ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23472/17

провадження № 2/753/2803/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Комаревцевої Л.В.

з секретарем - Гаврилюк О.В.

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у загальному позовному провадженні в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Профкому первинної профспілкової організації Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" про оскарження неправомірних дій та бездіяльності відшкодування завданої шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позвач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Профкому первинної профспілкової організації Державного підприємства «Київський державний завод «Буревісник» про оскарження неправомірних дій та бездіяльності відшкодування завданої шкоди.

Мотивуючи свої вимоги тим, що вона з 07.08.1975 працювала на ДП «Київський державний завод «Буревісник» на посаді інженера ІІ-ї категорії з посадови окладом з 01 грудня 2008 року у розмірі 1205 грн. 00 коп..

Весь цей час позивач була членом первинної профспілкової організації ДП «Київський державний завод «Буревісник» й сплачувала належні членські внески.

З 2008 року на підприємстві через брак замовлень, неналежну маркетингову діяльність тощо, запровадили режим неповного робочого часу, при цьому погіршилися трудовий, соціальний стан працівників, скасовано нарахування та виплати лікарняних, запроваджено надання працівникам неоплачуваних відпусток на час простою підприємства, проте профком не вбачав в цьому порушень прав працівників, роками не виплачувась заробітна плата та інші нарахування до неї, в тому числі і їй, що призвело до потреби звернення до суду за захистом порушених трудових прав, прав на оплату праці тощо.

ОСОБА_3 вважає, що відсутність правомірних дій по захисту прав працівників підприємства, є неправомірною бездіяльністю відповідача. Окрім того, оскільки з її заробітної плати щомісячно стягувались внески до профкому за період з серпня 2008 року по березень 2014 року в загальній сумі 309,65 грн., як такі, що не були використані за призначенням, просить відшкодувати їх шляхом стягнення з відповідача, оскільки вона не отримувала жодних благ ані в належних умовах праці, ані в соціальному житті, крім того, просила стягнути з відповідача на свою користь витрачені кошти на послуги поштового зв"язку у сумі 3,30 грн. Й з підстав завдання їй вказаними неправомірними діями моральної шкоди, яку вона оцінює в 15 000,00 грн., просить її відшкодувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити у цілому.

В судове засідання представник відповідача не з"явився, однак подав до суду письмові заперечення на позов у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з"ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні.

Судом встановлено, що позивач з 07.08.1975 працювала на ДП «Київський державний завод «Буревісник», й звільнена 15.03.2014 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з розірванням з нею трудового договору.

Весь цей час вона була членом первинної профспілкової організації ДП «Київський державний завод «Буревісник» й добровільно сплачувала належні членські внески. Будь-якого примусу у вступі до профспілки та в сплаті належних внесків не було. Вказані дії нею були засновані та вчинялись на добровільних засадах.

З 2008 року на підприємстві запровадили режим неповного робочого часу, а з 2011 року згідно спільного рішення адміністрації та профкому - одноденного робочого тижня з робочим днем - середа, з нормальним розпорядком дня, встановленим колективним договором, з нарахуванням заробітної плати за фактично відпрацьований час тощо, відбулись скорочення штату (зміни в штатному розписі підприємства та розірвання трудових договорів).

Оскільки із заробітної плати плати позивача щомісячно стягувались внески до профкому за період з серпня 2008 року по березень 2014 року в загальній сумі 309 грн. 65 коп., як такі, що не були використані за призначенням, просить відшкодувати їх шляхом стягнення з відповідача, оскільки вона не отримувала жодних благ ані в належних умовах праці, ані в соціальному житті.

Суд вважає такі вимоги безпідставними, оскільки Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Статутом Профспілки суднобудування України та Рекомендаціями щодо порядку сплати та обліку членських профспілкових вересків, затверджених постанововї Президії ЦК Профспілки працівників суднобудування України від 24 жовтня 2006 року, не передбачено повернення членських профспілкових внесків членам профспілки. Положенням про первинну профспілкову організацію вказаної профспілки передбачено, що членські профспілкові внески сплачуються із заробітної плати згідно з заявою члена профспілки. Кошти первинної профспілкової організації, які залишаються в неї після відрахувань вищим за рівнем органам, витрачаються згідно з кошторисом, затвердженим профкомом.

Позивач мала право й можливість написати заяву про вихід з членів профспілки, припинення настає після подання заяви та прийняття рішення профкомом первинної профспілкової організації, а отже і припинення відрахувань членських профспілкових внесків з часу прийняття рішення, але позивач цих дій не вчинила; в свою чергу, вона користувалась соціальним захистом згідно положення колективного договору. Доказів про те, що вона не користуалась цим правом не надано.

Судом достойменно встановлено, що позивач добровільно сплачувала належні членські внески, будучи членом профспілки. Будь-якого примусу у вступі до профспілки та в сплаті належних внесків не було; вказані дії нею були засновані та вчинялись на добровільних засадах.

Взаємозв"язок між вимогою про повернення членських профспілкових внесків та претензій щодо неналежних умов праці, є безпідставним, оскільки забезпечення належних умов праці віднесено до обов"язку роботодавця, а не до профспілки.

Посилання позивача на ненадання інформації є хибними, оскільки в запиті від 06.10.2014 про надання відомостей від відповідача, позивач просить надати інформацію, яка не входять до його компетенції, оскільки питання щодо наявності на підприємстві реструктуризації відносяться до компетенції роботодавця у відповідності до положень Господарського кодексу України (ст..64, 65 ГК України).

Реструктуризація ДП «Київський державний завод «Буревісник» розпочалась в січні 2014 року на підставі дозвільних документів ДК «Укроборонпром». Про зміни в штатному розписі підприємства та розірвання трудових договорів видано наказ №6 від 11.01.2014. На подання роботодавця профкомом первинної профспілкової організації ДП «Київський державний завод «Буревісник» проведено засідання профспілкового комітету ДП «Київський державний завод «Буревісник» за результатами якого 17.01.2014 видано протокол № 270, яким надано згоду на звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП працівників заводу згідно подання.

Засідання профкому первинної профспілкової організації відбулось 17.01.2014 в п'ятницю, коли була можливість зібрання більшої половини членів профкому (у відповідності до Статуту Профспілки працівників суднобудування України п. 51). Враховуючи неповний робочий час встановлений на підприємстві (неповний робочий тиждень) не всі працівники виявили бажання бути присутніми на засіданні профкому , хоча всі були повідомлені про час і місце проведення засідання.

Рішення профкому були своєчасно доведені до керівництва підприємства ДП «Київський державний завод «Буревісник», про що свідчить видання наказу від 15.03.2014 про звільнення ОСОБА_3

На підставі викладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення основної частини позовних, а також щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів на послуги поштового зв"язку у сумі 3,30 грн.

Щодо морального відшкодування, суд вважає за необхідне зазначити наступне, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах. На разі позивач не знаходиться у трудових відносинах з відповідачем.

При визначені моральної шкоди слід враховувати характер правопорушення, а саме: протиправне діяння, що становить підвищену суспільну небезпеку. В діях профкому первинної профспілкової організації не має ознак правопорушення, оскільки профком діє лише в рамках меж Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП, Статуту Профспілки працівників суднобудування та колективного договору. На спільних засіданнях профкому ППО та адміністрації підприємства, за участю профспілкового активу та підприємства надавалась позитивна оцінка роботи профкому первинної профспілкової організації.

Позивач не надала належних доказів звернення із своїми претензіями до профкому первинної профспілкової організації.

Суд, вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у розмірі 15 000 грн., вважає такі вимоги є необґрунтованими, заснованими на формальних припущеннях, а тому підлягають відмові у їх задоволенні, виходячи із наступних підстав.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто процесуальними нормами встановлено обов'язок учасників справи доказувати обставини при невизнані або оспорюванні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обов'язок по доведенню обставин справи покладено на кожну із сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підтаві вищевикладеного, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до Профкому первинної профспілкової організації Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник" про оскарження неправомірних дій та бездіяльності відшкодування завданої шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Дарницький районний суд м. Києва.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 05.07.2018 року.

Суддя Л.В. Комаревцева