Єдиний унікальний номер 219/8147/17 Номер провадження 22-ц/775/977/2018

Категорія: 53 Номер провадження 22-ц/775/977/2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

судді- доповідача: Новікової Г.В.,

суддів: Папоян В.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря: Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу державного підприємства «Артемсіль» на рішення Артемівського міськрайонного суду від 03 квітня 2018 року (під головуванням судді Любчик О.В.) у справі № 219/8147/17 за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемсіль» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він працював в ДП «Артемсіль» електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт №1 рудника №1,3 у шахті по 3 розряду.

11 травня 2017 року його було звільнено з роботи у зв`язку з призовом на строкову військову службу за п.3 ст.36 КЗпП України на підставі наказу №39 від 11.05.2017 року.

Вважав звільнення незаконним з тих підстав, що починаючи з 01.04.2014 року громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню, вони звільняються від роботи відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому, за ними зберігається середній заробіток на період до одного року.

Неправомірними діями відповідача по звільненню йому завдано моральної шкоди, оскільки заробітна плата була для нього та його родини єдиним джерелом існування, інших грошових коштів він не отримував. Незаконне звільнення з боку адміністрації підприємства негативно впливає на його ділову репутацію, викликає нервове напруження і хвилювання. Тому, моральну шкоду, завдану йому неправомірними діями роботодавця, він оцінює в розмірі 25000грн.

Також вважає, що за час вимушеного прогулу з відповідача має бути стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня винесення наказу про звільнення по день винесення рішення суду.

Вказує, що місячний термін для звернення до суду для вирішення трудового спору пропущено з поважних причин, оскільки наказ №39 «Про припинення трудового договору» від 11.05.2017 року він отримав 12.05.2017 року та відразу відправився до лав ЗСУ до Чернігівської області, звідки не міг своєчасно приїхати додому та укласти договір з адвокатом про надання правової допомоги для звернення до суду.

В уточненій позовній заяві просив поновити пропущений для звернення до суду строк, поновити його на роботі, визнавши незаконним наказ №39 «Про припинення трудового договору» від 11.05.2017 року про його звільнення з посади , скасувати наказ №39 від 11.05.2017 року про звільнення його з роботи, стягнути з ДП «Артемсіль» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.05.2017 року по день винесення рішення суду.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду від 17 серпня 2017 року позивачу поновлено строк для звернення до суду.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 03 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ № 39 від 11 травня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст.36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді електрослюсара (слюсара) чергового та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт №1 рудник №1, 3 з 12 травня 2017 року.

З ДП «Артемсіль» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня 2017 року по 03 квітня 2018 року у розмірі 96 461,40 грн. за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. З ДП «Артемсіль» на користь держави стягнуто судовий збір.

В апеляційній скарзі представник ДП «Артемсіль» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог так як рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки в рішенні неповно встановлені обставини, які мають значення для справи.

В обґрунтування скарги вказує, що ОСОБА_1 був призваний саме на строкову військову службу в період часу, коли особливий період не діяв, та його звільнення було здійснено на законних підставах, виходячи з наступного.

Вважав, що особливий період в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.04.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, 20.01.2015 року по 22.08.2015 року, а починаючи з 28.03.2015 року особливий період не діє.

Дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Відповідно до ст.82 ЦПК України вважає, що вищезазначена обставина не підлягає повторному доказуванню так як є преюдиціальним фактом.

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам наданим позивачем, в тому числі документу, що є підставою для призову на строкову службу ОСОБА_1 , а саме повістки, де відсутні посилання на призов на військову службу під час мобілізації, тобто у розумінні визначення поняття особливого періоду, де вказано, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частковоо відбудований період після закінчення воєнних дій. Тому, висновки суду щодо призову ОСОБА_1 під час дії особливого періоду неправомірні, що є порушенням ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Враховуючи відсутність умов, передбачених ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» , а також ч.3 ст.119 КЗпП України, а саме воєнного стану, дії особливого періоду (мобілізації), на час призову на строкову військову службову ОСОБА_1 , ДП «Артемсіль» правомірно звільнено згідно п.3 ст.36 кЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі 2-х мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Також зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 8 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та члені в їх сімей» за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу.

В судове засідання з`явився представник ДП «Артемсіль» за дорученням-адвокат Сорока І.В.. Єфимович В. Ю. в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату,час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано те, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено підставу припинення трудового договору призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 119 КЗпП України встановлено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв`язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 КЗпП та у частині третій статті 119 цього Кодексу щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Судом першої інстанції встановлено, що з 15 вересня 2016 року ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «Артемсіль».

ІНФОРМАЦІЯ_1 військовий комісар Бахмутського ОМВК листом повідомив відповідача про призов ОСОБА_1 на строкову військову службу, додавши копію повістки, та просив забезпечити за ним збереження робочого місяця та середнього заробітку на час проходження строкової служби у відповідності до ст. 119 КЗпП України та Закону України «Про військовий обов`язок та строкову службу».

Наказом керівника ДП «Артемсіль» №39 від 11.05.2017 трудовий договір між позивачем та відповідачем припинений з 11.05.2017 року у зв`язку з призовом позивача на строкову військову службу на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, тобто без збереження робочого місця та середнього заробітку на час служби у Збройних силах України.

На час прийняття рішення у справі ОСОБА_1 проходить строкову військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_1 .

Оскільки призов позивача на строкову військову службу проводився 11 травня 2017 року, то на нього, у відповідності до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», поширювались гарантії та пільги, у тому числі щодо збереження місця роботи (посада), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності. А тому звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач був призваний на військову службу під час дії особливого період, а тому його звільнення з роботи відбулося з порушенням норм пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються із нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що на травень 2017 року така умова проходження військової служби, як особливий період, не діяла є неприйнятними, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

За змістом статті 1 Закону № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону № 3543-ХІІ зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Водночас статтею 1 Закону № 3543-ХІІ надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у п`ятиденний проміжок між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За встановлених обставин, постановлене судом першої інстанції судове рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального та процесуального права при розгляді справи додержані. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року було зупинено дію рішення Артемівського міськрайонного суду від 03 квітня 2018 року до прийняття рішення в апеляційній інстанції, оскільки апеляційну скаргу розглянуто, то рішення оскаржуваного рішення підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 382 ЦПК України, апеляційний суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Артемсіль» залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 03 квітня 2018 року залишити без змін, поновивши його дію.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 11.07.2018 року.

Судді: