КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2018 р. Справа№ 910/19288/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бойко Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.02.2018 (повне рішення складено 19.02.2018)

у справі № 910/19288/17 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія СонаР»

до 1) Державної фіскальної служби України

2) Державної казначейської служби України

про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю у

розмірі 93 239, 43 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія СонаР» (далі - ТОВ «Компанія СонаР», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (відповдіача-1) та Державної казначейської служби України (відповідача-2) про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю в розмірі 93 239, 43 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що позивач, як платник податку на додану вартість, під час здійснення господарської діяльності складав та реєстрував податкові накладні і розрахунки коригування кількісних і вартісних показників в Єдиному реєстрі податкових накладних в Системі електронного адміністрування (далі - СЕА), зокрема, в 2015 подав на реєстрацію в СЕА розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних на суму 93 239, 43 грн., однак в СЕА не відбулось внесення відповідних змін. На переконання позивача, протиправна бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо внесення до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних ТОВ «Компанія СонаР», які зареєстровані у ЄРПН в період 28-31 серпня 2015 на загальну суму ПДВ 93 239,43 грн., призвела до заподіяння позивачу шкоди на вказану суму, яку останній й просить стягнути з Державного бюджету України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі № 910/19288/17 позов ТОВ «Компанія СонаР» задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ТОВ «Компанія СонаР» шкоду в розмірі 93 239, 43 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Державна фіскальна служба України оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, оскільки до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.12.2016 Державною фіскальною службою подано заяву про роз'яснення постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016, а станом на момент розгляду даної справи №910/19288/17 ухвала суду про роз'яснення судового рішення у справі № 804/15910/15 не надходила, строк виконання рішення у згаданій справі не настав. На переконання апелянта, виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №804/15910/15 є неможливим, адже розрахунки корегування, про які йдеться у цій справі, складені не на платників ПДВ (нерезидентів), а система електронного адміністрування ПДВ працює в автоматичному режимі, тому для коригування показників у системі «Архів електронної звітності» підсистеми «Реєстр операцій ПДВ» здійснити механічно неможливо. Крім цього, на думку апелянта,судом першої інстанції неправомірно ухвалою від 24.01.2018 відмовлено в задоволенні клопотання ДФСУ про зупинення провадження у даній справі до надходження ухвали суду про роз'яснення судового рішення у справі № 804/15910/15 тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому зазначив про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 03.07.2018 з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Тому, апеляційний суд вважав за необхідне справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповдіача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так, за приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа згідно ст. 15 ЦК України має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч. 2 ст. 20 ГК України).

Як встановлено матеріалами справи, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №804/15910/15 визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 92 239,43 грн. у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Зобов'язано Державну фіскальну службу України внести до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних ТОВ «Компанія СонаР», що зареєстровані у ЄРПН у період 28-31 серпня 2015, а саме: розрахунку № 2 від 26.08.2015 до податкової накладної № 31 від 28.02.2015 на суму ПДВ 24 867,81 грн.; розрахунку № 3 від 26.08.2015 до податкової накладної № 65 від 31.03.2015 на суму ПДВ 9 206,10 грн.; розрахунку № 4 від 26.08.2015 до податкової накладної № 37 від 30.04.2015 на суму ПДВ 21 586,79 грн.; розрахунку № 5 від 26.08.2015 до податкової накладної № 24 від 31.12.2014 на суму ПДВ 4 754,22 грн.; розрахунку № 6 від 26.08.2015 до податкової накладної № 13 від 31.01.2015 на суму ПДВ 6 357,81 грн.; розрахунку № 7 від 31.08.2015 до податкової накладної № 23 від 31.05.2015 на суму ПДВ 9 800,77 грн.; розрахунку № 8 від 31.08.2015 до податкової накладної № 40 від 30.06.2015 на суму ПДВ 16 665,93 грн., всього на загальну суму ПДВ 93 239,43 грн.

Під час розгляду цієї справи місцевим судом встановлено, що ТОВ «Компанія СонаР» склало та зареєструвало у ЄРПН наступні податкові накладні № 24 від 31.12.2014 на суму ПДВ 4 754,22 грн.; № 13 від 31.01.2015 на суму ПДВ 6 357,81 грн.; № 31 від 28.02.2015 на суму ПДВ 24 867,81 грн.; № 65 від 31.03.2015 на суму ПДВ 9 206,10 грн.; № 37 від 30.04.2015 на суму ПДВ 21 586,79 грн.; № 23 від 31.05.2015 на суму ПДВ 9 800,77 грн.; № 40 від 30.06.2015 на суму ПДВ 16 665,93 грн., які були виписані нерезиденту компанії «SCRIPS NETWORKS INTERNATIONAL (UK) LIMITED», яка не є платником ПДВ. Водночас на підставі п.192.1 ст.192 ПК України позивачем було подано та зареєстровано у ЄРПН коригування кількісних і вартісних показників, а саме: розрахунок № 2 від 26.08.2015 до податкової накладної № 31 від 28.02.2015 на суму ПДВ 24 867,81 грн.; розрахунок № 3 від 26.08.2015 до податкової накладної № 65 від 31.03.2015 на суму ПДВ 9 206,10 грн.; розрахунок № 4 від 26.08.2015 до податкової накладної № 37 від 30.04.2015 на суму ПДВ 21 586,79 грн.; розрахунок № 5 від 26.08.2015 до податкової накладної № 24 від 31.12.2014 на суму ПДВ 4 754,22 грн.; розрахунок № 6 від 26.08.2015 до податкової накладної № 13 від 31.01.2015 на суму ПДВ 6 357,81 грн.; розрахунок № 7 від 31.08.2015 до податкової накладної № 23 від 31.05.2015 на суму ПДВ 9 800,77 грн.; розрахунок № 8 від 31.08.2015 до податкової накладної № 40 від 30.06.2015 на суму ПДВ 16 665,93 грн., всього на загальну суму ПДВ 93 239,43 грн., однак в СЕА не відбулось внесення відповідних змін та зменшення податкового зобов'язання позивача зі сплати ПДВ на суму 93 239,43 грн.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно преамбули та ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі №804/15910/15, а саме постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016, що набрала законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт протиправності дій Державної фіскальної служби України щодо зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 92 239,43 грн. у Системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Разом з цим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2017 у справі №К/800/10562/16 прийнято до провадження касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №804/15910/15.

Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови апеляційної інстанції 29.03.2016) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

За приписами ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови апеляційної інстанції 29.03.2016) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, на момент розгляду даної справи постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №804/15910/15 набрала законної сили та є обов'язковою для осіб, які беруть участь у даній справі, а перебування справи №804/15910/15 в суді касаційної інстанції не є підставою для зупинення провадження у даній справі, адже у випадку скасування цієї постанови судом вищої інстанції відповідач має право звернутися до суду з відповідною заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка буде розглянута компетентним судом. Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

02.12.2016 на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №804/15910/15 видано виконавчий лист.

23.12.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53178463 з примусового виконання виконавчого листа №804/15910/15, виданого Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 02.12.2016.

Відповідно до ч.1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

14.03.2017 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53178463 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку з невиконанням рішення суду боржником.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 витребувано у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 53178463, відкритого за виконавчим листом №804/15910/15 Дніпропетровського окружного адміністративного суду 02.12.2016. Встановлено Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України строк для подання доказів не пізніше 09.02.2018.

Проте Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не виконано вимог ухвали суду від 24.01.2018, а тому справа роглядається за наявними у ній доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП №53178463 від 14.03.2017, 01.02.2017 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5 100, 00 грн., однак станом на 14.03.2017 рішення суду боржником не виконано. 14.03.2017 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі 10 200, 00 грн. та надіслано до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

За змістом п. 11 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом ( ч.2 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» ).

Таким чином, в даному випадку позивач позбавлений права повторного відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №804/15910/15 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 02.12.2016, а станом на час розгляду даної справи Державною фіскальною службою України не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження добровільного виконання вищезгаданої постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №804/15910/15.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність в діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Як вище згадувалось, протиправна бездіяльність Державної фіскальної служби України у невнесенні до Системи електронного адміністрування податку на додану вартість розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних ТОВ «Компанія СонаР»,які зареєстровані у ЄРПН в період 28-31 серпня 2015 року на загальну суму ПДВ 93 239,43 грн. встановлена в судовому порядку, що має преюдиційне значення для даної справи про відшкодування шкоди.

Причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність рішення суду, яке є обов'язковим до виконання на всій території України, відповідачем-1 добровільно не зменшено податкових зобов'язань позивача на суму 93 239,43 грн., а при здійсненні виконавчого провадження в примусового порядку постанова суду також залишилась невиконаною, а виконавче провадження щодо якого винесено постанову про його закінчення не може бути розпочате знову, внаслідок чого позивачу завдано шкоду в розмірі 93 239,43 грн.

Наявність вини відповідача-1 у вищевказаних діях не спростовано під час розгляду справи по суті спору та відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України вона презюмується.

За таких обставин, місцевий суд дійшов правомірного висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

Доводи відповідача-1 (апелянта) щодо неможливості виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №804/15910/15, адже розрахунки корегування, про які йдеться у цій справі, складені на неплатників ПДВ (нерезидентів), а система електронного адміністрування ПДВ працює в автоматичному режимі, тому коригування показників у системі «Архів електронної звітності» підсистеми «Реєстр операцій ПДВ» здійснити механічно неможливо, внаслідок чого апелянтом подані до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду заяви про роз'яснення цієї постанови, як безпідставні та необґрунтовані вірно відхилені судом першої інстанції. Так, посилання на вказані обставини не є підставою для звільнення відповідача-1 від відшкодування завданої позивачу шкоди в розмірі 93 23, 43 грн. та не спростовують висновків суду на підставі вищенаведених доказів щодо обґрунтованості позовних вимог.

Судом також враховано, що згідно рішення Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

З огляду на наведене, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.05.2011 у справі № 67/157-10.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

За змістом ч. 1 ст. 48 цього Кодексу в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Згідно п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Аналогічна норма передбачена в Положенні про Державну казначейську службу України, затвердженому Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, відповідно до пункту 7 якого Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Територіальним органом в м. Києві є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, в тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

З огляду на наведене, обов'язок обслуговування бюджетних коштів та списання цих коштів, в тому числі на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади покладено на Державну казначейську службу України та її територіальні органи, а тому позивачу надано право звернутися до суду з вимогою про відшкодування державою з Державного бюджету України в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства в сукупності із обставинами справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу господарського правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, відтак місцевий суд правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 шкоди в розмірі 93 239, 43 грн.

Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст. ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі № 910/19288/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/19288/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.07.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко