Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 червня 2018 р. № 820/3272/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.,

у присутності

позивача ОСОБА_1

представника позивача Прасолова І.В.

представника Міністерства оборони України Пономаренко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168, код ЄДРПОУ00034022) , Військова частина НОМЕР_2 Міністерства оборони України (вул. Горішного, буд. 142,м. Чугуїв,Харківська область,63505, код ЄДРПОУ24976272) про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність підполковника ОСОБА_2 командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в частині не направлення документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення про розірвання (припинення) контракту та подальшого звільнення; зобов`язати Міністерство оборони України припинити (розірвати) контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, який набув чинності 29.06.2016 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що за рапортом позивача контракт припинений не був, звернення позивача про задоволення рапорту про розірвання контракту та звільнення з військової служби залишились без виконання. Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та зазначив, що на момент звернення з рапортом про звільнення з військової служби за віком особливий період в країні вже не діяв, а тому посилання відповідача при розгляді рапорту на існування в країні особливого періоду є безпідставними.

Представник відповідача, Міністерства оборони України, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та стверджував, що відмова у звільненні позивача з військової служби на підставі п. "в" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є обґрунтованою, оскільки контракт є строковим та укладений на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Представник відповідача в/ч НОМЕР_2 в судове засідання свого представника не направив, надав клопотання про розгляд справи за відсутності, у відзиві на адміністративний позов проти задоволення вимог позивача заперечував з підстав відсутності передумов для розірвання контракту на підставі п. "в" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 29.06.2016 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі першого заступника міністра оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк Контракту , відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби. (а.с.11-12)

10.02.2018 позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_3 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до пп. « в» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу (а.с. 14).

Листом від 02.03.2018 № 8/549 (а.с. 15) позивачеві надано відповідь, в якій зазначено, що у відповідача відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки відповідно до ст.ст.22 ,28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» граничний вік перебування на військовій службі для військовозобов`язаних та резервістів, які призиваються на військову службу за призовом на час мобілізації, на особливий період та військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до досягнення граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві, тобто до 60 років.

Перевіряючи оскаржувані рішення, дії/бездіяльність відповідача на відповідність ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частин 1-4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 19 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом

Пунктом "в" ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Судовим розглядом встановлено, що на момент звернення позивача з рапортом про розірвання контракту він досяг 45 років (а.с.9)

Щодо посилань представників відповідачів на дію особливого стану, як підстави відмови у розірванні договору, то суд вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 9 ст. 26 Закону № 2232-XII).

Так, статтею 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Статтею 1 Закону України 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у випадку оголошення війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд вважає, що в Україні не оголошено воєнний час, а тому й відсутні підстави для вирішення питання про переведення економіки, органів влади, юридичних осіб та військових формувань в умови мирного стану (часу), а саме - демобілізації.

Указом Президента України від 17.03.2014 "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 оголошено та проведено частково мобілізацію протягом 45 діб. Цей указ набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 1126-VII, який набрав чинності 18.03.2014.

Указом Президента України № 454/2014 від 06.05.2014 "Про часткову мобілізацію" оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" від 06.05.2014 № 1240-VII, який набрав чинності 07.05.2014.

Указом Президента України 21.07.2014 № 607/2014 "Про часткову мобілізацію" оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" від 22.07.2014 № 1595-VII, який набрав чинності 24.07.2014.

Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України "Про затвердження Указу "Про часткову мобілізацію" від 15.01.2015 № 113-VIII, який набрав чинності 20.01.2015.

Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період, визначення якого наведено в Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про оборону України», в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.

Суд зазначає, що в чинному законодавстві України відсутня пряма норма, яка пов`язує закінчення особливого періоду виключно з демобілізацією. Календарний строк контракту позивача розпочався 29.06.2016. В цей час продовжувалась кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, проте, закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації - до 22.08.2015. Нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану. Отже, суд приходить до висновку, що станом на 29.06.2016 закінчився особливий період, у зв`язку з чим у відповідача були наявні підстави для прийняття рішення про припинення (розірвання) контракту про проходження позивачем військової служби.

Доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача за ч. 6 ст. 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з наявністю особливого стану країні є безпідставними, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в частині не направлення документів до Міністерства оборони України для прийняття рішення про розірвання (припинення) контракту та подальшого звільнення підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, звільнення позивача з військової служби має здійснюватися командувачем видів Збройних Сил України або першим заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Оскільки, рішення стосовно звільнення позивача вказаними особами не приймалося, суд вважає передчасною вимогу про зобов`язання Міністерства оборони припинити (розірвати) контракт.

Проте з метою забезпечення захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обтяжити військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України обов`язком направити документи позивача до Міністерства оборони України для прийняття рішення про розірвання (припинення) контракту та подальшого звільнення

Відповідно до ст.ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково

Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України в частині не направлення документів ОСОБА_1 до Міністерства оборони України для прийняття рішення про розірвання (припинення) контракту та подальшого звільнення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 Міністерства оборони України направити документи ОСОБА_1 до Міністерства оборони України для прийняття рішення про розірвання (припинення) контракту та подальшого звільнення.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 03.07.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.