Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 757/61850/16-ц

провадження № 61-27876св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Держава України в особі Державного казначейства України, Міністерство юстиції України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у складі судді Батрин О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державного казначейства України, Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб державного органу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що посадовими особами Міністерства юстиції України, Державної пенітенціарної служби України (далі - ДПтС), ДПтС України в Одеській області йому не надано запитуваної ним інформації, внаслідок чого було грубо порушено права позивача, передбачені статтями 32, 40, 46 Конституції України, статтею 5 Закону України «Про інформацію» та як наслідок спричинено моральну шкоду, яка полягала у моральних стражданнях та відчутті депресії.

З огляду на викладене ОСОБА_4 просив суд на підставі статті 1174 ЦК України стягнути з Держави України в особі Державного казначейства України на його користь 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 454,65 грн на відшкодування витрат пов'язаних з відправленням поштової кореспонденції.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року, в задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована, тим, що позивач протягом шести місяців веде листування з відповідачами та намагається отримати довідку про грошове забезпечення, однак останні зловживаючи своїми повноваженнями указану інформацію у вигляді довідки йому не надають.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу 757/61850/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факту заподіяння позивачу будь-якої шкоди з вини органу державної влади їх посадовою або службовою особою не встановлено. ОСОБА_4 не довів, що відповідачі порушили його права, які гарантовані статтями 32, 40, 46 Конституції України та статтею 5 Закону України «Про інформацію».

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Суд установив, що ОСОБА_4 неодноразово звертався з інформаційними запитами до Міністерства юстиції України, ДПтС України, ДПтС України в Одеській області з приводу надання інформації щодо його грошового забезпечення.

Відповідачами було розглянуто інформаційні запити позивача, про що заявнику надано відповідь.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зазначені у цій статті підстави відшкодування шкоди характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових і службових осіб органів державної влади та особливим способом заподіяння шкоди. Лише сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності саме на державу.

Оскільки, позивачем не надано доказів у підтвердження факту заподіяння йому шкоди, внаслідок незаконних дій посадових осіб органів до яких він звертався з запитами суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними викладеним ОСОБА_4 у апеляційній скарзі та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат