Справа № 372/1620/14-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/151/18 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 46 03.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Лівінського С.В.,

при секретарі Немудрій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», третя особа: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності, -

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Прокурор в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовною заявою до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому посилався на порушенням законодавства при виділенні земельних ділянок із державної власності, знаходження спірних земельних ділянок в межах водоохоронної прибережної смуги. Уточнюючі підстави позову заявою від 10.10.2014 року в обґрунтування позовних вимог прокурор послався на ст.ст.22, 23, 61, 118, 151, 198 ЗК України, ст.ст.89 ВК України і просив :

- визнати протиправними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28.04.2012 року за №№596, 597, 608, 613, 614;

- визнати протиправними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 17.07.2012 року за №№1009, 1010, 1011, 1012, 1013;

- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1083 га за кадастровим номером НОМЕР_2 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_6 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_7 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_8 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_5 та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_9 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 від 20.08.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_6 та скасувати його державну реєстрацію;

- повернути земельну ділянку площею 0,1083 га за кадастровим номером НОМЕР_2 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

- повернути земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

- повернути земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_6 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

- повернути земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_8 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

- повернути земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 до державної власності в особі Київської обласної державної адміністрації;

- визнати за державою в особі Київської обласної державної адміністрації право власності на земельні ділянки загальною площею 0,3881 га з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_4, НОМЕР_10, НОМЕР_6, НОМЕР_8.

Під час судового розгляду до участі в справі було залучено Підгірцівську сільську раду в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, а також ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА» в якості співвідповідача.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено і рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 вересня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасовано і справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В апеляційній скарзі першого заступника прокурора Київської області з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України (яка діяла на час розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.60 ЦПК України (яка діяла на час розгляду справи) кожна сторона збов'язана довести і обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

За ч.ч.2, 3, 4 вказаної статті докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не вбачав достатніх правових підстав для позбавлення відповідачів права власності за наявних у справі доказів.

Також суд прийняв до уваги неузгодженість, неконкретизованість позовних вимог, які не враховують дійсні обставини спору, відмову позивача від підтримання позову, зміну власників земельних ділянок, які залишилися прокурором незмінними, незважаючи на роз'яснення суду. Зокрема, позовні вимоги про повернення у власність земельних ділянок є ідентичними за правовим змістом із вимогами про визнання права власності. Відносно земельної ділянки площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 пред'явлено дві абсолютно однакові вимоги про повернення земельної ділянки без розмежування до якого відповідача вони пред'явлені. Позовними вимогами пропонується визначити фактичного розпорядника земель державної власності у особі Київської облдержадміністрації, хоч подібних повноважень суду ЗК України чи інші норми законодавства не містять, при цьому сам визначений позовом позивач відмовився від підтримання таких вимог, посилаючись на відсутність у нього таких повноважень. Третя особа - Підгірцівська сільська рада, яка могла б вважатись дійсним уповноваженим органом власника - держави - у спірних правовідносинах з огляду на те, що спірні ділянки включені до меж населеного пункту села Підгірці, заперечила проти позову. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку на ім'я дійсного власника, кінцевого набувача спірної земельної ділянки ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», не оспорювалися і позовні вимог до цієї особи прокурором не пред'являлися. Позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння також не пред'являлися, хоча в силу правового аналізу спірних правовідносин такий спосіб захисту міг би вважатися належним за умови доведеності підстав позову.

Суд вважав, що вказані недоліки в правовому обґрунтуванні позову та ненадання прокурором переконливих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог унеможливлювали задоволення позову, оскільки достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності судом не встановлено.

Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Таким чином, суд першої інстанції вважав недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, порушення прав позивача або держави у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 28 квітня 2012 року розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації Київської області за №№ 596, 597, 608, 613, 614 надано дозволи ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується розпорядженнями і іншими матеріалами справи.

17 липня 2012 року розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації Київської області за №№1009, 1010, 1011, 1012, 1013 затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 земельних ділянок в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується розпорядженнями і іншими матеріалами справи.

20 серпня 2012 року були видані оспорювані державні акти на право приватної власності на земельну ділянку в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення яких - для індивідуального садівництва, зокрема:

- серії НОМЕР_11 на земельну ділянку площею 0,1083 га за кадастровим номером НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2;

-серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_3;

-серії НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_4;

-серії НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,1104 га за кадастровим номером НОМЕР_8 на ім'я ОСОБА_5;

-серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_6.

08 жовтня 2014 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав земельну ділянку площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Належність відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА» на праві приватної власності спірних земельних ділянок підтверджується державними актами, інформаційними довідками з державних реєстрів, а також визнається сторонами.

Актом №А 43/141 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 19.03.2014 року встановлено порушення чинного земельного законодавства.

Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 19.03.2014 року встановлено порушення чинного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, що підтверджується актом, довідкою.

Під час розгляду справи суд встановив, що між сторонами виник земельний спір щодо правомірності набуття, реалізації та оформлення відповідачами права власності на земельні ділянки та їх цільового призначення, що відноситься до цивільних правовідносин, які повинні розглядатись в межах цивільного судочинства.

Згідно з ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За п.п.„а","б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в матеріалах справи містяться достатні дані про здійснення всієї передбаченої законом процедури видачі відповідачам оспорюваних державних актів та набуття відповідачами права на землю, зокрема, на підставі рішення уповноваженого органу державної влади було виготовлено технічну документацію, видано правовстановлюючі документи на землю, відчуження нерухомого майна здійснювалося на підставі нотаріально посвідченого договору, протягом декількох років з часу виникнення спірних правовідносин уповноваженими державними органами декілька разів здійснено державну реєстрацію переходів права власності на спірні земельні ділянки, що ніким не оспорювалося.

Згідно зі ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

За ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідач - юридична особа набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правової угоди, яка відповідає вимогам ст.ст.82, 132 ЗК України та ст.203 ЦК України, тобто з передбачених законом підстав.

Прокурор обґрунтовував свій позов неправомірністю вибуття спірних земельних ділянок із державної власності з огляду на перебування ділянок в межах прибережної захисної смуги водойми під умовною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідач - юридична особа не був учасником правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок з державної власності і придбав нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди, а тому, як вірно вважав суд, не повинен нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором в якості обгрунтування позову, і підстави для позбавлення цього відповідача права власності на нерухоме майно не підпадають під дію ст.ст.387, 388 ЦК України, так як не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача та повернення земельної ділянки державі.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

В матеріалах справи відсутнє рішення уповноваженого органу про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Згідно ч.1 ст.23 Закону України "Про планування і забудову територій" будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

За ч.2 ст.60 ЗК України та ч.2 ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Суд вірно вважав недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок повністю або частково до земель водного фонду, так як вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Зокрема, при подачі позову та уточненні позовних вимог прокурор не подав і не послався на переконливі докази, які би підтверджували відомості про те, що саме спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, не вказано якою самою площею вони накладаються на землі водного фонду, такі відомості не відображені на відповідних схемах, планах, також відсутні інші достатні для ідентифікації дані про співвіднесення спірних земельних ділянок із землями водного фонду.

Крім того, як правильно зазначив суд, не повідомлено даних про відстань від берегової лінії, не визначено площі або інших технічних характеристик для надання можливості суду зробити достатньо обґрунтовані висновки про перебування спірної ділянки в межах прибережної захисної смуги.

Згідно з ст.58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зокрема зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

За ст.60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі ст.88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, яким визначено, що цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Суд також зазначав, що враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка передбачає зазначене вище. Висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях наявності такої водоохоронної зони, прибережної захисної смуги та земель водного фонду, а підлягають дослідженню та встановленню.

Суд вірно вважав доводи відповідачів про те, що спірні земельні ділянки не накладаються, а межують із землями водного фонду, узгоджуються з матеріалами справи, з яких вбачається виготовлення і затвердження проекту встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), за яким спірні земельні ділянки перебувають поза межами водоохоронної зони (прибережної захисної смуги).

Щодо доводів позову про те, що рішення та державні акти на право власності на землю на ім'я відповідачів не відповідають вимогам земельного законодавства, то вони, як вірно вважав суд, не знайшли свого підтвердження.

Всі учасники судового розгляду в судовому засіданні відмовилися від призначення по справі судової експертизи щодо визначення перебування спірних земельних ділянок на землях водного фонду, незважаючи на роз'яснення суду, при цьому посилалися на достатність наявних у справі доказів для вирішення спору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2010 року по справі №2а-12151/10/2670 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_7 до Обухівської районної державної адміністрації Київської області про скасування розпорядження. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі №810/2041/14, загалом залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, було відмовлено у задоволенні адміністративного позову заступника прокурора Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про скасування розпорядження. Посилання сторін на ці судові рішення як такі, що мають преюдиційне значення для вирішення цього спору суд вірно вважав необґрунтованими, оскільки в межах інших адміністративних справ не вирішувалися питання, безпосередньо пов'язані з предметом спору по цій цивільній справі, і вони стосуються інших земельних ділянок, які перебувають на березі тієї самої водойми, тобто не стосуються спірних у цій справі правовідносин, а стосуються інших, хоч і подібних, правовідносин та обставин. За таких обставин суд не вбачав достатніх підстав покладати вказані судові рішення в основу рішення суду у цій цивільній справі.

Висновком науково-правової експертизи при Інституті держави і права НАН України від 14.04.2015 року спростовуються доводи прокурора, якими він, зокрема, обґрунтовував позовні вимоги, а саме експертизою встановлено: 1) інформація державної статистичної звітності не є підставою ні для прийняття органами влади рішень про надання земельних ділянок громадянам чи юридичним особам у власність, ні для перегляду рішень про виділення земельних ділянок громадянам, прийнятих уповноваженим законом органом у порядку та спосіб, встановленими Земельним кодексом та іншими актами законодавства України; 2) твердження Державної інспекції сільського господарства в Київській області щодо незаконності надання громадянам України у власність вищезазначених земельних ділянок на тій підставі, що ці земельні ділянки обліковуються згідно з державною статистичною звітністю (6-зем) як землі запасу (шифр рядка 94) землі іншого сільськогосподарського призначення - відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом - піски (номер стовпця 69), є таким, що не тільки не базується на нормах чинного законодавства, а й грубо суперечить положенням Земельного кодексу України.

Доводи прокурора також спростовуються витягом з технічного звіту щодо результатів еколого-агрохімічної експертизи проб грунту від 24.04.2015 року, виконаного Національним науковим центром «Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України», відповідно до якого грунт на спірних земельних ділянках придатний для використання за цільовим призначенням - ведення садівництва.

Щодо доводів прокурора про неналежне встановлення меж спірних ділянок, то вони спростовуються актами прийому-передачі межових знаків на зберігання та витягами з технічної документації.

Відповідно до довідок управління водних ресурсів у м.Києві та Київській області, управління Держземагенства в Обухівському районі, Підгірцівської сільської ради, ФОП ОСОБА_9, інших матеріалів справи водойма під умовною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» є покинутим піщаним кар'єром, залитим водою, що не підпадає під дію ст.88 ВК України в чинній редакції. В межах розгляду цієї справи прокурором це не спростовано.

Викопіювання, кадастрові плани та схеми розташування спірних земельних ділянок не підтверджують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Посилання прокурора на акти перевірок суд вірно не міг покласти в основу судового рішення, так як ці докази суперечать інших зазначеним вище доказам і не є допустимими для вирішення цього спору.

За наведених обставин суд вірно вважав недоведеним те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду і знаходяться в межах прибережної захисної смуги (водоохоронної зони), а тому в межах розгляду цієї цивільної справи не встановлено достатніх підстав вважати, що оскаржувані розпорядження прийняті, а державні акти видані з грубими порушеннями чинного законодавства.

Вирішуючи питання про належність особи, в інтересах якої пред'явлено позов, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Такі випадки передбачені, зокрема, ст.ст.20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст.45 ЦПК України (яка діяла на час розгляду справи), відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

На підставі наведеного суд вірно вважав, що по даній справі прокурор має достатні повноваження для самостійного визначення осіб, в інтересах яких пред'явлено позов, але при розгляді справи він повинен відповідно до вимог ст.60 ЦПК України довести зазначені у позові обставини порушення інтересів держави та те, що у фактичних правовідносинах саме ці особи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Обгрунтовуючи відповідні посилання позову прокурор вважав, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Київська обласна державна адміністрація з мотивів наявності у неї повноважень власника.

Проте, зібраними у справі доказами не доведено те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, а тому визначені позовом повноваження цього органу державної влади не можуть прийматися до уваги у фактичних встановлених судом правовідносинах щодо земель іншого цільового призначення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, так як лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.

Таким чином, встановивши лише наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

За таких обставин суд вірно вважав правову позицію прокурора щодо обґрунтування належності органу, в інтересах якого він звернувся з цим позовом, неспроможною і непереконливою.

Спірні земельні ділянки станом на час винесення оскаржуваних розпоряджень перебували за межами населеного пункту, а тому належним уповноваженим розпорядником таких земель був відповідач - Обухівська районна державна адміністрація. В наступному відповідно до Генерального плану села Підгірці в 2014 році ці ділянки включені до меж населеного пункту - села Підгірці Обухівського району Київської області, що підтверджується довідками, листами та іншими матеріалами справи.

Підгірцівська сільська рада заперечила проти позову, посилаючись на відсутність претензій до відповідачів та правомірність володіння ними спірними земельними ділянками.

Визначений позовом позивач - Київська облдержадміністрація не підтримала позовні вимоги і просила залишити їх без розгляду, посилаючись на відсутність порушення її прав у цьому спорі.

Незважаючи на заперечення вказаних органів проти вимог позову, прокурор не змінив підстави та обгрунтування позову, не змінив і не уточнив позовні вимоги і наполягав на їх розгляді у редакції, яка пред'явлена до суду до висловлення вказаної позиції позивача та третьої особи. Суд вірно прийняв до уваги, що за таких умов згідно ч.4 ст.46 ЦПК України (яка діяла на час розгляду справи) прокурор дійсно має право вимагати розгляду позову в інтересах держави без врахування необхідності захисту прав позивача як державного органу, але це не скасовує необхідності виконання ним загальних обов'язків щодо доведення позовних вимог, передбачених ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України.

Суд вважав, що прокурор неналежно виконав свої процесуальні обов'язки щодо доказування, а тому суд застосував загальні принципи цивільного судочинства щодо змагальності сторін та диспозитивності. За таких обставин суд вважав, що позов пред'явлено в інтересах неналежного позивача, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи позову та уточнень підстав позову не спростовують висновку про недоведеність посилань прокурора на порушення прав держави у спірних правовідносинах, неналежне обґрунтування віднесення визначеного позовом органу влади до органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, недоведеність базового доводу прокурора щодо визначення цільового призначення спірних земельних ділянок, віднесення їх до земель водного фонду, тому не можуть слугувати достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог у наявній їх редакції та із визначених позовом підстав.

Так як всі позовні вимоги базуються на недоведеному твердженні прокурора про віднесення спірних земель до водного фонду, є способом захисту недоведених порушень інтересів держави, то кожна наступна вимога є похідною від попередньої, тому їх задоволення суд вважав неможливим в повному обсязі.

Також судом було зазначено наступне.

Згідно ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Враховуючи викладене, суд вважав, що він зобов'язаний прийняти до уваги при вирішенні цього спору положення Конституції України як норми прямої дії, які встановлюють конституційне право громадян отримати та реалізувати своє право власності на землю, отримати ефективний судовий захист від протиправних посягань та порушень такого права.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ч.1 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Суд вірно зазначив, що сукупність зібраних по справі доказів вказує на недоведеність посилань позову про неправомірність набуття відповідачами права на землю та відсутність достатніх підстав для позбавлення їх права власності.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України (яка діяла на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Також судом встановлено, що спірні земельні ділянки виділені органом державної виконавчої влади у власність відповідачам, тобто станом на час подання позову не перебували в сфері виконання функцій позивача, який до того ж відмовився підтримувати позов, а тому правове обґрунтування позову є неспроможним.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У даній справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулося порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Оцінюючи доводи сторін по їх суті суд вірно вважав, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для розпоряджень органу державної виконавчої влади про передачу земельних ділянок та повернення спірного майна державі в порушення права власності набувачів, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність.

Обґрунтовуючи позов, прокурор та інші учасники судового розгляду про наявність таких обставин не зазначали, а представники відповідачів подібні обставини заперечили.

Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а тому треті особи розпорядилися належними їм земельними ділянками шляхом їх відчуження згідно з нормами цивільного законодавства, внаслідок чого дійсним власником спірних земельних ділянок на цей час є відповідачі.

На підставі викладеного суд першої інстанції вірно не вбачав достатніх правових підстав для позбавлення відповідачів права власності за наявних у справі доказів.

Суд також прийняв до уваги неузгодженість, неконкретизованість позовних вимог, які не враховують дійсні обставини спору, відмову позивача від підтримання позову, зміну власників земельних ділянок, які залишилися прокурором незмінними, незважаючи на роз'яснення суду. Зокрема, позовні вимоги про повернення у власність земельних ділянок є ідентичними за правовим змістом з вимогами про визнання права власності. Відносно земельної ділянки площею 0,0226 га за кадастровим номером НОМЕР_4 пред'явлено дві абсолютно однакові вимоги про повернення земельної ділянки без розмежування до якого відповідача вони пред'явлені. Позовними вимогами пропонується визначити фактичного розпорядника земель державної власності у особі Київської облдержадміністрації, хоч подібних повноважень суду ЗК України чи інші норми законодавства не містять, при цьому сам визначений позовом позивач відмовився від підтримання таких вимог, посилаючись на відсутність у нього таких повноважень. Третя особа - Підгірцівська сільська рада, яка могла б вважатися дійсним уповноваженим органом власника - держави - у спірних правовідносинах з огляду на те, що спірні ділянки включені до меж населеного пункту - села Підгірці, заперечила проти позову. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку на ім'я дійсного власника, кінцевого набувача спірної земельної ділянки ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», не оспорювалися і позовні вимог до нього прокурором не пред'являлися. Позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння теж не пред'являлися, хоч в силу правового аналізу спірних правовідносин такий спосіб захисту міг би вважатися належним за умови доведеності підстав позову.

Суд прийшов до правильного висновку, що вказані недоліки в правовому обґрунтуванні позову та ненадання прокурором переконливих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог унеможливлювали задоволення позову, так як достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності судом не встановлено.

Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України (яка діяла на час розгляду справи) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до Генерального плану села Підгірці та Рішення Обухівської районної ради №546.37.VI від 25 листопада 2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) межі адміністративно-територіального утворення села Підгірці на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області», що підтверджується відповідною Довідкою Підгірцівської сільської Ради Обухівського району Київської області №112/01-18 від 01.04.2015 року, на час розгляду цього спору у суді оспорювані земельні ділянки знаходяться в межах села Підгірці Обухівського району.

Суд бере до уваги, що під час встановлення прибережної захисної смуги на ділянці, що межує із оспорюваними земельними ділянками, містобудівна документація була врахована - прибережна захисна смуга шириною 5 метрів від урізу води суміжна із оспорюваними земельними ділянками закріплена на Генеральному плані села Підгірці, який розроблявся і погоджувався ще з 2000-х років, тому його положення враховувалися органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади задовго до його остаточного затвердження.

Як зазначалося, розпорядженням Обухівської райдержадміністрації №314 від 15.03.2012 року затверджено окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги шириною в 5 метрів від урізу води водного об'єкту (кар'єру заповненого водою) із власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», який пройшов усі передбачені законодавством погодження та державну експертизу в центральному апараті Державного агентства земельних ресурсів з позитивним висновком, ніколи і ніким не оскаржувався та є чинним.

Колегія суддів бере до уваги також викопіювання з генерального плану села Підгірці, на якому чітко відображено не лише прибережну захисну смугу водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» шириною 5 метрів від урізу води на ділянці, суміжній із оспорюваними земельними ділянками, але й чітко видно, що більшість виділених у приватну власність земельних ділянок навколо цього водного об'єкту межують безпосередньо з урізом води або знаходяться на відстані значно меншій, ніж 50 метрів до урізу води, а саме на такій ширині прибережної смуги на цьому водному об'єкті наполягають автори Акту перевірки.

Крім того, як убачається з листа управління водного господарства в місті Києві та Київській області від 27.10.2011 року за №563, дане управління розглянуло робочий проект «Берегоукріплення з облаштуванням прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» на земельній ділянці, що межує з землями відповідачів у справі на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області».

Київводгосп погодив робочий проект «Берегоукріплення з облаштуванням прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» на земельній ділянці, що межує з землями відповідачів на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області». Аналогічного змісту в матеріалах справи міститься лист управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області від 09.02.2012 року №86 (т.1, а.с.91-93, т.2 а.с.187-188).

Як убачається з матеріалів справи, власники спірних земельних ділянок вели на них активну господарську діяльність відповідно до цільового призначення. Ділянки забудовані, насаджено сад і облаштована інфраструктура. Також вкладені кошти в облаштування берегової лінії та побудований берегоукріплюючий комплекс.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідачів, що до спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

чи є втручання законним;

чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;

чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не було додержано.

Відповідно до матеріалів справи, у березні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся до окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 15 березня 2012 року №314.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржене розпорядження прийнято з порушенням вимог частини другої статті 19 Конституції України та положень земельного і водного законодавства. Зокрема, на думку позивача, вказаним розпорядженням незаконно зменшено прибережну захисну смугу, оскільки залишення прибережної захисної смуги на відстані 5 метрів від урізу води надає можливість здійснювати в законодавчо встановленій 50 метровій прибережній захисній смузі господарську діяльність, обмеження щодо якої встановлені у статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року змінено постанову Київського окружного адміністративного суду, виключено з її мотивувальної частини посилання на те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 15 березня 2012 року №314 як адміністративний акт, що вичерпав свою дію, не може бути скасований чи змінений.

В іншій частині вказана постанова залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 4 грудня 2014 року касаційну скарзі позивача залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року - без змін.

При цьому було зазначено, що судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 березня 2012 року Обухівською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження №314 «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» на земельній ділянці, що межує із земельними ділянками громадян ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7 в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради.

Вказаним розпорядженням затверджено проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» на зазначеній земельній ділянці; встановлено прибережну захисну смугу водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 0,0883 га, відповідно до розробленого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного об'єкта «ІНФОРМАЦІЯ_1» та доручено землевпорядній організації виготовити технічну документацію щодо перенесення і встановлення меж земельних ділянок і зон обмежень в натурі (на місцевості).

Оскарженим розпорядженням було встановлено прибережну захисну смугу водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 0,0883 га, ширина якою становить 5 метрів від урізу води.

Прокуратурою Київської області була проведена перевірка в порядку прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням законів в діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування Київської області щодо додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні землями.

В ході перевірки прокурор дійшов висновку, що розпорядження від 15 березня 2012 року №314 прийнято Обухівською районною державною адміністрацією з порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки зменшення розміру прибережної захисної смуги суперечить принципам регулювання земельних відносин, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин.

Заступник прокурора Київської області вважав, що зазначена ширина прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» не відповідає вимогам частини другої статті 88 Водного кодексу України і просив суд його скасувати.

В ухвалі зазначено, що суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження від 15 березня 2012 року №314 було винесене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також суд першої інстанції послався на те, що вказане розпорядження, як індивідуальний нормативно-правовий акт, вичерпав свою дію фактом виконання, а тому не може бути скасований.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано частково погодився з таким висновком, з чим погодився і Вищий адміністративний суд України, який мотивував свою ухвалу наступним.

Спірні правовідносини регулюються Водним кодексом України, зокрема, частиною першою та другою статті 88 вказаного кодексу передбачено виділення земельних ділянок під прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм із зазначенням граничної ширини прибережної захисної смуги лише для річок, струмків і потічків, ставків, річок, водосховищ на них, озер. Для інших водойм граничні розміри прибережної захисної смуги законом не визначені.

Як було вірно враховано судом першої інстанції, водойма «ІНФОРМАЦІЯ_1» не входить до переліку водних об'єктів, визначених у наведеній статті.

Відповідно до листа Управління водних ресурсів у місті Києві та Київській області від 09 лютого 2012 року №86 «ІНФОРМАЦІЯ_1» є водоймою, яка штучно створена внаслідок видобування піску для будівництва Ново-Обухівської траси.

У зв'язку з цим при визначенні ширини прибережної захисної смуги для інших водойм відповідним суб'єктам слід керуватися загальними правила встановлення прибережних захисних смуг, що визначені статтею 88 Водного кодексу України.

Відповідно до ч.7 статті 88 вказаного Кодексу прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно частиною восьмою статті 88 Водного кодексу України проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

З матеріалів справи вбачається, що встановлення прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» відбулося із дотриманням вказаних вимог - за окремим проектом землеустрою.

Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» був погоджений Управлінням водних ресурсів у місті Києві та Київській області, отримав позитивний висновок комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою при Обухівській районній державній адміністрації Київської області, Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації, а також державної експертизи землевпорядної документації.

За таких обставин колегія суддів вважала необґрунтованими доводи заступника прокурора Київської області про те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 15 березня 2012 року №314 про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги водного об'єкту «ІНФОРМАЦІЯ_1» не відповідає вимогам ч.2 ст.88 Водного кодексу України.

У зв'язку з цим колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказане розпорядження є законним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважала, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане розпорядження є законним та обґрунтованим.

Також колегія суддів вважала вірним висновок Київського апеляційного адміністративного суду про те, що судом першої інстанції було помилково застосовано до даних правовідносин висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 та постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21- 423а11.

У даних судових рішеннях булозроблено висновок про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Тобто, вказаний висновок стосується повноважень органу місцевого самоврядування приймати рішення про скасування власних ненормативних правових актів після їх виконання.

Постановою Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 3 листопада 2015 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2014 року скасовано і справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

При цьому, в ухвалі зазначено, що прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом (частини третя, восьма статті 88 ВК).

Таким чином, прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим та яка встановлюється за окремими проектами землеустрою, проте не може бути меншою за 25, 50 та 100 метрів залежно від площі відповідних водних обєктів, як це передбачено у ч.2 ст.88 ВК та у статті 60 ЗК. Винятком можуть бути випадки, коли прибережна захисна смуга водойми знаходитися в межах населеного пункту, тоді слід виходити із затверджених проектів забудови цього населеного пункту. Водночас колегія суддів вважала, що суд не врахував, з наведенням відповідних доказів та їх оцінки, чи знаходиться вказана водойма у межах населеного пункту чи за його межами.

Встановлення зазначених обставин має правове значення для правильного вирішення цього спору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року залишено без розгляду позовну заяву заступника прокурора Київської області до Обухівського районної державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання протиправним та скасування розпорядження від 15 березня 2012 року у зв'язку з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду. При вирішенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду судом було враховано лист Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області з додатками та лист Підгірцівської сільської ради Київської області від 1 квітня 2016 року, в яких зазначалося, що водний об'єкт «ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться в межах населеного пункту села Підгірці Обухівського району Київської області.

Також судом було враховано рішення Обухівського районного суду Київської області від 4 вересня 2015 року у справі №22ц-780/6028/15, яке ухвалою колегії судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2015 року залишене без змін. Даним рішенням було встановлено, що водойма під умовною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» є покинутим піщаним кар'єром, залитим водою, що не підпадає під дію ст.88 Водного кодексу України.

Також було враховано, що у цьому рішенні було зазначено, що суд вважає недоведеним, що: «спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, знаходяться в межах прибережної захисної смуги (водоохоронної зони), тому достатніх підстав вважати, що оскаржувані розпорядження прийняті, а державні акти видані з грубим порушенням чинного законодавства в межах розгляду даної цивільної справи не встановлено.

Ухвалою колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №810/2041/14 залишено без задоволення, а ухвалу - без змін.

Крім того, колегія суддів також приходить до висновку, що заслуговують на увагу твердження відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», які не були спростовані прокурором.

Так, вони звертають увагу на те, що позивач намагається позбавити права власності на земельні ділянки добросовісних набувачів.

З моменту набуття власності на оспорювані земельні ділянки, вони були продані двічі. Власники цих земельних ділянок вели на них активну господарську діяльність відповідно до цільового призначення. Ділянки забудовані, насаджено сад, облаштована інфраструктура та інвестовані кошти. Також облаштована берегова лінія і побудований берегоукріплювальний комплекс. Вже шостий рік з моменту подій, що їх оскаржує позивач.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

1.чи є втручання законним;

2.чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;

3. чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Європейський суд констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Станом на сьогодні на прилеглій до оспорюваних земельних ділянок ділянці водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» встановлено прибережну захисну смугу шириною 5 метрів, на підставі окремого проекту землеустрою, затвердженого розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 15 березня 2012 року №314. Дане розпорядження є чинним.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільної, публічної, загальної потреби, яка може включати потреби держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Позов подано прокуратурою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Проте, остання подала до суду листа 9 грудня 2014 року, в якому повідомила Обухівський районний суд, що просить залишити позовну заяву прокуратури без розгляду. В зазначеному листі нічого не повідомлено про порушення відповідачами суспільного чи публічного інтересу.

Підгірцівська сільська рада Обухівського району як орган місцевого самоврядування, що є уповноваженим і єдиним представником територіальної громади, у своєму листі від 21.04.2015 року за №39/01-10 в контексті даного спору позитивно оцінює прагнення громадян до розвитку села Підгірці, його інфраструктури, благоустрою території, збільшення чисельності своєї громади, а тому не має жодних заперечень з приводу виділення оспорюваних земельних ділянок громадянам, які лише позитивно впливають на розвиток населеного пункту в цілому, підтримує такі прагнення та всіляко сприяє такому розвиту в межах своїх повноважень.

У даному спорі абсолютно відсутній будь-який суспільний інтерес. Територія, прилегла до водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», є місцем масової забудови. Викопіювання з генерального плану села Підгірці доводить цей факт. Підгірцівська сільська рада багато років ставила питання про включення цієї території в межі села, тривала розробка і погодження генерального плану села. Рішенням Обухівської районної ради від 25 листопада 2014 року за №546.37.VI спірні ділянки були включені в межі села Підгірці Обухівського району.

Аналогічне розташування, тобто на відстані кількох метрів від урізу води, мають десятки інших земельних ділянок у приватній власності, що прилягають до водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1». Сьогодні, коли всі ці ділянки, більшість з яких забудована, знаходяться в межах села Підгірці, суспільний інтерес полягає в тому, щоб зберегти існуючу забудову в межах села. І таким чином прибережна захисна смуга в районі оспорюваних земельних ділянок була встановлена шириною 5 метрів від урізу води. Це підтверджується також і містобудівними умовами, що склалися на цій території і відображено в генеральному плані села Підгірці. На цій території спостерігається усталена забудова.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Відповідачі вказують, що в разі під час виділення оспорюваних земельних ділянок відповідальними державними органами не було дотримано вимог закону, прокурор не зазначає в чому полягає потреба повертати їх сьогодні у державну власність.

На даний час оспорювані земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту і повертати спірні ділянки належить не у державну власність, а у комунальну власність територіальної громади села Підгірці. У такому випадку власники оспорюваних земельних ділянок матимуть право приватизувати їх повторно.

Баланс між суспільним інтересом та інтересом фізичної особи чи осіб в даному випадку полягає в тому, щоб забезпечити інтереси власників всіх земельних ділянок, які розташовані на відстані кількох метрів від урізу води водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Правова позиція на сьогодні полягає в тому, що навіть якщо прийняти припущення позивача про ймовірність порушення закону під час виділення цих десятків земельних ділянок протягом останніх 20-ти років, станом на сьогодні у зв'язку з тим, що ці земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту, порушення закону відсутнє.

Стосовно оспорюваних земельних ділянок то фізичні особи, яким ці ділянки виділялися, не могли і не повинні були контролювати дотримання закону відповідальними державними органами під час встановлення ширини прибережної захисної смуги.

В разі, як наполягає прокурор, що на момент виділення оспорюваних земельних ділянок у 2012 році, так само як і на момент пред'явлення прокуратурою позову у березні 2014 року, відповідне законодавство не було дотримане, то в судовому рішенні, яке є формою втручання держави в право особи на мирне володіння майном, додержання наведених критеріїв Європейського суду має оцінюватися станом на дату винесення судового рішення.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У зазначеній справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором.

Відповідачі звертають увагу колегії суду також на вибірковість в діях позивача, враховуючи, що десятки земельних ділянок знаходяться на відстані кількох метрів від урізу води і при цьому не оскаржується виділення цих земельних ділянок з подібним розташуванням відносно водного об'єкту з власного назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», що не відповідає конституційному принципу рівності, який закріплений в ст.ст.21, 24 Конституції України.

Відповідно до статті 59 Водного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На підставі рішення Обухівської районної ради від 25 листопада 2014 року №546.37.VI оспорювані ділянки та інші прилеглі території були включені в межі села Підгірці. Тобто Підгірцівска сільська рада отримала право розпоряджатися відповідними землями водного фонду, у тому числі встановлювати прибережну захисну смугу водного об'єкту з власного назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Стверджували, що враховуючи вказівку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Апеляційному суду Київської області дослідити всі обставини цієї справи на засадах та нормах Конституції України щодо верховенства права, а не лише норми закону, гарантії права власності, а також беручи до уваги, що жоден з визначених ЄСПЛ критеріїв щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини в підставах цього позову не дотриманий, суд немає достатніх підстав задовольнити такий позов.

Разом з тим, у суду є всі підстави розглянути цю справу виходячи з сьогоднішніх, а не минулих обставин і винести рішення, що підтвердить право власності діючого власника на земельні ділянки в межах усталеної забудови та розмір прибережної захисної смуги в межах, визначених державою та підтверджених містобудівною документацію, зокрема генеральним планом села Підгірці.

В Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ наявні такі висновки:

Для водного об'єкту з власного назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» прибережна захисна смуга шириною менше, ніж 50 метрів може бути встановлена лише в межах населеного пункту на підставі конкретних умов забудови та містобудівної документації.

Така правова позиція випливає з положень частини шостої статті 88 Водного кодексу України «У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації».

Судами встановлено і Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ підтверджено, що оспорювані земельні ділянки знаходяться в межах села Підгірці. Водночас, з наявних в матеріалах справи документів видно, що прибережна захисна смуга шириною 5 метрів на прилеглій до оспорюваних земельних ділянок частині водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» включена до містобудівної документації, зокрема, до генерального плану села Підгірці Обухівського району Київської області.

Ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 6 червня 2014 року та 24 липня 2014 року провадження у даній справі №372/1620/14-ц зупинялося до прийняття остаточного рішення в адміністративній справі №810/2041/14, оскільки подальший розгляд справи та вирішення спору визнано неможливим до встановлення законності встановлення ширини прибережної захисної смуги водного об'єкту з власною назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» в розмірі 5 метрів.

На сьогодні у зазначеній адміністративній справі є рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими у задоволення позову Апелянта відмовлено, а отже рішення Обухівської райдержадміністрацїї про встановлення прибережної захисної смуги шириною 5 метрів є чинним.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка ґрунтується на Першому протоколі до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забороняє позбавляти фізичних осіб права мирного володіння майном, в разі виявлення порушень з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їхніх посадових або службових осіб, пов'язаних із набуттям фізичними особами відповідного права власності. В цьому разі можуть бути застосовані санкції стосовно винних посадових або службових осіб відповідних органів влади, а не власників майна.

Як зазначалося вище, вищенаведені доводи відповідачів не були спростовані позивачем.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що всупереч вимогам ст.ст.76-80 ЦПК України (ст.ст.57-59 ЦПК України, які діяли на час розгляду справи) будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про необхідність визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності суду не подано.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставі, що не заборонено законом.

За ч.2 цієї статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позову.

З врахуванням вищевикладеного, оскільки прибережна захисна смуга водойми знаходиться в межах населеного пункту, на прилеглій до оспорюваних земельних ділянок ділянці водного об'єкту з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» встановлено прибережну захисну смугу шириною 5 метрів на підставі окремого проекту землеустрою, затвердженого розпорядженням Обухівського районної державної адміністрації від 15 березня 2012 року за №314 і дане розпорядження є чинним і могло бути встановлено лише в межах населеного пункту на підставі конкретних умов забудови та містобудівної документації, ця прибережна захисна смуга включена до містобудівної документації, зокрема, до Генерального плану села Підгірці Обухівського району, позивачем не зазначено суспільний інтерес у визнанні протиправними та скасуванні розпоряджень, визнанні недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зобов'язанні вчинити певні дії та визнання права власності, не визначено баланс між суспільним інтересом та відповідачами (фізичними осабами та ТОВ «Ю КЕЙ ІНВЕСТМЕНТС УКРАЇНА», є наявним непропорційне втручання у право на мирне володіння своїм майном і відповідно відбувається порушення ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не вбачав достатніх підстав для позбавлення відповідачів права власності на належні їм на праві власності земельні ділянки за наявних у справі доказів і прийшов до правильного висновку щодо недоведеності посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду, порушення прав позивача або держави у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 вересня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: