ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року

Львів

№876/4043/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання: Бедрій Х.П.

з участю представників: позивача Антощук Л.П., відповідача Андріїва М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «СітіПарк Львів» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року у справі №813/567/18, винесене головуючим суддею Брильовським Р.М., проголошене о 11.55 год. у м. Львові, повний текст рішення складений 02.04.2018 р., за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СітіПарк Львів» до Головного управління ДФС у Львівській області третя особа Львівська міська рада про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «СітіПарк Львів» звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Львівська міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0020461406 від 15.11.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач застосував пільгу із сплати орендної плати за землю відповідно до договору оренди землі від 15 вересня 2015 року та ухвали Львівської міської ради від 27.08.2015 № 5029 та від 18.07.2013 №2467, оскільки у пункті 4 ухвали від 27.08.2015 № 5029 Львівська міська рада звільнила землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові. Додатково позивач посилається на ухвалу Львівської міської ради №2567 від 18.07.2013, якою передбачено залучення інвесторів та стимулювання розвитку господарської діяльності на території індустріального парку впродовж 2015-2016р.р. шляхом надання землекористувачам пільг із сплати орендної плати за землю. Вказує, що зазначені ухвали чинні, не скасовані, а відтак використання позивачем пільги з орендної плати за землю не суперечить діючому на момент виникнення спірних правовідносин законодавству.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, апеляційна скарга подана третьою особою Львівською міською радою, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема зазначає, що судом повністю проігноровано та не засновано ненормативно-правові акти щодо звільнення від сплати орендної плати за землю; не враховано, що до виключної компетенції органів місцевого самоврядування належить прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Також апеляційна скарга подана позивачем. Апелянт зазначає, що не погоджується з усіма висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що були зроблені з порушенням норм процесуального та матеріального права, без повного з'ясування обставин, що мали значення для вирішення справи, а відтак оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Суть доводів апелянта зводиться до того, що позивач діяв відповідно до чинних Ухвал Львівської міської ради, якими позивачу було надано пільгу по сплаті орендної плати за землю та, які підлягають обов'язковому виконанню. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, правильно встановлені обставини у справі, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Вважає, що позивач безпідставно не сплатив до бюджету орендну плату за землю за 2015 р. відповідно до п.п.288.5.1. пункту 288.5 ст. 288 ПК України, а оцінка правомірності ухвал Львівської міської ради не входить до предмету доказування у даній справі.

В судовому засіданні представник позивача апеляційні скарги підтримав з підстав зазначених у скаргах, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проте апеляційних скарг заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Третя особа Львівська міська рада в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату судового зсідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 15 вересня 2015 року між Львівською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «СітіПарк Львів» укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець на підставі ПК України, ухвал Львівської міської ради від 26.07.2012 №1675 «Про затвердження і про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові», від 25.12.2014 №4250 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» та ухвали Львівської міської ради від 27.08.2015 №5029 «Про передачу ТОВ «СітіПарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2» надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Т. Шевченка (промислова «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2».

Згідно п. 2 зазначеного Договору в оренду передається земельна ділянка, кадастровий №461013500:12:003:0006, загальною площею 23,4913 га, у тому числі під озелення 23, 4913, га.

Строк дії договору встановлено у п. 8 Договору, який становить 30 (тридцять) років до 27.08.2045.

Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі 4200878, 71 грн в рік, що становить 3 відсотка від нормативної грошової оцінки та вноситься щомісячно рівними частинами.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Львівській області з 11.05.2017 по 16.05.2017 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «СітіПарк Львів» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 15.09.2015 по 24.03.2017, за результатами якої складено акт перевірки № 621/13-01-14-06/3978486 від 23.05.2017.

Згідно зазначеного акта перевірки, відповідачем встановлено порушення ТОВ «СітіПарк Львів» п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, ст. 288 ПК України в результаті чого занижено орендну плату за землю за 2015 рік в сумі 1231490, 47 грн.

2 червня 2017 року ТОВ «СітіПарк Львів» подало до ГУ ДФС у Львівській області заперечення на акт перевірки № 621/13-01-14-06/3978486 від 23.05.2017, в якому просило переглянути висновки акту з урахування наданих заперечень.

15 червня 2017 року ГУ ДФС у Львівській області листом №7073/10/13-01-14-06 надало відповідь ТОВ «СітіПарк Львів» на заперечення, в якому зазначило, що комісією по розгляду спірних питань запропоновано надіслати запит до Львівської міської ради щодо актуальності винесених Ухвал від 18.07.2013 р. №2567 та 08.27.2015 р. №5029 «Про передачу TOB «СітіПарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2», запит до Генеральної прокуратури України, щодо оскарження даних ухвал на предмет невідповідності до норм чинного законодавства. Також у вказаному листі зазначено, що прийнято рішення податкові повідомлення - рішення не виносити та призначити позапланову перевірку ТОВ «Сітіпарк Львів» з питань, що стали предметом оскарження відповідно до пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. ст. 78 ПК України.

ГУ ДФС у Львівській області проведено з 11.10.2017 по 18.10.2017 повторно позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «СітіПарк Львів» з питань повноти нарахування та сплати орендної плати за землю за 2015 рік, за результатами перевірки складено акт № 1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017.

Зокрема, в акті перевірки № 1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017 ГУ ДФС у Львівській області зроблено висновок, що ТОВ «СітіПарк Львів» порушено п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, ст. 288 ПК України в результаті чого занижено орендну плату за землю за 2015 рік в сумі 1231490, 47 грн.

ТОВ «СітіПарк Львів» до ГУ ДФС у Львівській області було подано заперечення на акт перевірки № 1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017.

10 листопада 2017 року ГУ ДФС у Львівській області скерувало на адресу позивача відповідь викладену у листі № 20235/10/13-01-14-06-16, в якому зазначило, що висновки викладенні в акті перевірки залишено без змін.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта перевірки №1799/13-01-14-06/39798486 від 25.10.2017, відповідачем 15 листопада 2017 року винесено податкове повідомлення-рішення №0020461406 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «СітіПарк Львів» за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 1539363,09 грн, з яких 1231490, 47 грн за податковими зобов'язаннями та 307872, 62 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

ТОВ «СітіПарк Львів» податкове повідомлення - рішення №0020461406 від 15.11.2015 було оскаржено до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ГУ ДФС у Львівській області від 25.01.2018 № 8535/6/99-99.11-03-01-25 скаргу ТОВ «СітіПарк Львів» залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення № 0020461406 від 15.11.2015 - без змін.

Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0020461406 від 15.11.2017 є правомірним та підстав для скасування такого рішення немає.

Проте, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції невірними та такими, що суперечать норма матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Як слідує з позовної заяви та матеріалів справи, позивач не погоджується з оскарженим податковим повідомленням - рішенням з наступних підстав. 18 липня 2013 року на 12-ій сесії 6-го скликання Львівської міської ради було прийнято ухвалу №2567 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку у м. Львові на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1 та про організацію і проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку».

27 серпня 2015 року Львівська міська рада на 22-ій сесії 6-го скликання прийняла ухвалу № 5029 «Про передачу ТОВ «СітіПарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2» (далі - Ухвала № 5029).

Згідно п. 1 Ухвали №5029 міська рада передала ТОВ «СітіПарк Львів» - керуючій компанії індустріального парку «Рясне-2» - земельну ділянку площею 23,4913 га (кадастровий номер 4610137500:12:003:0006) на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) в оренду терміном на 30 років для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2» за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості.

У пункті 4 Ухвали №5029 міська рада звільнила землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові.

15 вересня 2015 р. між Львівською міською радою (орендодавець) та ТзОВ « СітіПарк Львів» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий №4610137500:12:003:0006, загальною площею 23,4913 га.

Відповідно до п. 9 цього Договору «Орендна плата» зазначено, що відповідно до п. 4 ухвали міської ради від 27.08.2015р. №5029 «Про передачу ТзОВ «СітіПарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2» орендар звільняється від сплати за землю (орендної плати) до кінця 2015р.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що ТОВ «СітіПарк Львів» правомірно скористалося пільгою щодо сплати орендної плати за землю, а відтак вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянтів у даній справі з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст належать усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Положеннями п.п. а, в ч. ст. 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Пунктами 1-6, 10-11 ст. 123 Земельного кодексу визначено порядок звернення для одержання в користування земельної ділянки, строки розгляду такого звернення органом місцевого самоврядування та підстави для прийняття рішення про надання ділянки в користування відповідному суб'єкту.

Частинами 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі- продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Земельного кодексу України, користувачі земель можуть бути звільненні від сплати за земельну ділянку з метою економічного стимулювання згідно з державними та регіональними програмами розвитку.

Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про індустріальні парки» передбачено, що державна підтримка облаштування індустріальних парків може здійснюватися за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

З метою створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2», Ухвалою ЛМР від 27.08.2015р., а саме п.2.1 передбачалося у тримісячний термін укласти договір оренди землі між Позивачем та Львівською міською радою та зареєструвати його відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Львівська міська рада, діючи у рамках чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства, прийняла ухвалу від 18.07.2013р. №2467, якою затвердила Концепцію індустріального парку м. Львова (далі - «Концепція індустріального парку»).

Згідно п. 5 Додатку 1 Концепції індустріального парку, з метою залучення інвесторів та стимулювання розвитку господарської діяльності на території індустріального парку впродовж 2014-2016 років містом планується надання землекористувачам пільг зі сплати орендної плати за землю.

З метою реалізації проекту індустріального парку у м. Львові прийнято ряд ненормативно-правових актів органу місцевого самоврядування: Комплексна стратегія розвитку Львова 2012-2025 рр., затвердженої Ухвалою ЛМР від 20.10.2011р. №861; Стратегія підвищення конкурентоспроможності міста Львова до 2015 року, затвердженої Ухвалою ЛМР від 07.05.2010р. №3460; Програма сприяння розвитку підприємництва у м.Львові на 2011-2013 рр., затвердженої Ухвалою ЛМР від 21.04.2011р. №373; Програма сприяння залученню інвестицій у місто Львів на 2011-2013рр. та заходів з реалізації Програми сприяння залученню інвестицій у місто Львів на 2011-2013рр., затвердженої Ухвалою Львівської міської ради від 19.05.2011р. №437; Ухвала ЛМР «Про створення індустріального парку у м. Львові» від 30.05.2013р. №2312.

Згідно з пп. 265.1.3. п. 265.1 ст. 265 ПК України, плата за землю (орендна плата) є складовою податку на майно та відноситься до місцевих податків, що зараховується до доходів загального фонду бюджетів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 28 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що повноваження стосовно прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах відноситься до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад.

Також, відповідно до пп. 4.4 ст. 4 ПК України передбачено, що встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що ПК України закріплює виключно мінімальний розмір орендної плати за землю, а не будь-які заборони чи обмеження щодо застосування Позивачем пільги з такої орендної плати, а можливість застосування пільги зі сплати орендної плати за землю підтверджується чинним наведеним вище законодавством України.

Позивач діяв відповідно до чинних Ухвал Львівської міської ради, якими позивачу було надано пільгу по сплаті орендної плати за землю та, крім цього п. 4 Ухвали ЛМР від 27.08.2015р., не встановлює надання індивідуальної (адресної) пільги позивачу, оскільки звільняє від сплати за землю усіх без виключень орендарів (землекористувачів), які створюють індустріальні парки у м. Львові.

Що стосується правових позицій рішень Верховного Суду України, на які посилається суд першої інстанції, то апеляційний суд зазначає, що наведені судові рішення не можуть застосовуватись до правовідносин у даній праві, оскільки стосуються різних правовідносин та періодів, і у них відсутній висновок щодо застосування норм права стосовно встановлення пільги з орендної плати та її розміру.

Крім цього, відповідачем не враховано принцип правомірності рішень платників податків, відповідно до якого, у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків(у т.ч. множинне трактування спірних відносин правовими позиціями постанов ВС України), у таких випадках рішення приймається на користь платника податку (пп. 4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 ПК України).

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини.

У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржене позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що таке не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправним, прийняте відповідачем необґрунтовано, без дотриманням вимог законів України, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0020461406 від 15.11.2017р. визнанню протиправним і скасуванню.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 317 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

З урахуванням наведених вище норм КАС України, судові витрати підлягають перерозподілу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь ТзОВ «СітіПарк» слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору 23090,46 грн. за подання позову та 34635,70 грн. за подання апеляційної скарги, усього разом у розмірі 57726, 16 грн.

Відповідно до ч.11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

З урахуванням наведених вище норм КАС України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь Львівської міської ради судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 34635 грн. 70 коп.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «СітіПарк Львів» задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року у справі №813/567/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0020461406 від 15.11.2017 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СітіПарк Львів» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 57726 (п'ятдесят сім тисяч сімсот двадцять шість) грн. 16 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь Львівської міської ради судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 34635 (тридцять чотири тисячі шістсот тридцять п'ять) грн. 70 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

З. М. Матковська

судді

Н. В. Бруновська

В. С. Затолочний

Повний текст постанови складено 06.07.2018р.