РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/5148/18

за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Одеська залізниця"

про стягнення 29 524,55 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 29524,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив відправлення семи вагонів за залізничною накладною №52532439 на адресу ДТЕК Ладижинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго», втім під час слідування вагонів була виявлена нестача вантажу у вагонах №59955310 та №60726734, про що складено відповідні комерційні акти. Відтак, оскільки саме залізниця не забезпечила збереження вантажу під час його перевезення, просить стягнути з відповідача вартість недостачі вантажу. При цьому, як зазначає позивач, вантажоодержувач на підставі переуступного підпису передав позивачу право на пред’явлення претензій і позовів до ПАТ «Укрзалізниця».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

04.06.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутня шкода позивача, а також причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою так як маса вантажу визначена без участі представника залізниці та платником за вугілля, яке відправлено у вагонах №59955310, №60726734, є ТОВ «Лемтранс», у якої фактично і виникли збитки від нестачі вугілля. При цьому, відповідач наголошує на тому, що дана справа повинна розглядатися у відповідності до ст. 30 ГПК України за місцезнаходженням регіональної філії «Одеська залізниця».

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2017 Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» (вантажовідправник) здійснило відправку вугілля на адресу ДТЕК Ладижинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» (вантажоодержувач) залізничним транспортом на станцію призначення Ладижин Одеської залізниці, що підтверджується залізничною накладною №52532439.

Під час слідування вантажу на станції Тимкове Одеської залізниці було проведено комісійну перевірку маси вантажу та за результатами зважування виявлено нестачу вантажу, а саме у вагонах №№59955310, 60726734.

Про недостачу вантажу у вказаних вище вагонах працівниками станції Тимкове Одеської залізниці складено комерційні акти №№414115/42/175, 414115/45/176 від 24.10.2017.

Відтак, у зв’язку з незбереженням прийнятого до перевезення вантажу залізницею Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” про стягнення вартості недостачі вантажу в розмірі 29524,55 грн. При цьому, позов заявлено вантажовідправником у відповідності до вимог ст. 133 Статуту залізниць України, оскільки після видачі вантажу вантажоодержувачу останній передав право пред’явлення претензій та позову до залізниці вантажовідправнику - Публічному акціонерному товариству «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» на підставі переуступного підпису на залізничній накладній.

Відповідач, в свою чергу, заперечив проти позову, з підстав того, що позивачем не доведено наявність шкода та причинного зв'язку так як маса вантажу визначена без участі представника залізниці та платником за вугілля, яке відправлено у вагонах №59955310, №60726734, є ТОВ «Лемтранс», у якої фактично і виникли збитки від нестачі вугілля. При цьому, відповідач наголошує на тому, що дана справа повинна розглядатися у відповідності до ст. 30 ГПК України за місцезнаходженням регіональної філії «Одеська залізниця».

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України).

При цьому, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч. 2 ст. 307 ГК України).

Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 475, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Як встановлено судом на підставі наявних матеріалах справи доказів, Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» відповідно до Технічних умов завантажило у вагони вугілля кам"яне марки Г та передало вказаний вантаж для перевезення залізниці по накладній №52532439 у вагоні №60726734 в кількості 67700 кг та у вагоні №59955310 в кількості 67700 кг. Згідно накладної вантаж маркований однією повздовжньою борозною.

В свою чергу, залізниця прийняла у позивача на станції відправлення зазначене вугілля для перевезення без зауважень і зобов’язалась доставити його за накладною №52532439 на станцію Ладижин Одеської залізниці – отримувач ДТЕК Ладижинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго».

Виходячи з вищевикладеного, між сторонами виникли правовідносини за договором перевезення.

За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 12 Закону України “Про залізничний транспорт” визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству (ч. 1 ст. 110 Статуту залізниць України).

У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Як вбачається з матеріалів справи, при проходженні вагону через станцію Тимкове Одеської залізниці, залізницею було проведено перевірку маси вантажу на справних 150-тонних вагонних вагах під час якої виявлено, що маса вантажу у вагонах №№59955310, 60726734 не відповідає фактичній масі вказаній у накладній, про що перевізником складено відповідні комерційні акти.

Зокрема, зі змісту комерційного акту №414115/42/175 від 24.10.2017 вбачається, що за документами значиться вага нетто 67700 кг, а при зважуванні вага нетто склала 60920 кг, що менше документу на 6780 кг. В документі зазначено «Насыпью. Погрузка на уровне борта. Груз маркирован одна борозда продольная катка уплотнителя». Фактично навантаження у вагоні насипом, трапецевидне, нижче бортів 100 мм. Маркування відповідає документу, окрім виїмки вантажу над 1-2-3-4-ми вивантажувальними люками довжиною 7400 мм, на ширину вагона, глибиною 350-800 мм. Вагон глуходверний, люки закриті щільно, просипання вантажу не має. Вантаж, якого не вистачає у вагоні поміститися міг. По станції Тимкове вантаж у місці виїмки помарковано вапном. З моменту прибуття на станцію і до моменту відправлення зі станції вантаж знаходився під безперервною охороною залізниці. Зважування проводилося двічі недостача підтвердилась. У розділі “Є” зроблена відмітка станції призначення Ладижин Одеської залізниці, згідно з якою, під час перевірки вантажу, різниці проти цього акта не виявлено.

Зі змісту комерційного акту №414115/45/176 від 24.10.2017 вбачається, що за документами значиться вага нетто 67700 кг, а при зважуванні вага нетто склала 58000 кг, що менше документу на 9700 кг. В документі зазначено «Насыпью. Погрузка на уровне борта. Груз маркирован одна борозда продольная катка уплотнителя». Фактично навантаження у вагоні насипом, трапецевидне, нижче бортів 100 мм. Маркування відповідає документу, окрім виїмок: над 1-2-3-4-5-ми вивантажувальними люками довжиною 8000 мм, на ширину вагона, глибиною 300-1000 мм.; над 7-ми вивантажувальними люками довжиною 1900 мм. на ширину вагона, глибиною 900 мм. Вагон глуходверний, люки закриті щільно, просипання вантажу не має. Вантаж, якого не вистачає у вагоні поміститися міг. По станції Тимкове вантаж у місці виїмки помарковано вапном. З моменту прибуття на станцію і до моменту відправлення зі станції вантаж знаходився під безперервною охороною залізниці. Зважування проводилося двічі недостача підтвердилась. У розділі “Є” зроблена відмітка станції призначення Ладижин Одеської залізниці, згідно з якою, під час перевірки вантажу, різниці проти цього акта не виявлено.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (ч. 2 ст. 23 Закону України “Про залізничний транспорт” та ст. 113 Статуту).

Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту залізниць України).

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами у відповідності до вимог ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

В той час як залізниця, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини, які встановлені самим відповідачем у комерційних актах №№414115/42/175, 414115/45/176 від 24.10.2017, не спростувала подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків у зв’язку з частковою втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Як і не надала жодних доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого залізницею до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від неї причин.

Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Так, пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: "Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)". Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

На підставі положень статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувач - ДТЕК Ладижинська ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» передав право пред'явлення позову за недостачу вантажу, відправленого за залізничною накладною №52532439 від 21.10.2017, вантажовідправнику - ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ», що підтверджується належним чином оформленим та засвідченим переуступним підписом вантажоодержувача на відповідній залізничній накладній, яка міститься в матеріалах справи.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду довідку про вартість вугільної продукції, яка складена ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» та узгоджується зі статтею 115 Статуту залізниць України.

Так, згідно з довідкою ПАТ «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» - вантажовідправник, яка підписана генеральним директором і начальником відділу економіки та фінансів, ціна 1 т вугільної продукції: у вагонах №№59955310, 60726734 складає 2143,81 грн. з ПДВ.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно з п. “г” ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем було вугілля кам’яне у вологому стані, позивачем обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу при розрахунку збитків.

З огляду на вищевикладене суд встановив, що доведеною є сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, в розмірі 29524,55 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач же під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати завдані збитки, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вище встановленими обставинами. При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що збитки фактично завдані ТОВ «Лемтранс», яка згідно накладної є платником, оскільки статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що вантажовідправник має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів на підставі переуступного підпису, у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Не обґрунтованими є і доводи відповідача про те, що дана справа повинна розглядатися у відповідності до ст. 30 ГПК України за місцезнаходженням регіональної філії «Одеська залізниця». Так, частиною 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Визначаючи територіальну підсудність справи, господарські суди повинні враховувати, що місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених ним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з інформації з веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» є м. Київ, вул. Тверська, 5.

В той же час, позивачем у позовній заяві відповідача визначено як Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця», місцезнаходженням якої є м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19.

Частиною 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина 3 ст. 29 ГПК України)

При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Юридичну особу в господарських відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. Якщо позов до юридичної особи виник із питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташованого поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути пред'явлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу. Але це не означає, що відповідачем буде відокремлений підрозділ; відповідачем у справі має бути юридична особа, яку цей відокремлений підрозділ представляє.

При цьому, процесуальним законом, а саме ст. 29 ГПК України, надано право вибору позивачу визначати підсудність розгляду спору у випадку наявності вищевказаних підстав для розгляду спору або за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи-відповідача.

Враховуючи, що відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача (юридичної особи) є місто Київ, позивач скористався своїм процесуальним правом та подав позов саме до юридичної особи-відповідача, а не до його відокремленого підрозділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з договору перевезення, у разі, коли одним з відповідачів є перевізник, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням перевізника.

Таким чином, оскільки позивач звернувся з даним позовом у порядку виключної підсудності до перевізника-юридичної особи - ПАТ «Українська залізниця» та реалізував своє право вибору між господарськими судами для захисту порушеного права, подавши позов за місцезнаходженням юридичної особи-відповідача, а не його відокремленого підрозділу, даний спір підсудний господарському суду міста Києва.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини втрати частини вантажу та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" про стягнення 29 524,55 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код:40081200) вартість втраченого вантажу в розмірі 29524 (двадцять дев’ять тисяч п’ятсот двадцять чотири) грн. 55 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.07.2018.

Суддя Т.В.Васильченко