Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 р. Справа№805/3575/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 84626, Донецька область, м. Горлівка, вул. Побєди, 24/28; адреса фактичного місця проживання: 84505, Донецька область, м. Бахмут, вул. Пирогова, 58)

до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, 84511, м. Бахмут, вул. Миру, 35, Донецька область)

про визнання протиправною бездіяльність, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті пенсії з дати її припинення, визнання неправомірним та скасувати рішення відповідача про призупинення нарахування та виплати пенсії, зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення на рахунок, відкритий раніше у Акціонерному товаристві «Ощадбанк» негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Ухвалою від 22 травня 2018 року суд залишив без руху позовну заяву позивача та надав десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків.

4 червня 2018 року на виконання вимог ухвали суду від 22 травня 2018 року позивач надав до суду пояснення щодо висновків ухвали про залишення позовної заяви без руху, які суд вважає як виправлення недоліків позовної заяви.

Відповідно до розпорядження від 5 червня 2018 року № 223 був здійснений повторний автоматичний розподіл справи у зв’язку з перебуванням судді Загацької Т.В. у відпустці та справа передана на розгляд до судді Смагар С.В.

Ухвалою від 5 червня 2018 року суд прийняв до провадження адміністративну справу № 805/3575/18-а, прийняв до розгляду позовну заяву та відкрити провадження в адміністративній справі № 805/3575/18-а, задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалами від 5 липня 2018 року суд задовольнив клопотання представника Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про заміну відповідача та замінив відповідача - Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника - Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області у справі № 805/3575/18-а, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовив повністю.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером, отримує пенсію з листопада 2010 року. У зв’язку з проведенням АТО та з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, населеному пункті, де мешкав позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. На теперішній час перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа. З моменту перебування на обліку у відповідача, останній розпочав нараховувати пенсійне забезпечення та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок в АТ «Ощадбанк». Відповідач припинив виплачувати пенсію з невідомих причин. Таким чином, відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права, тим самим позбавивши єдиного джерела для існування.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була припинена з 1 лютого 2017 року згідно звірки з даними Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та Управління праці та соціального захисту населення Бахмутського району. Зазначає, що порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595. Також зазначив, що для подальшого поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто з’явитися до управління та надати відповідні документи.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії ВК № 077690, виданого Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області 3 лютого 2005 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить посвідчення від 17 листопада 2010 року серії ААЕ № 875412 та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, про що, зокрема, свідчить наданий відповідачем скріншот з особового рахунку позивача. Суд також зазначає, що факт отримання позивачем пенсії до 1 лютого 2017 року не оскаржується сторонами.

Суд зазначає, що відповідач припинив виплату позивачу пенсії з 1 лютого 2017року згідно звірки з даними Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та Управління праці та соціального захисту населення Бахмутського району. Зазначений факт знайшов своє відображення у відзиві на позовну заяву.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що відповідачем жодного рішення щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 1 лютого 2017 року не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України та отримання інформації від відповідних державних органів, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 1 жовтня 2014 року № 509, від 5 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що ухвалою від 5 червня 2018 року суд зобов’язував відповідача надати суду відомості про помісячну сплату пенсії позивачу, рішення про зупинення (припинення) виплати пенсії позивачу, витяг з пенсійної справи позивача відповідно спірних правовідносин (призначення пенсії, заяви, протоколи, довідки, рішення, що стосуються виплати та припинення виплати пенсії), всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій (бездіяльності). Проте станом на день розгляду справи по суті відповідачем не надано жодного документу для підтвердження обставин, на які він посилається у відзиві та тих документів, що витребовував суд ухвалою від 5 червня 2018 року. Відповідачем був наданий скріншот з особового рахунку позивача, з якого вбачається факт останньої виплати пенсії позивачу у січні 2017 року.

Суд зазначає, що позивачем у позові не було зазначено дати, з якого саме періоду відповідач припинив виплату пенсії, проте, судом було встановлено з відзиву відповідача на позовну заяву та наданого ним скріншоту з особового рахунку позивача, що датою припинення виплати позивачу пенсії є 1 лютого 2017 року.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність невиплати пенсії позивачу з 1 лютого 2017 року та доходить до висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про призупинення нарахування та виплати пенсії суд зазначає, що як вже було встановлено судом вище, відповідачем жодного рішення щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 1 лютого 2017 року не приймалось. Враховуючи викладене, з урахуванням відсутності рішення, яке позивач просить скасувати, суд доходить до висновку щодо відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо вимоги позивача про утримання від подальшого призупинення пенсії та її виплати позивачу суд зазначає, що суд, своїм судовим рішенням не вправі зобов’язувати суб’єктів владних повноважень на виконання будь-яких дій, що ще не настали. Суд також зазначає, що рішення суду поновлює порушені права особи, а не ті, які можливо будуть порушені в майбутньому.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Окрім того, суд зазначає, що позивач у позовних вимогах просив суд зобов’язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення на рахунок, відкритий раніше у Акціонерному товаристві «Ощадбанк» негайно після проголошення судового рішення. Суд розцінює вимогу щодо негайного виконання рішення після його проголошення як вимогу, якою позивач просить допустити негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць. Вирішуючи питання щодо можливості звернення постанови до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, починаючи з 1 лютого 2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 червня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення.

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини 3 статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 84626, Донецька область, м. Горлівка, вул. Побєди, 24/28; адреса фактичного місця проживання: 84505, Донецька область, м. Бахмут, вул. Пирогова, 58) до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, 84511, м. Бахмут, вул. Миру, 35, Донецька область) про визнання протиправною бездіяльність, визнання неправомірним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 1 лютого 2017 року.

Зобов’язати Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та виплатити заборгованість за період з 1 лютого 2017 року на рахунок, відкритий раніше у АТ «Ощадбанк».

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов’язання Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії, починаючи з 1 лютого 2017 року – у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 650 (шістсот п’ятдесят гривень) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ – 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 54 (п’ятдесят чотири гривні) 80 коп. на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ – 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 5 липня 2018 року. Повне судове рішення складено 5 липня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.