ТАРУТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 514/568/18

Провадження посправі № 1-кп/514/55/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2018 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

при секретарі: ОСОБА_2

за участю:

прокурора : ОСОБА_3

потерпілого ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160430000074 від 19 лютого 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Підгірне Тарутинського району Одеської області, зареєстрованого та мешканця будинку АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня, не працюючого,перебуваючого у фактичних шлюбних відносинах, на утриманні неповнолітніх дітей немає, не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

19 лютого 2017 близько 01:00 години ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-21061, державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по проїзній частині вулиці Красна селища Тарутине Тарутинського району Одеської області зі сторони села Підгірне Тарутинського району Одеської області в напрямок села Красне Тарутинського району Одеської області, в порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме:

п. 2.3 «б», відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 12.1, згідно з яким, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним,

п. 12.4 відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год,

проявивши неуважність, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, не вибравши безпечну швидкість руху, не слідкуючи і не врахувавши дорожню обстановку, не впорався з керуванням, внаслідок чого допустив заніс автомобіля на праву сторону узбіччя, навпроти будинку АДРЕСА_2 , де скоїв наїзд на мешканця селища Тарутине Тарутинського району Одеської області ОСОБА_4 ..

Внаслідок чого, ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритого, поперечного, осколкового перелому нижньої третини лівого стегна зі зміщенням, які згідно п. 2.1.3.м. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.1995 №6, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Отримані ОСОБА_4 тілесні ушкодження перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями ОСОБА_5 , що виявились у порушенні правил дорожнього руху.

Обвинувачений ОСОБА_5 визнав себе винними в обсязі пред`явленого йому обвинувачення. В ході судового розгляду детально розповів про обставини злочину , не піддавши сумніву обставин, викладених в обвинувальному акті, та пояснив, що дійсно він 19лютого 2017 року близько 01:00 години рухаючись по проїзній частині вулиці Красна селища Тарутине Тарутинського району Одеської області, він не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням, оскільки була ожеледиця, внаслідок чого допустив заніс автомобіля на праву сторону узбіччя, та скоїв наїзд на потерпілого. Потім він вийшов з машини, викликав швидку допомогу і залишався з потерпілим до приїзду швидкої допомоги. Зазначив,що злочин скоїв не навмисно.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні просив призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням статтей 75, 76 КК України, та не позбавляти права керування транспортними засобами, оскільки злочин було вчинено не навмисно, а за погодних умов, крім того, потерпілий також порушив правила ПДР як пішохід.

Потерпілий ОСОБА_4 просив призначити обвинуваченому покарання згідно до санкції статті 286 КК України. Крім того, надав цивільний позов, згідно якого просив стягнути з ОСОБА_4 завдані збитки в розмірі 268041, 86 гривень.

Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї вини в обсязі пред`явленого обвинувачення, а також те, що він не піддав сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів у добровільності позиції обвинуваченого, у суду також не виникає сумнівів у добровільності позиції інших учасників судового провадження. У зв`язку з цим згідно ч. 3 ст. 349 КПК України суд, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, та визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням документів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом роз`яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненні ним злочину, та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом. що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Також, у даному випадку, судом визнано доведеним, що в наслідок дій обвинуваченого потерпілому було завдано тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності та тривалого і вартісного лікування, додаткових витрат, викликаних необхідністю особливого харчування, придбанням ліків, протезуванням, та особливостями стороннього догляду тощо.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК, ухвалюючи вирок суд також приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_5 згідно якої, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній, а тому виправлення ОСОБА_5 без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб).

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, спосіб життя ( перебуває у фактичних шлюбних відносинах, раніше не судимий, виховує та утримує дитину дружини), виключно позитивну характеристику особи, стан здоров`я, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та вважає за можливе звільнити від призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком, оскільки таке покарання відповідатиме тяжкості кримінального злочину і буде сприяти виправленню обвинуваченого.

В силу ч. 4 ст. 174 КПК України з набранням вироком законної сили слід скасувати накладений арешт майна на підставі ухвали слідчого судді Тарутинського районного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року .

Долю речових доказів у справі необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Судові витрати за проведення експертизи підлягають стягненню з підсудного.

Судом, також, розглянуто цивільний позов, заявлений потерпілим до обвинуваченого.

Так, розмір матеріальної шкоди за позовом ОСОБА_4 складає 68041( шістдесят вісім тисяч сорок одна) гривня 86 копійок, а розмір моральної шкоди складає 200000( двісті тисяч)гривень.

У судовому засіданні цивільний позивач пояснив суду, що матеріальна шкода складається із витрат понесених ним на лікування від ДТП, та супутніх з ними, а моральна ж шкода полягає у пережитих ними стражданнях після вказаних подій, та з урахуванням тривалої втрати працездатності й фактично незворотних процесів у стані здоров`я, а також витрат необхідних на відновлення здоров`я.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав розмір матеріальної шкоди в розмірі 68041( шістдесят вісім тисяч сорок одна) гривня 86 копійок, а проти моральної шкоди заперечував в повному обсязі.

Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення цивільного позову, зазначивши, що в обвинувальному акті не зазначено те, що кримінальним правопорушенням майнової шкоди не завдано. Стороні захисту під час досудового розслідування не відкривались докази з приводу матеріальної шкоди. Вважає, що суд не вправі прийняти до уваги докази які не були відкриті стороні захисту під час відкриття матеріалів кримінального провадження.

Заслухавши сторони кримінального провадження суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог цивільного позивача виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду предявити цивільний позов до підозрюваного , обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи , яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Тобто, особа вправі пред`явити цивільний позов у будь-який момент кримінального провадження шляхом подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду , але до початку судового розгляду. Останнє правило зумовлене необхідністю доказування підстав та розміру цивільно-правових вимог саме під час судового розгляду.

Особа набуває статусу цивільного позивача з моменту подання позовної заяви( ст. 61 КПК України). Винесення слідчим або судом про це процесуального рішення закон не передбачає. У випадку предявлення цивільного позову потерпілим він поєднує обидва процесуальні статуси і використовує права як позивача, так і потерпілого ( ст. 55 КПК України).

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно з частинами 2, 5 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як роз`яснено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.92 р., розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З урахуванням того, що у відповідності до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до висновку Верховного Суду України у Рішенні № 6-2808 цс 15 від 20.01.2016 року право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити у такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладеного договір обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, частиною 1 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

А тому, у цьому випадку, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення зазначених вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, так як вони цивільним позивачем підтверджені відповідними доказами, а тому суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, як і щодо питання добровільності їх визнання відповідачем/обвинуваченим.

Щодо питання моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім`ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивач вказує на те, що моральна шкода, складає 200 000 грн., які він просить стягнути з цивільного відповідача/обвинуваченого.

У той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Як роз`яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За таких обставин суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним розмір моральної шкоди позивача ОСОБА_4 в розмірі 5000 гривень.

Керуючись ст.ст. 369-376 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити покарання згідно ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засоабами.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування призначеного покарання з іспитовим строком терміном на 1 (один) рік.

Згідно ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язок періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В силу положень ч. 1 ст. 165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 03 липня 2018 року.

З набранням вироком законної сили слід скасувати накладений на підставі ухвали слідчого судді Тарутинського районного суду Одеської області від 21 лютого 2017року арешт майна, а саме на : автомобіль марки ВАЗ 21061, д/р/н НОМЕР_1 , бежевого кольору, фактичним власником якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Речові докази : автомобіль марки ВАЗ 21061, д/р/н НОМЕР_1 , бежевого кольору, фактичним власником якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - повернути останньому.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 матеріальні збитки в розмірі 68041( шістдесят вісім тисяч сорок одна) гривня.

Стягнути з ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 5 000 ( п`ять тисяч) гривень.

В іншій частині задоволення цивільного позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення експертиз у сумі 6435 ( шість тисяч чотириста тридцять п`ять) гривень .

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили обвинуваченому не обирати.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Одеської області через Тарутинський районний суд Одеської області протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Копію вироку обвинуваченому та прокурору вручити негайно після його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1