Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 523/4413/1-ц

провадження № 61-3572св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулько Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Таіс-Дістрибьюшн»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 лютого 2017 року у складі судді Середи І. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Таіс-Дістрибьюшн» (далі - ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріальних збитків.

Позов мотивовано тим, що 31 грудня 2015 року ОСОБА_4, виконуючи свої трудові обов'язки, керуючи автомобілем ФИА на шасі ГАЗ 3309, реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходився у тимчасовому платному користуванні ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн», не впорався з керуванням та допустив перекидання автомобіля на ліву сторону. В результаті вказаних обставин автомобіль отримав механічні пошкодження, чи позивачу спричинені матеріальні збитки у розмірі 109 318,58 грн, які позивач просив стягнути з відповідача. Збільшивши позовні вимоги, просив також стягнути 5572,16 грн на відшкодування матеріальної шкоди за зіпсування товару, який перевозив відповідач.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року позов ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн» матеріальні збитки в розмірі 109 318,58 грн та судовий збір у розмірі 1 639,78 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав, передбачених статтями 134, 135-1 КЗпП України, для відшкодування шкоди позивачем, з вини якого та при виконанні яким своїх трудових обов'язків була заподіяна ця шкода, підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах. Збитки, завдані позивачу зіпсуванням продукції, ним не доведені.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріальні збитки, спричинені позивачу з вини відповідача та під час виконання ним трудових обов'язків, підлягають відшкодуванню останнім, оскільки відповідно до умов укладеного між сторонами договору, він несе повну матеріальну відповідальність у розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн» у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована відсутністю вини відповідача у вказаній дорожньо-транспортній пригоді, оскільки він перекинув автомобіль, уникаючи зіткнення з іншим автомобілем. Службова записка, написана відповідачем, в якій він визнав свою вину у цій дорожньо-транспортній пригоді, написана під психологічним тиском. Звіт про визначення вартості матеріальних збитків є неналежним доказом по справі.

Відзив на касаційну скаргу позивач не подав.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пунктів розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Суди установили, що відповідно до договору найму від 03 грудня 2013 року автомобіль ФИА на шасі ГАЗ 3309, реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходиться в платному користуванні ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн».

ОСОБА_4 на підставі трудового договору від 04 грудня 2015 року працював на підприємстві на посаді водія.

04 грудня 2015 року між сторонами укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_4

31 грудня 2015 року ОСОБА_4, виконуючи свої трудові обов'язки по перевезенню продукції, керуючи автомобілем ФИА на шасі ГАЗ 3309, реєстраційний номер НОМЕР_1, не впорався з керуванням та допустив перекидання автомобіля на ліву сторону. В результаті вказаних обставин автомобіль отримав механічні пошкодження: деформація кабіни, деформація бампера, деформація кронштейна кабіни і лобового скла, деформація повітрозабірника, пошкодження лівої сторони будки.

Вказані обставини були підтверджені в службовій записці ОСОБА_4 від 12 січня 2016 року.

Згідно із звітом №0036-01-16 вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля, склала 109 318,58 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік посад і робіт).

Пленум Верховного Суду України в пункті 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Відповідно до положень статті 133 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріальні збитки, спричинені ТОВ «Таіс-Дістрибьюшн» з вини ОСОБА_4 та під час виконання ним трудових обов'язків, підлягають відшкодуванню останнім, оскільки відповідно до умов укладеного між сторонами договору, він несе повну матеріальну відповідальність у розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству.

Проте, такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до Переліку посад і робіт посада водія не належить до посад, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Таким чином ОСОБА_4 не належить до категорії працівників, з якими згідно статті 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а тому висновки судів про покладення на відповідача такої відповідальності є помилковими.

За таких обставин на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Суд апеляційної інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин і не встановив, чи правомірно із ОСОБА_4 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, яка його юридична сила і не з'ясував чи є підстави для застосування обмеженої матеріальної відповідальності згідно з вимогами статті 133 КЗпП України. Суд не з'ясував усіх обставин справи та не дав їм правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

В порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Зокрема, в матеріалах справи відсутня довідка про середній місячний заробіток ОСОБА_4, що перешкоджає ухваленню нового рішення у справі з врахуванням вимог статті 133 КЗпП України.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення не може вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 жовтня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

Ю. В. Черняк

Відповідно до статті 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. За положеннями пункту 1 статті 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Тобто притягнути працівника до матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених статтею 134 КЗпП України, не можна.

Перелік посад і робіт, що заміщують чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих на зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування у процесі виробництва, затверджено постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня

1977 року № 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню. Договори про повну матеріальну відповідальність із працівниками, чиї посади (виконувані роботи) в зазначеному переліку не вказані, юридичної сили не мають.

У порушення наведених норм матеріального права і вимог статей 212 -214, 316 ЦПК України апеляційний суд не визначився із характером спірних правовідносин і не встановив, чи правомірно із ОСОБА_4 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, яка його юридична сила і не мотивував свого висновку про застосування до трудових правовідносин норм ЦК України.