Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 219/9095/16-ц

провадження № 61-4770св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у

м. Артемівську Донецької області на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області у складі судді Дубовика Р. Є. від 17 жовтня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Новосьолової Г. Г., Новосядлої В. М.

від 10 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у

м. Артемівську Донецької області (далі - Відділення) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок виробничої травми.

Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2002 року під час виконання трудових обов'язків на публічному акціонерному товаристві «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі - ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат»), з яким позивач перебував у трудових відносинах, стався нещасний випадок на виробництві, при якому ОСОБА_3 одержав трудове каліцтво, а саме: були травмовані 2, 3, 4 пальці правої кінцівки. Висновком медико-соціальної експертної комісії в 2003 році йому вперше та безстроково встановлено 25 % стійкої втрати працездатності за діагнозом травматична ампутація 2, 3, 4 пальців правої кісті на середині фаланг.

У зв'язку з трудовим каліцтвом, яке він зазнав під час роботи на підприємстві, він постійно відчуває біль у травмованій кінцівці, через що постійно проходить лікування та витрачає на це кошти. Через певні фізичні вади не має можливості вести повноцінне особисте та сімейне життя (не може чіпко тримати предмет пошкодженою кінцівкою, обпиратись на кінцівку та інше), він постійно відчуває оніміння, млявість у пошкодженій кінцівці. Він відчуває свою неповноцінність, порушились його відносини з оточуючими людьми, близькими друзями та знайомими, а також були порушені його плани на подальше життя, через що в нього з'явилось почуття тривоги перед майбутнім.

З урахуванням зазначеного, просив суд стягнути з Відділення на його користь моральну шкоду в розмірі 40 тис. грн у відшкодування заподіяної стійкою втратою професійної працездатності моральної шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Відділення на користь ОСОБА_2, у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої втратою здоров'я на виробництві, 10 тис. гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмолено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив із того, що позивачу була завдана моральна шкода, яка підлягає стягненню з Відділення, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 листопада

2016 року рішення районного суду залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення висновком медико-соціальної експертної комісії стійкої втрати працездатності - 20 січня 2003 року, тому суд першої інстанції, відповідно до статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції на час встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності) обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення моральної шкоди саме з Відділення.

14 листопада 2016 року Відділення подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано положення статті 23 ЦК України щодо врахування вимог розумності та справедливості. Крім того, суди не звернули уваги на те, що позивачем не надано довідки медико-соціальної експертної комісії, в якій було б встановлено факт спричинення моральної шкоди.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з

ПАТ «Часівоярьский вогнетривкий комбінат» з 5 січня 2001 року по 10 липня 2007 року.

11 листопада 2002 року під час виконання трудових обов'язків на

ПАТ «Часівоярьский вогнетривкий комбінат» стався нещасний випадок, внаслідок чого ОСОБА_2 отримав трудове каліцтво.

Згідно акту № 4 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, форми Н-1 від 13 листопада 2002 року під час виконання 11 листопада 2002 року трудового обов'язку на підприємстві ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» ОСОБА_2 було травмовано.

Відповідно довідки медико-соціальної експертної комісії від 20 січня

2003 року позивачу з 03 січня 2003 року вперше встановлено 25 % втрати професійної працездатності безстроково у зв'язку з травмою

від 11 листопада 2002 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 34 Закону від 23 вересня 1999 року, статті 9 Закону України «Про охорону праці» (у редакції від 21 листопада 2002 року) з урахуванням роз'яснень, наведених у пункті 9 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому моральна шкода завдана позивачеві в цій справі підлягає відшкодуванню Відділенням.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону від 23 вересня 1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що частина восьма статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня

2014 року № 77-VIII, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, є нормою матеріального права, а згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тому судами вказана правова норма Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не застосована до спірних правовідносин.

Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а, отже не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Установлено, що з позовом до Відділення про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, ОСОБА_2 звернувся 14 вересня 2016 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції, чинній з 01 січня

2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, районний суд, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом № 1105-XIV, який набрав чинності 01 січня 2015 року, саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з Відділення, не взявши до уваги, що ОСОБА_2 звернувся до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди Відділенням.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області

від 10 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В.Черняк