Провадження 2/216/739/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 червня 2018 року Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Сидорак В.В.

за участю секретаря судового засідання Морозової Н.М.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_4 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в:

11 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просила стягнути з відповідачки аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з дати подання позову і довічно.

Свої вимоги мотивує тим, що з 2006 року вона є пенсіонером за віком. Єдиним її доходом увесь цей час є пенсія за віком, яка складає 1388 грн. 20 коп. на місяць. Інших джерел доходу в неї немає. Вона є самотньою жінкою похилого віку, чоловіка чи іншої близької людини, яка може допомагати та підтримувати її матеріально немає. Її чоловік, ОСОБА_5, помер 22.08.2010 року. Разом із нею в її квартирі зареєстрована донька ОСОБА_2 та повнолітній онук ОСОБА_6. Незважаючи на те, що вони з донькою та онуком зареєстровані разом та на них усіх нараховуються комунальні послуги, ані донька, ані онук зовсім не сплачують поточні платежі за квартиру та не беруть участь в утриманні квартири. Практично вся пенсія, яку вона отримує, витрачається на оплату комунальних послуг (в опалювальний сезон витрати зазвичай складають більше 1500 грн.), влітку комунальна плата все одно дуже велика. Сума, що залишається після сплати комунальних платежів складає 200-300 грн. є набагато разів меншою ніж мінімальний прожитковий мінімум і її ледь вистачає на харчування. Побутовими предметами першої необхідності вона забезпечити себе не може. Крім цього, вона має хронічні захворювання та потребує постійного лікування, на яке потрібно багато коштів. Щомісяця вона витрачає близько 500 грн. на ліки. За таких складаних життєвих обставин, знаходячись на межі бідності вона не отримує від доньки жодної грошової підтримки, а тому вимушена звернутися із зазначеним позовом до суду.

06 жовтня 2017 року до суду надійшли заперечення від ОСОБА_2, в яких зазначає, що вимоги позивача є необґрунтованими, крім того позивачем не надано суду необхідних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові. Згідно довідки з місця її роботи – КЗ «ДНЗ №121 КТ» КМР, де вона працює помічником вихователя розмір її заробітної плати з червня по серпень 2017 року складає 10 473,53 грн. Твердження позивача про те, що вона не приймає участь у сплаті комунальних послуг за адресою своєї реєстрації, а саме: АДРЕСА_1, є безпідставними, не відповідають дійсності, оскільки з її заробітної плати утримуються витрати на оплату житлово-комунальних послуг за адресою, де проживає її мати, при тому, що вона там зареєстрована, але фактично не проживає, тобто фактично вона несе тягар з утримання житла матері. Крім того, ОСОБА_1 на вказану вище адресу призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на неопалювальний період з 01.09.2017 по 30.04.2018, дата призначення субсидії 20.09.2017 року, встановлено відсоток обов’язкової частки сплати 10,67%, з початком опалювального сезону субсидія буде перерахована. Рівень її доходів дуже низький, що зумовлює те, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі. А після всіх відрахувань та житлово-комунальних платежів, «на руки» залишаються взагалі незначні суми. Крім того, з 2012 року вона перебуває під наглядом консультативно-діагностичного центру КЗ «Криворізький МКПБ №1 ДОР» з діагнозом лейоміома матки, потребує подальшого обстеження та подальшого лікування, на яке також потрібні кошти (на аналізи, УЗД, ліки). Щомісяця близько року вона купує високовартісні ліки «Клайра» у таблетках, вартістю 252,20 грн., періодично здає платні аналізи. При цьому, їй потрібно продовжувати лікування і продовжувати купляти ліки. В зв’язку з віддаленістю місця роботи, вона змушена оплачувати проїзд щоденно у робочі дні, що приблизно складає 220 грн. на місяць, купує одяг, продукти харчування, предмети гігієни та побуту. Тому, просить суд прийняти до уваги факт отримання позивачкою субсидії на оплату житлово-комунальних послуг та розмір пенсії позивачки, а також рівень її доходу та стан здоров’я, необхідність подальшого лікування, факт оплати нею житлово-комунальних послуг за адресою, де проживає її мати.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заявлений позов в повному обсязі та просила його задоволити, а також пояснила, що у квартирі №8, яка розташована у будинку №22 по вулиці Ньютона у місті Кривому Розі прописано троє осіб, вона, її донька (відповідачка) та її онук, однак за вказаною адресою проживає разом з онуком (сином відповідачки), а відповідачка проживає разом із співмешканцем за іншою адресою. При цьому, онук не несе жодних витрат щодо сплати отриманих комунальних послуг. Також зазначила, що вона має субсидію на оплату житлово-комунальних послуг за зазначеною адресою, проте за комунальні послуги в опалювальний період сплачує близько 300-400 гривень, а в неопалювальний – 200-250 гривень. При цьому зазначила, що донька частково платить за комунальні послуги, проте не в тому розмірі, в якому повинна сплачувати. Разом із тим вказала, що її пенсія складає 1575 гривень, а з лютого 2018 року добавили ще 37 гривень. На лікування щомісячно вона витрачає 350-400 гривень, а інколи і 400-450 гривень. Інших дітей в неї немає.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вказала, що не проживає разом із позивачкою за адресою своєї реєстрації, проте щомісяця сплачує по 150 гривень за житлово-комунальні послуги, надані за адресою проживання її матері. Також вказала, що її заробітна плата складає 3000 гривень, з яких щомісяця 520 гривень вона витрачає на лікування, 220 гривень – на проїзд до місця роботи і назад додому. Також пояснила, що проживає у співмешканця, однак за комунальні послуги не сплачує, оскільки такі витрати несе співмешканець.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Проаналізувавши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір’ю відповідачки ОСОБА_2 (а.с.34-35). Позивачка ОСОБА_1 є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком (а.с.61), хворіє, у зв’язку із чим купує ліки (а.с.60, 64), а також сплачує комунальні послуги (а.с.62-63), при цьому останній призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (а.с.65).

Разом із тим встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 працює в КЗ Дошкільний навчальний заклад №121 на посаді помічника вихователя (а.с.37) та отримує заробітну плату (а.с.38), з якої щомісяця утримуються грошові кошти на сплату комунальних платежів за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40-47). Крім того, остання знаходиться під наглядом консультативно-діагностичного центру КЗ «Криворізька МКПБ №1 «ДОР» з 2012 року (а.с.39), у зв’язку з чим періодично проходить обстеження (а.с.49, 67, 68), здає аналізи (а.с.50) та купує ліки (а.с.50 зворотній бік, 69).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

При цьому у статті 201 СК України визначені обов'язкові умови та підстави покладення на дітей обов'язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років; батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров'я; батьки потребують матеріальної допомоги; відсутні обставини для звільнення дітей від обов'язку утримувати своїх батьків.

Таким чином, моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо.

Сам факт непрацездатності батьків не є безумовною підставою для виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Тобто, батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги. Свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум. Згідно діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому при вирішенні спору необхідно враховувати розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.

Непрацездатними визнаються особи, що досягли пенсійного віку та інваліди I, II та III груп.

Разом із цим з роз'яснень, наданих у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 березня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України» вбачається, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком у розмірі, розмір якої за період з квітня 2017 року по вересень 2017 року склав 8654, 20 грн. (1453,20 грн. щомісячно). При цьому, остання отримує субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Разом із тим судом встановлено, що відповідачка щомісячно сплачує комунальні платежі за місцем проживання матері, а також перебуває під наглядом консультативно-діагностичного центру КЗ «Криворізька МКПБ №1 «ДОР» з 2012 року з діагнозом «лейоміома матки».

Беручи до уваги викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в зв’язку з недоведеністю умов виникнення права на отримання аліментів від доньки.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 258, 259 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – відмовити.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Сидорак