ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2018 року

м. Київ

справа №484/470/17

адміністративне провадження №К/9901/36756/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року (головуючий суддя Домусчі С.Д., судді: Коваль М.П., Кравець О.О.) у справі №484/470/17 за позовом ОСОБА_1 до Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про зобов'язання відновити виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся в суд з позовом до Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (далі по тексу - відповідач, пенсійний орган), в якому, з урахуванням уточнень просив зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії з 1 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 квітня 2017 року позов задоволено у повному обсязі. Зобов'язано відповідача відновити з 1 червня 2015 року виплату пенсії позивачу, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову в позові.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що позивач з 1 березня 2007 року працює на посаді головного редактора комунального підприємства «Прибузький вісник» (а.с. 7).

З 23 серпня 2007 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Первомайському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Миколаївської області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України «про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Відповідач з 1 квітня 2015 року припинив виплату позивачу зазначеної пенсії, і на заяву щодо її поновлення, вказав про відсутність на це законних підстав, оскільки позивач продовжує працювати на посаді, яка надає право на призначення пенсії в порядку та на умовах передбачених Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (далі - закон №3723).

Суд першої інстанції визнав такі дії протиправними, мотивуючи своє рішення тим, що оскільки зазначений у пункті 5 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон №213), закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, то з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №3723 щодо пенсійного забезпечення. Отже, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу» №3723, у зв'язку з чим, підстави для невиплати позивачу пенсії відпали, і з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу пенсії відсутні.

Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції, вказавши, що саме по собі зазначення в пункті 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII, про те, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до, окрім іншого, Закону №3723, не є підставою вважати, що норми Закону №3723 щодо пенсійного забезпечення державних службовців вже є скасованими з 1 червня 2015 року, оскільки скасування норм закону має відбуватись із чітким зазначенням норми закону яка скасовується - стаття, частина.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована правомірністю висновків суду першої інстанції, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом №3723, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена пенсія за віком, призначена відповідно до Закону №1058.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на відсутність підстав для відновлення виплати пенсії, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої ст. 16 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», в редакції чинній на час призначення пенсії, при нарахуванні пенсії журналісту державного або комунального засобу масової інформації застосовуються норми, методика та порядок нарахування пенсії державному службовцю.

Таким чином, посада, на якій працює позивач давала йому право на призначення пенсії відповідно до Закону №3723.

З 1 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ, яким внесено зміни до статті 47 Закону №1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом №1058-IV пенсії за віком не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом №3723-ХІI.

Разом з тим, пунктом п'ятим Прикінцевих положень Закону №213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення в цій частині не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону №3723-ХІI.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом №3723-ХІI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону №1058-IV.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року у справі №333/6710/15-а та постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 695/831/16-а.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи..

Колегія суддів касаційного суду вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знав, а тому, в разі незгоди, мав право звернутися до суду.

Посилання ж позивача в касаційній скарзі на те, що встановлений ст.99 КАС України строк не застосовується до спірних правовідносин, з огляду на ст.87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставними, оскільки за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (14 лютого 2017 року) та меж заявлених вимог (з 1 червня 2015 року по 30 квітня 2016 року), позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду у повному обсязі.

Відповідно до статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, а саме: якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України)

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2017 року та постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 квітня 2017 року у справі №484/470/17 скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Первомайського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про зобов'язання відновити виплату пенсії, - залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду