Справа № 570/4293/17

Номер провадження 2/570/345/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,

позивача ОСОБА_2,

представника третьої особи Служби у справах дітей Рівненської РДА Рівненської області П"яної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Служби у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 04.10.2017 р. звернулася в Рівненський районний суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 посилається на те, що в 2003 році вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_4, від якого вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Шлюб у 2006 році рішенням Рівненського районного суду Рівненської області було розірвано та визначено місце проживання дитини з матір'ю. 15.02.2007 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського районного управління юстиції Рівненської області видане Свідоцтво про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу вони з відповідачем проживають окремо.

Вказує, що за останні 9 років відповідач не забирав його з дитячого садка, не відвідував під час хвороб, на дні народження не дарував подарунків, не цікавився його шкільним життям, не відвідував батьківські збори. Не проявляє зацікавленості в подальшій долі сина, досягнутих успіхах, стані здоров'я дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти, що свідчить про існування умов, які шкодять інтересам дитини.

Усі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача.

Дитина знаходиться на повному утриманні позивача, відповідач не виконує рішення суду щодо сплати аліментів, а той мізерний розмір , який він раніше сплачував із затримкою 150 грн. був абсолютно незначним і не забезпечував для дитини належного утримання.

Позивач вважає, що вказані факти як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача ОСОБА_4 до своїх батьківських обов'язків.

На час подання позову неповнолітній син сторін ОСОБА_5 успішно навчається у ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ім. Володимира Короленка Рівненської міської ради у 7-а класі, займався у гуртку технічного моделювання, у спортивній секції з кікбоксингу, талановита дитина, брав участь у конкурсі дитячих малюнків, приймає участь у змаганнях, займає призові місця.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, тому з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів неповнолітнього ОСОБА_5, позивач вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення його батьківських прав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_8 позов підтримали. Позивач пояснює, що протягом останніх десяти років відповідач участі у вихованні сина не брав, крім як частково у мізерному розмірі сплачував аліменти, які не забезпечували необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин у 2007 році і до цього часу дитина проживає з нею. Вже з 2015 року вони з сином проживають і зареєстровані в АДРЕСА_1, до цього часу проживали з її батьками в АДРЕСА_2, відстань від якого до будинку відповідача можна подолати за 15 хв. На вихідні та канікули ОСОБА_5 приїжджає до її батьків в гості. Відповідач відмовив на її прохання надати кошти на поїздку дитини до моря на оздоровлення. Звичайно, вона хотіла б, аби у дитини був батько, однак відповідач ніяких дій щодо виконання батьківських обов'язків не вчиняє. Вона ніколи не чинила відповідачу перешкод у спілкуванні з сином. Вказує, що відповдіачем визнаються обставини щодо відсутності жодних дій для спілкування з сином з 2007 по 2016 роки, не цікавився його станом здоров"я, навчанням , фізичним і духовним розвитком. Пояснює, що за її сприяння у відповдіача була спроба налагодити стосунки із сином, однак після їх знайомства спілкування тривало недовго, відповідач лише намагався з дитиною потоваришувати. Однак згодом і таке спілкування припинилося. Пояснює за період 2017 р. відповідач три рази телефонував синові, а в травні 2017 року він взагалі останній раз бачив сина. Дитина хвилювалася, що батько знову пропав, йому було завдано моральних страждан . Вважає, що такими вчинками відповідач не довів наміру змінити ставлення до виховання дитини. Вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав є в даному випадку способом захисту прав та інтересів дитини та повністю відповідає думці дитини. Відповідач свідомо та умисно ухиляється від виконання батьківських обов"язків. Вказує, що висновок ООП носить рекомендаційний характер, є неповним, необ'єктивним та поверховим, оскільки у ньому не зазначено його обгрунтування, не висвітлено думки дитини, не міститься позиції позивача. Вона не зверталася до ООП про заходи впливу щодо відповідача.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав. Відзиву проти позову не подав. На заперечення позовних вимог посилається на те, що несплата аліментів не може свідчити про ухилення від виконання батьківських обов'язків. Пояснює, що в 2007 році він кілька разів відвідував дитину за місцем проживання позивача ОСОБА_2 в АДРЕСА_2, однак через сварки з позивачем, перешкоди бачити дитину він в лютому 2007 року звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у вихованні дитини. Він один чи два рази приходив до дитини за місцем проживання батьків позивача, однак у відповідь отримав погрози, річну дитину йому ніхто не давав. Пояснює, що через соціальні мережі знайшов позивача ОСОБА_2 та запропонував налагодити спілкування. За її згодою в2016 році відповідач фактично познайомився з сином ОСОБА_5, до цього часу спілкування ніякого не було. Пояснює, що фактично з народження і наступні майже 10 років він не спілкування з дитиною. Він не звертався до ООП, на його думку, це не дало б жодної користі, поки сама позивач не запропонує такі побачення з дитиною. Позивач дозволила бачитися з сином, а потім знову заборонила. До 2016 р. він зустрічав і бачив сина з позивачем неодноразово, однак вони до нього не віталися при зустрічі. Він не знав про особисте життя позивача і не хотів без її погодження, дозволу спілкуватися з сином. Дитина не знала, що він її батько, тому для себе відповідач вирішив краще потоваришувати з сином, стати йому в першу чергу другом, оскільки розуміє, що син вже дорослий. Відповідач без матері не вживав заходів щодо спілкування з сином. Йому позивач не повідомила про зміну проживання в 2015 році. Йому відомо, що дитина на канікулах і вихідних проживала у батьків позивача. В грудні 2016 року на початку 2017 року вони з позивачем домовилися про побачення з сином, під час яких вони гарно спілкувалися, спочатку втрьох з позивачем, а згодом лише відповідач з сином. Позивач ОСОБА_2 сказала дитині, що відповідач є його батьком. Під час телефонних розмов, відповідач запитував у сина чи мама не заперечує проти такого спілкування і, на йому думку, налагоджувалися гарні відносини. У квітні-травні 2017 року вони 3-4 рази зустрічалися з дитиною і були наодинці. Пізніше дитина перестала з ним спілкуватися, не відповідала на телефонні дзвінки. Пізніше позивач повідомила йому, щоб він погодився на позбавлення батьківських прав, а вона у свою чергу відмовиться він стягнення аліментів, на що той відмовився і як наслідок позивач подала вказаний позов до суду. Пояснює, що останній раз бачив дитину на релігійне свято Св. Михайла в 2017 році. Коли дозволяли бачитися, то бачився з дитиною, а потім знову перестали давати дитину. Єдине, що він бажає - це стати сину другом, оскільки розуміє, що він сину зовсім чужий.

Вказує на те, що має бажання приймати участь у вихованні сина, утримувати його, спілкуватися з ним, піклуватися про його фізичний та духовний розвиток тощо. Вважає, що підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні. Він неодружений, інших дітей немає.

Представник органу опіки та піклування ССД Рівненської РДА Рівненської області П’яна О.В., підтримала висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5. Пояснює, що вказаним висновком враховано бажання та намір відповідача виконувати належним чином свої батьківські обов"язки, а також брати участь у вихованні та спілкуванні з сином. Пояснює, що під час комісії відповідача ОСОБА_4 було усно попереджено про наслідки від ухилення виконання батьківських обов"язків. В судовому засіданні представник третьої особи пояснила, що під час усної розмови з неповнолітнім ОСОБА_5, дитина повідомила, що йому байдуже щодо батька. Крім того, вказує, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності за невиконання обв"язків, вважає при вирішенні спору в першу чергу слід захистити інтереси дитини та прийняти таке рішення, яке не буде суперечити, а найголовніше відповідати інтересам самої дитини.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2). Рішенням Рівненського районного суду шлюб між сторонами розірваний, про що 15.02.2007 року видано Свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с.7). Дитина проживає та зареєстрована з матір'ю (а.с.6, 8).

Відповідач ОСОБА_4 28.02.2007 р. звертався в Рівненський районний суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні дитини. 28.11.2007 р. ухвалою Рівненського районного суду було визнано мирову угоду між сторонами та закрито провадження у справі, визначено побачення батька з дитиною.

Судом також встановлено, і не заперечується учасниками процесу, що відповідач ОСОБА_4 після досягнення дитиною річного віку близько останніх 10 років з дитиною не бачився, вихованням свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 не займався та не приймав участі у його матеріальному утриманні, про що свідчить довідка-розрахунок від 31.08.2017 р. №17315, видана Рівненським РВ ДВС у Рівненській області (а.с.11-12). Однак, починаючи з лютого 2017 р. відповідач почав здійснювати перерахування коштів на картку позивача ОСОБА_2 на утримання свого сина.

Проте, починаючи з грудня 2016 р. ще до звернення позивача до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, відповідач змінив свої ставлення до виховання дитини.

Відповідач за погодженням позивача, отримавши усний дозвіл від неї на побачення з сином, намагався налагодити спілкування з ним.

На переконання суду зазначені обставини свідчать про те, що відповідач має бажання та намагається брати участь у вихованні та утриманні дитини, однак не може цього робити через неприязні відносини, що склалися між сторонами, про що свідчать пояснення сторін та показання свідків.

Свідок ОСОБА_9 - мати позивача в судовому засіданні підтвердила факт відвідування відповідачем малолітньої дитини у віці 1 рік і 6 місяців за місцем їх проживання в АДРЕСА_2. Пояснює, що ніяких перешкод у спілкуванні з дитиною відповідачу ніхто не чинив. Вважає, що йому було відомо про місце проживання дитини, місце роботи позивача. У віці 4-5 років відповідач проїжджаючи повз свого сина, навіть не глянув на нього, дитина дуже хвилювалася. В будинку є фотографії відповідача. Свідок на даний час не бажає аби онук продовжував спілкування з батьком.

Свідок ОСОБА_10 - подруга сім'ї позивача в судовому засіданні дала показання щодо бажання відповідача забрати дитину після розлучення, після чого він не брав участі у вихованні сина взагалі. Їй відомо, що ОСОБА_5 переймається відсутністю батьківського піклування, зокрема у віці 5-6 років дитина брала на себе провину за таке відношення батька до нього. Дитина ділилася з нею позитивними враженнями після зустрічей з батьком 2016-2017 р.р., він був задоволений таким спілкуванням. Після припинення батьком спілкування дитина була розчарована, йому було важко морально.

В судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_5 у присутності представника ООП Рівненської РДА П"яної О.В. пояснив, що дійсно він кілька разів в 2017 році бачився з батьком, вони відвідували розважальний центр, спілкувалися по телефону. Мама не забороняла їм бачитися, він позитивно був налаштований до подій, які відбувалися. Одночасно пояснив, що йому байдуже як вирішиться спір.

Відповідно до вимог частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

За змістом позовної заяви підставою для позбавлення відповідача батьківських прав є його ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав»(далі - Постанова), ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 Постанови роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до пункту 18 Постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України № 789-Хіі від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Як передбачено статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до вимог статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Аналізуючи вимоги та положення згаданого законодавства, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини.

Судом не встановлено, що позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав щодо свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Позивач ОСОБА_2 не довела суду, що спілкування відповідача ОСОБА_4 з дитиною в подальшому може призвести по порушень прав та інтересів останньої.

Суд звертає увагу і на те, що незалежно від причин припинення виконання своїх обов'язків по вихованню дитини в такий довготривалий період з 2007 р. по 2016 р., відповідач змінив своє ставлення до виховання дитини, має бажання та наміри приймати участь у вихованні свого сина, що об'єктивно підтверджується його діями, сам відповідач характеризується позитивно.

За таких обставин суд не вбачає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо свого сина ОСОБА_5, вважаючи крім того, що позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дитини. Сам факт заперечення відповідачем позовної заяви про позбавлення його батьківських прав щодо сина може свідчити про його інтерес до дитини.

При цьому суд також враховує, що відповідно до вимог статті 169 СК України, зміна поведінки особи, позбавленої батьківських прав, є підставою для поновлення батьківських прав.

При вирішенні спору суд, керуючись положеннями частини шостої статті 19 СК України, бере до уваги висновок органу опіки та піклування від 20.04.2018 р. щодо недоцільності позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_5.

На думку суду, підставою позову, вказаною позивачем щодо невиконання відповідачем ОСОБА_4 протягом тривалого часу батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини не може ототожнюватися з ухиленням від їх виконання.

Судом не заперечується, що дії відповідача ОСОБА_4 свідчать про його ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Відповідач не спілкувався з дитиною, не брав участі в її вихованні в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, при цьому судом не встановлено умисного перешкоджання позивачем протягом усіх десяти років йому спілкуватися з сином, про що відповідач не заперечує.

За таких умов суд вважає, що наявне порушене право дитини, але, аналізуючи вимоги та положення згаданого законодавства, суд визнає, що при вирішенні вказаного спору, насамперед мають враховуватися інтереси дитини. Судом не встановлено, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_4 щодо своєї неповнолітньої дитини сина ОСОБА_5 необхідне в якнайкращих її інтересах. Позивач не довела суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів останнього. В суді з'ясовано, що доказів про відсутність можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання, до суду не подано, як і доказів вжиття до відповідача відповідних заходів. Заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що він бажає спілкуватися з дитиною, але має певні складнощі через неприязні стосунки з позивачем.

Водночас, суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання своєї неповнолітньої дитини. Відмова в позові не позбавляє позивача в подальшому, повторно звернутись до суду з відповідним позовом.

Також, суд звертає увагу щодо необхідності продовження пильного контролю за виконанням відповідачем батьківських обов'язків з боку органу опіки та піклування, що відповідає п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав".

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Служби у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про позбавлення батьківських прав щодо сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, - відмовити.

Попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покласти на орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області контроль за виконанням ОСОБА_4 своїх батьківських обов»язків відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_3.

Відповідач ОСОБА_4, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.

Суддя Гнатущенко Ю.В.