У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

03 липня 2018 р. Справа № 802/1995/18-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк Алла Юріївна розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1

до: Дашківецької сільської ради Літинського району Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дашківецької сільської ради Літинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

За змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункти 1, 4 частини 1 статті 19 КАС України).

Частиною 3 статті 19 КАС України передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що їй відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 Також 1/2 частка зазначеного житлового будинку АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності гр. ОСОБА_2.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 30.05.2017 року в цивільній справі № 137/504/17 про встановлення права власності на спадкове майно, було встановлено, що покійний ОСОБА_3, був батьком ОСОБА_1 і чоловіком ОСОБА_2, а тому суд визнав їх спадкоємцями ОСОБА_3

Згідно довідки виданої Дашковецькою сільською радою Літинського району Вінницької області судом також встановлено, що ОСОБА_3 за адресою розташування будинку АДРЕСА_1, - виділена в користування земельна ділянка площею 0.52 га.

Рішенням № 420 Дашковецької сільської ради від 21 липня 2017 року 13 сесії 7 скликання вирішено дати дозвіл на виготовлення технічної документації, щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в межах села Лукашівка по вул. Черняховського, 53 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0.20 га. у співвідношення часток 1/2 на житловий будинок без виділення цих часток в натурі.

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 звернулись до проектної організації для виготовлення технічної документацію на земельну ділянку. При поданні документів ОСОБА_2 крім рішення № 420 Дашковецької сільської ради від 21 липня 2017 року 13 сесії 7 скликання про надання дозволу на виготовлення технічної документації, щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0.20 га. по АДРЕСА_1 - подала для виконання також рішення рішення 13 сесії 7 скликання Дашковецької сільської ради № 421 від 21 липня 2017 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення технічної документації, щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості) в межах села Лукашівка по вул. АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0.33 га для ведення особистого селянського господарства.

Отже, відповідно до змісту позовних вимог позивач оскаржує рішення 13 сесії 7 скликання Дашківецької сільської ради Літинського району Вінницької області №421 від 21 липня 2017 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) в межах села Лукашівка, по вул. АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,33 га для ведення особистого селянського господарства.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.

Статтею 80 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України) установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом ст. 2 та 5 ЗК України органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Суд звертає увагу, що у відносинах, які склалися між учасниками справи, сільська рада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами КАС України.

Позиція суду узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.03.2018 у справі №11-98апп18, висновки яких є обов'язковими для врахування судами у відповідності до положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення 13 сесії 7 скликання Дашківецької сільської ради Літинського району Вінницької області №421 від 21 липня 2017 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) в межах села Лукашівка, по вул. АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,33 га для ведення особистого селянського господарства, скільки щодо правомірності рішення Дашківецької сільської ради Літинського району Вінницької області про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки у вказаному розмірі, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №11-98апп18.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з вимог ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Так, відповідно до вимог вищезазначеної норми, суд роз'яснює позивачу, що справа підлягає розгляду місцевим загальним судом у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 256 КАС,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дашківецької сільської ради Літинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Чернюк Алла Юріївна