Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого -судді Азевича В.Б.,

суддів: Дундар І.О., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 243/2689/18 за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа: Департамент державної виконавчої служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року (суддя Сидоренко І.О., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Слов'янськ Донецької області, повний текст рішення складено 11 травня 2018 року),-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Департамент державної виконавчої служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації заборгованості.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 20 березня 1997 року по 17 липня 2000 року включно перебувала у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Содовий завод» (далі – ВАТ «Содовий завод»). З 1997 року їй припинили виплачувати заробітну плату та рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2018 року на її користь з ВАТ «Содовий завод» стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 1 240,77 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 29 485,17 грн., індексацію заробітної плати у розмірі 7 467,82 грн. Рішення до цього часу не виконане. Виконавчий лист за цим рішенням вона надала ліквідаційній комісії ВАТ «Содовий завод» та він не був прийнятий для виконання. 27 березня 2018 року вона отримала довідку ліквідатора, в якій зазначено про неможливість виконати рішення суду.

Посилаючись на те, що частка державної власності в ВАТ «Содовий завод» складає 100% позивач вважала, що Держава Україна несе субсидіарну відповідальність за невиконання боржником – ВАТ «Содовий завод» зобов’язання по цьому судовому рішенню, та просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 1 240,77 грн. та індексацію заробітної плати у розмірі 7 467,82 грн.

Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України заборгованість по заробітній платі в розмірі 1 240,77 грн. та індексацію заробітної плати у розмірі 7 467,82 грн.

Зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно з якими відповідачем у справі є Держава Україна, а також положення ст. 619 ЦК України, якою передбачена субсидіарна відповідальність відповідача, оскільки державний пакет акцій обліковується у розмірі 100 % статутного капіталу ВАТ «Содовий завод», щодо якого відкрита ліквідаційна процедура.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.

Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодним законом не передбачено субсидіарна відповідальність Державної казначейської служби України за неможливість виконання підприємством грошового зобов’язання. Також, між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов’язань, вони не знаходилися у трудових відносинах. Державна казначейська служба України також не є правонаступником товариства. Крім того, ВАТ «Содовий завод» не являється юридичною особою публічного права (державним підприємством), тому положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо гарантування державною виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника – державного підприємства на спірні правовідносини не поширюється.

Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у трудових відносинах з Державною казначейською службою України не перебував, а тому обов’язок відповідача у даній справі виплатити йому заробітну плату відсутній відповідно до вказаних вище норм трудового законодавства.

Тобто відсутні правові підстави покладати на Державу Україна в особі Державної казначейської служби України обов'язок погасити борг юридичної особи – ВАТ «Содовий завод» по заробітній платі.

Статтею 619 ЦК України, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, передбачено, що додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи поряд із відповідальністю боржника може бути передбачена договором або законом (частина 1).

Проте, посилання позивача на норми ЦК України, зокрема, на ст. 619 ЦК України, є безпідставним, оскільки правовідносини щодо погашення позивачу заборгованості по заробітній платі регулюються законодавством про працю.

Згідно з матеріалами справи позивач ОСОБА_2 працювала на підприємстві, яке створено у формі відкритого акціонерного товариства – ВАТ «Содовий завод».

Частиною 2 статті 152 ЦК України передбачено, що акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать (крім випадків, установлених законом).

За приписами частини першої статті 176 ЦК України держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Посилання позивача на ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» також є безпідставним, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України від 05.06.2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

ВАТ «Содовий завод» до числа таких боржників не належить, оскільки за організаційно-правовою формою є акціонерним товариством, а не державним підприємством.

Акціонерне товариство, навіть якщо частка держави, як його засновника, складає 100%, на що посилається позивач, не є державним підприємством, яке створюється відповідно до Господарського кодексу України.

Господарське товариство, зокрема, акціонерне, та державне підприємство відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України є різними суб’єктами господарювання.

Встановивши, що боржник ВАТ «Содовий завод» є акціонерним товариством, яке самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, що між сторонами у справі не існувало будь-яких зобов'язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Фонд державного майна України не несе поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність перед позивачем.

Постановою Господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року у справі № 5/174Б визнано ВАТ «Содовий завод» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Станом на 03 липня 2018 року ВАТ «Содовий завод» перебуває в стані припинення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Вимоги позивача щодо виконання рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року у справі № 243/2689/18 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації заробітної палати мають задовольнятися в порядку, визначеному Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються, зокрема, вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута.

Згідно з частинами 2 – 5 цієї статті вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор (ліквідаційна комісія) не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не містить особливостей відповідальності по зобов'язанням перед кредиторами засновників акціонерного товариства у разі банкрутства останнього.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на норми Конституції України і міжнародного права, зокрема, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, не спростовує висновків суду. Законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, цим нормам права не суперечить.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 04 липня 2018 року.

Головуючий : В.Б. Азевич

Судді : І.О. Дундар

ОСОБА_3