Номер провадження 2/623/267/2018

РІШЕННЯ

іменем України

03 липня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Гуренко М.О.

з участю: секретаря - Лисенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за користування житлово-комунальними послугами, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за користування житлово-комунальними послугами.

Просив стягнути з грошові кошти в сумі 3181,05 грн, як 1/2 частину оплати за користування житлово-комунальними послугами (послугами газопостачання) та судовий збір в сумі 640 грн.?

До судового засідання позивач не з'явився, його інтереси представляв представник.

Представник позивача в судове засідання не з'явилася, згідно письмової заяви, наявної в матеріалах справи, позовні вимоги позивача підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач до судового засідання також не з'явилася, надала письмові пояснення, в яких просила в задоволенні позову відмовити, застосувати строки позовної давності за період 01.01.2014 по 13.12.2014 року, а в решті позовних вимог- відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.п. 9 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив такі обставини.

Згідно договору дарування від 10.01.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Кардашиною Г.І., та зареєстрованого в реєстрі за № 139, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить в рівних частках кожному 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Житловий будинок жилою площею 34,8 кв.м., з відповідною частиною надвірних будівель. Даний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 600 кв.м. (а.с.9).

Згідно з домовою книгою в даному будинку зареєстрований позивач - ОСОБА_1 Відповідач - ОСОБА_2 була зареєстрована в будинку в період з 01.03.2006 року по 10.01.2017 рік, та її син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, котрий також зареєстрований з 01.03.2006 року по цей час. (а.с.13-18).

На даний час відповідач зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_3.

Як співвласники будинку сторони мають нести обов'язок по оплаті за надані житлово-комунальні послуги.

Положення ст.ст. 66-68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов'язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором.

Сторони як співвласники щомісяця отримували рахунки на оплату комунальних послуг із зазначенням суми, платежі оплачував позивач, що підтверджується платіжними квитанціями. (а.с.23-47).

Відповідно до ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 355, 356, 357 ЦП України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників),належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважається рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників,

які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання, та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Відповідно до листа начальника Куп'янського відділу ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» № Кт 11-ЛВ-8716-1217 від 11.12.2017 року ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» з 01.07.2015 року надає послуги з постачання газу до домоволодіння ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок НОМЕР_1. (а.с.20).

Відповідно до довідки про фінансовий стан, наданої ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» ОСОБА_1 сплатив за послугу газопостачання, до якої входить опалення та газова плита, за період з 01.07.2015 до 07.12.2017 року 3924,50грн. (а.с.21,22).

Відповідно до вимог ст.ст. 156,160 ЖК України витрати з утримання житла несуть власники та повнолітні члени сім'ї власника житла.

Згідно із ч.1ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у ч.1 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З огляду на зазначене, твердження відповідача про безпідставність стягнення з неї коштів за користування природнім газом, у зв'язку з некористуванням відповідачем природнім газом, не приймається судом до уваги.

Понесенні позивачем витрати по оплаті спожитого природного газу та оплаті спожитої електричної енергії є не тільки витратними по оплаті комунальних послуг, а водночас є і витратними з утримання та збереження спільного будинку, тому до спірних правовідносин слід застосовувати норму ст. 360 ЦК України.

Наведене спростовує твердження Відповідача про те, що послуги, з газопостачання, належить до комунальних послуг, які спрямовані виключно на забезпечення проживання та перебування осіб у будинку.

Якщо один із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Однак такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними, зайвими. Уст. 360 ЦК України мається на увазі витрати, необхідні для належного функціонування спільного майна. Правило статті 360 є загальним. Участь кожного співвласника у «витратах на управління, утримання та збереження спільного майна» означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Положеннями ч.1,2 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу Державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Позивач звернувся до суду в грудні 2017 року. Відповідач просить застосувати строки позовної давності.

Визначаючи початок перебігу строку позовної давності, суд зважає також на наступні правові висновки судів вищої інстанції:

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова ВСУ від 16.11.2016 р., справа №6-2469цс16);

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи з порушенням її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення (постанова ВСУ від 29 жовтня 2014 р., справа №6-152цс14);

Значення позовної давності полягає у тому, що саме цей інститут цивільного права є однією з гарантій захисту прав і обов'язків особи за національним законодавством України, а саме: визначає стабільність цивільно-правових відносин, виховує та дисциплінує учасників цивільно-правових відносин, є стимулом до активного використання ними власних прав, а з іншої сторони - зміцнює договірну дисципліну (постанова ВСУ від 04.11.2015 р., справа №6-1926цс15).

П. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України добросовісність та розсудливість віднесено до загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В даному випадку позивач належним чином виконав зобов'язання, взяті перед Куп'янським відділом ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, а саме: оплатив рахунки для належного функціонування спільного майна.

Враховуючи те, що відповідачу належить 1/2 частина частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, відповідач повинен компенсувати позивачу половину понесених витрат на утримання спільного майна та витрат по оплаті за послуги газопостачання.

Оскільки відповідач заявив про застосування строку позовної давності при вирішенні даної справи, а позивачем жодних поважних причин пропуску цього строку зазначено не було, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме в межах строку позовної давності з 13.12.2014 року по 13.12.2017 року, оскільки 13.12.2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, а тому з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача сума заборгованості 1/2 частини послуг газопостачання у сумі 2333,06 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ч. 1 ст. 141 ЦК України, тобто з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 469,38 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 211, 212, 263-265 ЦПК України, ст. 15, 16, 256-267, 316, 317, 319, 328, 355-358, 386, 391 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_2, виданий Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 30.10.1997 року, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН - НОМЕР_3, паспорт НОМЕР_4, виданий Ізюмським РС ГУ ДМС України в Харківській області 28.07.2016 року, грошові кошти в сумі 2333,06 грн., як 1/2 частину оплати за користування послугами газопостачання та судовий збір у сумі 469,38 грн., а всього 2802,44 грн.

В іншій частині позову відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий суддя М.О. Гуренко