П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 761/18122/15

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5326/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Рибака М. А. 04 квітня 2018 року, у справі за позовом Комунального підприємства «Центр з обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У липні 2015 року Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги в розмірі 1 727 грн. 44 коп. та судові витрати у розмірі 243 грн. 06 коп.

Позовні вимоги вмотивовані, зокрема, тим, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг для споживачів району, а відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з чим на останнього покладається тягар утримання майна, зокрема сплата наданих послуг. Так, ОСОБА_2 користувався житлово-комунальними послугами, що надавались за вищевказаною адресою, але з 01 серпня 2011 року по 01 липня 2014 року не здійснював оплату цих послуг, що призвело до утворення заборгованості розмірі 1 727 грн. 44 коп., а саме сума основного боргу - 1 465 грн. 26 коп., інфляційні витрати 184 грн. 76 коп., 3 % річних - 77 грн. 42 коп. Неправомірні дії відповідача призвели до порушення майнових прав та законних інтересів позивача. Крім того, несвоєчасність проведення розрахунків призвела до утворення заборгованості останнього перед організаціями - виробниками комунальних послуг.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року позов КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за квартирну плату та плату за комунальні послуги в розмірі 1 465 грн. 26 коп. на розрахунковий рахунок КП ГІОЦ 2603000018106 ВАТ КБ «Хрещатик» МФО 300670 код ЄДРПОУ 04013755, інфляційні втрати в розмірі 184 грн. 76 коп. та три відсотки річних в розмірі 77 грн. 22 коп., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. на розрахунковий рахунок КП «ЦОС Шевченківського району» ( а. с. 63 -64).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року - залишено без змін (а. с. 163 - 164).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 185 -187).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року позов КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 1 216 грн. 71 коп., 157 грн. 15 коп. інфляційних витрат та 60 грн. 58 коп. трьох відсотків річних, а також судовий збір у розмірі 182 грн. 30 коп., у задоволенні інших позовних вимог відмовлено (а. с. 218 -222).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 23 травня 2018 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від

04 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з позивача понесені судові витрати.

Апеляційну скаргу, мотивував, зокрема, незаконністю і необґрунтованістю рішення суду, неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин які мають значення для справи. Зазначив, що він, відповідач, не укладав з позивачем договору про надання житлово-комунальних послуг та не отримував житлово-комунальні послуги від останнього, а тому не мав здійснювати жодних платежів на користь позивача. Усі питання щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг та сплати за фактично отримані житлово-комунальні послуги протягом 2011 - 2014 років відповідач вирішував з КП «ЖЕК «Татарка», з яким і був укладений договір про надання житлово-комунальних послуг, що суд першої інстанції не взяв до уваги.

Розрахунок заборгованості у формі таблиці з невідомими числовими показниками є неналежним доказом наявності заборгованості. Крім того, посилання позивача на статут як на доказ того, що останній є виконавцем житлово-комунальних послуг, є недопустимим, оскільки положення статуту не свідчать ні про їх фактичне виконання, ні про правомірність занесення тих чи інших видів діяльності до статуту, ні про здатність суб'єкта виконувати окремі види діяльності згідно з його статутними положеннями.

Скаржник зазначає, що у нього не існує жодних правовідносин з КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району».

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, з підстав, викладених у ній. Крім того пояснив, що відповідач скаржився на якість наданих йому послуг, а також те, що відповідач сплачував кошти за централізоване опалення, разом з тим, квитанції на даний час відсутні.

Представник Комунального підприємства «Центр з обслуговування споживачів Шевченківського району» - ОСОБА_4, заперечувала проти апеляційної скарги та пояснила, що відповідач не сплачував кошти КП ЖЕК «Татарка», з 2007 року будинок, де проживає ОСОБА_2, знаходиться на балансі КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». Крім того підтвердила, що відповідач дійсно звертався зі скаргами на надані комунальні послуги, в результаті таких звернень було проведено перерахунок за неякісно надані послуги.

Крім того, 11 червня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_4 в інтересах КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», з відповідними підтвердженнями направлення його копії відповідачу, з якого, зокрема, вбачається, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», що було перейменоване відповідно до рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240, виступає виконавцем комунальних послуг з моменту створення та не передавало своїх повноважень іншим юридичним особам. На підтвердження вищевикладеного, позивач наводить факт укладання договорів з постачальниками послуг, зокрема договір, укладений з ПАТ «Київенерго» від 14 листопада 2003 року № 340426 про постачання теплової енергії, договір укладений з ПАТ АК «Київводоканал» від 20 травня 2005 року № 05618/2-10 про постачання питної води та прийняття стічних вод через приєднані мережі. 01 січня 2009 року між КП «Керуюча дирекція» та позивачем було укладено договір про забезпечення комунальних послуг № 5, за яким останній зобов'язався своєчасно надавати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та газопостачання для потреб споживачів. Додатком № 1 до вищевказаного договору, квартиру, власником якої є відповідач, включено до переліку об'єктів, яким позивачем надаються комунальні послуги.

01 січня 2012 року між відповідачем та КП ЖЕК «Татарка» було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, за яким здійснювалась оплата саме за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій. Доказів оплати інших наданих комунальних послуг на рахунок позивача відповідачем не надано.

24 березня 2010 року між позивачем та КП ЖЕК «Татарка» було укладено договір доручення № 102, за яким довіритель доручав повіреному укласти із власниками, наймачами та орендарями жилих та нежилих приміщень договори на надання комунальних послуг.

Відповідно до ЦК України особам, які не уклали в письмовій формі договори про надання житлово-комунальних послуг, але і не відмовились у встановленому порядку від отримання цих послуг, житлово-комунальні послуги надаються на підставі публічного договору про приєднання. Відповідач ухилився від підписання запропонованого йому позивачем договору. Разом з тим, факт користування житлово-комунальними послугами доводить існування договірних відносин між позивачем та відповідачем. Направлення відповідачу рахунків за спожиті житлово-комунальні послуги із зазначенням їх виду та вартості слід вважати офертою, а споживання послуг варто розцінювати як акцепт. До того ж, всі нарахування здійснювались відповідно до діючих на момент нарахування тарифів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставленні, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 (том І а.с. 10). В квартирі також зареєстровані ОСОБА_5 (дружина) та ОСОБА_3 (син).

Зі Статуту вбачається, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» було перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради та здійснює діяльність щодо забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах на підставі договорів із виробниками послуг (том І а.с. 18-20).

20 квітня 2005 року між АСК «Київенерго» та КП по утриманню житлового господарства Шевченківського району було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді (том І а.с. 26) та договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05618/2-10 (том І а.с. 25, 26)

Судом першої інстанції також встановлено, що спірний будинок перебуває на балансі позивача. 01 січня 2009 року між КП «Керуюча дирекція» та КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (тепер - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району») укладено договір про забезпечення комунальних послуг № 5, за яким позивач зобов'язався своєчасно надавати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та газопостачання для потреб споживачів (том І а.с.92-93).

Згідно із додатком № 1 до вказаного договору, до переліку об'єктів, до яких позивач забезпечує надання послуг включено будинок і квартиру відповідача (том І а.с. 94, 95).

24 березня 2010 року між КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (тепер - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району») (повірений) та КП «ЖЕК «Татарка» (довіритель) було укладено договір доручення № 102, за яким довіритель доручав повіреному укласти із власниками, наймачами та орендарями жилих та нежилих приміщень договори на надання комунальних послуг.

01 січня 2012 року між КП «Житлово-експлуатаційна контора «Татарка» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку №4 по вул. Печенізькій у місті Києві (том І а.с. 33-36).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплачує на користь КП «ЖЕК «Татарка» послуги з утримання будинків і прибудинкових територій, а також за холодне водопостачання та водовідведення, що підтверджується копіями рахунків, які містяться в матеріалах справи.

Перевіряючи обставини справи, судом першої інстанції встановлено, що відповідач здійснював оплату на корить КП «ЖЕК «Татарка», згідно з умовами укладеного договору, послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, тоді як за умовами укладених із постачальниками договорів, позивач також здійснював надання послуг з централізованого опалення та газопостачання.

Доказів оплати вказаних послуг на рахунок позивача відповідачем суду надано не було.

В результаті несплати за надані комунальні послуги, у відповідача накопичився борг, який з урахуванням індексу інфляції та 3% річних склав 1 727 грн. 44 коп. за період з 01 серпня 2011 по 01 липня 2014 року (том І а.с. 4-5, 90, 91).

Частково задовольняючи позовні вимоги та дійшовши до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги в сумі 1 216 грн. 71 коп., 157 грн. 15 коп. інфляційних втрат, 60 грн. 58 коп. трьох процентів річних та судового збору в розмірі 182 грн. 30 коп., суд першої інстанції виходив з того, що зазначені вимоги є обґрунтованими. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01 серпня 2011 по 01 липня 2014 року, враховуючи звернення позивача до суду з позовом 25 червня 2015 року, а також звернення із заявою про видачу судового наказу у квітні 2015 року, наявні підстави для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 01 серпня 2011 по червень 2012 року, а тому в задоволенні вказаних вимог суд відмовив.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі вимогам, визначеним статтею 263 ЦПК України, а висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, з огляду на таке.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а також одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. При цьому пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Так, згідно з ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватизованого житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 з наступними змінами, власники та наймачі (орендарі) квартир зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення на основі типового договору визначено як обов'язок, а не право споживача. Разом із тим відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання(ст.80 ЦПК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, доказів оплати наданих послуг в повному обсязі стороною відповідача не надано.

Більше того, в суді апеляційної інстанції представником відповідача (скаржника) також не надано жодних квитанцій та належних доказів оплати наданих позивачем послуг і ним не заперечувалось, що оплата по квитанціям проводилась частково. Як приклад, судом апеляційної інстанції перевірено платіж за січень 2011 року (том І а.с.107). Необхідно було сплатити 255 грн. 30 коп., а фактично сплачено 174 грн. 77 коп., що підтверджує доводи позивача про часткову оплату по квитанціям.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані йому житлово-комунальні послуги.

Щодо застосування позовної давності до вимог позивача за даним позовом, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2015 року позивач звертався із заявою до суду про видачу судового наказу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги відносно ОСОБА_2 та ухвалою суду від 14 квітня 2015 року у прийнятті заяви позивача було відмовлено (том І а.с. 6).

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Так, з аналізу норм законодавства вбачається, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Вказане також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 29 березня 2017 року, викладеного у справі № 6-1996цс16, згідно якого переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Разом із тим, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 01 серпня 2011 по 01 липня 2014 року. А з даним позовом позивач звернувся до суду 25 червня 2015 року.

Таким чином, виходячи з того, що позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу в квітні 2015 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних за період 01 серпня 2011 по червень 2012 року, у зв'язку з чим вірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржуване рішення, погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані йому житлово-комунальні послуги за період з липня 2012 року (за розрахунком позивача - 01 липня 2012 року) в сумі 1 216 грн. 71 коп., 157 грн. 15 коп. інфляційний втрат та 60 грн. 58 коп. трьох процентів річних за розрахунком, здійсненим судом першої інстанції.

Доводи скаржника в частині того, що жодних житлово-комунальних послуг безпосередньо від позивача він не отримував, спростовуються встановленими обставинами справи, а тому відхиляються колегією суддів, як необґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правовідносин між позивачем та відповідачем також не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються встановленими обставинами в ході судового розгляду.

Інші доводи скаржника є необґрунтованими, а тому відхиляються колегією суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, у зв'язку з його законністю та обґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 04 липня 2018 року.

Суддя -доповідач: І.М.Вербова

Судді: Я.В. Головачов

О.В.Шахова