ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 р.

м.Одеса

Справа № 486/249/17

Категорія: 10.2.4

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання – Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову від 20 жовтня 2017 року, ухвалену Южноукраїнським міським судом Миколаївської області у складі головуючого-судді Волкової О.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Южноукраїнського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про визнання неправомірними дій щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії у зв’язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям, про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії державного службовця, -

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області з адміністративним позовом до Южноукраїнського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, в якому просив суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії у зв’язку з підвищенням заробітної плати працюючим державним службовцям;

- зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі 90% від заробітної плати працюючої на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради особи із сум, на які нараховується загальнообов’язкове пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідно ї посади та рангу, та з врахуванням всіх видів матеріального стимулювання, з 01 січня 2017 року.

Постановою від 20 жовтня 2017 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Южноукраїнський міський суд Миколаївської області відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив істотне порушення норм матеріального права.

Так апелянт зазначає, що суд першої інстанції встановивши відсутність суб’єктивного права на перерахунок пенсії державного службовця, протиправно не застосував припис Закону України «Про державну службу» 16.12.1993 року, оскільки відсутність порядку перерахунку пенсії не є підставою для відмови у задоволенні позову. Апелянт вважає, що суд першої інстанції був зобов’язаний застосувати норми Конституції України, відповідно до яких встановлена заборона на звуження вже встановлених прав.

Южноукраїнське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області надало письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.

Також Южноукраїнське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області надало клопотання про апеляційний розгляд справи за відсутності представника.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так суд першої інстанції встановив, матеріалами справи підтверджено та сторонами у справі не оспорюється, що ОСОБА_2 є пенсіонером, перебуває на обліку в Южноукраїнському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Миколаївської області та з 01.11.2005 року отримує пенсію державного службовця, яка призначену йому відповідно до Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 року, розмірі 90% від заробітної плати.

18.01.2017 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок призначеної пенсії у зв'язку із збільшенням посадових окладів працюючим державним службовцям, але листом від 31.01.2017 року №540/25 пенсійний орган відмовив позивачу у здійсненні такого перерахунку (а.с. 8).

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що з 01.05.2016 Законом України «Про державну службу» по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, зокрема ст. 90 чинного на час звернення із заявою про проведення перерахунку пенсії Закону України «Про державну службу» встановлює, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який у свою чергу не містить такої підстави для перерахунку пенсії, як підвищення заробітної плати працюючих державних службовців.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив, що на час звернення позивача до відповідача із відповідною заявою (18.01.2017) набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015, який не містить норми законодавства, яка б визначала порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців та, які б визначали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та підстави для такого перерахунку.

Оскільки, чинний на час виникнення спірних правовідносин Закон України «Про державну службу» не передбачає право на перерахунок пенсії у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, та враховуючи дату звернення позивача із відповідною заявою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пенсійний органом правомірно відмовив в перерахунку пенсії. Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про порушення його конституційних прав, як такі, що ґрунтуються на помилковому розумінні апелянтом норм матеріального права.

При цьому апеляційний суд, як і суд першої інстанції, зазначає, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Частина перша статті 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

- пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

- іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» виключено, а п. 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».

10 грудня 2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон України «Про державну службу» № 889-VIII.

У зв'язку з набуттям з 1 травня 2016 року чинності зазначеним Законом, положення Закону України «Про державну службу» № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» № 889-VIII).

Відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

Верховний Суд України у постанові від 7 листопада 2017 року у справі №21-953а17 про визнання протиправною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання провести перерахунок пенсії висловив свою позицію стосовно перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» та Закону України «Про державну службу» № 889-VIII. Суд вказав на відсутність правових підстав перерахунку з 1 грудня 2015 року пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Крім того, у постанові Верховного Суду України у справі № К/9901/1641/18 від 23.01.2018 року зазначено, що ні Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення апелянта за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави для перерахунку та виплати пенсії апелянту згідно із Законом України «Про державну службу» з 01.01.2017 року, у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 та від 18.01.2017 року № 15 - відсутні.

Оскільки, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, суд апеляційної інстанції у відповідності до положень ч. 1 ст. 316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову – без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8, 9, 72-78, 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ч. 1 ст. 325, ст. ст. 328, 329 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення

Постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 09.02.2018 року.

Головуючий : суддя-доповідач ОСОБА_1

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець