Справа № 408/4803/17-а

Провадження № 2-а/408/66/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області в складі:

головуючого-судді: Кусковій Т.В.

при секретарі: Сіпаковій Л.А.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого посилається на те, що вона є пенсіонером за віком і з 2015 року перебуває на обліку в Біловодському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.

До березня 2017 року вона отримувала пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». У квітні 2017 року виплати припинилися без повідомлення причин.

У зв’язку з вищевикладеним просить суд визнати протиправними дії Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення виплати їй пенсії та зобов’язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного Фонду України в Луганській області поновити виплату пенсії за віком позивачу з квітня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість з квітня 2017 року.

В судове засідання позивач не з'явилася, просила суд розглядати справу без її участі.

Представник відповідача - Біловодського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області у судове засідання не з’явився, надав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, теж просив суд слухати справу за відсутності їх представника.

Дослідивши письмові матеріали справи, заперечення подані представником відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог адміністративного позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується відповідною копією посвідчення (а.с.10), та перебуває на обліку у Біловодському об’єднаному управлінні Пенсійного Фонду України Луганської області з травня 2015 року, даний факт підтверджується відповідачем.

Відповідно до довідки від 15 січня 2015 року № 920014716 позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (а.с.11), дані фактичні обставини справи також не оспорюються сторонами.

Судом також встановлено, що в з 01.04.2017 року позивачу припинено нарахування пенсії, даний факт підтверджується відповідачем.

Згідно зі ст. 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 ст. 49 вказаного Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з'ясування певних обставин, а довідку про взяття на облік особи, - позивача, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не скасовано.

Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у постанові Верховного суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2014 року прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).

Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року визнано незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження п. 2 Порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормою прямої дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституцією України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України ).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України» право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14 та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Це свідчить про те, що п. 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 506 від 01 жовтня 2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07 листопада 2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Постанова, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року, не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії за віком.

У п. 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (п. 10 Порядку)

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У 2017 році Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення нарахування Біловодським об’єднаним управлінням Пенсійного Фонду України Луганської області з квітня 2017 року виплати позивачу ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком є безпідставним, а тому ці дії відповідача слід визнати протиправними.

З урахуванням викладеного, суд також приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Біловодського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області щодо не нарахування та невиплати пенсії за віком позивачу в період з квітня 2017 року.

Також обґрунтованими і підлягають задоволенню вимоги позивача в частині зобов'язання Біловодського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року з перерахуванням на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше позивачем - АТ «Ощадбанк» відповідно до вимог ч. 1ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином суд приходить до переконання, щодо звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 267 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або у разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Згідно інформаційного листа Вищого Адміністративного Суду України від 09 січня 2013 року № 28/12/13-13 визначено, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України, ст. ст. 5, 192, 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Біловодського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області поновити нарахування і виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1) та виплатити заборгованість з квітня 2017 року на відповідний рахунок, відкритий позивачем у публічному акціонерному товаристві «Ощадбанк».

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1) пенсії за один місяць.

Стягнути з Біловодського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати з 01.04.2018 року по день стягнення компенсації

Зобов'язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Біловодський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т.В. Кускова