Справа № 236/390/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Бікезіної О.В.,

за участю: секретаря - Снігирьової О.Ю.,

представника заявника - ОСОБА_1,

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лиман, в режимі відеоконференції під час трансляції з Жовтневого районного суду м. Харкова, цивільну справу за позовом ОСОБА_4, представник позивача ОСОБА_1, до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_1 20.02.2018 року звернулася до суду з позовом до Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, сум належних працівникові при звільненні та індексації належних до сплати сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. Просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 22052,88 грн. за період з березня по липень 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 7700,94 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення - 3547,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 40501,24 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 2004,12 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнена у зв'язку зі скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні відповідач не виплатив їй зазначені виплати.

14.05.2018 року представник позивача збільшила позовні вимоги, просила стягнути: з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 19216,01 грн. за період з березня по липень 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 7700,94 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 3547,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 95428,54 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 2004,12 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн. (а.с.139-140)

Ухвалою суду від 05 червня 2018 року за клопотанням представника позивача замінено неналежного відповідача - Регіональну філію "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на належного - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (а.с.149-151).

Належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_4 до суду не прибула, доручила свої інтереси представляти адвокату ОСОБА_1 (а.с.14-16,143).

Представник позивача ОСОБА_1 в судових засіданнях позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, проти заявленого позову заперечували, надали відзив на позовну заяву (а.с. 65-70), просили у позові відмовити, посилилася на те, що з 16.03.2017 року у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року, введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати працівникам було припинено. Оскільки бухгалтерський облік підприємства повністю залежить від первинних документів (наказів, табелів, розрахунково-платіжних відомостей, тощо), які залишилися на непідконтрольній Україні території та не були передані, з 16.03.2017 року відповідач позбавлений можливості провести нарахування заробітної плати. За період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року ОСОБА_4 нарахована та виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 2836,87 грн. Згідно п. 3.19 Колективного договору передбачена матеріальна допомога на оздоровлення, яка надається працівникам при наданні щорічної відпустки згідно заяви працівника, у наказі про щорічну відпустку повинна міститися відмітка про надання цієї допомоги. При звільненні працівника компенсація за невикористану матеріальну допомогу не надається. Тому вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими. Розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку розрахований позивачем не вірно. Щодо наявності моральної шкоди позивачем не додано жодного доказу, тому ця вимога також не підлягає задоволенню.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно запісів в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_4 з 04.08.1998 року працювала на різних посадах «Дистанції колії ст. Ясинувата Донецької залізниці» (а.с.8-10).

08.07.2016 року Ясинуватська дистанція колії Державного підприємства "Донецька залізниця" на підставі Закону України від 23.02.2012 року № 4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 року, реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ «Ясинуватська дистанція колії структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Донецька залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"; з позивачкою продовжені трудові відносини на посаді помічника начальника з кадрових питань (а.с.9).

Згідно наказу від 10.07.2017 року №7321/ДН-ОС ОСОБА_4 звільнено з 17 липня 2017 року у зв'язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.11). Наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". В наказі зазначено, що ОСОБА_4 має право на вихідну допомогу у розмірі одного середнього місячного заробітку; компенсацію за 27 днів відпустки (а.с. 11).

Позивачем надані суду в підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати (з урахуванням проведених утримань податків та внесків): березень - 4886,49 грн., квітень - 2217,92 грн., травень - 771,01 грн., червень - 963,76 грн., липень - 13213,70 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки вихідної допомоги). (а.с.37-41). В розрахункових листах за квітень-липень 2017 року міститься інформація про оплату за час простою.

Крім того позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу,згідно з якими: за березень позивачкою відпрацьовано 10 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0» (а.с.132-137).

Згідно відповіді від 19.07.2017 року на колективне звернення працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» щодо заборгованості по заробітній платі з березня 2017 року відповідачем повідомлено, що запроваджено механізм виплати заборгованості із заробітної плати та інших грошових виплат працівникам через каси Донецької та Луганської дирекції залізничних перевезень в м. Лиман, що є єдиною можливою формою забезпечення виконання вимог законодавства України (а.с.44).

Згідно відомості від 28.07.2017 року ОСОБА_4 отримала 2836,87 грн. за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року (а.с.74), що підтвердила представник позивача в судовому засіданні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.

Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», та є регіональною філією даного товариства.

Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що ПАТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.

Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17.07.2017 року, при звільненні не отрималавсі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

Ухвалою суду від 19.03.2018 року (а.с.55-56) у відповідача були витребувані первинні документи: табелі обліку робочого часу, помісячні розрахунки заробітної плати, тощо. Проте ухвала суду не виконана відповідачем з посиланням на відсутність у нього таких документів.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

У зв'язку з цим суд відхиляє посилання відповідача на відсутність первиної документації, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території, звільнено позивача 17.07.2017 року.

Ухвалою суду від 05.06.2017 року було витребувано з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_4 за формою ОК-7 (а.с149-151).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, розмір нарахованої заробітної плати позивачці за березень 2017 року становить 6145,12 грн., за квітень-липень 2017 року дані відсутні (а.с.159).

Згідно розрахунку заробітної плати, наданого позивачкою, розмір нарахованої заробітної плати за березень 2017 року (6145,12 грн., а.с.37) збігається з сумою заробітку, вказаною в індивідуальних відомостях про застраховану особу з Пенсійного Фонду України і не збігається з розрахунком заробітної плати за березень 2017 року, наданим відповідачем (а.с.76).

Згідно розрахунків заробітної плати за квітень-липень 2017 року позивачці нараховувалася заробітна плата за час простою (а.с.37-41).

Відповідачем вищезазначені дані не спростовані наданням суду належних доказів, тому заперечення представника відповідача щодо недостовірності наданих позивачем документів судом не приймаються. Крім того, суд зауважує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідач належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені у вказаних документах, наданих позивачем та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.

Враховуючи обставини, викладені вище, суд вважає, що позивачем підтверджено наявність заборгованості з виплати заробітної плати за період з березня по липень 2017 року у розмірі: березень - 2049,62 грн. (з урахуванням отриманої суми 4886,49 грн.-2836,87 грн. = 2049,62 грн.), квітень - 2217,92 грн., травень - 771,01 грн., червень - 963,76 грн., липень - 13213,70 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки -та вихідної допомоги), а всього - 19216,01 грн. З цієї суми вже вираховані обов'язкові платежі та податки. За таких обставин заявлені вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати підлягають частковому задоволенню в розмірі 19216,01 грн. З розрахунком заборгованості з виплати заробітної плати, наданим позивачем (а.с.140) суд не погоджується, оскільки при нарахуванні позивачці заробітної плати за липень 2017 року вже була врахована компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 7700,94 грн. (а.с.41).

З приводу стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 3547,00 грн., суд вважає, що заявлена вимога задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно п. 3.19 Колективного договору при кожному наданні відпустки працівникові виплачується по його письмовій заяві матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 50% тарифної ставки або посадового окладу (а.с12). Позивачем суду не доведено, що вона зверталася з письмовою заявою на отримання допомоги і що така допомога у 2017 році не була їй виплачена.

На підставі Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

На підставі ст. 1, 2, 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позивач ОСОБА_4 просить стягнути з відповідача компенсацію за час з квітня 2017 року по лютий 2018 року (по день звернення до суду з позовом).

Суд не погоджується з розміром компенсації, що його визначено представником позивача у розмірі 2004,12 грн. (а.с.140), оскільки розмір компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, згідно зведеній таблиці індексів споживчих цін за період з квітня 2017 року по грудень 2018 року складає 1023,73 коп. (190,61грн. +186,31грн.+53,97 грн.+51,08 грн.+541,76 грн.=1023,73 грн.). Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1023,73 грн.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, обов'язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов'язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені в судовому засіданні фактичні обставини справи, вищенаведені законодавчі положення в сфері регулювання виплати заробітної плати та висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в вищенаведеній Постанові, суд доходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати належних йому від відповідача сум з 18 липня 2017 року по день ухвалення судом рішення, тобто по 26 червня 2018 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 звільнена з роботи 17 липня 2018 року.

День звільнення позивача, відповідно до положень п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем її роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За змістом останнього абзацу пункту 4 цього Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Розрахунковим періодом, враховуючи, що позивача звільнено 17.07.2017 року, є травень-червень 2017 року, проте в даному періоді позивач не працювала, в квітні також, враховуючи обставини, викладені вище, розрахунок середньої заробітної плати належить проводити виходячи з посадового окладу позивача - 7094 грн., який зазначений в розрахункових листах, тобто середньоденна заробітна плата позивача складе 7094 / 21,5 = 329,95 грн. (де 21,5 - середньомісячна кількість робочих днів).

Листами Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік", та від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214 зазначені норми тривалості робочого часу на 2017, 2018 роки.

З урахуванням розрахункового періоду кількість робочих днів позивача: у липні 11, у серпні 22, у вересні 21, у жовтні 21, у листопаді 22, у грудні 11 (108 днів), у січні 21, у лютому 20, у березні 21, у квітні 20, у травні 20, у червні - 18 (120 днів).

Розрахований на підставі даних листів час затримки розрахунку з дня звільнення з 18.07.2017 року по 26.06.2018 року (день ухвалення рішення суду), складе 228 днів, тобто розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде складати 75228,60 грн. (329,95 грн. середньоденної заробітної плати х 228 робочих днів = 75228,60 грн.).

Але на підставі ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Отже при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 20239,74 грн. (позивач просила стягнути 30403,95 грн. а. с. 140), тому з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

На підставі ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки судом встановлено, що відповідач порушив право позивача на своєчасне отримання заробітної, чим спричинив їй моральну шкоду, суд вважає необхідним з урахуванням наведеного обґрунтування спричиненої шкоди, розміру невиплаченої суми та строку невиплати, позовні вимоги в цій частині з урахуванням принципу справедливості та розумності, передбаченого ст. 23 ЦК України, задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн.

Оспорюючи свою вину у несвоєчасному розрахунку з позивачем, представником відповідача суду наданий Науково-правовий висновок Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. Згідно з даним висновком втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться в м. Донецьку, Луганську, в тому числі до трудових книжок працівників, табелів обліку робочого часу, звітів, починаючи з 20 березня 2017 року, позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов'язання перед вивільними працівниками, а саме видати трудову книжку та провести розрахунок, що свідчить про відсутність вини підприємства. Такі форс-мажорні обставини є підставами для звільнення підприємства від відповідальності (а.с.104-120).

Відповідно до ст. 10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Проте такий сертифікат відповідачем суду не наданий.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Щодо вказаного Висновку суд вважає, що він має консультативний характер і не є обов'язковим для суду. Крім того, суд не може погодитися з посиланнями експертів на те, що форс-мажорні обставини настали для відповідача 20 березня 2017 року, оскільки антитерористична операція триває на території Донецької області з 2014 року. Заробітна плата позивачці за цей час виплачувалася. Згідно відповіді на колективне звернення працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» щодо заборгованості по заробітній платі з березня 2017 року від 19.07.2017 року відповідач повідомив про запровадження механізму виплати заборгованості із заробітної плати та інших грошових виплат працівникам через каси Донецької та Луганської дирекції залізничних перевезень в м. Лиман (а.с.44). Крім того, відповідачем не доведено, чого при наявності як він вважає форс-мажорних обставин, ним не прийняті заходи щодо звільнення працівників у встановленому порядку, з метою запобігання виникнення на нарощування заборгованості з виплати заробітної плати. Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачу сум при звільненні.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна заява була подана до суду 20.02.2018 року, предмет позову - вимоги майнового та немайнового характеру.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно п. п.1 п.1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. п.2 п.1 ч.2ст. 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до суду позовної заяви не майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (тобто в розмірі 704,80 грн.)

Відповідно до ч. 3ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 30403,95 грн., компенсації втрати частини доходів в сумі 2004,12 грн., всього 32408,07 грн. Враховуючи, що судом ці вимоги задоволені частково на суму 20239,74 грн., що складає 62,4% від заявлених вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 439,80 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до судусплачений судовий збір в розмірі 1659,60 грн. за вимоги про стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 95428,54 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн., що підтверджено наданими позивачем квітанціями (а.с. 36,141). Враховуючи, що судом ці вимоги також задоволені частково: середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на суму - 25000 грн., моральна шкода - 1000 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (26,2% та 10%) 320,63 грн. (250,16 грн. + 70,48 грн.).

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 11, 12,13, 141, 212, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4, представник позивача ОСОБА_1, до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_2) заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 2049,62 грн., за квітень - 2217,92 грн, травень - 771,01 грн., червень - 963,76 грн., липень - 13213,70 грн. (в тому числі компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу), а всього - 19216,01 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті шістнадцять грн. 01 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_2) суму інфляційних втрат по заробітній платі в розмірі 1023,73 (одну тисячу двадцять три грн. 73 коп.)

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_2) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч грн. 00 коп).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_2) моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_2) судовий збір в розмірі 320,50 грн. (триста двадцять грн. 50 коп.).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави (Отримувач коштів:Краснолим.УК/отг м.Красний Лиман/ 22030101, Код отримувача:(код за ЄДРПОУ) 37894853, Банк отримувача: ГУДКУСУ у Донецькій області, Код банку отримувача: (МФО) 834016, Рахунок отримувача: 31215206700564, Код класифікації доходів бюджету: 22030101 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050)) судовий збір у розмірі 439,80 грн. (чотириста тридцять дев'ять грн. 80 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в Апеляційний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 04 липня 2018 року.

Суддя -