено незаконно, з порушенням нормативів, установлених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2013 № 193, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправним рішення другого відповідача щодо здійснення підпоховання ОСОБА_6 між місцями поховань ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позову, оскільки судом у спірних відносинах не було встановлено недотримання з боку відповідачів вимог наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2013 № 193. Також судом першої інстанції зазначено, що позивачем не доведено факту порушення його прав оскаржуваним рішенням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, урегульовано Законом України «Про поховання та похоронну справу», який також встановлює загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих та гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

За визначенням ст.1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла); забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань;

поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;

користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про поховання та похоронну справу» державні стандарти, інші нормативні документи в галузі поховання впроваджуються в порядку, передбаченому законом, з метою забезпечення безпеки життя та здоров'я людей, тварин, охорони рослин, а також майна та довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів ресурсів.

Згідно з підпунктом 11 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: 1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби; 4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; 5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб'єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

Статтею 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов'язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Згідно зі ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації.

За бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).

Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань», затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 за № 1113/9712 (далі по тексту - Порядок № 193) утримання кладовищ, військових кладовищ, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховань знайдених невпізнаних трупів та охорона всіх місць поховань забезпечуються виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.

У відповідності до п.2.4 Порядку № 193 за зверненням Виконавця волевиявлення чи особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого. На бажання Виконавця волевиявлення чи особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Кожне поховання померлого здійснюється в окремій могилі (п.2.5 Порядку № 193).

Згідно з наявним в матеріалах справи викопіюванням з генерального плану земельної ділянки, по вул. Незалежності, смт. Чутове, Чутівського району Полтавської області розташоване кладовище, забезпечення утримання та функціонування якого відноситься до повноважень Виконавчого комітету Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області. Доглядачем зазначеного кладовища є ОСОБА_4

Відповідно до посадової інструкції доглядача кладовища, затвердженої Чутівським селищним головою ОСОБА_9, копія якої наявна в матеріалах справи, доглядач кладовища, зокрема, керує роботами, пов’язаними із похованням, визначає місце поховання перевіряє наявність документів на поховання, контролює встановлення надмогильних споруд, веде в установленому порядку облік поховань (а.31).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, на кладовищі по вул. Незалежності, смт. Чутове, Чутівського району Полтавської області у 2016 році, між місцями поховань померлої 11.10.1987р. ОСОБА_7, яка є бабусею позивача, та ОСОБА_8 було здійснено поховання ОСОБА_6., яка померла 13.04.2016р. (а.с. 6, 7-10, 29-30).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання протиправним рішення другого відповідача – доглядача кладовища ОСОБА_4 щодо здійснення підпоховання ОСОБА_6 між могилами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не навів обставин, які б свідчили, що таке рішення приймалося доглядачем кладовича ОСОБА_4

В матеріалах справи таке рішення відсутнє, як і докази його прийняття. На запитання суду представник позивача не зміг зазначати дати його прийняття.

Виходячи зі змісту ст.25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» підпоховання здійснюється на підставі свідоцтва, яке в разі відсутності спеціалізованого комунального підприємства, що і мало місце у спірних відносинах, видається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради. Будь-яке окреме рішення з цього приводу додатково не приймається. Після чого, у відповідності до п.2.4 Порядку № 193 сільською радою на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого.

Посилання позивача на книгу реєстрації поховань Центрального кладовища смт. Чутове колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії даної книги, остання містить лише прізвище, ім’я та по батькові померлого, дату його народження та дату смерті, а також адресу проживання, однак, не містить дати видачі дозволу на поховання (т.1, а.с.30).

Крім того, колегія суддів відмічає, що за змістом ст.ст.23, 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» та п.2.10 Порядку № 193 забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу на певній ділянці без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не надано належних доказів того, що він є користувачем земельної ділянки місця поховання ОСОБА_7, зокрема, відповідного свідоцтва, видача якого передбачена статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу».

За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про те, що діями відповідачів щодо надання дозволу на здійснення поховання ОСОБА_6 між могилами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 порушено права ОСОБА_1

Доводи позивача про знищення частини зелених насаджень на могилі ОСОБА_7 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки наданими позивачем фотографіями вказані доводи не підтверджуються. Натомість, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії ухвали Апеляційного суду Полтавської області у справі № 550/1074/16-к за скаргою ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, порушеного за фактом наруги над могилою ОСОБА_7, твердження позивача про розкопування надмогильного пагорбу, знищення квітника та частковий насип з сусідньої могили ОСОБА_6 суперечать матеріалами кримінального провадження, зокрема, даним протоколу огляду місця події та наданою ОСОБА_1 фототаблицею (т.1, а.с.81).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За змістом статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Однак, твердження позивача про порушення вимог Закону під час прийняття оскаржуваного рішення саме по собі не є достатньою підставою для визнання його незаконним, обов'язковою умовою оскарження рішень є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що доказів порушення прав та/або законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням другого відповідача до матеріалів справи не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, а відтак, відсутні й підстави для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктами 1.7, 2.8 Порядку № 193, та «Гігієнічними вимогами щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» ДСанПіН 2.2.2.028-99 передбачено, що сектори території місць поховань поділяються на ряди та місця, відстань між рядами повинна бути один метр, між ділянками поховань в ряду - 0,5 м. Під кожну могилу одинарного поховання надається земельна ділянка площею 3,3 кв.м., довжиною 2,2 м та шириною 1,5 м; довжина могили – 2,0 м., ширина – 1,0 м.

В матеріалах справи наявний акт від 12.12.2017, згідно з яким членами комісії в кількості п’яти осіб (ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_13П.), створеної на підставі розпорядження Чутівського селищного голови №66 від 12.12.2017, здійснено виїзд на кладовище по вул. Незалежності, смт. Чутове, Чутівського району Полтавської області, та проведено заміри відстані між могилами ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

В ході проведення замірів установлено, що відстань між могилами ОСОБА_6 та могилою без таблички, орієнтовний час захоронення близько 30 років, на яку позивач ОСОБА_1 вказує як на захоронення його бабусі ОСОБА_7, становить 70 см.

З пояснень представника першого відповідача ОСОБА_14 та ОСОБА_4, які входили до складу комісії, судом першої інстанції встановлено, що заміри здійснювались від краю ділянок поховань ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визначених з огляду на вимоги до розмірів могил, встановлених п. 2.8 Порядку № 193, та «Гігієнічними вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України» ДСанПіН 2.2.2.028-99.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання позивача про те, що при здійсненні замірів повинна була надаватись оцінка відстані між ділянками у ряду поховань, а не між могилами, оскільки саме це і було здійснено комісією.

Позивач вважає, що даний акт не свідчить про правомірність прийнятого рішення стосовно здійснення поховання ОСОБА_6, оскільки на момент поховання останньої планування та впорядкування територій місць поховання на даному кладовищі, з поділом на ряди і місця, не було, тому акт від 12.12.2017 не є належним та допустимим доказом у розумінні КАС України, оскільки заміри необхідно було проводити до поховання.

Між тим, колегія суддів зауважує, що дії першого відповідача щодо неналежного, на думку позивача, облаштування кладовища (відсутності поділу на ряди і сектори) не є предметом оскарження у даній справі і раніше позивачем не оскаржувалось.

У відповідності до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи позивача про те, що у розпорядженні селищного голови від 12.12.2017 про створення комісії для здійснення обстеження могил похованих осіб, не вказано, на підставі яких нормативно-правових актів така комісія створена, в самому акті від 12.12.2017 не зазначено, відповідно до яких нормативів проведено розрахунки, на думку колегії суддів, не позбавляють даний акт доказового змісту та не свідчать про його недопустимість або неналежність як доказу.

Так, ані Законом України «Про поховання та похоронну справу», ані Порядком № 193 не передбачено інших можливих засобів доказування дотримання встановленої відстані між похованнями, ніж це було зроблено відповідачами по справі.

З наданих позивачем фотографій місць поховань ОСОБА_6 та ОСОБА_7, зроблених 06.05.2016р. та 27.04.2017р., неможливо встановити відстань між ділянками поховань вказаних осіб, а тому вказані документи не є доказом неправомірності дій відповідачів у спірних відносинах, і обґрунтовано були оцінені критично судом першої інстанції.

З приводу доводів позивача про те, що відповідачі зобов’язані були заявити клопотання про призначення експертизи для встановлення відстані між ділянками поховань ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а суд першої інстанції, за відсутності такого клопотання, повинен був самостійно ініціювати її проведення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну (ч.5 ст.102 КАС України).

У відповідності до ч.1 ст.104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (ч.7 ст.104 КАС України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що заявлення клопотання про призначення експертизи є правом, а не обов’язком сторони по справі, а призначення експертизи шляхом винесення ухвали є не обов’язком, а правом суду.

Враховуючи викладене, твердження позивача про наявність у відповідачів обов’язку клопотати про призначення експертизи з метою доведення правомірності свого рішення є хибним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений права як заявити клопотання суду про призначення експертизи для встановлення відстані між ділянками поховань ОСОБА_6 та ОСОБА_7, так і замовити її самостійно, надавши висновок експерта суду. Судом першої інстанції було роз’яснено позивачеві право заявити таке клопотання, однак, позивач таким правом не скористався.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 19.03.2018 по справі № 550/233/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

ОСОБА_15

Судді

ОСОБА_16 ОСОБА_17

Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2018.