КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/14583/17 Суддя (судді) першої інстанції: Букіна О.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, що прийнята в порядку скороченого провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обовязків військової служби при перебуванні в країнаї, де велися бойові дії, в розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

2) зобов`язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи, що настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, в розмірі встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 18 квітня 1983 року по 14 червня 1985 року він проходив військову службу в Прикордонних військах СРСР, та приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан у період з 27 грудня 1983 року по 13 червня 1985 року.

З 01 червня 2016 року позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з пораненням, контузією, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

28 жовтня 2016 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

01 листопада 2016 року ІНФОРМАЦІЯ_2 формально розглянуто його заяву та матеріали справи повернуто, оскільки до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності не додано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу не в Збройних Силах СРСР, а в прикордонних військах КДБ СРСР.

Не погоджуючись з такими діями позивач оскаржив відмову в судовому порядку.

Так, постановою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08.02.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобовязати вчинити певні дії, було задоволено в повному обсязі.

Виконуючи постанову суду ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено до Департаменту Міністерства оборони України заяву з відповідними документами для прийняття рішення щодо одержання одноразової грошової допомоги у звязку із настанням інвалідності.

Листом від 25.07.2017 Гайворонський районний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що протоколом №73 від 07.07.2017 позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що на день звільнення він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР. Витрати пов`язані з виплатою одноразової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватись Державною прикордонною службою України.

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обовязків військової служби при перебуванні в країнаї, де велися бойові дії, в розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи, що настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обовязків військової служби при перебуванні в країнаї, де велися бойові дії, в розмірі встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що оскільки позивач проходив військову службу у прикордонних військах КДБ СРСР, тому виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок не лише Міністерства оборони України, а й інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи.

При цьому, громадяни України, які проходили військову службу в прикордонних військах колишнього СРСР мають рівні права на соціальний захист із особами, які проходили службу в Державній прикордонній службі України, а не з військовослужбовцями Збройних сил України.

Також, апелянт зазначає, що позивачем не додано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Крім того, у військовому квитку запис про поранення у п. 22 взагалі відсутній.

Оскільки позивачем оскаржуються дії Міністерства оборони України, тому в силу вимог частини першої статті 24 КАС України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), даний позов має розглядатись окружним адміністративним судом у складі трьох суддів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (включаючи прикордонні війська КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України, питання соціального забезпечення яких, належать до відання Міністерства оборони України.

Крім того, Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 3530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей» конкретизовано перелік документів для призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності визначено, що документ, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) подається лише у разі поранення, що не пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до військового квитка № НОМЕР_1 , довідки Гайворонського районного військового комісаріату № 59 від 06.04.2016 ОСОБА_1 з 18 квітня 1983 року по 14 червня 1985 року проходив військову службу в Прикордонних військах СРСР, та приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан у період з 27 грудня 1983 року по 13 червня 1985 року (а.с. 18-20).

Згідно витягу з протоколу № 562 від 11.02.2016 засідання Центральної військово- лікарської комісії встановлено причинний зв`язок вогнепального осколкового поранення голови (контузія 1985 року), обох верхніх кінцівок та захворювання у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 - пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії (а.с. 14).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серія 12ААА №171612 від 25.05.2016, внаслідок поранення, контузією та захворюванням, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, під час перебування в країнах, де велися бойові дії, позивачу встановлена третя група інвалідності «безстроково» (а.с. 11).

28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (а.с. 12).

01 листопада 2016 року Кіровоградським обласним військовим комісаріатом розглянуто заяву позивача та повернуто матеріали справи, оскільки не дотримано п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, та не додано до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу не в Збройних Силах СРСР, а в прикордонних військах КДБ СРСР (а.с. 13).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду та постановою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08.02.2017 у справі №385/1593/16-а його позов задоволено.

Визнано протиправними дії по поверненню ІНФОРМАЦІЯ_2 документів згідно заяви ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 без реалізації.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти, оформити та подати до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи ОСОБА_1 на призначення та одержання одноразової грошової допомоги у звязку з встановленням 3 групи інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, повязаними з виконаннням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії згідно його заяви від 28.10.2016 (а.с. 21-24).

Виконуючи постанову суду ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено до Департаменту Мінінстерства оборони України заяву з відповідними документами для прийняття рішення щодо одержання одноразової грошової допомоги у звязку із настанням інвалідності згідно вказаної Постанови № 975.

Листом від 25.07.2017 №1330 ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлено позивача про те, що протоколом №73 від 07.07.2017 позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що на день звільнення він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР. Витрати пов`язані з виплатою одноразової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватись Державною прикордонною службою України (а.с. 26).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право на грошову допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІI групи інвалідності, тобто 01 червня 2016 року. При цьому, законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Таким чином, вказане свідчить про протиправність прийнятого Міністерством оборони України рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду ІІI групи.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІІ від 25.03.1992.

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991(далі - Закон №2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991.

Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. 5 частини другої ст. 16 Закону №2011-ХІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

За правилами пункту 6 частини другої вказаної статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ можна дійти висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов`язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (справа №21-446а14) та від 21 квітня 2015 року (справа №21-135а15).

Згідно зі статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, постановою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08.02.2017 у справі №385/1593/16-а позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії по поверненню ІНФОРМАЦІЯ_2 документів згідно заяви ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 без реалізації.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти, оформити та подати до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи ОСОБА_1 на призначення та одержання одноразової грошової допомоги у звязку з встановленням 3 групи інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, повязаними з виконаннням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії згідно його заяви від 28.10.2016 (а.с. 21-24).

Згідно з положеннями ст. 72 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини,

Оскільки постановою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 08.02.2017 у справі №385/1593/16-а визначено, що на позивача поширюється Постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, відтак дані обставини доказуванню не підлягають.

Так, вказаною Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Пунктом 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку №975.

За таких встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону №2011-XII, у порядку та на умовах, передбачених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Згідно з п.11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У відповідності до п.12-13 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналогічні правила викладені в Положенні про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2014 № 530 (далі - Положення №530), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071.

Згідно пункту 4.7 Положення №530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб. У разі настання інвалідності подаються такі документи: висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який визнаний інвалідом; заява про виплату одноразової грошової допомоги; копія довідки МСЕК про встановлення групи та причинного зв`язку інвалідності; копії свідоцтва про хворобу, постанови чи довідки відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва); витяг з наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини (для військовослужбовців строкової військової служби-копія військового квитка); копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я, по батькові та місце реєстрації; копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів; копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира Військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Пунктом 4.8 Положення №530 встановлено, що висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Відповідно до п. 11 Положення про військові комісаріати, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 389, районні, об`єднані районні, міські, об`єднані міські військові комісаріати, крім функцій, зазначених у п. 9 цього Положення готують документи, необхідні для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Збройних Сил, а також військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори.

Таким чином, наведеними вище положеннями чинного законодавства України розмежовано повноваження уповноваженого органу (військового комісаріату) та головного розпорядника бюджетних коштів, тобто Міністерства оборони України, зокрема Департаменту фінансів.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 25.07.2017 №1330 Гайворонським районним військовим комісаріатом повідомлено позивача про те, що протоколом №73 від 07.07.2017 позивачу було відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що на день звільнення він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР (а.с. 26).

Таким чином, рішення відповідача, оформлене протоколом №73 від 07.07.2017 є відмовою у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в спірних правовідносинах Міністерство оборони України діяло протиправно, оскільки по суті заява позивача про призначення одноразової грошової допомоги розглянута не була.

Вказане свідчить про необхідність визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обовязків військової служби при перебуванні в країнаї, де велися бойові дії, та зобов`язання Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності III групи, що настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обовязків військової служби при перебуванні в країнаї, де велися бойові дії, в розмірі встановленому законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

При цьому, колегія суддів критично відноситься до посилань апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що позивач проходив військову службу та був військовослужбовцем Збройних Сил України, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини першої ст. 3 Закону №2011-XII його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

За правилами частини п`ятої ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Соціальним захистом військовослужбовців, згідно зі ст. 1 Закону №2011-XII, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12.10.1967, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01.09.1939 по 21.03.1989.

Згідно п. 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року №10224-ХІ «Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ» прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п.п. 1, 2 постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування на Україні» всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України, а також утворено Міністерство оборони України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про правонаступництво України» органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» визначено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Згідно Указу Президента України 31 липня 2003 року №772/2003 «Про реорганізацію Державного комітету у справах охорони державного кордону України» реорганізовано Державний комітет у справах охорони державного кордону України в Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Враховуючи наведену норму, Адміністрація Державної прикордонної служби України є правонаступником лише Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, а не усіх прикордонних військ КДБ СРСР.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2017 (справа №К/800/36646/16).

З матеріалів справи вбачається, що позивач служив у прикордонних військах у військовій частині НОМЕР_2 , яка приймала участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, а не до Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Отже, прикордонні війська, у яких позивач проходив військову службу, входили до складу Збройних Сил СРСР.

Приймаючи до уваги викладене, а також ті обставини, що позивач проходив службу саме у прикордонних військах КДБ СРСР, що були складовою Збройних Сил СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, колегія суддів приходить до висновку про те, що обов`язок розгляду питання для прийняття рішення про призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності, у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було досліджено документів, які подавались позивачем для отримання одноразової грошової допомоги, колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 11 Порядку №975, військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження та інші передбачені пунктом 11 документи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу Протоколу №562 від 11.02.2016 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця встановлено, що поранення/контузія/ та захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с. 14).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення) та є чинним і на теперішній час.

Відповідно до п. 1.1 Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 1.3 Положення встановлено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є, зокрема, визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК) є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (пункт Положення 2.3.1).

Відповідно до пункту 2.3.2., 2.3.3 Положення, Голова ЦВЛК безпосередньо підпорядковується директору департаменту охорони здоров`я (далі - ДОЗ) Міністерства оборони України. На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України.

При визначенні причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва), ЦВЛК, відповідно до п.2.3.4 Положення має право: витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, а саме: виписки (витяги) з матеріалів адміністративного розслідування, матеріалів дізнання або судового розгляду, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі витребовування оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років); залучати головних медичних фахівців Міністерства оборони України, лікарів - спеціалістів Головного військово-медичного клінічного центру та інших військових лікувальних закладів, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи.

Таким чином, Міністр оборони України наділив Центральну військово-лікарську комісію необмеженими правами при прийнятті постанов, остання жодним чином необмежена в з`ясуванні усіх обставин та умов отримання особою поранення, травми, каліцтва, захворювання.

Тобто, при прийнятті постанови, ЦВЛК з`ясовує усі обставини, зокрема і ті, що характеризують причини та умови отримання особою поранення, травми, каліцтва, захворювання, а у випадку певних сумнівів та за необхідності наділена правом витребувати додаткові документи.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №562 від 11.02.2016, яким встановлено причинно-наслідковий зв`язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтвердило в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 (справа № К/800/7338/13).

Крім того, доводи апелянта про порушення правил підсудності при розгляді даної справи колегією суддів не приймаються до уваги, зважаючи на таке.

За правилами пункту 4 частини першої ст.18 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) місцевим загальним судам як адміністративним підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Пунктом 1 частини другої ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до частини першої ст. 24 КАС України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач звертається з вимогами до Міністерства оборони України, при цьому, предметом спору є призначення й виплата суб`єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, яка належить до соціальних виплат.

Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначено підстави соціального захисту військовослужбовців, інвалідність яких настала після звільнення зі служби, зокрема виплату одноразової грошової допомоги.

Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Зважаючи на наведені положення, саме місцевим загальним судам як адміністративним судам за п. 4 частини першої ст. 18 КАС України належить розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 (справа №К/800/11846/16).

Вказані обставини свідчать про те, що Солом`янський районний суд міста Києва є компетентним судом щодо розгляду цієї справи.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено: 02 липня 2018 року.