Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

місто Київ

справа № 524/5070/15-ц

провадження № 61-2343св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПІВДЕНКОМБАНК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 вересня 2015 року у складі судді Рибалка Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дорош А. І., Омельченко Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у червні 2015 року звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПІВДЕНКОМБАНК» (далі - ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК», банк) про захист прав споживачів шляхом стягнення грошових коштів, відсотків за депозитним вкладом, у подальшому уточненим, просила суд зобов'язати ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» через уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію банку нарахувати проценти за договором банківського вкладу від 03 січня 2014 року № 1574Д-47Ф до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, тобто до 26 вересня 2014 року включно, у період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року, в розмірі 306, 27 дол. США; зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» внести у реєстр Фонду відомості щодо ОСОБА_3 як вкладника за договором банківського вкладу від 03 січня 2014 року № 1574Д-47Ф, яка має право на відшкодування грошових коштів за вкладами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» за рахунок Фонду; стягнути з

ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» через уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 400, 00 грн.

Позивач на обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 03 січня 2014 року між ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та нею, ОСОБА_3, укладено договір № 1574Д-47Ф банківського вкладу «Акційний» у доларах США, за пунктами 1.1., 1.2. якого вкладник передав, а банк прийняв на депозитний вклад грошові кошти у розмірі 8 300, 00 дол. США на строк 212 днів, починаючи з 03 січня 2014 року до 03 серпня 2014 року, з процентною ставкою 11 % річних. Грошові кошти у розмірі, визначеному у договорі, 03 січня 2014 року зараховані на депозитний рахунок відповідно до квитанції № 1106981.

Згідно із заявою про видачу готівки від 29 травня 2015 року ОСОБА_3 отримала грошові кошти у розмірі 100 439, 66 грн за договором банківського вкладу. При цьому, враховуючи, що така сума виплачена позивачеві після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку 26 вересня 2014 року, ОСОБА_3 вважає, що має право на нарахування та отримання відсотків за договором банківського вкладу за період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року, а тому існує необхідність визнати її кредитором ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» на належні суми залишку грошових коштів на рахунках, які відкриті в цьому банку.

Як на правові підстави позову ОСОБА_3 посилалася на статті 16, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 1058, 1060, 1061 ЦК України, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Закон України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що гарантовану Фондом суму відшкодування позивач отримала, а спірна сума відсотків за вкладом за період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року вважається погашеною згідно з Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки позивач не скористалася своїм правом звернення до уповноваженої особи Фонду у встановлені законом порядок та строк. Позивач не надала суду будь-яких доказів її письмового звернення до уповноваженої особи Фонду та отримання ним вимоги про нарахування їй відсотків на вклад за період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року. Також не підтверджено подання заяви про включення позивача до реєстру кредиторів на спірну суму грошових коштів. Суд першої інстанції також врахував, що положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачають визнання особи кредитором та внесення суми до реєстру вимог кредиторів за рішенням суду.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що гарантовану Фондом суму відшкодування ОСОБА_3 отримала, в той же час не скориставшись своїм правом, не звернулася із заявою про свої вимоги до банку у встановленому порядку та в межах строків, передбачених законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кредиторські вимоги ОСОБА_3 до банку за нарахованими процентами є погашеними у встановлений законом спосіб та не були включені до реєстру кредиторських вимог, а відтак її позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають. Позивач, як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду не надала жодних належних та допустимих доказів на спростування наведених обставин на підтвердження її письмового звернення до уповноваженої особи Фонду та отримання уповноваженою особою вимоги про нарахування відсотків на вклад за період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року. Також не підтверджено подання заяви про включення позивача до реєстру кредиторів на спірну суму грошових коштів.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не встановили, яка сума за договором банківського вкладу від 03 січня 2014 року № 1574Д-47Ф виплачена позивачу 29 травня 2015 року, оскільки у ОСОБА_3 було два банківських вклади у ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК», за якими Фонд мав повернути їй суму вкладу та відсотки за ними. На переконання заявника, за умовами договору банківського вкладу та за обставин, що дія такого договору на момент введення тимчасової адміністрації не закінчилась, за період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року банк повинен був нарахувати відсотки за договором в розмірі 306, 27 дол. США та включити ОСОБА_3 у перелік вкладників для отримання відсотків за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заявник у судових засіданнях наголошувала, що після введення тимчасової адміністрації відділення банку у м. Кременчуку припинили свою дію, після закінчення терміну дії договору на підставі письмової заяви від 27 квітня 2015 року ОСОБА_3 29 травня 2015 року отримала суму за депозитними вкладами у розмірі 100 439, 56 грн.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на переконання заявника, апеляційний суд не усунув недоліків рішення суду першої інстанції, не встановив розмір нарахованих відсотків, їх залишок, в якому розмірі відсотки були списані та з яких підстав, зважаючи на те, що сума вкладу отримана заявником у травні 2015 року, а відсотки списані 31 грудня 2014 року, тобто до виплати суми вкладу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2015 року відкрито касаційне у справі, ухвалою від 28 вересня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилом статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 17 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо фактичних обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 січня 2014 року між ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу № 1574Д-47Ф строком до 03 серпня 2014 року на суму 8 300, 00 дол. США.

26 травня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 «Про віднесення ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» до категорії неплатоспроможних», прийнято рішення № 37 про запровадження в ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 26 травня 2014 року до 25 серпня 2014 року. 15 серпня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 71 про продовження строку тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» до 25 вересня 2014 року.

За закінченням строку дії тимчасової адміністрації, на підставі постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26 вересня 2014 року прийнято рішення № 101 про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК».

На момент подання до суду позову ОСОБА_3 згідно з квитанцією від 29 травня 2015 року через уповноважене Фондом Публічне акціонерне товариство Комерційний банк«ПРИВАТБАНК» отримала виплату відшкодування від Фонду задепозитними вкладами ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» у сумі 100 439, 56 грн. Грошові кошти, зокрема, відсотки за вкладом за період з 01 травня 2014 року до 26 вересня 2014 року, які не гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, позивачу не були виплачені.

Щодо встановленої в Україні процедури ліквідації банків.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону України від 10 квітня 2014 року № 1197-VII) Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системоутворюючих банків - шість місяців. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону України від 04 липня 2014 року № 1586-VII) Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: відповідно до плану врегулювання; у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; в інших випадках, передбачених цим Законом.

Щодо належного відповідача у справі за заявленими позивачем вимогами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а саме: банку, замість уповноваженої особи Фонду, яка як самостійний учасник справи не залучалася до участі у розгляді справи, виступаючи як представник ліквідовуваної кредитної установи.

Верховний Суд погодився з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону України від 10 квітня 2014 року № 1197-VII) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000, 00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Зобов'язання з виплати відсотків за вкладами, нарахованих під час здійснення тимчасової адміністрації, задовольняються відповідно до черговості, встановленої пунктом 4 частини першої статті 52 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону України від 10 квітня 2014 року № 1197-VII) вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону України від 10 квітня 2014 року № 1197-VII) уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі

банку-боржника. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Такий же правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах № 804/15159/15, № 813/6392/15, № 815/863/16, № 811/3526/15, № 818/377/16.

Щодо представницьких повноважень Фонду та уповноваженої особи Фонду.

За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 218-VIII, чинній на час розгляду справи) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно із частиною першою статті 4 цього Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 зазначеного Закону, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

У частині другій статті 37 цього Закону визначено повноваження Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду у разі делегування їй повноважень, до яких належать, зокрема, право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частини третя та четверта статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду, у разі делегування їй повноважень, після запровадження тимчасової адміністрації в банку, фактично набуває всі повноваження органів управління та контролю банку та діє, в тому числі, як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 визначила коло відповідачів, до яких пред'явлено вимоги, зокрема ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК», уповноважена особа Фонду позивачем серед сторін не зазначена, за змістом поданої позивачем заяви визначено її правовий статус лише як представника банку.

Суди першої та апеляційної інстанції, розглядаючи справу, виходили з визначеного позивачем у порядку статті 119 ЦПК України 2004 року складу учасників справи, не вирішували процесуальне питання про залучення іншого належного відповідача та не вправі були відповідно до принципу диспозитовності сторін розглянути по суті спір, що стосується не сторони у справі, або з власної ініціативи залучити іншу особу до участі у справі.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_3, звертаючись з позовом до банку, визначила правовий статус уповноваженої особи Фонду виключно як представника ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК», не пред'явивши до Фонду чи його уповноваженої особи окремі позовні вимоги, не визначивши їх статус як відповідачів у справі, заявила про вимоги виключно до банку. З огляду на наведене, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга без задоволення.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених рішень не впливають. Доводи щодо підстав для включення ОСОБА_3 у перелік вкладників, які мають право на отримання гарантованої Фондом суми відшкодування коштів, не мають правового значення для вирішення спору, так само, як і висновки судів в цій частині, оскільки судами встановлено, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 10 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик