ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2018 року № 826/4805/17

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом звернувся ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Генеральної прокуратури України (надалі - ГПУ, відповідач), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України № 238ц від 06.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України;

стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячної нарахованої заробітної плати;

допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України;

встановити судовий контроль за виконанням відповідачем постанови суду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до пункту 1 наказу Генеральної прокуратури України від 23 травня 2016 року №43ш вирішено ліквідувати у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ряд структурних підрозділів, у тому числі управління матеріально-технічного забезпечення; загальну штатну чисельність ліквідованих управлінь 448 одиниць з відповідним фондом заробітної плати. Згідно пункту 2 наказу Генеральної прокуратури України від 23 травня 2016 року №43ш передбачається утворення у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України. Згадані дії щодо ліквідації управління та утворення департаменту свідчать, що було здійснено перетворення одного структурного підрозділу в інший. Такий висновок можна зробити при аналізі положень про Управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України та Департамент інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України, тобто фактично відбулося об'єднання Управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України, Управління документального забезпечення Генеральної прокуратури України та Управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України у Департамент інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України; при цьому ліквідації відповідних управлінь та скорочення посади начальника та заступників начальників управлінь, фактично не відбулося.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись в письмових запереченнях на те, що вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а звільнення позивача відбулося обґрунтовано з урахуванням всіх обставин справи.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція Кодексу чинної на момент виходу в письмове провадження), ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11.03.2015 року відповідно до наказу №360-ц, позивач був призначено на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 23.05.2016 №43шц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано управління матеріально-технічного забезпечення. Його загальну штатну чисельність зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.

Згідно наказу від 06 березня 2017 року №238ц Позивача звільнено з посади заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Підставою для видання оскаржуваного наказу було зміна організаційної структури та скорочення штатної чисельності ГПУ відповідно наказу Генерального прокурора України від 23.05.2016 № 43-шц у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано 3 самостійних структурних підрозділи, які виконували функції із забезпечення діяльності центрального апарату Генеральної прокуратури України, у тому числі управління матеріально-технічного забезпечення (штатною чисельністю 344 одиниці), та у числі інших - посаду заступника начальника вказаного управління, яку займав ОСОБА_1

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, визначено Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, який згідно ст.222 КЗпП України є спеціальним для спірних правовідносин. Закон України №1697-VII є чинним та неконституційним не визнавався.

Відповідно до ст.4 Закону України №1697-VII, організація та діяльність органів прокуратури визначаються Конституцією України, цим та іншими Законами України.

У ст. 3 Закону № 1697-VI закріплено, що діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах: верховенства права; законності; прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора; неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Згідно ч. 3 ст. 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

У ч.1 ст.51 Закону № 1697-VII визначено вичерпний перелік підстав, окрім військовослужбовців військової прокуратури, звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень, а саме, прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

У контексті вище викладених обставин суд зазначає наступне.

У своїй діяльності прокуратура керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено підставу звільнення прокурора з посади: ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Іншими словами, строга диз'юнкція це складне судження, що приймає логічне значення істини тоді і тільки тоді, коли істинно тільки одне з вхідних в нього суджень.

Отже, застосування у п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» сполучника «або» між двома підставами:

1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;

2. в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури є логічним розділенням складного судження на дві «істини».

В цьому контексті суд вважає за можливе звернутись до прецентної практики ЄСПЛ щодо якості закону. Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте, надання законом виконавчій владі, нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;

5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;

6) жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Вказані принципи знайшли своє відображення у Рішеннях ЄСПЛ:

Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Аманн проти Швейцарії" від 16 лютого 2000 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Круслена" від 24 квітня 1990 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Волохи проти України" від 2 листопада 2006 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Фельдек проти Словаччини" від 12 липня 2001 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Реквеньї проти Угорщини" від 20 травня 1999 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14 червня 2007 р.; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Фадєєва проти Росії" від 9 червня 2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом з 23.05.2016 по 23.08.2016 ОСОБА_1 перебував у відпустці.

14.11.2016 ОСОБА_1 вручено попередження про вивільнення із наданням списку наявних вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України. При отриманні списку вакантних посад письмово зазначив, що відповідні заяви ним будуть надані пізніше. Проте заяви щодо призначення на вакантні посади ОСОБА_1 не були подані.

Відповідач зазначив, що незважаючи на неодноразові запрошення отримати оновлений список вакантних посад, а також подати заяву щодо працевлаштування, ОСОБА_1 до кадрового підрозділу не з'являвся.

З 03.01.2017 по 17.02.2017 позивач перебував у відпустці, а на запрошення прийти і отримати списки вакантних посад під час перебування у відпустці, посилався, що прийде після її закінчення.

Лише після неодноразових запрошень, ОСОБА_1 08.02.2017 отримав оновлений список вакантних посад в якому серед інших вакантних посад були посади у новоствореному Департаменті інформаційних технологій, документального та матеріального забезпечення (Т. а.с. 121), але заяви щодо призначення на вакантні посади подав лише 17.02.2017. Вказані заяви кадровим підрозділом направлені керівникам структурних підрозділів для погодження призначення.

Також відповідач зазначив, що при вирішенні питання стосовно призначення на вакантні посади розглядалися також кандидатури інших працівників, посади яких було ліквідовано, а усі призначення на посади, як вже зазначалося, відбувались після надходження до кадрового підрозділу погоджених керівництвом заяв.

Суд звертає особливу увагу на те, що заява ОСОБА_1 про призначення на посаду начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України до кадрового підрозділу не надходила.

З матеріалів справи вбачається, керівникам відповідних структурних підрозділів направлено заяви ОСОБА_1, подані ним 17.02.2017 щодо призначення на посади:

- прокурора відділу з координації розслідування злочинів у сфері легалізації (відмивання) коштів та фінансування тероризмі управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України та прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного в обвинуваченням управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності:

- прокурора першого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління;

- прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції;

- прокурора відділу розгляду звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів.

Бажання бути призначеним на інші посади ОСОБА_1 не виказував та відповідних заяв до кадрового підрозділу не надавав.

До кадрового підрозділу 01.03.2017 надійшла відповідь від начальника Головного слідчого управління, який повідомив, що для призначення ОСОБА_1 немає підстав, так як він за час роботи в органах прокуратури займав посади, не пов'язані із слідчою діяльністю або наглядом за додержанням законів під час досудового розслідування, у тому числі у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Тобто кваліфікація позивача недостатня для призначення до цього підрозділу.

Крім того відповідач зазначив, що слідчими Головного слідчого управління здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо державних службовців 1-3 категорій, суддів, правоохоронців, а також у провадженнях про злочини, де спричинено державі шкоду в особливо великих розмірах, у зв'язку з чим керівником слідчого підрозділу зроблено висновок про те, що позивач не зможе на достатньому професійному рівні здійснювати нагляд за розслідуванням такої категорії проваджень.

Заява позивача про призначення на посаду прокурора відділу звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів була направлена до керівника цього підрозділу для погодження, проте наказом Генерального прокурора України від 31.03.2017 № 20-шц вказана посада була ліквідована.

Крім того, після звільнення ОСОБА_1 від начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності 14.03.2017 надійшла інформація, згідно з якою на усі вакантні посади вже є погоджені заяви інших працівників.

Заява ОСОБА_1 від 17.02.2017 щодо надання згоди на призначення на посаду прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Генеральної прокуратури України Департаментом кадрової роботи та державної служби листом від 21.02.2017 № 11-916-вн разом із біографічною довідкою було направлено начальнику відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції для розгляду та погодження прийняття рішення. Інформація щодо результатів розгляду вищевказаних документів до кадрового підрозділу не надходила.

Що стосується доводів позивача про переважне права на відміну від інших кандидатів зайняти вакантні посади, суд зазначає наступне.

Наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 № 376-ц на вакантну посаду прокурора відділу призначено ОСОБА_3, який в органах прокуратури працює з травня 2007 року, а з березня 2016 року по квітень 2017 обіймав посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції прокуратури Автономної Республіки Крим.

Згідно з інформацією начальника цього підрозділу ОСОБА_2 при вирішенні питання щодо можливості призначення кандидатів на посаду прокурора відділу, для визначення рівня фаховості та продуктивності працівника, нею проводилися співбесіди, в ході яких з'ясовувалося наскільки той чи інший кандидат зможе кваліфіковано забезпечити виконання основних завдань відділу щодо організації діяльності органів прокуратури як спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції поза межами кримінального провадження, враховувалися стаж та обов'язково досвід роботи на вказаному напрямку.

Позивач будь-якого практичного досвіду у цій сфері, а також інших професійних переваг перед зазначеним кандидатом не мав.

Оскільки ОСОБА_3, на відміну від ОСОБА_1, мав досвід роботи на даному напрямі прокурорської діяльності, у тому числі на керівній посаді, за результатами співбесіди заступником Генерального прокурора України погоджено рекомендацію щодо призначення ОСОБА_3 на зазначену посаду. Відповідно заява ОСОБА_1 про призначення не була погоджена керівництвом.

Заяву ОСОБА_1 щодо призначення на посаду прокурора першого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Департаментом кадрової роботи та державної служби листом від 21.02.2017 № 11-915-вн разом із біографічною довідкою було направлено для розгляду та погодження прийняття рішення начальнику Головного слідчого управління ОСОБА_4

За результатами опрацювання вищевказаних документів листом Головного слідчого управління від 27.02.2017 № 17/7/4-138вих поінформовано про те, що у ОСОБА_1 відсутній досвід роботи на посадах, пов'язаних із слідчою діяльністю або наглядом за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, а на вказану посаду наказом Генерального прокурора України від 28.02.2017 призначено ОСОБА_5, який в органах прокуратури працює з жовтня 2005 року, в Генеральній прокуратурі України - з жовтня 2010 року. До роботи в органах прокуратури з грудня 1997 року по жовтень 2005 року працював в Державній митній службі України. Має досвід роботи з питань нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування у кримінальних провадженнях про корупційні злочини, процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище. З травня 2016 року обіймав посаду прокурора другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління.

Отже, на відміну від ОСОБА_1, ОСОБА_5 займав посади в Генеральній прокуратурі України, пов'язані із наглядом за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування, у тому числі у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням, має досвід роботи у період дії нового Кримінального процесуального кодексу України

Виходячи з того, що у своїй діяльності прокурори управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, у своїй роботі повинні досконало знати та правильно застосовувати норми Кримінального процесуального кодексу України, а у ОСОБА_1 відсутній практичний досвід роботи на посадах, пов'язаних із слідчою діяльністю або наглядом за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, у тому числі у формі процесуального керівництва, ОСОБА_5 має переважне право на залишення на роботі як працівник з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Заяви ОСОБА_1 щодо призначення на посади прокурора відділу з координації розслідування злочинів у сфері легалізації (відмивання) коштів та фінансування тероризму управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України, а також прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинуваченням управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Департаментом кадрової роботи та державної служби листом від 21.02.2017 № 11-914-вн разом із біографічною довідкою було направлено для розгляду та погодження прийняття рішення начальнику вказаного Департаменту ОСОБА_6

За результатами опрацювання вказаних документів листом Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності від 14.03.2017 № 04/5-304вн-17 поінформовано про те, що на вказані вакантні посади уже погоджено заяви інших працівників. Наказами Генерального прокурора України від 24.03.2017 № 312-ц та № 305-ц на ці посади призначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ОСОБА_7 в органах прокуратури працює з січня 2001 року, на напрямі з питань нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні - з лютого 2009 року, у тому числі в Генеральній прокуратурі України - з лютого 2013 року. З вересня 2015 року обіймала посаду прокурора відділу з координації розслідування злочинів у сфері легалізації (відмивання) коштів та фінансування тероризмі управління нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Департаменту нагляду у кримінальному провадженні, яку у зв'язку із змінами в структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора України від 30.05.2016 № 48-шц ліквідовано.

На противагу від ОСОБА_1, ОСОБА_7 має більш високу кваліфікацію з даного напрямку. Крім того, з 2011 року вона одна виховує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_8 в органах прокуратури працює з липня 2009 року, у тому числі на слідчих посадах. Його заяву та рекомендацію відповідно до вимог Положення погоджено начальником Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності ОСОБА_6 та першим заступником Генерального прокурора України ОСОБА_9

Відповідних документів стосовно ОСОБА_1, погоджених в установленому порядку, до кадрового підрозділу не надходило.

При цьому на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України наказом Генерального прокурора України від 12.10.2016 призначено ОСОБА_10, який має дві виші освіти, зокрема, у 2007 році закінчив Київський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю «правознавство», у 2010 році - магістратуру Академії управління Міністерства внутрішніх справ України та у 2016 році - Тернопільській національний економічний університет за спеціальністю «фінанси і кредит».

В органах прокуратури працює з серпня 2016 року. З червня 2007 року по листопад 2015 року працював в органах внутрішніх справ МВС України (у тому числі і на посадах начальницького складу). З листопада 2015 року по серпень 2016 року проходив службу в Національній поліції України.

Крім того, має на своєму утриманні дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2 та дружину, яка знаходиться у відпустці для догляду за дитиною.

Таким чином, рішення про призначення на вакантні посади приймалися керівництвом з урахуванням професійного рівня та досвіду роботи працівників з певних напрямків прокурорської діяльності, наявності відповідної освіти та інших переваг, передбачених законодавством.

Позивач будь-якого практичного досвіду із зазначених напрямів прокурорської діяльності, а також інших професійних переваг перед вказаними кандидатами не мав.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій