Справа № 357/9763/17

2/357/128/18

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бондаренко О. В. ,

при секретарі – Бондаренко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання частково недійсним заповіту, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з даним позовом 19.08.2017 року, шляхом направлення поштою, який зареєстрований судом 28.08.2017 року, мотивуючи тим, що 24.11.2013 року помер ОСОБА_5, її та відповідача батько. На випадок своєї смерті 15.07.2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований за № 1256. 29.09.2016 року ОСОБА_7 територіальним управлінням юстиції у Київській області було видано лист за № 2566-4-1/4, яким було надано відповідь на її звернення до Міністерства юстиції України від 21.09.2016 року. З вказаного листа вона дізналась, що до примірника заповіту, який зберігається у справах приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, долучено заяву ОСОБА_5, написану ним власноручно, в якій зазначено, що він заповідає належне йому нерухоме майно своїм дітям: ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2 У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 бере на себе відповідальність довічного утримання і догляду заповідача, він заповідає їй жилий будинок, хлів, гараж, погріб, город та земельну ділянку площею 0,78 га, а земельну ділянку площею 3, 58 га він заповідає ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожному, за що ставить свій підпис. На даній заяві наявний підпис ОСОБА_5, а на зворотному боці заяви приватним нотаріусом ОСОБА_4 зроблено відмітку про те, що особу заповідача встановлено за паспортом громадянина України, виданим Ставищенським РВ ГУ МВС України в Київській області 20.03.1996 року та його підпис нотаріусом перевірено. Апеляційним судом Київської області у справі № 357/6664/14-ц, за участю її і відповідача, за даною позовною заявою зазначена власноруч написана заява ОСОБА_5, із відміткою на зворотньому боці, приватного нотаріуса ОСОБА_4 про нотаріальне посвідчення 15.07.2013 року цієї заяви, була витребувана від приватного нотаріуса ОСОБА_4 для огляду в судовому засіданні Апеляційного суду Київської області 27.06.2017 року у справі № 357/6664/14-ц ця власноруч написана та нотаріально посвідчена заява ОСОБА_5 була оголошена. Так, з цієї власноруч написаної ОСОБА_5 заяви випливає, що 15.07.2013 року ОСОБА_5 з'явився до приватного нотаріуса ОСОБА_4 з проханням скласти за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та нотаріально посвідчити своє розпорядження на випадок смерті наступного змісту: заповісти своїм дітям: - ОСОБА_1 та ОСОБА_8І'. - меншу частину належного заповідачеві майна, а саме: земельну ділянку площею 3.580 га. (цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, а ОСОБА_2 - більшу частину належного заповідачеві майна, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0.2500 га. (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний житловий будинок: земельну ділянку площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходиться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33 (тридцять три): земельну ділянку площею 0.7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області – виключно за умови, що ОСОБА_2 буде здійснювати довічне утримання та догляд заповідача (ОСОБА_5С). включаючи прямо перелічені у вказаній рукописній заяві ОСОБА_5 умови щодо встановлення обов'язків ОСОБА_2, за виконання яких обов'язків ОСОБА_2 і отримає право на спадкування за вказаним заповітом, зокрема наступні умови: регулярно доставляти заповідача в місто Київ для лікування у «військовому шпиталі» (Національний військово-медичний клінічний центр «ОСОБА_7 військовий клінічний госпіталь»), за кошти ОСОБА_2 утримувати прислугу за уходом за заповідачем у нього вдома, два рази на тиждень купувати заповідачеві необхідні продукти та ліки. Ст.1242 ЦК України передбачено, що заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало. Аналогічне встановлюється й пунктом 2.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року: 2.5. Заповідач може обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Тобто, з вищевикладеного в даному пункті цієї позовної заяви випливає, що в машинописному заповіті, зареєстрованому в Спадковому реєстрі за № 54733679, волевиявлення ОСОБА_5 стосовно майна, яке в долученій приватним нотаріусом ОСОБА_4 до машинописного примірника заповіту зазначеній рукописній заяві ОСОБА_5 він висловив намір заповісти, за певних умов, саме ОСОБА_2 - не відповідало внутрішній волі ОСОБА_5, який мав намір заповісти ОСОБА_2 це майно виключно на умові, що остання здійснюватиме довічний догляд ОСОБА_5 на визначних ним умовах, зокрема, забезпечуватиме його систематичне, згідно встановленого лікарями Національного військово-медичного клінічного центру «ОСОБА_7 військовий клінічний госпіталь» плану лікування, доставлення до цієї медичної установи. Оскільки, як випливає з вищевказаного листа 29.09.2016 року ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року № 2566-4-1/4 зазначена власноруч написана ОСОБА_5 та посвідчена нотаріусом ОСОБА_9 заява була долучена до «примірника заповіту, який зберігається в у справах приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4Л.», то слід обгрунтовано вважати, що і заповідач підписуючи, вказаний заповіт, виготовлений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, також виходив із факту такого доручення. З урахуванням того, що вищезазначену надану ОСОБА_5 15.07.2013 року приватному нотаріусу ОСОБА_4 власноруч написану заяву із викладенням повного особистого розпорядження на випадок смерті заповідача - нотаріусом ОСОБА_4 було прямо перед ОСОБА_5 нотаріально посвідчено на зворотному боці цієї заяви (про що йдеться у зазначеному листі ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року за № 2566-4-1/4) та долучено до машинописного примірника заповіту від 15.07.2013 року, то слід обрунтовано вважати, що волевиявлення ОСОБА_5 у цьому машинописному примірникові заповіту було обумовлено вказаними діями нотаріуса ОСОБА_4 щодо нотаріального посвідчення зазначеної рукописної заяви та долучення її до матеріалів нотаріальної справи, тобто волевиявлення ОСОБА_5 при підписанні машинописного примірника вказаного заповіту не було вільним, оскільки було обумовлене, принаймні, помилкою, що власноруч написана заповідачем заява із повним викладенням його волі є складовою складеного ним заповіту, який підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі. Відтак стверджує, що є всі підстави вважати, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 у викладеному за допомогою технічних засобів його заповіті від 15.07.2013 року не було - стосовно наступного майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,2500 га, (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок: земельної ділянки площею 0.1509 га, (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства) що знаходиться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33 (тридцять три): земельної ділянки площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області – вільним та не відповідало внутрішній волі заповідача ОСОБА_5, який хотів заповісти це майно на виключно певних умовах, які не знайшли свого відображення в тексті зазначеного машинописного заповіту. Слід також ураховувати, що з вказаного листа ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року № 2566-4-1/4 випливає, що цим органом було проведено перевірку дій приватного нотаріуса ОСОБА_4 при виготовленні нею та посвідченні заповіту ОСОБА_5 від 15.07.2013 року, за результатами якої було встановлено, що приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 при посвідченні цього заповіту не дотримувалась вимог «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом №296/5 Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року, а саме вимог глави З розділу II цього Порядку. В 2015 році Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було розглянуто позов ОСОБА_1 у справі № 357/1098/15-ц (провадження № 2/357/1152/15) про визнання заповіту ОСОБА_5 недійсним з тієї підстави, що загальна частка спадкоємця за цим заповітом ОСОБА_8 становить менше половини обов'язкової частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом, оскільки спадкоємець ОСОБА_8 «на день відкриття спадщини вийшов на пенсію, відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто є повнолітньою непрацездатною особою, яка має право на обов'язкову частку у спадщині» (рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 17.03.2015 року у вказаній справі № 357/1098/15-ц). Цим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2015 року, у справі № 357/1098/15-ц, було відмовлено у задоволенні позову із посиланням на те, що «... оскаржуваний заповіт не може бути визнаний недійсним з підстав, зазначених позивачем». Ухвалою апеляційного суду Київської області від 25.08.2015 року зазначене рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2015 року в справі № 357/1098/15-ц було залишено без змін, а ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2015 року в провадженні ВССУ № 6-27607ск 15 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (у тому числі й з посиланнями на відкриття провадження із недотриманням правил підсудності) на зазначені ухвалу апеляційного суду Київської області від 25.08.2015 року та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2015 року в справі № 357/1098/15-ц. Також, питання підсудності справ про визнання вказаною заповіту ОСОБА_5 від 15.07.2013 року нею за даною позовною заявою порушувалось перед Конституційним Судом України конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення слів «з приводу», які міститься в частині першій статті 114 Цивільного процесуального кодексу України. Ухвалою Конституційного Суду України. 01.06.2016 року Конституційний Суд України постановив ухвалу № 36-у/2016, справа КСУ № 2-20/2016, про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянки України ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення словосполучення «з приводу», яке міститься в частині першій статті 114 Цивільного процесуального кодексу України. Тому, позивач просила визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_5 від 15.07.2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 року за реєстровим № 1256, в частині розпорядження заповідача наступним майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0.2500 та (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний житловий будинок; земельною ділянкою площею 0,1509 га, (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходиться в, селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33 (тридцять три); земельною ділянкою площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061. цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, направила до суду заяву про проведення судового засідання без її участі, позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

02.05.2018 року позивач направила до суду відповідь на відзив в якій зазначила, що ніякі обставини, встановлені зазначеними у відзиві відповідачем судовими рішеннями, не спростовують її твердження викладені у позовній заяві, а саме про те, що спадкодавець ОСОБА_5 15.07.2013 року особисто з’явився до нотаріуса ОСОБА_4 та подав їй власноручно написану заяву – із викладенням своєї волі щодо розпорядження своїм майном на випадок своєї смерті, яка була зареєстрована нотаріусом та приєднана до матеріалів спадкової справи. Отже, немає жодних підстав припускати, що воля спадкодавця при складанні заповіту на випадок своєї смерті була іншою, ніж у його зазначеній власноручній заяві, а також що волевиявлення спадкодавця, викладене у заповіті, не повинно було співпадати із волею спадкодавця, чітко викладеної у вказаній його власноручній заяві. Наявна невідповідність між волею спадкодавця та його волевиявленням у заповіті не спростовується будь – якими існуючими на даний час судовими рішеннями інших судів, а отже має бути встановлена в даній справі. Слід також підкреслити, що саме ця невідповідність і є головною підставою даного позову. Також, виготовлений за допомогою загальноприйнятих технічних засобів текст заповіту є недосконалим, містить через відповідні причини серйозні дефекти тексту заповіту, що і було підтверджено листом ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року № 2566-4-1/4. Зазначений у листі висновок фахівців управління юстиції підтверджує, що загалом машинописний текст заповіту не є зрозумілим відповідно до правил писемного мовлення, встановленим в Україні, отже цілком правомірним вважати, що цей машинописний текст заповіту не може відображати справжню волю заповідача, недвозначно викладену у його рукописній заяві, а висновки Ставищенського районного суду Київської області не можуть бути обов’язковою для суду в даній справі. Щодо строків позовної давності зазначила, що про порушення свого права вона дізналась з листа ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року № 2566-4-1/4, з якого вперше і довідалась про існування власноручно написаної спадкодавцем заяви, тому строк звернення до суду з даним позовом нею не пропущено, оскільки вона звернулась в межах трирічного строку.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, подала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що дійсно, 24.11.2013 року помер батько ОСОБА_5, який 15.07.2013 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 04.03.2014 року Ставищанською районною державною нотаріальною конторою, за заявами спадкоємців ОСОБА_5 та позивача ОСОБА_1, була заведена спадкова справа. Цього ж дня нотаріус повідомив про наявність згаданого вище заповіту. Таким чином, позивач ОСОБА_1 дізналась про наявність та зміст оскаржуваного нею заповіту. З того часу вона неодноразово зверталась до різних судів з різними позовами, що випливають із зазначеного заповіту. З даним позовом ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду 19.08.2017 року, тобто після закінчення трирічного строку позовної давності. Тому вона звертається до суду з заявою про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання частково недійсним заповіту, і вважає це однією із причин для відмови в задоволенні позовних вимог. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 09.10.2014 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування. В ході слухання цієї справи ОСОБА_1 стверджувала, що вона спонукала батька змінити умови заповіту, внаслідок чого збільшилася її частка у спадщині. Тобто, не ставила під сумнів дійсність заповіту та зрозумілість його змісту. Оспорювала лише її, ОСОБА_2, право скористатись такими умовами заповіту та робила безпідставні спроби довести її вплив на волю заповідача. Однак судом було встановлено, що позивач не подала жодного доказу в підтвердження спонукання ОСОБА_2 спадкодавця змінити заповіт. В рішенні суду також вказано, що позиція позивача не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду позову про усунення відповідача від права на спадкування за заповітом після смерті батька. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 17.03.2015 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третіх осіб ОСОБА_8, ГУ юстиції в Київській області та приватного нотаріуса ОСОБА_4, про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину. Судом встановлено, що оскаржуваний заповіт не може бути визнаний недійсним з підстав, зазначених позивачем. Порушення вимог законодавства при складенні та посвідченні заповіту судом не встановлено. Право будь-кого із спадкоємців на обов’язкову частку у спадщині не тягне за собою визнання заповіту недійсним. Крім того, позивач, звертаючись до суду не зазначає, яке її цивільне право чи інтерес порушені, в чому полягають ці порушення, не надає до суду доказів порушення свого права чи інтересу, натомість, посилається лише на наявність у третьої особи по справі, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, права на обов’язкову частку у спадщині. Тобто, звертаючись до суду ОСОБА_1 фактично не ставила під сумнів законність посвідченого нотаріально 15.07.2013 року заповіту ОСОБА_5 Її не влаштовував сам факт наявності заповіту, оскільки, як вона вважала, ним безпідставно зменшена її частка та частка її брата ОСОБА_8 у справі на спадкування. Рішенням Ставищанського районного суду від 15.09.2017 року було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності окремих частин заповіту. Також, було відмовлено в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі ОСОБА_3 про тлумачення заповіту. Звертаючись до суду цього разу, ОСОБА_1 посилалась на ст.56 Закону «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.1257 ЦК України і вважала, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому є нікчемним. Третя особа ОСОБА_3 вважав, що не має підстав вважати, що оспорюваний заповіт не відображує волевиявлення ОСОБА_5 або спотворює його волю, однак вважав, що частини оспорюваного заповіту, що стосуються ОСОБА_2 (крім земельної ділянки площею 0,7800 га) згідно встановлених правил українського правопису не є зрозумілими, тому просив суд розтлумачити заповіт ОСОБА_5 щодо заповідання ОСОБА_2 житлового будинку, земельної ділянки 0,2500га та земельної ділянки 0,1509 га, оскільки вважав, що це майно не охоплено зрозумілою частиною даного заповіту. При цьому, і ОСОБА_1, і ОСОБА_3 посилались на високий загальноосвітній рівень спадкодавця, який дозволяв йому вільно володіти українською мовою, без жодних труднощів розуміти українську мову як усну, так і письмову; був зданий вільно викладати свої думки письмово. Рішенням суду по цій справі було встановлено, що зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 15.07.2013 року, за реєстровим № 1256, текст заповіту записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що заповіт записаний з його слів і ним вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті. Також, судом встановлено, що заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять, термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин; із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_2 в порядку спадкування чотири об’єкти заповідального розпорядження: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,2500 га та земельну ділянку площею 0,7800 га. Суд також прийшов до висновку, що правові підстави для визнання нікчемними вказаних ОСОБА_1 частин заповіту відсутні, судом не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених нею окремих частин оспорюваного заповіту. В рішенні також мається посилання на рішення суду по справі № 357/1098/15-ц, в якому зазначено, що порушень вимог законодавства при складенні та посвідченні заповіту не встановлено. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 15.02.2017 року по справі № 357/6664/14-ц про перегляд рішення суду в зв’язку з нововиявленими обставинами заява ОСОБА_1 залишена без задоволення, ухвала набрала законної сили 27.06.2017 року Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначає, що 04.10.2016 року вона отримала лист ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року за вих. №2566-4-1/4, з якого дізналася, що у справах приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до примірника заповіту спадкодавця ОСОБА_5 долучено власноруч складену ним заяву, в якій зазначено, що він заповідає належне йому нерухоме майно своїм дітям ОСОБА_8, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 бере на себе відповідальність довічного утримання і догляду заповідача, він заповідає ОСОБА_2 жилий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,78 га, а земельну ділянку площею 3,58 га він заповідає ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожному, про що ставить свій підпис. ОСОБА_1 вважала дану обставину нововиявленою, істотною для справи. В ухвалі зазначено, що обставини, на які посилається ОСОБА_1, не є істотними для справи обставинами, а тому суд не вбачає підстав для перегляду рішення суду від 09.10.2014 року, у зв’язку з нововиявленими обставинами. Таким чином, позивач ОСОБА_1 постійно пред’являє до судів різні надумані, безпідставні, суперечливі позови, єдиною метою яких є спотворення волі їхнього батька ОСОБА_5, яку він свідомо виклав у своєму заповіті від 15.07.2013 року. Аналіз її позовних вимог та їх обґрунтувань дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 недобросовісно використовує свої процесуальні права і весь час робить спроби ввести суди в оману, переслідуючи свої суто меркантильні інтереси. Посилання ОСОБА_1 на лист ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року за № 2566-4-1/4 не є в розумінні ст.ст.77, 80 ЦПК України належним і достатнім доказом недійсності оспорюваного заповіту, тому не може служити підставою для задоволення позовних вимог, отже цей лист має бути оцінений судом критично, оскільки він не відповідає дійсному стану речей і вже спростований судовим рішенням. Зокрема, в листі вказано, що ніби «встановлено недотримання приватним нотаріусом ОСОБА_4 вимог підпункту 2.1 пункту 2 глави 3 розділу П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 №296/5, згідно з яким заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини». Ця теза не відповідає дійсності, оскільки тут не конкретизовано, в чому його підписант вбачає незрозумілість. Текст заповіту є чітким і зрозумілим, що встановлено судовим рішенням Ставищанського районного суду від 15.09.2017 року. Цим рішенням, яке набрало законної сили, було відмовлено в позові про тлумачення заповіту, оскільки «із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача. Всі інші обґрунтування позовної заяви вона також вважає такими, що не дають в своїй сукупності підстав для задоволення пред’явленого позову та вважає пред’явлений ОСОБА_1 до неї позов безпідставним, не обґрунтованим і таким, що до задоволення не підлягає, тому просить в його задоволенні відмовити повністю.

Представник відповідача, згідно довіреності у справі, ОСОБА_10, в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає його безпідставним та надуманим. Лист ГУТУЮ на який посилається позивач не є джерелом права, крім того в ньому не вказано які саме порушення законодавства допустив нотаріус при складані заповіту. Воля спадкодавця була вільна, він мав намір скласти заповіт без будь – яких умов, а те, що він написав у заяві про його догляд відповідачем, то це його право, і дана заява стосується лише нотаріуса для того щоб розуміти чому саме такого змісту спадкодавець складає заповіт. ОСОБА_5 був високоосвіченою людиною, що зазначають його діти, у заяві він вказав, що заповідає дітям майно, а не укладає договір довічного утримання. Нотаріус при складанні заповіту дотрималась усіх вимог законодавства, що підтверджено попередніми рішеннями судів. Крім того, позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом, оскільки довідалась про заповіт з моменту подання заяви до нотаріуса та відкриття спадкової справи.

Третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Визначення обсягу цивільної дієздатності заповідача здійснюється нотаріусом з дотриманням вимог ст. 44 Закону України «Про нотаріат» і проводиться за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими ст. 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлю виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, звернулася за вчиненням нотаріальної дії. На виконання вказаної вимоги, їй було подано паспорт громадянина України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, виданий Ставищенським РВ ГУ МВС України в Київській області 20.03.1996 року СК 130007, копія якого зберігається у нотаріальній справі. На дотримання вимог ст. 47 Закону України «Про нотаріат» у тексті заповіту зазначено ім'я заповідача, а також місце проживання заповідача та реєстраційний номер облікової картки платника податків. Відображення імені заповідача викладено відповідно до вимог ст. 28 ЦК України, зокрема, зазначено, що ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові. Відповідно до п. 1.3 гл. 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріуса України, текст заповіту містить інформацію про дату та місце народження заповідача. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. При цьому законодавець не зобов'язує нотаріуса завжди вимагати подання згаданої довідки, а пропонує ставити питання про її надання у разі виникнення такої потреби. Зазвичай така потреба може виникнути після розмови із потенційним заповідачем, у ході якої нотаріус не зміг встановити, наприклад, адекватність реакцій на свої запитання, тому оскільки ніяких підозр щодо неможливості усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними заповідачем, в неї не виникло, то вимагати таку довідку ніякої потреби не було. Навпаки, заповідач був дуже розумною та освіченою особою, до складання свого заповіту він готувався заздалегідь. На підтвердження цього, заповідачем, ОСОБА_5, було подано власноручно написаний текст, в якому викладено прохання посвідчити заповіт відповідного змісту. Складаючи на випадок смерті відповідне розпорядження щодо майна, майнових прав та обов'язків, заповідач може бути вільним у своєму праві їх розподілу між певними спадкоємцями за законом чи сторонніми особами. На прохання особи нотаріус може записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. На виконання вказаних вимог, з метою дотримання законодавства, на прохання заповідача та з його слів, запис тексту заповіту здійснено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та викладено на спеціальному бланку нотаріальних документів ВТК№ 056650. При посвідченні заповіту на дотримання вимог ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нею було роз'яснено права і обов'язки за цим правочином та попереджено заповідача про наслідки вчиненої нотаріальної дії. Про те, що ОСОБА_5 особисто прочитав заповіт уголос перед його підписанням та погодився зі змістом викладеного з його слів заповіту, свідчить його власноручний запис перед його підписом. «Цей заповіт до його підписання, прочитаний мною, заповідачем уголос та з моїх слів записано вірно» Місце посвідчення заповіту не пов'язується з місцем проживання заповідача чи місцем знаходження майна, що є предметом заповіту. Відомості про посвідчені нотаріусом заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 року за № 831/19569. На виконання даної вимоги, було внесено відповідні відомості до спадкового реєстру та видано заповідачу витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі № 34537326 від 15.07.2013 року. У грудні 2015 року було подано позов ОСОБА_2 тлумачення заповіту, оскільки державним нотаріусом Ставищенської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11 04.03.2016 року за № 250/02-31 було видано постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в постанові державного нотаріуса зокрема вказано: «Надавши правову оцінку заповіту ... було встановлено, що зі змісту заповіту неможливо встановити справжню волю заповідача щодо складу заповіданого на її ім'я майна, а саме, не вказана адреса житлового будинку та земельної ділянки...», що не відповідає дійсності. Оскільки з поданих заповідачем документів вбачалося, що три об'єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельна ділянка площею 0,25 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок, земельна ділянка площею 0,1509 га, (цільове призначення - для ведення особистого підсобно; господарства) знаходяться за однією адресою: в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33 (тридцять три), то тексту заповіту на прохання заповідача, адреса всіх трьох об'єктів було вказано один раз. При складанні нею проекту заповіту та при прочитанні його вголос заповідачем, ніяких незрозумілостей та суперечностей вищезазначений уривок заповіту не викликав. Навпаки, на вимогу заповідача, адреса всіх трьох об'єктів було записано один раз. Оскільки спір вже виник та державним нотаріусом було винесено постанову про відмову видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого нею 15.07.2013 року № 1256 та з метою недопущення визнання її заповіту нікчемним, вона з власної ініціативи та за власний кошти, вимушена була завернутися до Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України». Експертний висновок щодо вірності розставлення розділових знаків має надавати відповідна установа, яка створена в Україні саме з цією метою та має достатній професійний рівень. Таким підприємством в Україні є Державне підприємство «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України», яке створено відповідно до постанови Бюро Президії НАН України № 340 від 29 грудня 2004 року з метою ефективного вирішення питань, що виникають у сфері офіційно-правового функціонування української та інших мов, зокрема, для здійснення лінгвістичних експертиз. Підприємство є суб'єктом науково-дослідної експертної та видавничої діяльності і діє відповідно до Конституції України, Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу». На її клопотання №155/01-16 від 25.08.2016 року по надання висновку експертного дослідження тесту заповіту, ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» 29 серпня 2016 року № 056/369 надано висновок експертного дослідженого уривку тексту заповіту щодо якого у державного нотаріуса ОСОБА_11 виникли незрозумілості. Висновком зокрема встановлено: «Текст заповіту, наданий для дослідження, дає лінгвістичні підстави стверджувати, що адреса «по вулиці Червоноармійський під № 33 (тридцять три)» стосується трьох об'єктів заповідального розпорядження : земельної ділянки площею 0,1509 га , житлового будинку з господарськими та побутовими будівлям та спорудами, земельної ділянки площею 0,2500 га, на якій розташований цей житловий будинок». Рішенням Ставищанського районного суду від 15.09.2017р. (справа № 378/1160/15-ц, рішення набрало законної сили 14.12.2017 року) було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення нікчемності окремих частин заповіту. Зокрема Ставищанським районним судом було встановлено, що оспорюваний заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин, з його змісту чітко вбачається воля заповідача. В рішенні також мається посилання на рішення суду по справі № 357/1098/15-ц, в якому зазначено, що порушень вимог законодавства при складенні та посвідченні заповіту не встановлено. Додатково повідомляє, що категорично не погоджується з висновками ОСОБА_7 територіального управління юстиції У Київській області, викладених у листі 29.09.2016 року №2566-4-1/4, оскільки текст заповіту є чітким і зрозумілим, що встановлено судовим рішенням Ставищанського районного суду від 15.09.2017р., цим рішенням, яке набрало законної сили, було відмовлено в позові про тлумачення заповіту, оскільки «із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_2...» (і далі по тексту рішення). ОСОБА_7 управління юстиції не є джерелом права, і навіть не є офіційним роз'ясненням, наданим у встановлений законом спосіб. Повноваженнями управлінь юстиції України не охоплюється надання роз'яснень з питань правозастосування. Надавати висновки щодо тлумачення документів та визнання їх таким, що суперечать нормативно - правовим актам, може лише судова влада України і лише в порядку та у спосіб, що встановлені Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Посилання ОСОБА_1 на лист ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016р. за № 2566-4-1/4 не є належним і достатнім доказом недійсності оспорюваного заповіту, тому не може служити підставою для задоволення позовних вимог, вважає, що цей лист має бути оцінений судом критично, оскільки він не відповідає дійсному стану речей і вже спростований судовим рішенням. Враховуючи викладене, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання частково недійсним заповіту, є безпідставним, не обґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає, тому просить в його задоволенні відмовити повністю.

Третя особа: ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, до суду подав заяву про проведення судового засідання без його участі, позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що 24.11.2013 року помер ОСОБА_5, батько ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, що підтверджується копіями відповідних свідоцтв (а.с.12,13).

15.07.2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1256 (а.с.11), з якого вбачається, що ОСОБА_5 розподілив належні йому на праві власності: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500га (цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вище вказаний житловий будинок; земельну ділянку площею 0,1509 га (цільове призначення – для ведення особистого підсобного господарства), що знаходиться в с. Іванівка Ставищенського району, Київської області по вулиці Червоноармійській під №33; земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061, цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району, Київської області заповів ОСОБА_2; земельну ділянку, площею – 3,580 га (цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району, Київської області заповів ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожному.

Відповідно до норм ЦК України заповіт є особистим розпорядженням і складається від імені однієї фізичної особи.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Як визначено в ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, передбаченими ст. 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

В ст. 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, визначеними в ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 1248 Цивільного кодексу України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 15 липня 2013 року зареєстрований за № 1256, текст заповіту записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що заповіт записаний з його слів і ним вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті (т. 1 а. с. 11).

Відповідно до вимог п. 1.10 гл. З розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при посвідченні вказаного заповіту, заповідачу роз'яснено зміст ст. 1241 ЦК України про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст ст. 1307 ЦК України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору. За загальним правилом роз’яснення вимог чинного законодавства з метою виконання нотаріусом обов'язків, покладених на нього ст. 5 Закону України «Про нотаріат», здійснюється в усній формі. Проте, враховуючи зроблений у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наголос на необхідності роз'яснення вимог ст. 1241 та ст. 1307 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Також, слід зазначити, що дійсність вищевказаного оспорюваного заповіту була предметом розгляду по іншій цивільній справі № 357/1098/15-ц, провадження 2/357/1152/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_8, Головне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину. По даній справі рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. У вказаному рішенні, зазначено, що порушень вимог законодавства при складенні та посвідченні заповіту судом не встановлено, а встановлено, що оскаржуваний заповіт не може бути визнаний недійсним з підстав, зазначених позивачем ( ч.1 ст.203, ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України) і право будь –кого із спадкоємців на обов’язкову частку у спадщині не тягне за собою визнання заповіту недійсним.

25.08.2015 року ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25.08.2015 року (т.1 а.с.20), апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2015 року залишено без змін.

02.09.2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (т.1 а.с.21), у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_8, Головне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.03.2015 року та на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25.08.2015 року відмовлено.

01.06.2016 року Конституційний суд України виніс ухвалу у справі №2-20/2016 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянки України ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення словосполучення «з приводу», яке міститься в частині першій статті 114 Цивільного процесуального кодексу України на підставі пунктів 2,3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» - невідповідність конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом; непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному зверненні.

Крім того, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2014 року, у справі № 357/6664/14-ц, провадження 2/357/2486/14, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції в Київській області, ОСОБА_8, про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті 24.11.2013 року батька ОСОБА_5 (т. 2 с. с. 10-13).

Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що позивач та відповідач уклали між собою усну угоду з приводу догляду їхнього батька ОСОБА_5 З кінця травня 2013 року ОСОБА_5 повернувся проживати в своє помешкання в с. Іванівка Ставищанського району Київської області де його доглядом займалася особисто відповідач і, також, для цілодобового та постійного догляду вона найняла доглядальницю, оплачувала її послуги. Суд, з урахуванням встановлених у справі обставин, прийшов до висновку, що відсутні підстави, передбачені ч.2,ч.5 ст.1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування за заповітом після смерті її батька.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 року ( том 2 а.с. 14-16), рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.10.2014 року, залишено без змін.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 15.02.2017 року, яка набрала законної сили 27.06.2017 року, у справі № 357/6664/14-ц, провадження № 8/357/2/17 ( а.с. 17-18), про перегляд рішення суду в зв’язку з нововиявленими обставинами, заява ОСОБА_1 залишена без задоволення.

Звертаючись до суду з вказаною заявою, про перегляд рішення суду в зв’язку з нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 зазначає, що 04.10.2016 року вона отримала лист ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року за вих. №2566-4-1/4, з якого дізналася, що у справах приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до примірника заповіту спадкодавця ОСОБА_5 долучено власноруч складену ним заяву, в якій зазначено, що він заповідає належне йому нерухоме майно своїм дітям ОСОБА_8, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 бере на себе відповідальність довічного утримання і догляду заповідача, він заповідає ОСОБА_2 жилий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,78 га, а земельну ділянку площею 3,58 га він заповідає ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожному, про що ставить свій підпис. ОСОБА_1 вважала дану обставину нововиявленою, істотною для справи. В ухвалі зазначено, що обставини, на які посилається ОСОБА_1, не є істотними для справи обставинами, а тому суд не вбачає підстав для перегляду рішення суду від 09.10.2014 року, у зв’язку з нововиявленими обставинами.

З листа ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року за вих. №2566-4-1/4 (т.1 а.с.15-17) вбачається, що Головне територіальне управління юстиції у Київській області розглянуло звернення ОСОБА_1, що надійшло від Міністерства юстиції України 21.09.2016 року за №2566-4-1, з питань правомірності дій приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 при посвідченні заповіту та зазначило, що Головне територіальне управління юстиції у Київській області не наділено повноваженнями щодо тлумачення заповітів, здійснення експертного лінгвістичного дослідження тексту заповіту, проведення перевірки законності вчинення нотаріальних дій та визнання заповітів недійсними. За наслідками розгляду звернення ОСОБА_7 територіальним управлінням юстиції у Київській області встановлено недотримання приватним нотаріусом ОСОБА_4 вимог підпункту 2.1 пункту 2 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, згідно з яким заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. В даному листі зазначено, що на примірнику тексту заповіту від імені ОСОБА_5, який зберігається у справах приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 наявний підпис заповідача та зазначено його прізвище. Також перед підписом заповідачем власноручно розбірливим почерком зазначено, що заповіт до його підписання прочитано заповідачем в голос та з його слів записано вірно. У графі 7 реєстру для реєстрації нотаріальних дій наявний підпис заповідача. До примірника заповіту, що зберігається у справах приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, долучено заяву ОСОБА_5, написану ним власноручно в якій зазначено, що він заповідає належне йому нерухоме майно своїм дітям: ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2. У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 бере на себе відповідальність довічного утримання і догляду заповідача, він заповідає ОСОБА_2 жилий будинок, хлів, гараж, погріб, город та земельну ділянку площею 0,78 га. Земельну ділянку площею 3,58 га він заповідає ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожному, за що ставить свій підпис. На даній заяві наявний підпис ОСОБА_5 На зворотному боці вищезгаданої заяви приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зроблено відмітку про те, що особу заповідача встановлено за паспортом громадянина України, виданим Ставищанським РВ ГУ МВС України в Київській області 20.03.1996 року та його підпис нотаріусом перевірено.

З матеріалів справи (т.2 а.с.19-24) вбачається, що 15.09.2017 року Ставищенським районним судом Київської області була розглянута цивільна справа № 378/1160/15-ц, 2/378/1/17, за позовом ОСОБА_2 до Іванівської сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_8, треті особи: Ставищенська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, тлумачення заповіту, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про встановлення нікчемності окремих частин заповіту та за позовом ОСОБА_3, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в даній справі, до ОСОБА_2, про тлумачення заповіту. Рішенням суду позов ОСОБА_2, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, задоволено частково та встановлено факт, що свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, видане 01 серпня 1995 року виконавчим комітетом Іванівської сільської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Ставищенської районної Ради № 153 від 11.10.1988 року на житловий будинок № 33 по вулиці Червоноармійська в селі Іванівка на ім’я ОСОБА_5, що було 01 серпня 1995 року зареєстроване в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 1 за реєстром № 271, належить ОСОБА_5, який помер 24 листопада 2013 року. В решті частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, про встановлення нікчемності окремих частин заповіту відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_3, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі, про тлумачення заповіту відмовлено.

Під час розгляду вказаної справи судом було встановлено, що заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин; із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_2 в порядку спадкування чотири об’єкти заповідального розпорядження: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,2500 га та земельну ділянку площею 0,7800 га. Суд прийшов до висновку, що правові підстави для визнання нікчемними вказаних ОСОБА_1 частин заповіту відсутні, судом не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених нею окремих частин оспорюваного заповіту.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.12.2017 року (т.2 а.с.5-9) апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення від 15.09.2017 року Ставищенського районного суду Київської області залишено без змін.

Отже, встановленим є те, що оспорюваний заповіт був складений відповідно до вимог щодо його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі, яка зафіксована у його власноручно написаній заяві, що зберігається у нотаріальній справі, та складений особою, яка мала на це право, враховуючи, що спадкодавець мав необхідний обсяг цивільної дієздатності для складання заповіту та мав високий загальноосвітній рівень, про що зазначала сама позивач під час розгляду справи № 378/1160/15-ц.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595, заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.

Ч. 2 ст.1248 ЦК України встановлено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом, внесений до реєстру, текст заповіту записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що заповіт записаний з його слів і ним вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті та узгоджується із його власноручно написаною заявою, долученої до нотаріальної справи, заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин, із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача.

Позивач в підтвердження викладених у позові обставин надала до суду доказ, а саме: лист ОСОБА_7 територіального управління юстиції у Київській області від 29.09.2016 року за № 2566-4-1/4, однак в розумінні ст.ст.77, 80 ЦПК України даний лист не є належним і достатнім доказом недійсності оспорюваного заповіту, крім того, Головне територіальне управління юстиції у Київській області не наділене повноваженнями щодо тлумачення заповітів, здійснення експертного лінгвістичного дослідження тексту заповіту, проведення перевірки законності вчинення нотаріальних дій та визнання заповітів недійсними, про що також зазначено у самому листі.

Відповідно до ч.1. ч.2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В даному випадку позивач, звертаючись до суду, вказала, що заповіт порушує право третьої особи, її чоловіка, на спадкування та право її брата на спадкування, однак не зазначила, яке її цивільне право чи інтерес порушені, в чому полягають ці порушення, не надала суду доказів порушення свого права чи інтересу.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований, підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах заявлених позовних вимог судом не встановлено, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача. Однак, судом встановлено, що відповідачем не порушено права позивача, тому застосування строку позовної давності в даному випадку не можливе і суд відмовляє у задоволенні позовних вимог саме з підстав їх необґрунтованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, за рахунок відповідача компенсуються судові витрати позивача у разі задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволені позову відмовлено судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 1216, 1217, 1223, 1224, 1234, 1236, 1241, 1247, 1248, 1251- 1253, 1257, 1307 ЦК України, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595, ст. ст. ст.ст. 4, 12, 76 – 82, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 315, 355 ЦПК України суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання частково недійсним заповіту, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя

_12