Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 401/2467/14-ц

провадження № 61-4118св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екватор-Клуб», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 березня 2016 року у складі судді Регеші В. О. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Кіселика С. А., Суржика М. М., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Кіселика С. А., Суржика М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екватор-Клуб» (далі - ТОВ «Екватор-Клуб»), Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (далі - ТОВ «Арма Факторинг»), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 26 травня 2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Екватор-Клуб» укладено договір овердрафту № 05-05/294, згідно з яким банк надав товариству кредит для проведення операцій за поточним рахунком у вигляді овердрафту з лімітом кредитування у розмірі 1 400 000 грн 00 коп., зі сплатою 25 % річних та комісії за встановлення ліміту овердрафту у розмірі 580 грн 00 коп. одноразово, зі строком повернення до 30 червня 2009 року.

12 червня 2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Екватор-Клуб» укладено додатковий договір № 1 до договору овердрафту № 05-05/294, за умовами якого сторони продовжили строк дії договору овердрафту № 05-05/294 (далі - договір овердрафту) до 03 липня 2009 року.

12 червня 2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 05-05/294/3, згідно з яким для забезпечення виконання ТОВ «Екватор-Клуб» умов договору овердрафту передано в іпотеку нерухоме майно - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

На підставі рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2010 року за ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності на 1/4 частку нежитлового приміщення - вбудованого приміщення магазину по АДРЕСА_1.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року у складі судді Макарової Ю. І. у рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту у розмірі 1 735 041 грн 88 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною предмета іпотеки - 377 495 грн.

29 жовтня 2013 року на підставі вищезазначеного судового рішення Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області видано два виконавчі листи.

05 березня 2014 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Арма Факторинг» укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором № 05-03/14, за умовами якого банк передав ТОВ «Арма Факторинг» право вимоги за договором овердрафту, укладеним 26 травня 2009 року, та додатковим договором до нього від 12 червня 2009 року. Крім того, банк передав товариству право іпотекодержателя за іпотечним договором від 12 червня 2009 року № 05-05/294/3.

05 березня 2014 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_1 набула право вимоги за договором овердрафту від 26 травня 2009 року, додатковим договором до нього від 12 червня 2009 року та іпотечним договором від 12 червня 2009 року № 05-05/294/3. Сума кредитної заборгованості на дату укладення вказаного договору становила 2 880 091 грн 23 коп., з яких: 1 337 829 грн 61 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням; 1 542 261 грн 62 коп. - заборгованість за процентами.

Оскільки ТОВ «Екватор-Клуб» належним чином не виконує умови договору овердрафту від 26 травня 2009 року, то ОСОБА_1 просила суд у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 2 880 091 грн 23 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 січня 2015 року у складі судді Гонтаренко Т. М. позов ОСОБА_1 задоволено, у рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту від 26 травня 2009 року у розмірі 2 880 091 грн 23 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, із способом реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів, за початковою ціною предмета іпотеки в розмірі 377 495 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 за договором відступлення права вимоги від 05 березня 2014 року набула право вимоги за договором овердрафту від 26 травня 2009 року, додатковим договором до нього від 12 червня 2009 року та іпотечним договором від 12 червня 2009 року № 05-05/294/3. Оскільки на час укладення вказаного договору існувала кредитна заборгованість ТОВ «Екватор-Клуб» перед кредитором, то вона підлягає стягненню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 березня 2015 року у складі судді Гонтаренко Т. М. вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2015 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Чорнобривець О. С., Кодрула М. А., рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем пропущено визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимоги після настання строку виконання основного зобов'язання.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року у складі колегії суддів: Гвоздика П. О., Горелкіної Н. А., Євтушенко О. І., Мартинюка В. І., Ситнік О. М., рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 січня 2015 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Екватор-клуб» за договором овердрафту від 26 травня 2009 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не перевірив, чи передбачено законодавством України можливість для задоволення вимог нового кредитора та стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом повторного звернення на один і той же предмет іпотеки, чи суб'єктивні права позивача підлягають реалізації судом у порядку статті 378 ЦПК України 2004 року шляхом заміни сторони виконавчого провадження. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що порука та застава (іпотека) є різними видами забезпечення і регулюються неоднаковими положеннями закону, у зв'язку із чим норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем (статті 572-593 ЦК України та Закони України «Про іпотеку та «Про заставу»). Отже, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на частину четверту статті 559 ЦК України, якою врегульовані питання припинення поруки, є безпідставним.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту № 05-05/294 від 26 травня 2009 року у розмірі 2 880 091 грн 23 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частки, ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки та ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частки, зі способом реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, встановивши початкову ціну предмета іпотеки для реалізації у розмірі 377 495 грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням господарського суду Полтавської області від 11 травня 2010 року на користь банку солідарно стягнуто з ТОВ «Екватор Клуб» та ТОВ «Бонус Телеком» заборгованість за договором овердрафту № 05-05/294, виконання якого було забезпечено договором наступної іпотеки. Рішення господарського суду про стягнення боргу за договором овердрафту набрало законної сили. Сторонами не надано даних про виконання вказаного рішення щодо погашення заборгованості. Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути обмежена до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Оскільки основне зобов'язання не припинене, тому іпотека є дійсною.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року змінено рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 березня 2016 року у частині розміру заборгованості за кредитним договором та у частині визначення початкової ціни та викладено резолютивну частину рішення у новій редакції: «Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Звернути стягнення на предмет іпотеки: вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 1/2 частки, ОСОБА_3 -1/4 частки, ОСОБА_4 - 1/4 частки у рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту від 26 травня 2009 року № 05-05/294, яка станом на 05 березня 2014 року становить 922 735 грн 89 коп. та складається із заборгованості за процентами за період з червня 2011 року.

Початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».

У іншій частині рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 березня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. ОСОБА_3 заявила клопотання про застосування строку позовної давності. ПАТ «ВТБ Банк» звернулось до суду з позовом у березні 2011 року, а тому строк позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України переривався. З позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 звернулася до суду у червні 2014 року. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що в межах трьохрічного строку позовної давності розмір заборгованості за процентами необхідно обраховувати за період з червня 2011 року по 05 березня 2014 року, що відповідно до розрахунку становить 922 735 грн 89 коп.

ОСОБА_3 у касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначено характер спірних правовідносин та не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до ухвалення незаконних рішень у справі. Вирішуючи спір, суд першої інстанції проігнорував висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року та не звернув увагу на те, що на підставі рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року, яке набрало законної сили, вже було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому суд передчасно дійшов висновку про можливість застосування повторного звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції лише в частині розміру заборгованості, у рахунок якого має бути звернуто стягнення на предмет іпотеки, залишив поза увагою те, що зміна розміру боргових зобов'язань не є підставою для повторно звернення стягнення на один і той самий предмет іпотеки.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити рішення суду апеляційної інстанції, виклавши його резолютивну частину у такій редакції: «Звернути стягнення на предмет іпотеки на користь ОСОБА_1, яким є вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 1/2 частки, ОСОБА_3 - 1/4 частки, ОСОБА_4 - 1/4 частки у рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту від 26 травня 2009 року № 05/05/294, яка станом на 05 березня 2014 року становить 2 880 091 грн 23 коп. та складається із основної заборгованості - 1 337 829 грн 61 коп. та процентів у розмірі 1 542 261 грн 62 коп.».

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції про зменшення суми заборгованості, розмір якої вже було встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, не мають правового обґрунтування. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми боргу, у рахунок погашення якого підлягає зверненню стягнення на нерухоме майно, суд проігнорував ту обставину, що позивач набула право вимоги на весь борг за вказаним договором овердрафту, у тому числі і на борг, розмір якого встановлено рішенням Світловодського міськрайонного суду від 15 березня 2013 року, на виконання якого видано виконавчі листи. Крім того, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Виконавче провадження з примусового виконання рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року не відкривалось та звернення стягнення на предмет іпотеки не проводилось, а тому позивач, яка набула право вимоги за договором овердрафту, позбавлена можливості змінити сторону виконавчого провадження.

Відзиви на касаційні скарги не подано.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 травня 2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Екватор-Клуб» укладено договір овердрафту № 05?05/294, згідно з яким банк надав ТОВ «Екватор-Клуб» кредит для проведення операцій за поточним рахунком у вигляді овердрафту з лімітом кредитування у розмірі 1 400 000 грн 00 коп. зі сплатою 25 % річних та комісії за встановлення ліміту овердрафту у розмірі 580 грн 00 коп. одноразово, зі строком повернення до 30 червня 2009 року.

12 червня 2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Екватор-Клуб» укладено додатковий договір № 1 до договору овердрафту № 05-05/294, за умовами якого сторони продовжили строк дії договору овердрафту № 05-05/294 (далі - договір овердрафту) до 03 липня 2009 року.

12 червня 2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір наступної іпотеки № 05-05/294/3, згідно з яким для забезпечення виконання ТОВ «Екватор-Клуб» умов договору овердрафту передано в іпотеку нерухоме майно - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 31 жовтня 2013 року на підставі рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2010 року за ОСОБА_4 зареєстровано право спільної часткової власності на 1/4 частку вбудованого приміщення магазину, розташованого по АДРЕСА_1.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року у складі судді Макарової Ю. І. позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту у розмірі 1 735 041 грн 88 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною предмета іпотеки - 377 495 грн 00 коп.

29 жовтня 2013 року на підставі вищезазначеного судового рішення Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області видано два виконавчі листи.

Згідно із листом Відділу державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції У Кіровоградській області Міністерства юстиції України від 09 грудня 2015 року № 30624, станом на 09 грудня 2015 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року на виконання до відділу державної виконавчої служби не надходило.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При відступленні прав вимоги зобов'язання не припиняється, не змінюється - залишається одним і тим самим; відбувається тільки заміна особи на стороні кредитора. Відповідна заміна відбувається і в іпотечному договорі - новий кредитор стає іпотекодержателем.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

05 березня 2014 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Арма Факторинг» укладено договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором № 05-03/14, за умовами якого банк передав ТОВ «Арма Факторинг» право вимоги за договором овердрафту, укладеним 26 травня 2009 року, та додатковим договором до нього від 12 червня 2009 року. Крім того, банк передав товариству право іпотекодержателя за іпотечним договором від 12 червня 2009 року № 05-05/294/3.

05 березня 2014 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_1 набула право вимоги за договором овердрафту від 26 травня 2009 року, додатковим договором до нього від 12 червня 2009 року та іпотечним договором від 12 червня 2009 року № 05-05/294/3. Сума кредитної заборгованості на дату укладення вказаного договору становила 2 880 091 грн 23 коп., з яких: 1 337 829 грн 61 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням; 1 542 261 грн 62 коп. - заборгованість за процентами.

Зазначені вище договори відступлення права вимоги містять безумовні ознаки договору факторингу і відповідають визначенню, що міститься у статті 1077 ЦК України.

Статтею 1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За пуктом 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами можливе лише на користь юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, яка є банком або іншою фінансовою установою, що наділена повноваженнями вчиняти факторингові (фінансові) операції.

У даній справі право вимоги за договором овердрафту та іпотечним договором перейшло до ОСОБА_1, тобто фізичної особи, яка не має статусу фізичної особи - підприємця та не має повноважень на здійснення фінансових операцій, як кредитора, в межах правовідносин, що виникають на підставі кредитних договорів та договорів іпотек.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суди не звернули увагу на те, що рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року у рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту у розмірі 1 735 041 грн 88 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення магазину промислових товарів по АДРЕСА_1. Рішення суду набрало законної сили 03 липня 2013 року.

Тобто, ПАТ «ВТБ Банк», звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2013 року, використав наявне у нього право на погашення заборгованості, що виникла у зв'язку із невиконанням умов договору овердрафту, та звернув стягнення на іпотечне майно.

Повторне звернення стягнення на одне і те саме майно та з одних і тих самих підстав нормами чинного законодавства України не передбачено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Під час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, та з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, наявні підстави для ухвалення рішення про відмову у позові.

Врахувавши вищевикладене та положення підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції, крім іншого, має бути висновок про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02 березня 2016 року у незміненій частині та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екватор-Клуб», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 529 (чотири тисячі п'ятсот двадцять дев'ять) грн 94 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк