ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2018 р. Справа № 914/2538/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача): Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Коростенської О.І.,

та представників сторін:

від позивача (скаржника) – ОСОБА_1

від відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вих.№14/4-942 від 12 квітня 2018 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 19 березня 2018 року (підписане 26.03.2018 року) суддя Манюк П.Т.

у справі №914/2538/17

за позовом ОСОБА_4 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Укртранснафта», м. Київ

про витребування майна із чужого незаконного володіння

в с т а н о в и в :

01 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Львівської області до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Укртранснафта» про витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна: будівель заводу по виробництву цегли, що знаходиться за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Солова, вул. Коцюбинського, буд. 23 та включає в себе: - адміністративно-побутовий корпус, ДСП, А-2, 499,5 кв.м.; - виробничий корпус, Б, 4667,3 кв.м.; - будівлю котельні, В, 205,2 кв.м.; - будівлю водозабору підземних джерел, Д, 10,7 кв.м.; - будівлю трансформаторної підстанції, Л, 49,0 кв.м.; - будівлю пропускного пункту, Н, 17,5 кв.м.; - будівлю станції фільтрації, Г, 80,3 кв.м.; - будівлю газорозподільного пункту, Ж, 35,2 кв.м.; - будівлю теплорозподільного пункту, К,9,5 кв.м.; - будівлю насосної станції технічної води, М, 25,3 кв.м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19 березня 2018 року у справі №914/2538/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем в обґрунтування своєї позиції щодо належності йому права власності на спірне майно, окрім свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року серія ЯЯЯ №730840, не надано жодного іншого документа, відтак доводи відповідача належними доказами не спростовано. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що зазначення у цьому свідоцтві інформації про те, що власником вказаного майна є НАК «Нафтогаз України», форма власності загальнодержавна, не відповідає чинному законодавству, оскільки майно, що передавалося до статутного капіталу товариства при його створені належить цьому товариству, а не державі. Судом першої інстанції також встановлено, що власником спірного майна є ПАТ «Укртранснафта», яке набуло його у процесі створення вказаного товариства внаслідок внесення цього майна до статутного фонду, відтак суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач набув спірне майно у власність у порядку та у спосіб, визначені законом, за наявності належних правових підстав, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 387 та 1212 ЦК України відсутні.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19 березня 2018 року у справі №914/2538/17 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі: витребувати із чужого незаконного володіння відповідача майно, а саме: будівлі заводу по виробництву цегли, що знаходиться за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Солова, вул. Коцюбинського, 23. Зокрема, зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.01.2006 Серія ЯЯЯ №730840 позивач є власником будівель заводу з виробництва цегли, що знаходяться за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Солова, вул. Коцюбинського, 23, та включають в себе: адміністративно-побутовий корпус ДСП, А-2, 499,5 кв.м.; виробничий корпус, Б, 4667,3 кв.м.; будівлю котельні, В, 205,2 кв.м; будівлю водозабору підземних джерел, Д, 10,7 кв.м.; будівлю трансформаторної підстанції, Л, 49,0 кв.м.; будівлю пропускного пункту, Н, 17,5 кв.м.; будівлю станції фільтрації, Г, 80,3 кв.м.; будівлю газорозподільного пункту, Ж, 35,2 кв.м.; будівля теплорозподільного пункту К, 9,5 кв.м.; будівлю насосної станції технічної води М, 25,3 кв.м. Як стверджує скаржник, вказані об’єкти нерухомості перебувають у користуванні відповідача. Апелянт наголошує, що жодного договору між сторонами щодо користування спірними об’єктами нерухомості не укладалось, а об’єкти нерухомості фактично утримуються відповідачем, відтак, на думку скаржника, зазначене майно є таким, що перебуває у чужому незаконному володінні.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19 березня 2018 року у справі №914/2538/17 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вих.№04-01/134/1735 від 17 травня 2018 року). Зокрема, зазначали, що всі дії з реорганізації ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» позивач здійснював як власник 100% акцій та єдиний акціонер зазначених товариств і відповідно в результаті реорганізації отримав у власність акції ВАТ «Укртранснафта» за рахунок оплати їх майном (цінними паперами). З огляду на вказане вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові. Разом з тим, зазначали, що суд не надав правової оцінки обставинам щодо належності чи неналежності державі акцій ПАТ «Укртранснафта», хоча вказані обставини були предметом дослідження в суді першої інстанції. Поряд з тим, в процесі апеляційного перегляду справи, відповідач подав суду докази щодо права власності правопопередника (ДАТ Магістральні нафтопроводи «Дружба») на спірне майно, зважаючи, що вказане питання досліджувалось в суді апеляційної інстанції.

Суд , заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, НАК «Нафтогаз України» утворено на виконання указу Президента України від 25 лютого 1998 року №151 «Про реформування нафтогазового комплексу України», засновником та єдиним акціонером компанії є держава Україна, функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі компанії здійснює Кабінет Міністрів України.

У свою чергу, відповідач створений у 2001 році на базі ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи». Позивач є засновником і єдиним акціонером відповідача.

За доводами позивача, під час інвентаризації документів щодо майна позивача ним встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року Серія ЯЯЯ №730840 позивач є власником будівель заводу по виробництву цегли, що знаходиться за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Солова, вул. Коцюбинського, 23 та включає в себе: адміністративно-побутовий корпус, ДСП, А-2, 499,5 кв.м.; виробничий корпус, Б, 4667,3 кв.м.; будівлю котельні, В, 205,2 кв.м.; будівлю водозабору підземних джерел, Д, 10,7 кв.м.; будівлю трансформаторної підстанції, Л, 49,0 кв.м.; будівлю пропускного пункту, Н, 17,5 кв.м.; будівлю станції фільтрації, Г, 80,3 кв.м.; будівлю газорозподільного пункту, Ж, 35,2 кв.м.; будівлю теплорозподільного пункту, К,9,5 кв.м.; будівлю насосної станції технічної води, М, 25,3 кв.м.

Виходячи з наведеного, 21 листопада 2017 року листом №32-8607/1.16-17 НАК «Нафтогаз України» звернулася до відповідача з вимогою здійснити документальну та фактичну передачу (повернення) вказаного об’єкта нерухомого майна позивачу.

У відповідь на вказану вимогу відповідач надіслав лист №45-00/145/4719 від 24 листопада 2017 року, у якому зазначив про незаконність вимоги НАК «Нафтогаз України», вказавши, що спірне майно передане до статутного капіталу відповідача та з моменту передачі таке майно стало власністю останнього, у зв’язку із чим у позивача відсутні підстави для витребування зазначеного майна у ПАТ «Укртранснафта».

На думку позивача, оскільки жодного договору між сторонами щодо користування спірними об’єктами нерухомості не укладалось, а об’єкти нерухомості фактично утримуються відповідачем, спірне майно є таким, що перебуває у чужому незаконному володінні, що і стало підставою для його звернення до суду за захистом порушеного права з позовом про витребування майна з незаконного володіння відповідача на підставі статей 387 та 1212 ЦК України.

Так , за змістом пункту 1 частини другої статті 55 ГК України господарськими організаціями є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Частиною першою статті 79 ГК України визначено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 87 ГК України сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» утворено НАК «Нафтогаз України» у формі відкритого акціонерного товариства, правонаступником якого є позивач.

Частиною другою статті 80 ГК України встановлено, що акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Згідно з положеннями статті 152 ЦК України, статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство – це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акцією є іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

За змістом частини першої статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Статтею 155 ЦК України встановлено, що статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, місцевий суд дійшов правильного висновку, що акціонерне товариство як суб’єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається з вкладів акціонерів у його статутний капітал, а відтак таке майно належить самому акціонерному товариству на праві власності. Засновники акціонерного товариства з моменту передачі товариству майнових внесків перестають бути власниками майна, що становить їх внески, здобуваючи у власність замість цього майна акції, емітовані товариством та, відповідно, корпоративні права щодо управління товариством.

Згідно з пунктом 15 статуту НАК «Нафтогаз України» (ОСОБА_5 за статутом) засновником та єдиним акціонером ОСОБА_5 є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі ОСОБА_5 здійснює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пунктів 22-24 статуту НАК «Нафтогаз України» майно ОСОБА_5 складається з основних засобів, обігових коштів, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, а також інших активів, відображених у балансі ОСОБА_5. ОСОБА_5 формується за рахунок: 1) майна, переданого засновником; 2) кредитних та запозичених коштів; 3) доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності; 4) дивідендів за акціями, які належать ОСОБА_5; 5) продукції, виробленої ОСОБА_5 в результаті провадження господарської діяльності; 6) коштів, майнових і немайнових прав, цінних паперів, іншого майна, що надходять як оплата за акції; 7) доходів, отриманих від реалізації цінних паперів; 8) надходжень за результатами провадження господарської діяльності юридичними особами, акціонером (засновником, учасником) яких є ОСОБА_5; 9) іншого майна, набутого на законних підставах. Здійснюючи право власності, ОСОБА_5 володіє, користується та розпоряджається належним їй майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону та меті діяльності ОСОБА_5. ОСОБА_5 несе ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що є її власністю.

Згідно з пунктом 25 статуту НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_5 використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане ОСОБА_5 в господарське відання, користування чи управління, включається до її активів, але не може бути відчужене у будь-який спосіб без рішення загальних зборів. Списання та передача державного майна здійснюються відповідно до законодавства.

У зв’язку з цим, апеляційним господарським судом встановлено, що оскільки НАК «Нафтогаз України» є акціонерним товариством, 100% акцій якого належить державі, то держава, набувши корпоративні права, має право брати участь в управлінні НАК «Нафтогаз України» та отримувати дивіденди від її діяльності. Однак, при цьому, власником майна, яке передано до статутного капіталу НАК «Нафтогаз України», є позивач, а не держава, окрім майна, яке передано державою у користування і не увійшло до статутного капіталу товариства.

Відповідно до пункту 7.1 статуту відповідача, затвердженого установчими зборами ПАТ «Укртранснафта» згідно з рішенням №128 від 26 вересня 2017 року, засновником та єдиним акціонером відповідача є НАК «Нафтогаз України».

Статутний капітал ПАТ «Укртранснафта», який сформовано шляхом внесення до нього 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (м. Львів) на загальну суму 117 316 970,00 грн., 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (м. Кременчук) на загальну суму 342 910 000,00 грн., становить 460 226 970,00 грн. (п.5.1 статуту ПАТ «Укртранснафта»).

Згідно з пунктом 4.2 статуту ПАТ «Укртранснафта» його майно формується з джерел, не заборонених законодавством. Товариство є власником: грошових коштів та майна, переданого йому засновниками та акціонерами у власність як вклад до статутного капіталу; виробленої продукції та майна, створеного (придбаного) Товариством у результаті здійснення господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.

Пунктом 4.3 статуту ПАТ «Укртранснафта» передбачено, що Товариство використовує державне майно, що не підлягає приватизації, відповідно до законодавства. Майно, що є державною власністю і надане Товариству у користування, господарське відання чи управління, включається до його активів. Списання та передача державного майна здійснюється відповідно до законодавства.

Викладені обставини та матеріали справи свідчать про те, що майно, яке передане позивачем до статутного капіталу відповідача, а також майно, яке придбане, виготовлене та отримане відповідачем з інших джерел (в тому числі, набуте внаслідок правонаступництва чи у процесі здійснення господарської діяльності) є власністю ПАТ «Укртранснафта», а позивачу, у свою чергу, належать корпоративні права у статутному капіталі ПАТ «Укртранснафта».

Так, відповідно до частини першої статті 87 ГК України статутний капітал господарського товариства – це сума вкладів засновників та учасників господарського товариства, а згідно з частиною першою статті 155 ЦК України статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Пунктом 19 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що статутний капітал – це капітал товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства.

Частинами першою, другою статті 86 ГК України передбачено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному капіталі товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною другою статті 115 ЦК України вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з метою отримання акцій та отримання статусу акціонера НАК «Нафтогаз України», держава як засновник мала оплатити акції НАК «Нафтогаз України» шляхом сплати коштів або внесення майна.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 11 Закону України «Про акціонерні товариства» оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновими правами, нематеріальними активами, що мають грошову оцінку.

Отже, в силу вищезазначених норм, місцевий суд дійшов правильного висновку, що вкладом до статутного капіталу акціонерного товариства, можуть бути, зокрема, акції іншого акціонерного товариства, які належать засновнику (акціонеру) на праві власності.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25 травня 1998 року «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та відповідно до Додатку 1 до цієї постанови Державний комітет нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України за узгодженням з Фондом державного майна України за актом приймання-передачі від 09 вересня 1998 року №213 передав до статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (м. Львів) (МН «Дружба») та за актом приймання-передачі від 09 вересня 1998 року №214 передав до статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (м. Кременчук) (ПДМН).

У даному випадку, як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, держава як засновник крім іншого майна передала до статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та здійснила оплату акцій позивача майновим внеском у вигляді цінних паперів шляхом їх передачі за передавальними актами.

На підтвердження операції із передачі зазначеного майнового внеску від засновника – держави в особі Фонду державного майна та Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, до статутного капіталу НАК «Нафтогаз України», відповідачем надано наступні документи: акт від 09 вересня 1998 року №213 про передачу 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба»; розпорядження Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України №15-р від 10 грудня 1998 року щодо внесення до Реєстру акціонерів ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» НАК «Нафтогаз України» та видачі відповідного сертифікату; акт від 09 вересня 1998 року №214 про передачу 100% акцій ДАТ «Придністровські магістральні нафтопроводи»; розпорядження Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України №14-р від 10 грудня 1998 року щодо внесення до Реєстру акціонерів ДАТ «Придністровські магістральні нафтопроводи» НАК «Нафтогаз України» та видачі відповідного сертифікату; виписка з Реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку НАК «Нафтогаз України» на 27 лютого 2001 року, що підтверджує, що позивач є власником 1 371 640 000 шт. акцій емітента ДАТ «Придністровські магістральні нафтопроводи» (100% статутного фонду); виписка з реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку НАК «Нафтогаз України» на 10 жовтня 2000 року, що підтверджує, що позивач є власником 469 267 880 шт. акцій емітента ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (100% статутного фонду).

Як правильно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, із зазначених документів вбачається, що держава в особі своїх уповноважених органів Фонду державного майна та Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» здійснила оплату акцій позивача шляхом передачі (відчуження) цінних паперів (100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи») та отримала у власність акції позивача. Натомість НАК «Нафтогаз України» стала власником 100% акцій та єдиним акціонером ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи».

Місцевим судом також правильно встановлено, що ПАТ «Укртранснафта» утворено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта», за рішенням спостережної ради НАК «Нафтогаз України» від 28 липня 2001 року (протокол №7) внаслідок реорганізації шляхом злиття ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи».

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р «Пpo утворення ВАТ «Укртранснафта», рішення спостережної ради НАК «Нафтогаз України» від 28 липня 2001 року (протокол №7) «Про утворення ВАТ «Укртранснафта» та наказу НАК «Нафтогаз України» від 08 серпня 2001 року №212 «Про формування статутного фонду ВАТ «Укртранснафта» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта», відповідно до акту приймання-передачі цінних паперів від 09 серпня 2001 року НАК «Нафтогаз України» передала пакет акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» кількістю 1 371 640 000 штук загальною номінальною вартістю 342 910 000,00 гривень, що становить 100% від розміру його статутного фонду, та пакет акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» кількістю 469 267 880 штук загальною номінальною вартістю 117 316 970,00 гривень, що становить 100% від розміру його статутного фонду.

Відповідно до передавального розпорядження від 09 серпня 2001 року в реєстрі власників іменних цінних паперів МН «Дружба» з рахунку власника НАК «Нафтогаз України» на рахунок власника ВАТ «Укртранснафта» були перереєстровані 469 267 880 штук простих іменних акцій МН «Дружба» як внесок засновника – НАК «Нафтогаз України» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта» в оплату акцій ВАТ «Укртранснафта».

Крім того, згідно з передавальним розпорядженням від 09 серпня 2001 року в реєстрі власників іменних цінних паперів ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» з рахунку власника НАК «Нафтогаз України» на рахунок власника ВАТ «Укртранснафта» були перереєстровані 1 371 640 000 штук простих іменних акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» як внесок ОСОБА_5 до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта» в оплату акцій ВАТ «Укртранснафта».

21 листопада 2001 року ВАТ «Укртранснафта», правонаступником якого є відповідач, видано Тимчасове свідоцтво ТС №1 про право власності на іменні цінні папери, яким засвідчено, що НАК «Нафтогаз України» є власником 46 022 697 простих іменних акцій ВАТ «Укртранснафта» першого випуску на загальну номінальну вартість 460 226 970 грн. Вказане свідоцтво за Актом приймання-передачі від 21 листопада 2001 року було передано від ВАТ «Укртранснафта» до НАК «Нафтогаз України».

У подальшому, 04 квітня 2002 року позивач отримав Сертифікат акцій (UA НОМЕР_1), яким засвідчується, що НАК «Нафтогаз України» є власником 46 022 697 простих іменних акцій ВАТ «Укртранснафта», що становить 100% випущених акцій вказаного товариства.

Таким чином, НАК «Нафтогаз України» як єдиний акціонер і власник 100% акцій зазначених акціонерних товариств за погодженням з Кабінетом Міністрів України для виконання реорганізації шляхом злиття ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та формування статутного фонду ВАТ «Укртранснафта» передало зазначені пакети акцій до статутного фонду відповідача, що підтверджується наступними документами: наказ НАК «Нафтогаз України» №212 від 08 серпня 2001 року «Про формування статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; акт приймання-передачі цінних паперів від 09 серпня 2001 року щодо передачі 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; передавальне розпорядження від 09 серпня 2001 року щодо передачі 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; передавальне розпорядження від 09 серпня 2001 року щодо передачі 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; тимчасове свідоцтво ТС №1 від 21 листопада 2001 року про право власності НАК «Нафтогаз України» на 100% акцій (46 022 697 шт.) ВАТ «Укртранснафта»; акт приймання-передачі тимчасового свідоцтва на право власності на іменні цінні папери від 21 листопада 2001 року; протокол №1 загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртранснафта» (питання №7 – затвердження остаточних передавальних балансів ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба»).

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що всі дії з реорганізації ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» позивач здійснював як власник 100% акцій та єдиний акціонер зазначених товариств і, відповідно, в результаті реорганізації отримав у власність акції ВАТ «Укртранснафта» за рахунок оплати їх майном (цінними паперами).

При цьому, акції відповідача державі не належать і до статутного фонду НАК «Нафтогаз України» на виконання пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256-р «Про утворення ВАТ «Укртранснафта» державою не передавалися, оскільки зазначені акції належать НАК «Нафтогаз України» як самостійному суб’єкту господарювання, який заснував ПАТ «Укртранснафта».

За таких обставин, у Кабінету Міністрів України відсутні повноваження передавати до статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» акції ПАТ «Укртранснафта», оскільки зазначені акції державі не належать і до статутного капіталу позивача як окремий вид майна державою не передавалися. Такі акції належать виключно позивачу як самостійному суб’єкту господарювання, який створив акціонерне товариство.

Тобто, акції ПАТ «Укртранснафта» не передавалися та не знаходяться у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України».

Місцевим судом не досліджено, не надано правової оцінки та не відображено в оскаржуваному рішенні вказані обставини, хоча останні були предметом дослідження у суді першої інстанції, на чому наголошує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

З огляду на викладене апеляційним господарським судом надано оцінку доводам сторін з окресленого питання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що після створення ВАТ «Укртранснафта», до статутного капіталу останнього передано майно, власником якого була НАК «Нафтогаз України».

При цьому, державне майно, що не підлягає приватизації, передано у користування ВАТ «Укртранснафта» від НАК «Нафтогаз України» відповідно до Угоди №14/1017 від 19 листопада 2001 року про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, що укладена між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Укртранснафта» на виконання абзацу 2 пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України №256-р від 23 червня 2001 року, згідно якого у користування відповідача підлягало передачі майно магістральних і розподільчих нафтопроводів, зазначене у додатку 3 до постанови №747 від 25 травня 1998 року Кабінету міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Пунктом 3 постанови №747 від 25 травня 1998 року Кабінету міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» передбачено затвердження переліку майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів і природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» у користування. Додатком 3 до вказаної постанови №747 від 25 травня 1998 року визначено перелік такого майна, до якого, зокрема, відносяться магістральні газонафтопроводи та споруди на них, розподільчі нафтопроводи та споруди на них, а також транспортні засоби спеціального призначення.

Відповідно до Угоди №76 від 04 лютого 1999 року про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, що укладена між Фондом державного майна України та НАК «Нафтогаз України», остання прийняла на себе зобов’язання щодо виконання функцій оперативного управління державним майном, яке не підлягає приватизації, знаходиться на балансі і не увійшло до статутного фонду підприємств, що входять до складу НАК «Нафтогаз України», в тому числі, щодо магістральних нафтопроводів, які передані державою в користування НАК «Нафтогаз України».

За таких обставин, відповідач прийняв від позивача у користування державне майно (усі технічні засоби і майно, яке забезпечує виробничу діяльність приєднаних підприємств і філій), яке не підлягає приватизації, до складу якого, в тому числі, віднесено магістральні нафтопроводи та споруди на них, розподільчі нафтопроводи та споруди на них, а також транспортні засоби спеціального призначення. Зазначені об’єкти трубопровідного транспорту були передані в користування відповідачу відповідно до Угоди №14/1017 від 19 листопада 2001 року про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, що укладена між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Укртранснафта», правонаступником якого є відповідач.

При цьому, пунктом 1.1 статті 1 зазначеної вище Угоди встановлено, що НАК «Нафтогаз України» передає, а ВАТ «Укртранснафта» приймає на себе зобов’язання щодо виконання функцій управління та користування державним майном, яке не підлягає приватизації і знаходиться на балансі ВАТ «Укртранснафта».

Місцевим судом правильно встановлено, що відповідач має два режими майна: власне майно (приватна власність), яке внесене до статутного капіталу та сформовано за рахунок інших джерел, передбачених Статутом ПАТ «Укртранснафта», яке, як і в інших акціонерних товариствах, належить відповідачу на праві приватної власності (ст. 325 ЦК України), та державне майно, що не підлягає приватизації, яке передано відповідачу у користування відповідно до Угоди №14/1017 від 19 листопада 2001 року про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, що укладена між позивачем та відповідачем на виконання абзацу 2 пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України №256-р від 23 червня 2001 року.

Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Методики проведення інвентаризації об’єктів державної власності, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1121 від 30 листопада 2005 року, ПАТ «Укртранснафта» щорічно проводить інвентаризацію державного майна станом на 31 грудня.

Протоколом від 20 березня 2017 року засідання інвентаризаційної комісії з розгляду та узагальнення інвентаризації державного майна, що перебуває на балансі ПАТ «Укртранснафта», затверджено результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу і обліковується на балансі товариства станом на 31 грудня 2016 року.

Відповідно до результатів зазначеної інвентаризації, відображених у пункті 13 протоколу від 20 березня 2017 року, станом на 31 грудня 2016 року на балансі ПАТ «Укртранснафта» обліковується майно, що не увійшло до статутного капіталу і використовується для транспортування, зберігання, розподілу нафти, функції з управління яким здійснює Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, загальною первісною вартістю 14 678 397 574,14 грн., кількістю 13 817 одиниць, загальною залишковою вартістю 14 032 387 495,43 грн. Зазначене майно не входить до статутного капіталу ПАТ «Уктранснафта», обліковується на його балансі, не підлягає відчуженню, власником переданого майна була і є держава.

Натомість все інше майно, що передавалося для ПАТ «Укртранснафта» при його утворенні, увійшло до статутного капіталу цього товариства та є його власністю.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно – будівлі заводу по виробництву цегли, що знаходиться за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Солова, не входить до складу державного майна, яке не підлягає відчуженню, та було передано відповідачеві у якості внесків засновника до статутного капіталу товариства, а відтак є власністю ПАТ «Укртранснафта».

Так, вказане майно входило до переліку нерухомого майна, що передано у власність ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» 01 липня 1998 року, правонаступником якого є відповідач. Вказаний перелік майна затверджений Міністерством палива та енергетики України 21 травня 2003 року, копію якого долучено до матеріалів справи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що доводи позивача про те, що спірне майно належить державі в особі НАК «Нафтогаз України», що вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року Серія ЯЯЯ №730840, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи і нормах чинного законодавства.

Вказаний висновок підтверджується обставинами, викладеними вище та з яких вбачається, що ВАТ «Укртранснафта» утворено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року на базі державних акціонерних товариств «Магістральні нафтопроводи «Дружба» (м. Львів) та «Придніпровські магістральні нафтопроводи» (м. Кременчук) у вигляді відкритого акціонерного товариства із залишенням 100% акцій цього товариства у державній власності і передачею їх до статутного фонду НАК «Нафтогаз України».

Згідно з пунктом 1.1 Статуту ПАТ «Укртранснафта» товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов’язків ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» та «Придніпровські магістральні нафтопроводи».

У свою чергу, ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» засновані відповідно до указу Президента України від 25 лютого 1998 року №151/98 «Про реформування нафтогазового комплексу України», постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25 травня 1998 року «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» шляхом перетворення державного підприємства придніпровських державних нафтопроводів та державного підприємства «Магістральні нафтопроводи «Дружба» у державні акціонерні товариства відкритого типу, засновником та акціонером яких є держава, якій, як засновнику, на праві власності належали акції цих товариств і корпоративні права щодо цих товариств. При цьому ДАТ, як правонаступники відповідних державних підприємств, набули право власності на їх майно.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку, що після утворення ВАТ «Укртранснафта» внаслідок реорганізації у формі злиття ДАТ Магістральні нафтопроводи «Дружба» та «Придніпровські магістральні нафтопроводи» їх майно, до складу якого входить і спірне майно, а також активи та пасиви перейшли до новоствореного ВАТ «Укртранснафта», якому щодо цього майна належать повноваження власника.

Як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, ПАТ «Укртранснафта», як правонаступник ВАТ «Укртранснафта» та самостійна юридична особа, на праві власності здійснює володіння, користування та розпорядження майном, яке свого часу передано державою, як власником, до статутних фондів ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» в обмін на акції цих ДАТ при перетворенні державного підприємства «Придніпровські державні нафтопроводи» та державного підприємства «Магістральні нафтопроводи «Дружба» у вказані державні акціонерні товариства. В свою чергу, це майно при подальшій реорганізації ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» передано ВАТ «Укртранснафта» як правонаступнику державних акціонерних товариств.

За таких обставин, доводи позивача про те, що спірне майно належить державі в особі НАК «Нафтогаз України», що вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року Серія ЯЯЯ № 730840, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи і нормах чинного законодавства.

Місцевим господарським судом також досліджено надані відповідачем докази та встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області від 08 грудня 2003 року №104 «Про надання дозволу на розширення заводу по виробництву цегли» ВАТ «Укртранснафта», правонаступником якого є відповідач, надано дозвіл на розширення заводу по виробництву цегли в с. Солова Золочівського району.

Розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації від 18 серпня 2005 року №398 «Про затвердження акту державної приймальної комісії ВАТ «Укртранснафта» затверджено Акт державної приймальної комісії від 28 липня 2005 року про прийняття в експлуатацію закінченого розширення цегельного заводу управління допоміжних виробництв філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» ВАТ «Укртранснафта» на вул. Коцюбинського, 23 в с. Солова Золочівського району Львівської області, вирішено переоформити право власності ВАТ «Укртранснафта» на будівлі заводу по виробництву цегли на вул. Коцюбинського, 23 в с. Солова Золочівського району Львівської області, Золочівському міжрайонному бюро технічної інвентаризації доручено провести державну реєстрацію права власності.

Розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації від 18 серпня 2005 року №398 стало підставою для реєстрації права власності та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року серії ЯЯЯ №780840, яким позивач обґрунтовує своє право власності на спірне майно.

Проте, дослідивши зазначені докази суд першої інстанції прийшов до висновку, й з цим погоджується суд апеляційної інстанції, що реєстрація права власності на спірний об’єкт нерухомості за позивачем суперечить розпорядженню №398, оскільки ним визначено, що потрібно переоформити право власності ВАТ «Укртранснафта» на будівлі заводу по виробництву цегли на вул. Коцюбинського, 23 в с. Солова Золочівського району Львівської області.

Станом на січень 2006 року здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно було врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року №1952-IV та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року №6/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року за №66/7387.

Відповідно до чинної на момент виникнення спірних правовідносин редакції статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Частиною п’ятою статті 8 вказаного Закону передбачено, що свідоцтво, яке підтверджує реєстрацію права власності на нерухоме майно, видається за підписом державного реєстратора прав, який прийняв рішення про реєстрацію.

Таким чином, свідоцтво про державну реєстрацію є документом, що підтверджує факт здійснення державної реєстрації права власності та відображає інформацію, внесену до електронної база даних Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1.11 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно у разі виявлення невідповідності запису Реєстру прав на електронних носіях запису на паперових носіях пріоритет має запис на паперових носіях.

Апеляційний господарський суд погоджується також з висновком місцевого суду про те, що аналіз наданих відповідачем документів (зокрема, наказу НАК «Нафтогаз України» №212 від 08 серпня 2001 року «Про формування статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; акту приймання-передачі цінних паперів від 09 серпня 2001 року щодо передачі 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; передавального розпорядження від 09 серпня 2001 року щодо передачі 100% акцій ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; передавального розпорядження від 09 серпня 2001 року щодо передачі 100% акцій ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» до статутного фонду ВАТ «Укртранснафта»; тимчасового свідоцтва ТС №1 від 21 листопада 2001 року про право власності НАК «Нафтогаз України» на 100% акцій (46 022 697 шт.) ВАТ «Укртранснафта»; акту приймання-передачі тимчасового свідоцтва на право власності на іменні цінні папери від 21 листопада 2001 року; протоколу №1 загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртранснафта» (питання №7 – затвердження остаточних передавальних балансів ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» та ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба»); розпорядження Голови Золочівської районної державної адміністрації від 18 серпня 2005 року №398 «Про затвердження акту державної приймальної комісії ВАТ «Укртранснафта»), свідчить про те, що внесена до Реєстру прав інформація (зафіксована у свідоцтві про право власності) не відповідає правовстановлюючим документам. Відповідно, пріоритет для визначення дійсного власника спірного об’єкта мають саме правовстановлюючі паперові документи.

Позивачем в обґрунтування своєї позиції щодо належності йому права власності на спірне майно, окрім свідоцтва, не надано жодного іншого документа. Доводи відповідача не спростовано. При цьому, місцевий суд правильно зазначив, що у свідоцтві про право власності на спірне майно, яке як встановлено у ході розгляду справи належить ПАТ «Укртранснафта» як окремій юридичній особі, власником має бути вказано це товариство. Зазначення у свідоцтві про право власності на спірне нерухоме майно від 31 січня 2006 року серії ЯЯЯ №730840 інформації про те, що власником вказаного майна є НАК «Нафтогаз України», форма власності – загальнодержавна, не відповідає чинному законодавству, оскільки майно, що передавалося до статутного капіталу товариства при його створені належить цьому товариству, а не державі. Вказані обставини можуть бути підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд першої інстанції також прийшов до правомірного висновку про безпідставність та необґрунтованість тверджень позивача щодо належності спірного майна державі в особі НАК «Нафтогаз України» у зв’язку із забороною приватизації ПАТ «Укртранснафта» Законом України «Про трубопровідний транспорт».

Так, частиною п’ятою статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» встановлено, що приватизація державних підприємств, дочірніх підприємств Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, забороняється.

Вказані норми цього Закону чітко розмежовують поняття «державні підприємства» та «дочірні підприємства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також підприємства, установи, організації, утворені внаслідок їх реорганізації», та виділяють останні як самостійну групу підприємств, що не мають ознак державних, та правовий статус яких визначається чинним законодавством України, зокрема Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та установчими документами таких підприємств.

Як правильно встановлено місцевим судом, єдиним власником, засновником та акціонером ПАТ «Укртранснафта» є НАК «Нафтогаз України», а корпоративні права держави у статутному капіталі ПАТ «Укртранснафта» - відсутні.

Отже, заборона приватизації дочірніх підприємств НАК «Нафтогаз України» згідно з частиною п’ятою статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» жодним чином не встановлює приналежність ПАТ «Укртранснафта» до державної власності, як і не свідчить про державну форму власності всього майна, яке було передане до статутного капіталу відповідача при його створенні.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 84 ЦК України передбачено, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Проте, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що місцевим судом не досліджено, та всупереч положенням пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України не надано правової оцінки та не відображено в оскаржуваному рішенні обставин щодо правового статусу НАК «Нафтогаз України», на які посилався відповідач у поданих суду письмових запереченнях на спростування доводів позивача та які на думку відповідача додатково підтверджують відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Так, звертаючись до правового статусу особи позивача суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що позивач створений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що була прийнята на виконання Указу Президента України від 25 лютого 1998 року №151 «Про реформування нафтогазового комплексу України», як національна акціонерна компанія у формі відкритого акціонерного товариства. Статутний фонд позивача був сформований шляхом передачі до нього: 100% акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств (згідно додатку до постанови), майно яких не підлягає приватизації; пакетів акцій, залишених у державній власності, відкритих акціонерних товариств, згідно додатку до цієї постанови; майна акціонерного товариства «Укргазпром» та його дочірніх підприємств у зв’язку з їх реорганізацією; майна Державної акціонерної холдингової компанії «Укргаз» у зв’язку з її ліквідацією; акцій (частки, паї), що належать державі у статутному фонді господарських товариств (підприємств), згідно з додатком до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України.

На даний час правовий статус позивача – публічне акціонерне товариство, яке діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року №1044 «Питання публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

На підставі аналізу чинного законодавства та положень Статуту позивача апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивач є підприємницьким товариством, під яким закон розуміє юридичну особу, яка здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Він є публічним акціонерним товариством, тобто господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями, яке може здійснювати публічне та приватне їх розміщення (ст. 152 ЦК України, ст.ст. 3, 5 Закону України «Про акціонерні товариства»). На позивача, як на господарське товариство, розповсюджується дія Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Закон України «Про акціонерні товариства» розповсюджується на діяльність акціонерних товариств, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ст. 1 Закону України «Про акціонерні товариства»). При цьому, як будь-яке акціонерне товариство, позивач не відповідає за зобов’язаннями акціонерів, а акціонери не відповідають за зобов’язаннями позивача і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю позивача, тільки в межах належних їм акцій (ст. 152 ЦК України, ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства»). Аналогічні норми щодо відповідальності позивача містять і положення пункту 13 Статуту позивача.

Згідно з пунктом 5 Статуту позивача метою його створення є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах. Позивач як юридична особа має цивільну правоздатність та дієздатність (ст.ст. 91, 92 ЦК України) та може здійснювати загалом 26 видів діяльності (п. 6 Статуту позивача). При цьому зазначений перелік видів діяльності не є виключним.

З урахуванням всього вищевказаного, з приводу наявності у позивача ознак юридичної особи публічного права апеляційний господарський суд зазначає, що утворення позивача як акціонерного товариства на підставі статуту та розпорядчого документу органу державної влади – постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» не є безумовною підставою для визначення позивача як юридичної особи публічного права, оскільки такий порядок одноосібного створення державою акціонерного товариства може бути застосований як при створенні юридичних осіб публічного права, так і при створенні юридичних осіб приватного права.

Крім того, на момент створення НАК «Нафтогаз України» не існувало закону, який би регулював порядок створення позивача як юридичної особи публічного права. Тобто позивач був створений у порядку, визначеному не законом, а підзаконними актами –Указом Президента України від 25 лютого 1998 року №151 «Про реформування нафтогазового комплексу України» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». При цьому правовий статус позивача як юридичної особи публічного права законом не визначений.

Положення статуту НАК «Нафтогаз України» визначають правовий статус компанії як підприємницького товариства та сферу його підприємницької діяльності та жодним чином не свідчать про виконання ним будь-яких публічних функцій.

Зазначене свідчить, що позивач, як і відповідач, за всіма ознаками не може бути віднесений до юридичних осіб публічного права.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сам факт віднесення або не віднесення позивача до юридичних осіб публічного права не може мати вирішального впливу на визначення правового статусу спірного майна як майна, що віднесене до державної форми власності.

Апеляційний господарський суд також вважає за необхідне взяти до уваги доводи відповідача щодо норм Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та положення Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №214 від 25 червня 2014 року, як на доказ того, що ПАТ «Укртранснафта» не є державним підприємством, а майно, передане до його статутного капіталу, не є державною власністю.

Так, зі змісту статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» вбачається, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Статтею 22 ГК України визначено, що суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Відповідач не належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, що вбачається, зокрема із того, що до його статутного капіталу було внесене майно, яке належало не державі, а позивачу, і після отримання позивачем акцій відповідача стало власністю останнього; у статутному капіталі відповідача немає державної часки, відповідно, держава не має права вирішального впливу на господарську діяльність відповідача.

Таким чином, ПАТ «Укртранснафта» підпадає під дію Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» лише як підприємство, яке використовує державне майно. Використання зазначеного майна здійснюється на підставах, визначених Угодою №14/1017 від 19 листопада 2001 року про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, що укладена між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Укртранснафта».

Крім того, пунктом 3 Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №214 від 25 червня 2014 року, передбачено, що основним завданням операційного аудиту є сприяння забезпеченню суб’єктами господарювання законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів та/або майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності.

Отже, зазначений вище Порядок поширюється на підприємства, які використовують державне майно, яким є і ПАТ «Укртранснафта», лише в частині, що стосується використання такого майна.

Таким чином, посилання на зазначені вище нормативні акти щодо державного фінансового контролю, не мають вирішального впливу на вирішення спору у даній справі.

Щодо підстав заявленого позову апеляційний господарський суд відзначає наступне.

Так, у позовній заяві як на правову підставу позову позивач посилається на те, що незважаючи на зазначення у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року серія ЯЯЯ №730840, спірне майно перебуває у користуванні ВАТ «Укртранснафта», проте між позивачем та відповідачем не укладено договору про користування таким майном, а відтак відповідач утримує зазначене майно безпідставно і має його повернути на підставі статті 1212 та статті 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому зміст поданого позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2006 року серії ЯЯЯ №730840 вказує на законність перебування спірного майна у володінні відповідача, про що свідчить текст «у користуванні ВАТ «Укртранснафта», що виключає можливість застосування статті 387 ЦК України.

Як правильно встановлено місцевим судом у ході вирішення даного спору, власником спірного майна є ПАТ «Укртранснафта», яке набуло його у процесі створення вказаного товариства внаслідок внесення цього майна (серед іншого майна, крім того, яке не підлягає відчуженню та використовується товариством на підставі Угоди №14/1017 від 19 листопада 2001 року) до статутного фонду.

Отже, відповідач набув спірне майно у власність у порядку та у спосіб, визначені законом, за наявності належних правових підстав, а відтак підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 та статті 387 ЦК України відсутні.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

За таких обставин, приймаючи до уваги усе викладене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Укртранснафта» про зобов’язання відповідача передати нерухоме майно, а саме: будівлі заводу по виробництву цегли, що знаходиться за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Солова, вул. Коцюбинського, 23.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, беручи до уваги все наведене вище, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 19 березня 2018 року у справі №914/2538/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Матеріали справи №914/2538/17 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 02.07.2018 року.

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.