2/703/330/18 .

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі судового засідання Бойко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

встановив:

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно договору купівлі - продажу від 26 грудня 1997 року їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_2. В даному будинку зареєстрований відповідач по справі - ОСОБА_2, який у ньому не проживає з 05 травня 2012 року.

Позивач в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву в якій просить розгляд справи проводити без її участі, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Суд вивчивши та дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 26 грудня 1997 року ОСОБА_1 купила трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, право власності зареєстроване в Смілянському бюро технічної інвентаризації 21 січня 2008 року (а.с. 5).

Відповідно до довідки АВЖБ «Комфорт-Перемога» в квартирі АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_2 (а.с.10).

З актів СКП «Наш дім» № 98 від 17 березня 2015 року, ОСББ «Затишок-99» від 05 жовтня 2017 року від 21 вересня 2016 року та 05 жовтня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_2 не проживає з 1 січня 2003 року (а.с. 6-9).

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Із змісту ч.1 ст. 317 ЦК України вбачається власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 статті 319 ЦК України визначено власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.150 ЖК громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до Правових позицій висловлених судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ (справи повязані із застосуванням норм про захист права власності) згідно із ст.15, п.4 ч.2 ст.16, ст.ст.386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном. Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і обєктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.

Відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК) .

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Таким чином, до даних правовідносин слід застосувати ч. 2 ст. 405 ЦК України з якої вбачається, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2, який зареєстрований в АДРЕСА_2, за цією адресою не проживає та створює перешкоди в користуванні будинком його власнику та можливістю вільно розпорядитися своєю власністю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом, є обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 76, 81, 89, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст.150 ЖК Української РСР, ст.41 Конституції України, Правовими позиціями висловленими судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ (справи пов'язані із застосуванням норм про захист права власності), правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його отримання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

Позивач : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована та жителька АДРЕСА_3.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_2.

Головуючий О.П.Опалинська