Справа № 201/15834/17

Провадження № 2/201/750/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря – Карнаух І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю КП «Комфорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт» (треті особи – Фонд державного майна України, Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради, Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 46») про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та за позовом третьої особи - Фонду державного майна України, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю КП «Комфорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт» (третя особа - Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

26.10.2017р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2, ТОВ КП «Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт», визначивши третіми особами без самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України, Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. № 3 – 27 т.№ 1).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 01.09.1969р. на підставі наказу № 63 вона була прийнята ученицею в ФЗУ за фахом збірник взуття, а після закінчення училища за наказом № 655 від 24.09.1971р. прийнята до Дніпропетровського виробничого об’єднання взуттєвих підприємств №3, яке у 1976 році реорганізоване в Дніпропетровське виробниче взуттєве об’єднання, у 1989 році реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгівельне взуттєве об’єднання. У 1993 році об’єднання ліквідовано і на його основі створене Орендне підприємство «Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма «Оріль».На підставі наказу № 154 від 08.04.1993р. була переведена прибиральницею гуртожитка. Наказом № 474 від 27.12.1993р. ОП «Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма «Оріль» реорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль».

01.10.1997р. за наказом №17 переведена з ДЖКП «Комфорт «АО «Оріль» до ДЖКП «Комфорт», яке у 2003 році наказом №59 перейменоване у ДП «Оріль», з якого позивачка була звільнена наказом №1 від 28.02.2006р. за угодою сторін (п. 1. ст. 38 КЗпП України).

Отже, позивачка працювала на фабриці 24 роки і 13 років у гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську.

30.01.1989р. на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничо-торгівельного взуттєвого об’єднання від 30.01.1989р. позивачці був виданий ордер на вселення до кімнати №1107 у гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську, разом із дітьми ОСОБА_3, 1983р.народження і ОСОБА_4, 1989р.народження.

Згідно із довідкою органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Лідер» будинку № 46 по вул. Набережній Перемоги від 24.10.2017р., у кімнаті проживають позивачка ОСОБА_1, її діти: син ОСОБА_3, донька ОСОБА_5, зять ОСОБА_6, онука ОСОБА_7, 2008р.н.

Позивачка дізналася, що власником її кімнати стала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10.05.2016р. № 796, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_8

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним такого правочину з підстав недотримання вимог закону під час його укладення (ст. 215 ЦК України), позивачка зазначає, що будинок гуртожитку по вул. Набережна Перемоги № 46 у м. Дніпропетровську був збудований за рахунок централізованих джерел фінансування, що видно з рішення ради директорів підприємств взуттєвої промисловості від 3-4 квітня 1974р.

Рішенням Дніпропетровської міської ОСОБА_9 народних депутатів трудящих № 191 параграф 12 від 29.03.1974р. затверджено ОСОБА_10 держкомісії від 28.03.1974р. про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об’єднання. Після введення в експлуатацію гуртожиток обліковувався на балансі взуттєвого об’єднання як відомчий житловий фонд.

Наказом від 21.03.1989р. Дніпропетровське виробниче взуттєве об’єднання реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об’єднання, яке, в свою чергу, наказом від 08.04.1993р. № 151, ліквідоване, а на його базі створене Орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль».

Орендним підприємством у 1993 році був приватизований цілісний майновий комплекс (надалі ЦМК) Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об’єднання шляхом викупу. В подальшому, орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль» було реорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль».

Після приватизації ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об’єднання право власності на будівлю гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську було зареєстроване КП «ДМБТІ» за АТ «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. та переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, про що свідчить лист КП «ДМБТІ» від 11.05.2002р. за № 2671, окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП «Промінь».

В подальшому АТ «Оріль» перетворене у ЗАТ «Оріль».

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2007р. у справі № 14/51-07(41/36-07) було задоволено позов Дочірнього підприємства «Оріль» до ЗАТ «Оріль» про визнання права власності на будівлю гуртожитку. За обставинами справи, АТ «Оріль», правонаступником якого є ЗАТ «Оріль», внесло до статутного фонду Дочірнього житлово-комунального підприємства «Комфорт» акціонерного товариства «Оріль», правонаступником якого є ОСОБА_11 підприємство «Оріль» будівлю гуртожитку, але, як стверджувало у позові ДП «Оріль», ЗАТ «Оріль» не надало останньому правовстановлюючих документів, з огляду на що ДП «Оріль» звернулося до господарського суду із позовом до ЗАТ «Оріль» про визнання прав власності. На підставі цього рішення за ДП «Оріль» було зареєстроване право власності.

Проте, це рішення ОСОБА_9 Вищого господарського суду України від 13.11.2008р. за касаційною скаргою ФДМ України було скасоване, матеріали справи скеровані для нового розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2009р. провадження у справі припинене у зв’язку з припиненням відповідача у справі - ЗАТ «Оріль». Отже, право власності на будівлю гуртожитку ОСОБА_11 підприємством «Оріль» було набуте неправомірно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. було задоволено позов ТОВ «ДП «Комфорт» до ДП «Оріль» про визнання права власності на частину будівлі гуртожитку, переданої ТОВ «ДП «Комфорт» за простим письмовим договором, від нотаріального посвідчення якого ДП «Оріль» ухилилося. Право власності було зареєстроване КП «ДМБТІ» на підставі цього рішення.

ОСОБА_9 Вищого господарського суду України від 18.02.2009р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. було скасоване за касаційною скаргою ФДМ України, матеріали справи скеровані для нового розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2009р. провадження у справі припинене у зв’язку з припиненням відповідача у справі - ДП «Оріль».

Отже, право власності на будівлю гуртожитку ТОВ «ДП Комфорт» так само було набуте неправомірно.

Позивачка повідомляє, що у 2007 році інші мешканці гуртожитку зверталися до суду із вимогами про захист житлових прав. Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. за позовом ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до ФДМУ і ТОВ «ДП «Комфорт» про визнання приватизації будівлі гуртожитку недійсною та за зустрічним позовом ТОВ «ДП «Комфорт» до ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до ФДМУ про визнання права власності на будівлю гуртожитку, у задоволенні позову про визнання приватизації недійсною відмовлено, право власності на будівлю гуртожитку визнано за ТОВ «ДП «Комфорт».

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. скасоване, визнано незаконним включення будинку гуртожитку до ЦМК Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвих фірми «Оріль» переданої у порядку приватизації ЗАТ «Оріль» у 1993 році, провадження за зустрічним позовом закрите.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2012р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. і рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. скасовані, провадження у справі в частині позовних вимог до ФДМУ, ТОВ «ДП Комфорт» про визнання приватизацію недійсною закрито. Підставою закриття провадження в означеній частині слугувало те, що спір стосується приватизації державного майна, а не приватизації державного житлового фонду, тому цей спір підсудний господарським судам. В частині визнання права власності за ТОВ «ДП Комфорт» справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012р. ТОВ «ДП Комфорт» відмовлено в задоволенні позову про визнання за ним права власності на будівлю гуртожитку.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ДП Комфорт» на це рішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено ухвалою від 21.01.2013р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.11.2013р. за позовом ОСОБА_12 до ФДМ України було встановлено, що до початку приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі ЦМК .

Означене судове рішення оскаржувалося ТОВ «КП «Комфорт» як в апеляційному, так і в касаційному порядку, але залишено без змін. Але, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р., залишеною без змін ОСОБА_9 Вищого господарського суду України від 06.12.2016р. встановлено, що будинок № 46 по вул. Набережна Перемоги у м. Дніпропетровську має статус гуртожитку. Право власності на будівлю було зареєстроване КП «ДМБТІ» за Акціонерним товариством «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. та переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, про що свідчить лист КП «ДМБТІ» від 11.05.2002р. № 2671, окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП «Промінь».

Таким чином, всі судові рішення, якими було визнано право власності на будівлю гуртожитку за ДП «Оріль» і ТОВ ДП «Комфорт», були скасовані Вищим господарським судом України, а справи направлені на новий розгляд.

Станом на день розгляду справи Господарським судом м. Києва № 910/10830/13 у 2013 році (за позовом ОСОБА_12 до ФДМ України про визнання приватизації недійсною) право власності на будівлю гуртожитку було зареєстроване за ТОВ «ДП Комфорт» на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р., в подальшому скасованому Вищим господарським судом України 18.02.2009р.

Однак, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «ДП Комфорт» із заявою про скасування запису про право власності на гуртожиток не звернувся.

Не звернувся із заявою про реєстрацію права власності на гуртожиток за державою і ФДМУ, а тому фактично право власності залишалося зареєстрованим за ТОВ «ДП Комфорт». Останнє, в свою чергу, скориставшись наявністю такої реєстрації, вчинило правочин щодо відчуження майна ОСОБА_2

Позивачка звертає увагу суду на систематичне зловживання своїми правами ТОВ «ДП Комфорт» і ТОВ «КП «Комфорт». Повідомляє, що наприкінці 2015р. до Господарського суду Дніпропетровської області звернулося ТОВ «КП «Комфорт» про визнання за ним права власності на частину будівлі гуртожитку, яка начебто була внесена ТОВ «ДП Комфорт» як внесок до статутного капіталу ТОВ «КП «Комфорт». На думку позивачки, з метою рейдерського захоплення нерухомості, що є державною власністю, учасник юридичної особи ТОВ «КП «Комфорт» - ТОВ «ДП Комфорт» вніс до статутного фонду ТОВ «КП «Комфорт» будівлю гуртожитку, право власності на яку фактично не мав.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. було задоволено позовні вимоги ТОВ «КП «Комфорт» про визнання за ним права власності на частину будівлі гуртожитку (як на внесок у статутний фонд).

Проте постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016р. скасовано рішення суду першої інстанції про визнання права власності за ТОВ «КП «Комфорт». А постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016р. скасовані рішення і Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. і постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016р., а провадження у справі припинене за відсутністю предмета спору.

Разом із тим, ТОВ «ДП «Комфорт», скориставшись рішенням господарського суду першої інстанції (про визнання за ним права власності як на внесок до статутного фонду спірної частини гуртожитку), яке набрало законної сили 12.01.2016р. і чотири місяці залишалося чинним (до скасування судом апеляційної інстанції 12.05.2016р.), здійснило відчуження кількох жилих приміщень у гуртожитку. Такими діями було максимально ускладнено спосіб повернення незаконно придбаного нерухомого майна у власність держави. У цей де проміжок часу кімната №1107,в якій 28років мешкає позивачка, за договором від 10.05.2016р. була відчужена ОСОБА_2

З огляду на преюдиціальність вищенаведених судових рішень, позивачка вважає, що не потребує доказування при розгляді цієї справи те, що до початку приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі ЦМК, а тому є власністю держави.

Право власності на частину будівлі гуртожитку ніколи не належало ТОВ «ДП «Комфорт», оскільки набуття у власність відбулося за нікчемним правочином. При цьому, говорячи про нікчемність такого правочину, позивачка посилалася на п. 13 ОСОБА_9 Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9, який роз’яснив, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов’язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. А з огляду на системність порушень з боку ТОВ КП «Комфорт», позивачка вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу є правочином, який порушує публічний порядок у розумінні ст. 228 ЦК України.

Тому вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.05.2016р., за яким ТОВ «КП «Комфорт» на користь ОСОБА_2 відчужено приміщення в гуртожитку № 1107, де вона мешкає, є недійсним.

Окрім цього, позивачка додатково звертала увагу на рішення Господарського суду м. Києва від 26.11.2013р. у справі №910/10830/13 за позовом ОСОБА_12 до ФДМ України, яким було встановлено, що до початку приватизації ДВТВФ «Оріль» та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі ЦМК, тобто, весь час залишався у власності держави.

Усі господарські організації/товариства, які були створені після приватизації ЦМК Дніпропетровського взуттєвого виробничо-торгівельного підприємства «Оріль» наразі є припиненими, що встановленими рішеннями господарських судів.

Суб'єктом управління об'єктами державної власності згідно ст. 4 ЗУ «Про управління об’єктами державної власності», з-поміж інших, є Фонд Державного майна України щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна. Таким чином, будівля гуртожитку є об’єктом управління ФДМ України, оскільки перебувала на балансі господарських організацій/товариств і не ввійшла до їх статутних капіталів.

ФДМ України здійснювалися заходи, спрямовані на захист державної власності. Зокрема, за його касаційними скаргами Вищим господарським судом України було скасоване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. по справі № 39/97-08. У 2016 році ФДМ України вніс гуртожиток по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Однак, позивачка відмічає, що як пояснювали у ФДМ України голові ОСОН БК «Лідер» ОСОБА_12, за браком грошових коштів не здійснено внесення спірного гуртожитку до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки таким діям мала передувати технічна інвентаризація житлових і нежитлових приміщень гуртожитку, вартість якої є значною навіть для держави.

Проте, позивачка вважає, що невнесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо права власності держави на гуртожиток не є підставою для припинення права власності держави на спірний об’єкт нерухомості, тим більше, що даний об’єкт внесений до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Крім того, позивачка вважала, що вона набула право власності на житлове приміщення №1107 за набувальною давністю, оскільки вона перебувала у трудових відносинах з 1969р. з Дніпропетровським виробничим об’єднанням взуттєвих підприємств, яке в подальшому перетворено і реорганізовано в ДП «Оріль», з якого вона звільнилася у 2006 році, проживала у гуртожитку з 1989р. понад 28 років. Нею були укладені договори про надання комунальних послуг, подачу електроенергії, газу, водопостачання та водовідведення з ДК «Лідер», протягом усього часу проживання вона сплачувала всі комунальні послуги.

Отже, протягом тривалого часу (більше 10-ти років) вона відкрито і безперервно володіє кімнатою. Володілець ніколи не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути приміщення, їй не був пред'явлений позов про повернення майна. Правомочною особою є ФДМ України, який понад п’ять років (з 2009р.) не спромігся внести до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування судового рішення, на підставі якого було зареєстроване право власності на спірний об’єкт за ТОВ «ДП «Комфорт», надавши останньому можливість протиправно відчужувати державне майно.

Позивачка вважає, що з огляду на неспроможність ФДМ України захистити протягом тривалого часу право державної власності, внаслідок чого гуртожиток не був переданий у власність територіальної громади, наявність реальної загрози протиправного заволодіння житловими приміщеннями іншими особами, вона може скористатися лише таким способами захисту свого житлового права і права дітей, як визнання за нею права власності на кімнату за набувальною давністю і витребувати її з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку віндикації, позивачка вважає себе набувачем майна у порядку набувальної давності, тому обрала такий спосіб захисту права власності, оскільки вона не є стороною правочину, а лише заінтересованою особою (ст.ст. 215, 388 ЦК), тому двостороння реституції як наслідок визнання правочину недійсним, у даному випадку не може бути застосована.

Зокрема, вважає, що у разі задоволення її вимоги про визнання права власності за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦК України, вона набуває і право на задоволення віндикаційної вимоги.

Враховуючи викладене, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.05.2016р., укладений між ТОВ «КП «Комфорт» і ОСОБА_2, визнати за нею (позивачкою) право власності на житлове приміщення №1107 у гуртожитку, розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 46 за набувальною давністю, витребувати приміщення з чужого незаконного володіння ОСОБА_2

Ухвалою суду від 10.04.2018р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відповідно до положень ст. 52 ЦПК України прийнято до сумісного розгляду з основним позовом позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору – Фонду державного майна України до ОСОБА_2, ТОВ КП «Комфорт», ТОВ «ДП «Комфорт» (третя особа - Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради) про визнання недійсним цього ж договору купівлі-продажу нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2, з урахуванням уточнених вимог від 25.01.2018р. (а.с. № 150 – 218 т. № 1, а.с. № 42 т. № 2).

В обґрунтовування позову ФДМ України зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 придбала житлове приміщення № 1107 у гуртожитку на підставі договору купівлі-продажу від 10.05.2016р., укладеному з ТОВ «КП «Комфорт». Останнє набуло право власності на об’єкти житлової нерухомості – гуртожиток літ. А-12, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 46, на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. у справі № 904/10561/15 за позовом ТОВ «КП «Комфорт» до ТОВ «ДП «Комфорт, яким визнано за ТОВ «КП «Комфорт» право власності на передане йому як внесок до статутного капіталу будівлю гуртожитку, а саме: а*** - ганок; приямки; загальна площа по першому поверху гуртожитку 85,5 кв.м; загальна площа другого поверху гуртожитку 547,9 кв.м; загальна площа третього поверху гуртожитку 338,1 кв.м; загальна площа по четвертому поверху гуртожитку 454,1 кв.м; прим 512 (п'ятий поверх): поз. 1 площею 1,8 кв.м; поз. 4 площею 4,1 кв.м; загальна площа приміщення 512 - 34,2 кв.м; загальна площа п’ятого поверху гуртожитку 430,1 кв.м; загальна площа по шостому поверху гуртожитку 471,5 кв.м; загальна площа по сьомому поверху гуртожитку 584,9 кв.м; загальна площа по восьмому поверху гуртожитку 435,8 кв.м; загальна площа по дев'ятому поверху гуртожитку 548,5 кв.м; загальна площа по десятому поверху гуртожитку 622,9 кв.м; загальна площа по одинадцятому поверху гуртожитку 620,70 кв.м; загальна площа по 12-му поверху гуртожитку 444,2 кв.м; загальна площа по гуртожитку літ. А-12 - 5750 кв.м, та у загальному користуванні ганок літ. а.

Зазначене видно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна.

ОСОБА_9 Вищого господарського суду України від 19.07.2016р. це рішення було скасовано, а провадження у справі припинено.

За приписами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідним рішенням суду встановлено, що ТОВ «КП-Комфорт» неправомірно набуло право власності, тому воно не мало права ним розпоряджатись.

Обґрунтовуючи права на спірну кімнату, ФДМ України посилається на норми ст. 326 ЦК України і ст. 141 ГК України, які закріплюють право державної власності на майно, положення ст.ст. 1, 4 ЗУ «Про Фонд державного майна України», що визначають повноваження ФДМ України щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, зокрема й щодо захисту майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також ст. 7 ЗУ «Про управління об'єктами державної власності», якою визначені повноваження ФДМ України щодо забезпечення захисту майнових прав держави на території України відповідно до законодавства.

Зазначає, що гуртожиток був збудований за рахунок централізованих джерел фінансування. Рішенням Дніпропетровської міської ОСОБА_9 народних депутатів трудящих № 191 від 29.03.1974р. затверджено ОСОБА_10 держкомісії від 28.03.1974р. про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об’єднання.

Після введення в експлуатацію будівля гуртожитку була передана на баланс Дніпропетровського взуттєвого об’єднання як відомчий житловий фонд.

Наказом від 21.03.1989р. Дніпропетровське виробниче взуттєве об’єднання реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об’єднання, яке, в свою чергу, наказом від 08.04.1993р. за № 151 ліквідоване, а на його базі створене орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль».

Орендним підприємством у 1993р. був приватизований ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об’єднання шляхом викупу.

В подальшому орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль» було зорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль».

Після приватизації ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об’єднання право власності на будівлю гуртожитку було зареєстроване КП Дніпропетровське БТІ за Акціонерним товариством «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. і переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, про що свідчить лист КП ДМБТІ від 11.05.2002р. за № 2671, окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП «Промінь».

В подальшому АТ «Оріль» було перетворене в ЗАТ «Оріль».

Згідно матеріалів приватизаційної справи Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль», 10.09.1993р. між ФДМУ в особі представника ОСОБА_10 та організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», від імені якої діяв голова ради Організації орендарів ОСОБА_15, був укладений договір купівлі-продажу № КП-151, предметом якого є цілісний майновий комплекс - Дніпропетровська виробничо-торгівельна взуттєва фірма «Оріль», яка знаходиться в м. Дніпропетровськ по вул. Ю. Фучіка, 18, вартістю 2 001 848 тис. крб.

В подальшому, а саме 28.10.1993р., був підписаний відповідний акт прийому-передачі, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв згідно з договором купівлі-продажу від 10.09.1993р. № КП-151, частку викупленого державного майна вищезазначеного підприємства вартістю 2 001 848 тис. крб.

Згідно довідки «Характеристика предприятия», яка є додатком до додаткової угоди до договору оренди від 26.06.1991р. № 35, до складу Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль», входило ряд соціально-побутових об’єктів, зокрема, гуртожиток по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпро, яке є предметом даного спору.

Окремо ФДМ України зазначав, що інші документи або посилання, які б свідчили про включення спірного гуртожитку до переліку об’єктів, які підлягали приватизації, в матеріалах приватизаційної справи відсутні.

Але, наполягав, що під час приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль» ФДМУ керувався Законом України «Про приватизацію державного майна» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону. Частиною 2 ст. 3 цього Закону (в редакції, що діяла на момент приватизації ДВТ фірми «Оріль»), було визначено, що його дія не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду.

Виходячи з положень ст. 4 ЖК УРСР, до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд. Статтями 127 - 131 ЖК УРСР і пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР від 3.06.1986р. № 208 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) було передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для тієї мети житлові будинки.

Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх, тобто гуртожитки, слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 1 цього Закону державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Таким чином, гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна».

Враховуючи викладене, не дивлячись на відсутність документів (посилань), які б свідчили про включення спірного гуртожитку до переліку об’єктів, які підлягали приватизації у матеріалах приватизаційної справи, спірний гуртожиток не міг бути приватизований у складі ЦМК Дніпропетровської ВТФ «Оріль».

Стосовно розшифровки основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., яка є невід’ємною частиною договору купівлі-продажу від 08.09.1993р. № КП-151 і визначає перелік обладнання, будівель та споруд, які увійшли до складу державного майна, яке підлягало викупу відповідно до цього договору, згідно якої спірний гуртожиток увійшов до вказаного переліку, зазначив таке.

Ця розшифровка була підписана тільки однією особою, а саме головою ради організації орендарів ОСОБА_15 Підпис представника ФДМ України, уповноваженого на підписання договору, відсутній. Також даний документ взагалі відсутній в архівній справі Фонду з приватизації Дніпропетровської ВТФ «Оріль».

Обґрунтовуючи свою позицію, ФДМУ посилається ще й на такі обставини.

У жовтні 2007р. мешканці гуртожитку ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 зверталися до суду із позовом до ФДМУ, ТОВ «ДП Комфорт» (третя особа - ЗАТ «Оріль»), в якому просили визнати приватизацію гуртожитку недійсною, виключивши його з переліку нерухомого майна, яке передавалося у власність ЗАТ «Оріль» за договором купівлі-продажу від 08.09.1993р.

У березні 2010р. ТОВ «ДП Комфорт» також зверталося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та ФДМ України про визнання права власності на частину будівлі гуртожитку, посилаючись на те, що 13.11.2007р. між ним і ДП «Оріль» було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу будівлі гуртожитка.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 28.10.2010р.у справі № 2-242/10 у задоволенні позову ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 відмовлено, а позов ТОВ «ДП Комфорт» було задоволено і визнано за останнім право власності на частину будівлі гуртожитку.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. це рішення скасовано, позов ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 задоволено частково, а провадження за позовом ТОВ «ДП Комфорт» закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2012р. рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. в частині позовних вимог ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 скасовано, провадження у справі в цій частині - закрито, а в частині позовних вимог ТОВ «ДП Комфорт» направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Результатом повторного розгляду даної справи стало рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012р. у справі № 2-242/10, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ДП Комфорт» про визнання за ним права власності на частину будівлі гуртожитку. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням вимог ст.ст. 209, 210, 220, 657, 640 ЦК України щодо нотаріального посвідчення і державної реєстрації договорів купівлі-продажу нерухомого майна, договір купівлі-продажу частини будівлі від 13.11.2007р. між ДП «Оріль» та ТОВ «ДП Комфорт», укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення не відповідає вимогам закон, не тягне правових наслідків, а тому не може бути визнаний дійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. у справі № 910/10830/13 за позовом ОСОБА_12 до ФДМ України (третя особа КП «Промінь») про визнання приватизації Закритим акціонерним товариством «Оріль» гуртожитку недійсною, відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Під час розгляду справи суд, аналізуючи норми ч. 1 ст. 127 ЖК УРСР (у відповідній редакції), п. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», виходячи з дійсних обставин справи, дійшов висновку, що після завершення приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль» спірний гуртожиток не був у складі ЦМК, тобто фактично залишився у державній власності.

ФДМ України вважає, що оскільки ТОВ «ДП Комфорт» не набувало права власності на гуртожиток, а договір купівлі-продажу частини будівлі гуртожитку від 13.11.2007р., укладений ним з ДП «Оріль», є нікчемним, що встановлено апеляційним судом Дніпропетровської області (постанова від 11.09.2012р. у справі № 2-242/10), ці обставини не підлягають доказуванню за правилами п. 3 ст. 61 ЦПК України (чинного на момент подання позову).

Таким чином, ДП «Оріль» не могло внести будівлю гуртожитку до статутного капіталу ТОВ «КП «Комфорт», оскільки не мало на це правових підстав, що й було встановлено постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.05.2016р. і постановою Вищого Господарського суду України від 19.07.2016р. у справі № 904/10561/15.

Відтак, посилаючись на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України, ФДМУ вважає, що договір купівлі-продажу від 10.05.2016р. житлового приміщення № 1107 у гуртожитку, укладений ТОВ «КП «Комфорт» з ОСОБА_2 має бути визнаний судом недійсним. А оскільки житлове приміщення вибуло з володіння ФДМУ поза його волею, то на підставі ст. 388 ЦК України, просить витребувати його з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ФДМУ.

Ухвалою суду від 21.02.2018р. за клопотанням позивачки ОСОБА_1 витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 належним чином завірену копію договору купівлі-продажу від 10.05.2016р. кімнати (блоку) № 1107 у буд. № 46 по вул. Набережна перемоги у м. Дніпропетровську, належним чином завірені копії документів, які були надані сторонами, документів, що були отримані нотаріусом з державних та єдиних реєстрів і всіх інших баз даних, які були підставою укладення правочину, нотаріального посвідчення і державної реєстрації прав набувача (покупця) на нерухоме майно (а.с. № 227 т. № 1).

Витребувані докази надані суду і долучені до матеріалів справи (а.с. № 1 - 37 т. № 2).

Ухвалою суду від 10.04.2018р. (винесена без виходу до нарадчої кімнати) залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 46» (а.с. № 42 т. № 2).

Представники позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_16 та ОСОБА_5 (діє на підставі довіреності від 21.02.2018р. – а.с. № 87 т.№ 2) 13.06.2018р. надали суду спільну заяву, в якій просили суд 13.06.2018р. проводити судове засідання без них та без фіксації судового процесу технічними засобами. В цій самій заяві позов ОСОБА_1 підтримали, просили його задовольнити, також вважали обґрунтованим й позов третьої особи ФДМ України (а.с. №.86 т. № 2).

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_17 (діє на підставі договору від 20.11.2017р. – а.с. № 144 т. № 1) ні в підготовче засідання 11.05.2018р., ні в судове засідання 13.06.2018р. не з’явилися, про дату, місце і час розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. № 43, 68 т. № 2). На обидва засідання представник відповідачки просив розгляд справи відкласти (а.с. № 56, 84 т. № 2).

Суд ухвалою від 13.06.2018р. (без виходу до нарадчої кімнати) відмовив представнику відповідачки у відкладенні розгляду справи з огляду на те, що одна з двох причин неявки визнана судом неповажною, оскільки не підтвердження жодним доказом.

Представник третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ФДМ України – ОСОБА_18 (діє на підставі довіреності від 27.12.2017р. – а.с. № 90 т. № 2), 13.06.2018р. надала суду заяву, в якій просила суд 13.06.2018р. проводити судове засідання без неї та без фіксації судового процесу технічними засобами. В цій самій заяві представник ФДМ України підтримала, просила його задовольнити, також вважала обґрунтованим й основний позов ОСОБА_1 (а.с. №.89 т. № 2).

З урахуванням цих обставин, заява іншого представника ФДМ України - ОСОБА_19 (діє на підставі довіреності від 27.12.2017р.-а.с. № 62 т. № 2) про відкладення розгляду справи, яка надійшла на е/пошту суду 12.06.2018р. (а.с. № 83 т. № 2), судом до уваги не приймалась, як не актуальна станом на 13.06.2018р., оскільки 13.06.2018р. до суду з’явився інший представник ФДМУ.

Представники відповідачів – ТОВ «Комфорт» та ТОВ «ДП «Комфорт» ні в підготовче засідання 11.05.2018р., ні в судове засідання 13.06.2018р. не з’явилися, про дату, місце і час розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. № 47, 54, 69-71, 67, 72-80 т. № 2), про причини неявки суду не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи або інших клопотань суду не направили.

Представники третьої особи – органу опіки і піклування Соборної у м. Дніпрі ради, також ні в підготовче засідання 11.05.2018р., ні в судове засідання 13.06.2018р. не з’явилися, про дату, місце і час розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. № 51, 67 т. № 2). Заявами від 10.05.2018р. та 12.06.2018р., які надходили на е/пошту суду, представники третьої особи ОСОБА_20 та ОСОБА_21 (діють за довіреностями від 16.11.2017р. та від 23.03.2018р.- а.с. № 58, 82) просили справу розглядати за їх відсутності та винести рішення відповідно до чинного законодавства та в інтересах дітей (а.с. № 57, 81 т. № 2).

Ухвалою від 13.06.2018р. (без виходу до нарадчої кімнати) судом було ухвалено про розгляд справи за відсутності не з,явившися представників відповідачів ОСОБА_2, ТОВ «Комфорт» та ТОВ «ДП «Комфорт» та третьої особи – органу опіки і піклування Соборної у м. Дніпрі ради.

З урахуванням поданих суду заяв представників позивачки ОСОБА_1 та третьої особи із самостійними вимогами ФДМУ від 13.06.2018р. ухвалою від 13.06.2018р. (без виходу до нарадчої кімнати) судом було ухвалено про розгляд справи і за їх відсутності та з огляду на положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу технічними засобами

Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15.12.2017р.,передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд розглянув справу відповідно до глави 6 розділу III ЦПК України. Підстав для винесення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України у справі не було, оскільки у розгляді справи приймали участь відповідачка за позовом третьої особи ФДМУ – ОСОБА_1 (її представники), які надали свої письмові пояснення щодо позову ФДМУ (а.с. № 59, 86 т. № 2), а також представник третьої особи із самостійними вимогами ФДМУ, представник якого також визначився із своїм ставленням до позову ОСОБА_1 (а.с. № 61, 89 т. № 2).

Суд, вивчивши матеріали справи, позиції сторін, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих сторонами письмових доказів, надавши оцінку доводам та запереченнях сторін, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ФДМ України, задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з копії трудової книжки позивачки, ОСОБА_1 на підставі наказу № 63 від 01.09.1969р. була прийнята ученицею в ФЗУ за фахом збірник взуття Дніпропетровського виробничого об’єднання взуттєвих підприємств № 3. За наказом №655 від 24.09.1971р. прийнята до Дніпропетровського виробничого об’єднання взуттєвих підприємств №3 пошивницею взуття. Як видно зі штампів у трудовій книжці, Дніпропетровське виробниче об’єднання взуттєвих підприємств №3 у 1976 році реорганізоване в Дніпропетровське виробниче взуттєве об’єднання, у 1989 році реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгівельне взуттєве об’єднання. У 1993 році об’єднання ліквідовано, на його основі створене Орендне підприємство «Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма «Оріль». У 1993 році позивачка переведена за наказом № 154 від 08.04.1993р. прибиральницею гуртожитку (а.с. № 32, 33 т. № 1).

На підставі наказу №474 від 27.12.1993р. Орендне підприємство «Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма «Оріль» реорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль».

На підставі наказу №17 від 01.10.1997р. ОСОБА_1 переведена з Дочірнього житлово-комунального підприємства «Комфорт «АТ «Оріль» до ДЖКП «Комфорт», яке у 2003 році наказом №59 перейменоване у ОСОБА_11 підприємство «Оріль», з якого позивачка була звільнена за наказом №1 від 28.02.2006р. за угодою сторін (п. 1. ст. 38 КЗпП України).

Отже, записами у трудовій книжці підтверджено, що позивачка працювала на фабриці 24 роки і 13 років у гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську.

30.01.1989р. на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничо-торгівельного взуттєвого об’єднання від 30.01.1989р. позивачці ОСОБА_1 був виданий ордер на вселення до кімнати №1107 у гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську. Право на вселення за цим ордером отримали також члени її сім’ї - діти ОСОБА_3, 1983р.н. і ОСОБА_4, 1989р.н. (а.с. № 34 т. № 1).

Згідно із довідкою органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Лідер», виданою 24.10.2017р., у цій кімнаті проживає позивачка ОСОБА_1, її діти: син ОСОБА_3, донька ОСОБА_5, зять ОСОБА_6, онука ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. № 42 т. № 1).

Як видно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об’єкта нерухомого майна № 93903867, сформованою 08.08.2017р., ОСОБА_2 придбала декілька житлових приміщень у буд.№ 46 по вул. Набережна Перемоги у м. Дніпрі (№1006,1107,1108). Приміщення № 1107, в якому мешкає позивачка, придбано на підставі договору купівлі-продажу від 10.05.2016р. №796, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8 (а.с.№114–116 т. № 1).

Приміщення літ. А-12 складається з: 1- коридор, площею 4,1 кв.м.; 2 - житлова, площею 17,0 кв.м.; 3 - житлова, площею 12,0 кв.м.; 4 - туалет, площею 1,0 кв.м.; 5 - душова, площею 0,9 кв.м.; 6 - приміщення, площею 9,2 кв.м.; 7 - шафа, площею 1,0 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м, загальною площею 45,2 кв.м.

Позивачкою долучено до позову копію рішення ради директорів підприємств взуттєвої промисловості МЛП УРСР від 3-4 квітня 1974р. «Про упорядкування обліку і розподілу жилої площі на підприємствах і в організаціях системи Міністерства легкої промисловості УРСР». У рішенні зазначено, що за централізованими джерелами фінансування будується гуртожиток на Дніпропетровському взуттєвому підприємстві на 620 місць (а.с. № 53 – 56 т. № 1).

Згідно із копією рішення Дніпропетровської міської ОСОБА_9 народних депутатів трудящих № 191 параграф 12 від 29.03.1974р. затверджено ОСОБА_10 держкомісії від 28.03.1974р. про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об’єднання (а.с. № 52 т. № 1),.

Позивачкою і ФДМ України до позовних заяв було долучено ряд копій судових рішень, посилаючись на які, позивачка і ФДМ України обґрунтовували свої позовні вимоги (а.с. № 59 – 113, 165 – 206 т. № 1).

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2007р. по справі № 14/51-07(41/36-07) задоволено позов Дочірнього підприємства «Оріль» до ЗАТ «Оріль», визнано за ОСОБА_11 підприємством «Оріль» право власності на будівлю гуртожитка, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна перемоги, буд. 46, з урахуванням відповідної реконструкції (а.с. № 59 – 62 т. № 1).

Як вбачається з тексту рішення, позивач ОСОБА_11 підприємство «Оріль» звернулося із вимогами до ЗАТ «Оріль» про визнання права власності на будівлю гуртожитку, обґрунтовував вимоги тим, що АТ «Оріль», правонаступником якого є ЗАТ «Оріль» внесло до його статутного фонду (Дочірнього житлово-комунального підприємства «Комфорт» АТ «Оріль», правонаступником якого є ОСОБА_11 підприємство «Оріль») будівлю гуртожитку, але не надало позивачеві правовстановлюючих документів.

ОСОБА_9 Вищого господарського суду України від 13.11.2008р. за касаційною скаргою ФДМ України вказане рішення скасоване, у зв’язку із порушенням прав держави на розпорядження державною власністю, а справа направлена на новий розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області, який ухвалою від 21.04.2009р. припинив провадження у справі у зв’язку з припиненням юридичної особи - відповідача ЗАТ «Оріль» (а.с. № 63 – 65 т. № 1).

Отже, це рішення не стало підставою набуття права власності на будівлю гуртожитку ОСОБА_11 підприємством «Оріль».

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у справі № 39/97-08 задоволений позов ТОВ «ДП «Комфорт» до ДП «Оріль» про визнання права власності на частину будівлі гуртожитку літ. А-12, розташованого по вул. Набережна Перемоги, 46 в м. Дніпропетровську, яка має наступні характеристики: на 1-му поверсі приміщення III-1, ІІІ-2а, IV-1, V-1, VIII-1, ІХ-1 загальною площею 85,5 кв.м.: на 2-му поверсі приміщення №№ 201- 209, 212, 212, III-17-III-25, II-l, II-2, IV-2, VIII-2, IX-2 загальною площею 547.9 кв.м.; на 3-му поверсі приміщення №№ 303, 305, 307, 311, ІІІ-25ІІІ-35, ІІІ-1-ІІІ-4, IV-3, V-3, VIII-3, ІХ-3 загальною площею 338.1 кв. м.; на 4-му поверсі приміщення №№ 401, 406-408, 411-413, ІІІ-36-ІІІ-40, ІІІ-42-ІІІ44, ІІІ-57, IV-l-IV-4, IV-14, V-4, VIII-4, ІХ-4 загальною площею 454,1 кв.м.; на 5-му поверсі приміщення №№ 502, 504, 508, 510, 512, 513, 111-46,111-53 ІІІ-55, ІІІ-56, V-l-V-4, IV-5, V-5, VIII-5, ІХ-5 загальною площею 430,1 кв.м.; на 6-му поверсі приміщення №№ 603, 606, 610- 613, ІІІ-58-ІІІ-66, ІІІ-68, VI-l-VI-4, IV-6, V-6, VIII-6, ІХ-6 загальною площею 471, 5 кв.м.; на 7-му поверсі приміщення №№ 701, 702, 704, 706-708, 710, 711, 712, 713, ІІІ-69, ІІІ-70, ІІІ-72-ІІІ-79, VII-l-VII-4, IV-7, V-7, VIII-7, ІХ-7 загальною площею 584,9 кв.м.; на 8-му поверсі приміщення №№ 803, 804, 808-810, 812, 813, ІІІ-80-ІІІ-90, VIII-1V III-4, IV-8, V-8, VIII-8, Іх-8 загальною площею 435,8 кв.м.; на 9-му поверсі приміщення №№ 901, 902, 906-908, 910-912, ІІІ-91-ІІІ-101, IX- 1ІХ-4, IV-9, V-9, VIII-9, ІХ-9 загальною площею 548,5 кв.м.; на 10-му поверсі приміщення №№ 1001-1003, 1005-1008, 1010-1012, ІІІ-102, ІІІ-104-ІІІ-110, ІІІ-112, Х-1-Х-4, IV-10, V-10, VIII-10, ІХ-10 загальною площею 622,9 кв.м.; на 11-му поверсі приміщення №№ 1101, 1102, 1104-1108, 1110-1113, ІИ-13, III-115-ІІІ-120, III-120, III-123, XI-1X1-4, IV-11, V-ll, VIII-11, IX-11 загальною площею 620,7 кв.м.; на 12-му поверсі приміщення №№ 1204-1206, 1208, 1210, 1212, 1213, III- 124, ІІІ-126-ІІІ-131, ІІІ-133, III-134, ХІІ-1-ХІІ-4, IV-12, V-12, VIII-12, IX-12 загальною площею 444,2 кв.м.; ганки літ.а. (а.с. № 66, 67 т. № 1).

Як вбачається з тексту рішення, 13.11.2007р. між ОСОБА_11 підприємством «Оріль» і ТОВ «ДП «Комфорт» в простій письмовій формі було укладеного договір купівлі-продажу частини будівлі, в якому сторони домовилися 24.12.2007р. посвідчити його нотаріально. У зв’язку із тим, що продавець – ДП «Оріль» ухилився від нотаріального посвідчення правочину, договір визнано дійсним судом, визнано право власності за ТОВ «ДП «Комфорт».

ОСОБА_9 Вищого господарського суду від 18.02.2009р. це рішення було скасоване за касаційною скаргою ФДМ України, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області, який ухвалою від 15.04.2009р. припинив провадження у справі у зв’язку з припиненням юридичної особи – відповідача ДП «Оріль» (а.с. № 68-70 т. № 1).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2009р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ТОВ «ДП Комфорт» на цю ухвалу (а.с. № 71 т. № 1).

Отже, це рішення суду не стало підставою набуття права власності на будівлю гуртожитку ТОВ «ДП Комфорт».

Як зазначає позивачка, у 2007 році мешканцями гуртожитку був створений домовий комітет «Лідер» і у червні 2008р. мешканці гуртожитку ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 звернулися до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ФДМ України і ТОВ «ДП Комфорт» про визнання приватизації будівлі гуртожитку недійсною.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. у задоволенні їх позову до ФДМ України і ТОВ «ДП Комфорт» про визнання приватизації будівлі гуртожитку недійсною відмовлено. Зустрічні вимоги ТОВ «ДП Комфорт» до ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ФДМУ про визнання права власності на будівлю гуртожитку задоволено, визнано за ТОВ «ДП Комфорт» право власності на будівлю гуртожитку.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. по справі № 22ц-9174/2010 це рішення скасоване. Позовні вимоги задоволені частково, визнано незаконним включення будинку гуртожитку до ЦМК Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвих фірми «Оріль» переданої у порядку приватизації ЗАТ «Оріль» 08.08.1993р., визнано у цій частині приватизацію будинку ЗАТ «Оріль» недійсною. Провадження за зустрічним позовом ЗАТ «Оріль» закрито (а.с. № 72 – 75 т.№ 1).

Апеляційним судом Дніпропетровської області у цьому рішенні встановлено, що 08.09.1993р. між ФДМ України в особі представника фонду ОСОБА_10А та організацією орендарів, створеної трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фабрики «Оріль», від імені якої діяв голова ради організації орендарів ОСОБА_15, було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу - Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль», яка знаходиться в м. Дніпропетровськ. вул. Ю. Фучіка, 18 вартістю 2 001 848 тис. крб.

27.08.1993р. було складено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу, підписаний представником ФДМУ. Акт оцінки був затверджений наказом голови Фонду державного майна України від 30.08.1993р. № 24-ДУ.

Згідно із п. 1.3 договору право власності на ЦМК переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу.

28.10.1993р. було складено акт прийому-передачі, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв згідно з договором купівлі-продажу від 08.09.1993р. № КП-151 між ФДМ України та організацією орендарів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фабрики «Оріль» викуплену нею частку державного майна цілісного майнового комплексу вказаного підприємства вартістю 2 001 848 тис. крб. Акт був підписаний з боку ФДМ України головою ФДМ України ОСОБА_22 та скріплений печаткою ФДМ України.

28.12.1993р. на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.1993р., а також акту прийому-передачі майна від 28.10.1993р. - головою ФДМ України було видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс. Свідоцтво підписано головою ФДМ України ОСОБА_22 та скріплено печаткою ФДМ України.

Своєю довідкою № 12/8-831 від 16.06.1995р. регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області підтвердило, що АТ «Оріль» є власником майна згідно акту прийому-передачі від 28.10.1993р.

Розшифровкою основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., що є невід'ємною частиною договору № КП1-151 від 08.09.1993р., визначено перелік обладнання, будівель та споруд, які увійшли до складу державного майна, яке підлягає викупу відповідно до договору купівлі-продажу № КП-151 від 08.09.1993р. і передано у власність закритому акціонерному товариству «Оріль».

Згідно із п. 62 зазначеної розшифровки до переліку увійшов також й гуртожиток, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46.

12.03.1997р. АТ «Оріль» КП ДМБТІ було видано реєстраційне посвідчення на об'єкт нерухомого майна, яке належить юридичним особам, згідно якого гуртожиток літ.А-12, що знаходиться за адресою м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46, зареєстровано за АТ «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу № КП-151 від 08.09.1993р., про що було зроблено запис в реєстровій книзі № 2ЖЮ за реєстровим № 28.

Рішенням загальних зборів акціонерів від 18.10.1996р. АТ «Оріль», правонаступником якого є ЗАТ «Оріль» було створено ОСОБА_11 житлово-комунальне підприємство «Комфорт» акціонерного товариства «Оріль».

Відповідно до статуту ДП «Оріль», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ЗАТ «Оріль», протокол № 12 від 28.08.2003р., зареєстрованого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська згідно з розпорядженням № 20-рп від 27.05.1997р., обліковий номер 6251, перереєстрованого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська, реєстраційна справа № 04052459100050312 від 02.09.2003р., ДП «Оріль» створено шляхом перереєстрації дочірнього житлово-комунального підприємства «Комфорт» акціонерного товариства «Оріль».

Засновником ДП «Оріль» виступає ЗАТ «Оріль». Рішенням правління АТ «Оріль» № 24 від 30.10.1996р. до статутного фонду Дочірнього житлово-комунального підприємства «Комфорт» акціонерного товариства «Оріль» було передано між іншим й будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46. Це також підтверджується й актом прийому-передачі майна від 01.10.1997р. В подальшому ряд приміщень будівлі гуртожитку ДП «Оріль» були самовільно переобладнані та реконструйовані.

Аналізуючи обставини справи і надані сторонами докази, апеляційним судом Дніпропетровської області у цьому ж рішенні зроблено саме такий висновок.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду.

Виходячи з положень ст. 4 ЖК УРСР до складу житлового фонду входять жилі будинку, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинку і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі становлять державний фонд.

За змістом ст.ст. 127-131 ЖК УРСР та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою ОСОБА_9 міністрів УРСР від 03.06.1986р., передбачено, що гуртожитки це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону державний житловий фонд це житловий фонд місцевих ОСОБА_9 народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Спірний гуртожиток як об’єкт державного житлового фонду приватизується на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і не підлягає приватизації на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна», тому був включений до переліку майна Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль», що підлягає приватизації, помилково.

Таким чином, гуртожиток як об’єкт державного житлового фонду не підлягав приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна».

Враховуючи вищевказане, апеляційний суд дійшов висновку, що приватизація спірного гуртожитку є недійсною (а.с. № 72 – 75 т.№ 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2012р. зазначені рішення суду першої і апеляційної інстанцій були скасовані. Провадження у справі в частині вимог до ФДМ України, ТОВ «ДП Комфорт» про визнання приватизації недійсною закрито. Підставою закриття провадження в означеній частині слугувало те, що спір стосується приватизації державного майна, а не приватизації державного житлового фонду, тому цей спір підсудний господарським судам. В частині визнання права власності за ТОВ «ДП Комфорт» справа направлена на новий розгляд суду апеляційної інстанції (а.с.№ 181-183 т.№ 1).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012р. (при новому розгляді справи) рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. скасовано, відмовлено ТОВ «ДП Комфорт» у задоволенні позову про визнання за ним права власності на будівлю гуртожитку (а.с. № 78-79 т.№ 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.01.2013р. рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012р. залишено без змін (а.с. № 80-81,т.№ 1).

Отже, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. також не стало підставою набуття права власності на будівлю гуртожитку ТОВ «ДП Комфорт».

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.11.2013р. по справі № 910/10830/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р. і постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016р., відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 до ФДМУ про визнання недійсною приватизації у складі ЦМК – Дніпропетровської виробничої торгівельної взуттєвої фабрики «Оріль» гуртожитка, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46, здійсненої шляхом викупу на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р., виключення гуртожитку з переліку майна, яке передавалося у власність Організації орендарів, створеної трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» (а.с. № 85 – 97 т.№ 1).

Як видно, зокрема, із постанови Київського апеляційного господарського суду у від 27.09.2016р. у справі № 910/10830/13 (а.с. № 92 – 97 т.№ 1), позов ОСОБА_12 був мотивований тим, що гуртожиток не був проданий у складі цілісного майнового комплексу; розшифровка основних засобів по залишковій вартості не містить скріпленого печаткою підпису уповноваженої посадової особи Фонду державного майна України; інвентаризаційні описи основних засобів не містить у собі спірного гуртожитку; з акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу не вбачається, що до складу майна, яке підлягало оцінці, включений гуртожиток.

Київським апеляційним господарським судом при перегляді цієї справи встановлені аналогічні обставини, що й у вищевказаній цивільній справі (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. за позовом ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до ФДМУ і ТОВ «ДП Комфорт» про визнання приватизації недійсною, виключення гуртожитку з переліку приватизованого майна).

Зокрема, 27.08.1993р. представником ФДМ України був складений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу та затверджений наказом Голови ФДМУ від 30.08.1993р. № 24-ДУ.

08.09.1993р. між ФДМУ (продавець) і організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № КП-151, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив цілісний майновий комплекс - Дніпропетровську виробничо-торгівельну взуттєву фірму «Оріль» (в м. Дніпропетровськ, вул. Ю. Фучіка, 18), вартістю 2 001 848 тис. крб, зданий їй в оренду з правом викупу, на земельній ділянці 6,4768 га.

За умовами пункту 1.3 Договору право власності на цілісний майновий комплекс Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», що приватизується, переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу. До цього часу державне майно знаходиться у покупця на праві повного господарського відання.

На підставі акта прийому-передачі від 28.10.1993р. продавець передав, а покупець прийняв майно за договором купівлі-продажу № КП-151.

Згідно довідки № 12/8-831 від 16.06.1995р. регіонального відділення ФДМ України по Дніпропетровській області, АТ «Оріль» є власником цілісного майнового комплексу.

Розшифровкою основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., що є невід'ємною частиною Договору № КП-151 від 08.09.1993р. визначено перелік обладнання, будівель та споруд, які увійшли до складу державного майна, що підлягало викупу відповідно до договору купівлі-продажу № КП-151 та передано у власність Закритому акціонерному товариству «Оріль».

Згідно із п. 62 розшифровки, до переліку ввійшов також гуртожиток по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську.

28.12.1993р. за реєстраційним № П-138 Головою ФДМ України видано свідоцтво про власність, яке підтверджує право власності на цілісний майновий комплекс за покупцем згідно умов договору купівлі-продажу та акта прийому-передачі.

12.03.1997р. АТ «Оріль» було видане реєстраційне посвідчення на об'єкт нерухомого майна, яке належить юридичним особам, згідно якого гуртожиток літ. А-12, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46 зареєстровано за АТ «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу, про що було зроблено запис в реєстровій книзі № 2ЖЮ за реєстровим № 28.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012р. у справі № 22-ц/490/5791/12 (набрало законної сили на момент розгляду цієї справи) за результатами нового розгляду даної справи рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010р. було скасовано, постановлено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ ДП «Комфорт» до ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та ФДМ України про визнання права власності.

Позивач (ОСОБА_12Г.) звернулася з даним позовом, оскільки вважала, що приватизація гуртожитку на вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську відбулась незаконно.

Суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 127 ЖК УРСР (у відповідній редакції) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» дія цього Закону не поширюється на: приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Відповідно до ст. 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР і УРСР.

Стаття 131 цього кодексу визначає, що відповідно до законодавства СРСР Примірне положення про гуртожитки затверджується ОСОБА_9 Міністрів УРСР, міністерствами, державними комітетами і відомствами СРСР за погодженням з відповідними органами.

Згідно п. 3 Примірного положення про гуртожитки, під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) ОСОБА_9 народних депутатів.

Разом з цим виходячи з дійсних обставин справи, до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі цілісного майнового комплексу (підтверджено довідкою характеристикою підприємства «Оріль»).

Відповідно до Додаткової угоди про внесення змін та доповнень до Договору оренди державного майна організації орендаторів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» від 02.09.1993р. встановлені об'єкти, які входять до складу орендованого майна та підлягають особливому режиму приватизації житлові будинки на суму 230 тис.крб.

Об'єкти соціально-побутового значення, в тому числі і спірний гуртожиток по вул. Набережної Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську вміщені у довідку - характеристику організації орендаторів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми "Оріль", які не відносилися до переліку документів, необхідних під час приватизації гуртожитку. Довідка-характеристика не є доказом в розумінні вимог статті 36 ГПК України, і не впливає на предмет спору (фактично змінений позивачем).

Разом з цим розшифровка основних засобів по залишкової вартості станом на 28.10.1993р. відсутня у матеріалах приватизаційної справи. Натомість, під час звернення позивача з позовом до суду її приєднано до матеріалів справи, де визначена залишкова вартість гуртожитку в сумі 841 102 тис.крб.

Договір купівлі-продажу № КП -151 долучений позивачем до матеріалів справи містить дату його укладення - 08.09.1993р., тоді як матеріали приватизаційної справи наданої Фондом державного майна України мають посилання на такий саме договір, однак укладений вже 10.09.1993р.

Зважаючи на встановлені факти, вимоги правових норм, оцінивши надані докази, апеляційний господарський суд погодився із господарським судом першої інстанції, що у задоволенні позову ОСОБА_12 до ФДМУ (третя особа КП «Промінь») про визнання недійсною приватизації у складі цілісного майнового комплексу - Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фабрики «Оріль» (м. Дніпропетровськ, вул. Фучіка, 18), гуртожитку, який знаходиться за адресою: вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську, здійснену шляхом викупу на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р.; виключення гуртожитку з Переліку нерухомого майна, яке передавалося у власність Організації орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» - слід відмовити, у зв'язку з його необґрунтованістю.

Апеляційним судом також відзначено у рішенні, що Законом України «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад 2012-2015» від 21.06.2012р. № 4995-VI передбачена можливість передачі гуртожитків у власність територіальних громад для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. Тобто мешканці спірного гуртожитку мають можливість реалізувати свої житлові права. Позивач повинен звернутися до територіальної громади (міського голови) з метою передачі спірного гуртожитку до комунальної власності та взяття безкоштовно на баланс органу місцевого самоврядування. За наслідками розгляду позову гуртожиток залишається в державній власності, а потім передається з урахуванням вимог Закону до комунальної власності.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважала за необхідне у рішенні зазначити про таке.

Будинок № 46 по вул. Набережна Перемоги у м. Дніпропетровську має статус гуртожитку. Право власності на означену будівлю було зареєстроване КП „ДМБТІ” за Акціонерним товариством «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. та переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, про що свідчить лист КП „ДМБТІ” від 11.05.2002р. за № 2671, окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП "Промінь ".

В подальшому АТ «Оріль» було перетворене на ЗАТ «Оріль». В свою чергу, ЗАТ «Оріль» відчужило будівлю гуртожитку Дочірньому підприємству «Оріль».

Проаналізувавши наявні на той час рішення судів, апеляційний господарський суд погодився із рішенням суду першої інстанції, що до початку приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» та після її завершення спірний гуртожиток по вул. Набережна Перемоги, 46 не був у складі цілісного майнового комплексу.

Так, дослідивши надані ФДМ України матеріали приватизаційної справи цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», суд першої інстанції не встановив наявності в даній приватизаційній справі документів, які б підтверджували факт включення гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», з огляду на що цілком законно, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, відмовив у позові.

Апеляційний господарський суд також зазначив, що відповідно до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, за виключенням спорів про приватизацію державного житлового фонду.

У даному конкретному випадку підставою позову є включення гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» в процесі його приватизації шляхом викупу. Тобто, гуртожиток у даному спорі виступає не як об'єкт державного житлового фонду, а як частина цілісного майнового комплексу, що був приватизований шляхом викупу організацією орендарів.

Таким чином, апеляційний господарський суд, погоджуючись із судом першої інстанції у справі №910/10830/13, висловив, що судом неодноразово були досліджені всі фактичні обставини та матеріали справи (в тому числі оригінал приватизаційної справи) і достовірно встановлено, що виходячи з дійсних обставин справи, до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі цілісного майнового комплексу (підтверджено довідкою характеристикою підприємства «Оріль»), і вірно відмовив ОСОБА_12 у позові.

Проаналізувавши надані позивачкою ОСОБА_1 та третьою особою ФДМ України копії судових рішень, суд встановив, що єдиним судовим рішенням, яке набрало законної сили і не скасоване на момент розгляду цієї справи, є вищевказане рішення Господарського суду м. Києва від 26.11.2013р. по справі № 910/10830/13 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р. і постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016р.).

Судами у цій справі встановлено, що (виходячи з дійсних обставин справи), до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі цілісного майнового комплексу.

Такого висновку суди дійшли дослідивши хронологію передачі спірного гуртожитку ФДМ України у власність Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» у порядку приватизації.

Суд, досліджуючи це рішенні, вбачає наступні обставини.

27.08.1993р. представником ФДМ України був складений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу та затверджений наказом Голови ФДМУ від 30.08.1993р. № 24-ДУ.

Через декілька днів після цього, Додатковою угодою до Договору оренди державного майна організації орендаторів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» від 02.09.1993р. був визначений перелік об'єктів, що входять до складу орендованого майна та підлягають особливому режиму приватизації житлові будинки на суму 230 тис.крб.

При цьому, гуртожиток по вул. Набережної Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську був вміщений у довідку - характеристику організації орендаторів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми "Оріль", які не відносилися до переліку документів, необхідних під час приватизації гуртожитку і не була прийнята судом як доказ.

Через місяць після складення акта оцінки вартості майна, а саме 08.09.1993р. на підставі договору купівлі-продажу № КП-151 ФДМ України продав організації орендарів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» цілісний майновий комплекс - Дніпропетровську виробничо-торгівельну взуттєву фірму «Оріль» за 2 001 848 тис.крб, зданий до цього в оренду з правом викупу.

Ще через місяць, а саме 28.10.1993р., був підписаний акт прийому-передачі майна за договором купівлі-продажу № КП-151.

При цьому, розшифровкою основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., що була невід'ємною частиною Договору № КП-151 від 08.09.1993р. було визначено перелік обладнання, будівель та споруд, які ввійшли до складу державного майна, що підлягало викупу відповідно до договору купівлі-продажу № КП-151 та передано у власність ЗАТ «Оріль». Згідно із п. 62 розшифровки, до цього ввійшов також гуртожиток по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську.

Через два місяці, а саме 28.12.1993р. за реєстраційним № П-138 Головою ФДМУ видано свідоцтво про власність, яке підтверджує право власності на цілісний майновий комплекс за організацією орендарів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» згідно умов договору купівлі-продажу та акта прийому-передачі.

Через два роки регіональним відділенням ФДМ України по Дніпропетровській області ФДМ України видано довідку № 12/8-831 від 16.06.1995р., про те, що АТ "Оріль" є власником цілісного майнового комплексу.

12.03.1997р. АТ «Оріль» було видане реєстраційне посвідчення на об'єкт нерухомого майна, яке належить юридичним особам, згідно якого гуртожиток літ. А-12, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46 зареєстровано за АТ «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу, про що було зроблено запис в реєстровій книзі № 2ЖЮ за реєстровим № 28.

Листом КП ДМБТІ від 11.05.2002р. за № 2671 було підтверджено, що право власності на означену будівлю було зареєстроване КП „ДБТІ” за Акціонерним товариством «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. та переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна (окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП "Промінь").

Між тим, суд враховує, що у даній справі підставою позову ОСОБА_12 було включення гуртожитку до складу ЦМК Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль» в процесі приватизації шляхом викупу.

Тобто, гуртожиток у даному спорі виступав не як об'єкт державного житлового фонду, а як частина цілісного майнового комплексу, що був приватизований шляхом викупу організацією орендарів.

Дослідивши надані ФДМ України матеріали приватизаційної справи цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», суд не встановив наявності в ній документів, які б підтверджували факт включення гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо- торгівельної взуттєвої фірми «Оріль».

Разом із тим, розглядаючи вимоги ФДМ України про визнання недійсним правочину і витребування із чужого незаконного володіння, суд не може ігнорувати обставини, що були встановлені рішенням господарського суду у іншій справі (ч.4 ст. 82 ЦПК України), які підтверджують хронологію переходу (передання) права власності на спірну будівлі з самого початку приватизації і до цього часу.

Зокрема те, що право власності на будівлю гуртожитку все ж таки було зареєстроване КП „ДМБТІ” за Акціонерним товариством «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. і п. 62 переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, яка була невід'ємною частиною Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № КП-151 від 08.09.1993р.

Свідоцтва про власності на цілісний майновий комплекс від 28.12.1993р. № П-138, було видане Головою ФДМУ організації орендарів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль».

Довідкою регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області № 12/8-831 від 16.06.1995р. підтверджувалося, що АТ "Оріль" є власником цілісного майнового комплексу.

А згідно реєстраційного посвідчення на об'єкт нерухомого майна, виданого 12.03.1997р. АТ "Оріль", гуртожиток літ. А-12, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 46 зареєстровано за АТ "Оріль" на підставі договору купівлі-продажу, про що було зроблено запис в реєстровій книзі № 2ЖЮ за реєстровим № 28.

Листом КП „ДМБТІ” від 11.05.2002р. за № 2671 було підтверджено, що право власності на означену будівлю було зареєстроване КП „ДМБТІ” за Акціонерним товариством «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. та переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна.

Окрім того, суд враховує, що вказана справа розглядалася за позовом мешканки гуртожитка до ФДМ України і позов було мотивовано безпідставним включення гуртожитку до складу ЦМК в процесі приватизації шляхом викупу, що, на думку позивачки, порушувало її житлові прав.

Зокрема, суд, розглядаючи позов вказав позивачці на порядок відновлення її права шляхом звернення до територіальної громади міста із вимогами про передачу спірного гуртожитку у комунально власність. До того ж, позивачці ОСОБА_12 було відмовлено у задоволенні вимог до ФДМУ про визнання приватизації недійсною і виключення гуртожитку з переліку майна, що підлягав приватизації.

Досліджуючи питання правомірності включення спірного гуртожитку до майна організації орендарів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», суд звертає увагу на таке.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна», згідно із ч. 3 ст. 1, регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна. Відповідно статті 2 Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) - цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Зі змісту даних норм вбачається, що відповідно до Закону України «Про оренду держав ного та комунального майна», в оренду могло здаватися лише майно державних підприємств з метою його господарського використання.

Таким чином, до складу цілісного майнового комплексу, який передається в оренду з метою подальшої приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток, оскільки останній не виконує виробничих функцій та не входить до завершеного циклу виробництва та відповідно до житлового законодавства використовуються виключно як об'єкт житлового фонду, а в жодному разі не як господарський об'єкт, необхідний орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, частиною 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами статей 4-6 Житлового кодексу УРСР також відносяться гуртожитки.

Тому Закон України «Про приватизацію державного майна» не поширюється на приватизацію житлового фонду (у даному випадку - гуртожитку), оскільки приватизація державного житлового фонду здійснювалася і здійснюється на підставі спеціального законодавства.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду-це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та інше) держав ного житлового фонду на користь громадян України.

Виходячи з положень ст. 4 ЖК УРСР, до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення і в інших будівлях.

Призначенням житлових будинків відповідно до статті 6 Кодексу є постійне проживання громадян, а також використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих ОСОБА_9 народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Статтями 127-131 Житлового кодексу УРСР та п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР від 03.06.1986р. № 208, передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Згідно із ч. 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських ОСОБА_9 народних депутатів. Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, організацій чи установ, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 2-4 Положення про порядок передачі в комунальну власність держав ного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 06.11.1995р. № 891, яке застосовується у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій, передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду у тому числі гуртожитки. Передачі в комунальну власність піддягають житлові будинки відомчого житлового фонду у тому числі гуртожитки; відомчий житловий фонд передається комунальну власність безоплатно.

Варто зазначити, що заходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.

Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном.

Такої правової позиції притримується Вищий господарський суд України, що вбачається, з п. 7 роз'яснення ВАСУ від 02.04.1994р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності».

При цьому, баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству в володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Крім того, п. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного, земельного та житлово го фондів (редакція діяла на момент приватизації), у тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Аналіз вищевказаних норм законодавства, свідчить що гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду.

Відповідно до частини 2 ст. 5 ЖК УРСР, будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих рад.

Гуртожитки, як складова частина державного (відомчого) житлового фонду, на момент приватизації та корпоратизації підприємств, знаходилися на балансі останніх. Однак, право розпорядження в цьому випадку обмежувалося в межах норм, передбачених житловим законодавством.

Таким чином, спеціальним законодавством, що регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно статті 2 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) його дія поширюється виключно на приватизацію житла громадянами, а не юридичними особами, при цьому гуртожитки приватизації не підлягали.

Суд зауважує, що приватизація державного житлового фонду здійснюється виключно фізичними особами з метою постійного проживання громадян та використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Отже, гуртожиток є частиною державного житлового фонду, який на момент укладення договору купівлі-продажу від 08.09.1993р. між ФДМУ і організацією орендарів ДВТВФ «Оріль» приватизації не підлягав, а підлягав поступовій передачі до відання місцевих рад як складова частина державного (відомчого) житлового фонду.

За пунктом 42 ОСОБА_13 оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 08.09.1993р. №717 (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна), вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

З огляду на зазначені обставини, під час приватизації цілісного майнового комплексу, вартість його майна мала зменшуватися на вартість гуртожитку як об'єкту житлового фонду, що не підлягав приватизації.

З наявних у справі судових рішень неможливо достеменно встановити, чи була зменшена вартість ЦМК під час приватизації на вартість гуртожитку як об'єкту житлового фонду. Хоча, як встановлено судами у інших справах, розшифровкою основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., що є невід'ємною частиною Договору № КП-151 від 08.09.1993р., був визначено перелік майна, до складу якого увійшов і гуртожиток по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську.

Вартість майна в цілому (тобто з гуртожитком) була оцінена у 2 001 848 тис. крб. За цією ціною весь ЦМК (з гуртожитком) був приватизований.

Таким чином, це додатково вказує не те, що, не дивлячись на неможливість приватизації гуртожитка у складі ЦМК, оскільки гуртожиток не може використовуватися як господарський об'єкт, необхідний для здійснення підприємницької діяльності, та відповідно до житлового законодавства використовується виключно як об'єкт житлового фонду, він фактично був приватизований не на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а за Законом України «Про приватизацію державного майна».

Варто відмітити, що Апеляційний суд Дніпропетровської області у своєму рішенні від 08.12.2010р. по справі № 22ц-9174/2010 зробив аналогічний висновок, зокрема, що спірний гуртожиток як об’єкт державного житлового фонду приватизується на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і не підлягає приватизації на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна», тому був включений до переліку майна Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми «Оріль», що підлягає приватизації, помилково.

Суд вважає за необхідне зазначити, що як роз’яснено у п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011р. № 10, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин.

З огляду на приписи частини другої статті 1 та статті 12 ГПК (в редакції до 15.12.2017р.) зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Разом із тим, ФДМ України не надано суду доказів того, що ним оскаржувався порядок приватизації, зокрема, з підстав невірного застосування ст. 3 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», дія якого не поширюється на приватизацію об'єктів соціально-культурного призначення.

Не надано відповідних рішень господарського суду, скерованих ФДМ України на захист права державної власності, якими було визнано недійсною приватизацію ЦМК організацією орендарів Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми «Оріль», визнано недійсним договір купівлі-продажу № КП-151 в частині переліку нерухомого майна, яке приватизовано у складі ЦМК, який є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу, або ж визнано недійсним свідоцтво про право власності на ЦМК від 28.12.1993р. № П-138, видане Головою ФДМ Ураїни Дніпропетровській виробничо-торгівельній взуттєвій фірмі «Оріль» чи скасовано реєстрацію права власності за АТ «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. та переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна.

Від самої приватизації і до цього часу ФДМУ не звертався до суду із вимогами про визнання за ним права власності на будівлю гуртожитку, про виключення будівлі гуртожитку зі складу статутного фонду ТОВ «КП «Комфорт», про передання будівлі гуртожитку у комунальну власність територіальної громади тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ч.ч. 5, 6, 7 даної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із п. 8 роз'яснення ВАСУ від 02.04.1994р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності», господарські суди при розгляді негаторних позовів, тобто пов'язаних з вимогами про усунення перешкод у користуванні приміщенням, яке знаходиться на балансі відповідача, повинні виходити з того, що знаходження будинку, що належить до загальнодержавної або до комунальної власності, на балансі одного підприємства (організації) не означає, що останній має виключне право користування всіма приміщеннями цього будинку. Якщо будинок збудований за рахунок державних централізованих джерел фінансування і власник (орган, уповноважений управляти державним майном) визначив належність спірного приміщення кожному з підприємств (організацій), то факт знаходження будинку на балансі одного з підприємств не є підставою для визнання його єдиним законним володільцем усіх приміщень цього будинку. Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок побудований за участю декількох підприємств (організацій). За таких обставин позивач з метою підтвердження свого права на користування і розпорядження конкретним нежилим приміщенням, яке знаходиться на балансі відповідача, повинен подати господарському суду документи, що підтверджують його участь у витратах на будівництво будинку для визначення його частки приміщення або рішення власника (органа, уповноваженого управляти державним майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (оперативного управління).

На обґрунтування володіння державним майном (гуртожитком) позивачкою і ФДМ України надано копію рішення ради директорів підприємств взуттєвої промисловості МЛП УРСР від 3-4 квітня 1974р., де зазначено, що гуртожиток на Дніпропетровському взуттєвому підприємстві на 620 місць будується за централізованими джерелами фінансування і копію рішення Дніпропетровської міської ОСОБА_9 народних депутатів трудящих № 191 параграф 12 від 29.03.1974р., де вказано, що рішенням Дніпропетровської міської ОСОБА_9 народних депутатів трудящих № 191 параграф 12 від 29.03.1974р. затверджено ОСОБА_10 держкомісії від 28.03.1974р. про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об’єднання (а.с. № 52, 53 – 56 т. № 1).

Суд додатково звертає увагу, що централізоване фінансування є лише одним з критеріїв законності володіння державним майном, окрім документів, що підтверджують фактичне знаходження будівлі гуртожитку на балансі будь-якого підприємства.

З наданої ФДМУ копії рішення ради директорів підприємств взуттєвої промисловості Міністерства легкої промисловості УРСР від 3-4 квітня 1974р. вбачається, що гуртожиток на Дніпропетровському взуттєвому підприємстві будується за централізованими джерелами фінансування (а.с. № 53 – 56 т.№ 1).

Водночас у рішенні не зазначено, яке ж міністерство централізовано фінансує будівництво гуртожитку, обсяги фінансування, джерела фінансування (бюджет Міністерства легкої промисловості чи інший).

ФДМ України у своєму позові стверджував, що після введення в експлуатацію будівля гуртожитку була передана на баланс Дніпропетровського взуттєвого об’єднання як відомчий житловий фонд. Проте відповідних доказів, які б це підтверджувати не надав.

Отже, за відсутність доказів законності володіння державним майном (гуртожитком), враховуючи, що спір з приводу володіння у порядку господарського судочинства не розглянуто, суд приходить до висновку, що ані позивачкою ані ФДМ України не надано суду доказів того, будівля гуртожитку на даний час має статус державного майна і ФДМ України має право повного господарського відання (оперативного управління) цим майном (з урахуванням п. 7 роз'яснення ВАСУ від 02.04.1994р. №02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності»).

Рішення судів усіх інстанцій (а саме: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2007р. по справі № 14/51-07(41/36-07) за позовом ДП «Оріль» до ЗАТ «Оріль», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у справі № 39/97-08 за позовом ТОВ «ДП «Комфорт» до ДП «Оріль», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. у справі № 904/10561/15 за позовом ТОВ КП «Комфорт» до ТОВ «ДП «Комфорт»), якими було неправомірно відчужено (передано у власність) будівлю гуртожитку спочатку від ЗАТ «Оріль» до ДП «Оріль» (за відсутністю правовстановлюючих документів), потім від ДП «Оріль» до ТОВ «ДП «Кофорт» (за нікчемним правочином), а потім від ТОВ «ДП «Кофорт» до ТОВ КП «Комфорт» (як внесок у статутний фонд) – скасовані або ж провадження припинено у зв’язку із ліквідацією відповідача.

Тому суд не може брати їх до уваги, як обставин, що не доказуються при розгляді цієї справи у порядку ч. 4 чт. 82 ЦПК України, оскільки ці рішення не набрали законної сили.

За наслідками протиправного передання будівлі гуртожитку до приватної власності ТОВ «ДП «Комфорт», ТОВ КП «Комфорт» Фондом державного майна України не вжито заходів щодо її повернення у власність держави.

Суд звертає увагу третьої особи ФДМ України не те, що ним невірно розуміється доведення їх права власності на державне майно рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. в межах розгляду справи № 2-242/10, яким встановлений факт нікчемності правочину між ТОВ «ДП Комфорт» і ДП «Оріль» і відмовлено ТОВ «ДП Комфорт» у визнанні права власності, оскільки у даній справі суд вирішував спір про право власності ТОВ «ДП Комфорт» і не розглядав будь-які вимоги ФДМ України щодо спірного приміщення гуртожитку.

Як видно з рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. по справі № 910/10830/13, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р. і постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016р., позов був поданий ОСОБА_12 на захист власних житлових прав, і ФДМ України брав участь у даній справі у якості відповідача. У цій справі суд також не розглядав вимоги ФДМ України щодо законного володіння приміщенням гуртожитку.

Загалом, з усіх наявних у матеріалах справи копій рішень не вбачається, що ФДМ України доводив в суді своє право законного володіння майном. Суди у цих справах аналізували підстави і порядок приватизації спірного гуртожитку та дійшли висновку, що спірний гуртожиток згідно приватизаційної справи не увійшов до складу ЦМК з позиції порушення житлових прав, але цими рішеннями не вирішено питання на користь ФДМ України щодо наявності у нього права господарського відання (оперативного управління) спірним гуртожитком.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що на момент розгляду цієї справи ФДМ України не доведено наявності у нього права господарського відання (оперативного управління) спірним гуртожитком, з огляду на те, що не надано належних і допустимих доказів перебування гуртожитку після введення в експлуатацію на балансі взуттєвого об’єднання як відомчого житлового фонду (будь- якого іншого).

Отже, право ФДМ України щодо господарського відання (оперативного управління) гуртожитком залишається спірним. Обставина, встановлена судами в інших справах, що спірний гуртожиток під час приватизації у 1993 році не увійшов до складу ЦМК, не доводить наявність такого права на сьогодні.

Щодо позиції ФДМ України про те, що підставою витребування майна є наявність у нього передбаченого законом права на володіння і розпорядження державним майном, суд зазначає таке.

Дійсно, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до завдань ФДМ України відноситься захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами. Статтею 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначені повноваження ФДМ України з виконання передбачених законодавством функцій з управління об'єктами державної власності. Статтею 7 Закону визначені повноваження ФДМ України забезпечувати захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства.

Тобто, сам по собі ФДМ України не є власником (розпорядником) спірного гуртожитку, а є лише органом, уповноваженим здійснювати функцій з управління об'єктами державної власності і здійснювати захист майнового права держави.

Окрім того, суд враховує, що за приписами ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності, окрім ФДМУ, є й інші: Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління) тощо.

Статтею 18 ЖК України встановлено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

ФДМ України відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» від 09.12.2011р. № 4107-VI, здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; здійснює управління підприємствами та організаціями, заснованими на державній власності, що перебувають у сфері його управління.

Тимчасове положенням про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. N 6/5), що втратило чинність, був передбачений Перелік правовстановлювальних документів для реєстрації і порядок реєстрації прав власності.

З часом, ОСОБА_9 Кабінету Міністрів України від 14.04.2004р. № 467 (у редакції постанови від 23.02.2005р. № 142), було затверджено Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, яким передбачено, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі).

Реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем з метою: ведення обліку об'єктів державної власності; створення умов для оптимізації кількості підприємств державного сектору економіки, використання об'єктів державної власності; проведення моніторингу структурних змін у державному секторі економіки; здійснення контролю за ефективним використанням об'єктів державної власності; забезпечення реалізації управлінських рішень, відкритості та прозорості інформування у державному секторі економіки.

Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна. Органи, уповноважені управляти об'єктами державної власності: ведуть облік об'єктів державної власності, які належать до сфери їх управління та підлягають внесенню до Реєстру; здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам; передають щокварталу Фондові державного майна інформацію для внесення змін до Реєстру.

Відповідно до п. 6. Положення до Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів.

Згідно із п. 7. Положення Реєстр складається з адресно-довідкової та інформаційної частини. Адресно-довідкова частина містить ідентифікаційний код та повне найменування підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів, відомості про їх місцезнаходження, вид діяльності, організаційну форму господарювання, належність до сфери управління органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності, державну реєстрацію (перереєстрацію).

Адресно-довідкова частина формується на базі даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Інформаційна частина формується Фондом державного майна на підставі даних органів, повноважених управляти об'єктами державної власності, Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету.

Інформаційна частина містить відомості про засновників підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких акції (частки, паї) належать державі, та про балансоутримувачів, стан приватизації (корпоратизації), монопольне становище, стратегічне значення, фінансові (бухгалтерські) та статистичні показники, відомості про філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, розмір корпоративних прав держави, розмір земельних ділянок та площу забудови для об'єктів нерухомого майна, тип, найменування та вартість цього майна тощо.

Відповідно до п. 8. Положення накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна.

Дані про об'єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення.

Під час ведення Реєстру забезпечується відображення вартісних і кількісних показників щодо об'єктів державної власності в галузевому та територіальному розрізі у динаміці за роками.

З урахуванням вищевказаних вимог до ведення Реєстрів і надання з них відомостей, суд критично відноситься до наданої ФДМ України копії Відомості з Єдиного реєстру об’єктів державної власності щодо державного майна щодо спірного гуртожитку, за підписом директора департаменту ФДМУ ОСОБА_23 (а.с. № 207 т.№ 1), в якій відсутні дані про дату її виготовлення, не вказано власника (засновника) нерухомого майно (лише суб’єкта управління – ФДМУ), не вказано балансоутримувача, не вказані підстави виникнення права власності, відсутні дати внесення записів та дату внесення змін до записів, не зазначений реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна, немає опису нерухомого майна у порядку технічної інвентаризації , немає відомостей про вартість нерухомого майна, немає прізвища реєстратора.

Отже, дана відомість не відповідає вимогам Положення, а тому не може бути прийнята судом у якості доказу, що підтверджує право власності чи господарського відання (оперативного управління) на спірну будівлю гуртожитку.

Навіть якщо ФДМ України вважає, що є власником спірної будівлі, то він до цього часу не зареєстрував право власності на цю будівлю у встановленому законом порядку.

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивачки і ФДМ України на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 18.09.2015р. № 22 «Про ОСОБА_10 практики застосування адміністративними судами законодавства України про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», в якій вказано, що згідно чисельних правових позицій Верховного Суду України у справах щодо приватизації державного майна в порядку господарського судочинства (постанова від 08.11.2010р. № 3-6г10, від 28.02.2011р. № 3-15гс11, від 22.10.2011р. № 3-33гс12, від 08.07.2012р. № 3-25гс12, від 01.10.2013р. № 21-172а13), КМУ 06.11.1995р. постановою № 891 на виконання вимог Закону № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» затвердив Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, у пункті 2 якого встановив, що передачі у комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

Зміни до пункту 2 вказаного Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою КМУ № 695 лише 26.05.2004р.

Відповідні зміни до законів № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» та № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна», згідно з якими гуртожитки включено до об’єктів державного житлового фонду, який підлягає приватизації, були внесені Законом України від 03.03.2005р. № 2453-ІV «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках».

За аналізом наведених норм матеріального права Верховний Суд України доходив висновку, що на час проведення приватизації у 1993 році гуртожитки не відносилися до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад. Отже, дії відділення ФДМ України щодо оцінки цілісного майнового комплексу та затвердження плану приватизації, згідно з якими до його складу було включено спірний гуртожиток, відповідали вимогам чинного на час виникнення спірних відносин законодавства.

Правильність зазначеної позиції підтверджує і чинний з 01.01.2009р. Закон України від 04.09.2008р. № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», дія якого поширюється на гуртожитки, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Так, згідно із пунктом 4 частини першої статті 3 цього Закону одним із підходів щодо забезпечення реалізації права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється його дія, є такий: гуртожитки, які було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), передаються у власність територіальних громад відповідно до державної програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених цим Законом».

Також у висновках, викладених у рішеннях від 01.06.2012р., ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, за 2010 - 2011рр., Верховний Суд України зазначив, що відповідно до частини другої статті 1, частини другої статті 2, частини другої статті 3 Закону України від 06.03.1992р. № 2171-XII «Про приватизацію майна державних підприємств», а також пункту 9 статті 8 ЗУ № 2482-XII (зазначені закони в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на момент проведення приватизації гуртожитки не належали до об’єктів державного житлового фонду, що підлягав приватизації громадянами України чи передачі в комунальну власність відповідних рад, і у зв’язку з відсутністю законодавчої заборони могли бути включені до складу майна підприємств, які підлягали приватизації.

У судових рішеннях, в яких відстоюється така позиція, має місце посилання на інструктивний лист Фонду державного майна України від 30.12.2005р. № Ю-25-21463 «Щодо гуртожитків, приватизованих у складі цілісних майнових комплексів», відповідно до якого упродовж 1993 – 1995р.р. не було нормативних актів, згідно з якими встановлювався обов’язок та порядок (процедура) передачі житла до комунальної власності.

Ураховуючи відсутність чітких актів законодавства щодо обов’язкової передачі гуртожитків, інших об’єктів державного житлового фонду, що належали державним підприємствам, у комунальну власність, керуючись роз’ясненнями Міністерства юстиції України від 20.03.1998р. № 11-8-1122, Мінекономіки України від 17.03.1998р. № 23-23/378 та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.03.1998р. № 5-79, органи приватизації включали вартість гуртожитків (коридорного типу, тобто такі, на які не видавалися ордери міських або районних адміністрацій на постійне проживання і вони не могли бути приватизовані) до вартості цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації.

З урахуванням таких позицій ВСУ, що вказують на вочевидь різні ситуації щодо включення або не включення гуртожитків до складу ЦМК під час приватизації, спір про те, чи належав спірний гуртожиток до об’єктів державного житлового фонду, чи підлягав він приватизації громадянами України чи передачі в комунальну власність, або ж міг бути включений до складу майна підприємств, які підлягали приватизації, підлягає окремому вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Отже, за відсутністю відповідного судового рішення, документів приватизаційної справи, витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, які б підтверджували наявність права власності (господарського відання ) на спірний гуртожиток, суд вважає доводи ФДМ України про те, що гуртожиток не міг бути, а тому й не був приватизований, лише тому, що це суперечило чинному законодавству, є лише доводом третьої особи, не підтвердженим жодними належними і допустимими доказами.

Більш того, посилаючись на довідку «Характеристика предприятия», як додаток до додаткової угоди до договору оренди від 26.06.1991р. № 35, згідно якої до складу Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль» входив і спірний гуртожиток, ФДМУ зазначає, що інших документів, які б свідчили про включення спірного гуртожитку до переліку об’єктів, які підлягали приватизації, в матеріалах приватизаційної справи немає, самої приватизаційної справи ФДМ України не надав.

ФДМ України наполягає, що під час приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми «Оріль» Фонд керувався ЗУ «Про приватизацію державного майна» та іншими нормативно-правовими актами, а тому не міг передати спірний гуртожиток у власність АТ «Оріль» у порядку приватизації, оскільки за ч. 2 ст. 3 цього Закону (в редакції на момент приватизації ДВТ фірми «Оріль») його дія не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду.

Але, разом із тим, ФДМ України не заперечує факт передання будівлі гуртожитку на баланс Дніпропетровського взуттєвого об’єднання як відомчий житловий фонд, а після приватизації ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об’єднання – факт реєстрації права власності на будівлю гуртожитку за АТ «Оріль» на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. і переліку /розшифровки/).

Отже, суд вкотре приходить до висновку, що позиція ФДМ України про наявність повноважень щодо розпорядження спірним гуртожитком є суперечливою, не обґрунтованою і не доведеною належними доказами.

З приводу вимог ФДМ України про визнання недійсним правочину і витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Пред’являючи віндикаційний позов, ФДМ України посилаючись на ст. 388 ЦК України, просить витребувати одну кімнату з усієї будівлі гуртожитку, вважаючи себе власником будівлі гуртожитку.

Як вбачається з копії нотаріальної справи (а.с. № 1 – 38 т.№ 2), предметом договору купівлі-продажу від 10.05.2016р., укладеним між ТОВ «КП «Комфорт» і ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8, є житлове приміщення № 1107 гуртожитку літ А-12, яке належить ТОВ «КП «Комфорт» на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. Право власності на об’єкт нерухомості зареєстровано за № 13002091 державним реєстратором – приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області ОСОБА_8 25.01.2016р. за реєстровим номером об’єкта нерухомого майна 833172312101.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10.05.2016р. (а.с. № 35 – 37 т.№ 2), за ТОВ «КП «Комфорт» зареєстроване право власності на всю будівлю гуртожитку літ А-12, як на об’єкт житлової нерухомості, об’єкт в процесі виділу частки. Загальна площа 5750 кв.м, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 46

Відповідно до технічного паспорта (інвентаризаційна справа № 680/110), виданого 25.04.2016р. ФОП ОСОБА_24, приміщення № 1107 гуртожитку в гуртожитку літ. А-12, яке складається 1- коридор, площею 4,1 кв.м.; 2 - житлова, площею 17,0 кв.м.; З - житлова, площею 12,0 кв.м.; 4 - туалет, площею 1,0 кв.м.; 5 - душова, площею 0,9 кв.м.; 6 - приміщення, площею 9,2 кв.м.; 7 - шафа, площею 1,0 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м, загальною площею 45,2 кв.м. Оціночна вартість кімнати – 47 683 грн.

У матеріалах нотаріальної справи наявний протокол № 10/05/16 загальних зборів учасників ТОВ «КП «Комфорт» від 10.05.2016р., з якого видно, що рішенням загальних зборів уповноважено директора ТОВ «КП «Комфорт» ОСОБА_25 на укладення договорів купівлі-продажу житлових приміщень №№ 1101, 1102, 1104, 1105, 1106, 1107, 1108, 1110, 1111, 1112, розташованих на 11-му поверсі гуртожитку, з ОСОБА_2, яка звернулася із відповідною заявою.

Як видно з копії рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. по справі № 904/10561/15 (роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень), що лягло в основу укладення правочину з ОСОБА_2, ним задоволені позовні вимоги ТОВ «КП «Комфорт» про визнання за ним права власності на частину будівлі гуртожитку № 46 по вул. Набережній Перемоги у м. Дніпропетровську площею 5 901,1 кв.м., (гуртожитку), яка була внесена ТОВ «ДП «Комфорт» до статутного капіталу ТОВ «КП «Комфорт» (а.с. № 98 – 100, 201 – 203 т.№ 1).

ОСОБА_9 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016р. це рішення скасоване, оскільки право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав ТОВ «ДП «Комфорт» було зареєстроване 05.08.2008р. на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. (про визнання дійсним договору купівлі-продажу), яке у подальшому було скасоване, тобто право власності ТОВ «ДП «Комфорт» не було підтверджено (а.с. № 101 – 105 т.№ 1).

ОСОБА_9 Вищого Господарського суду України від 19.07.2016р. скасовані рішення суду першої і апеляційної інстанції, а провадження у справі припинене за відсутністю предмета спору. Як зазначив ВГСУ, за наявності підтвердження у ТОВ «ДП «Комфорт» реєстрації права власності 05.08.2008р. і документів про передання ТОВ «ДП «Комфорт» будівлі гуртожитку до статутного фонду ТОВ «КП «Комфорт» (рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом від 04.12.2015р. і акта приймання-передачі від 04.12.2015р.), а останнє зареєструвало таке право власності, між сторонами не може існувати спору про право власності на майно у порядку ст. 392 ЦК України, оскільки таке право не оспорюється і правовстановлюючі документи не втрачені.

Проте рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. набуло законної сили 12.01.2016р. і чотири місяці залишалося чинним (до скасування судом апеляційної інстанції 12.05.2016р.).

У цей проміжок часу, а саме, 10.05.2016р. ТОВ «КП «Комфорт» здійснено відчуження на користь ОСОБА_2 жилих приміщень у гуртожитку.

Особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215 -235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 330, 338 ЦК України).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребування у нього.

Пунктом 3 ч. 1ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

При цьому, до умов пред’явлення віндикаційного позову належать такі:

1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;

2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінн і іншої особи;

3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.

Стаття 387 ЦК України встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, віндикаційний позов може бути поданий власником (або уповноваженою ним особою), який втратив володіння річчю.

Нарівні з ним віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або договору. Такою особою (титульним власником) може бути і юридична особа, якій майно належить на праві повного господарського відання або оперативного управління (ст.ст. 136, 137 ГК України).

За приписами ст. 137 ГК України під правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

ФДМ Укаїни не доведено, що спірний гуртожиток вибув ще у 1993 році поза його волею. Також ФДМ України не довів, що гуртожиток перебуває у власності держави, збудований за рахунок централізованих джерел фінансування, щодо будівлі здійснюється право оперативного управління, він перебуває на балансі будь-якого підприємства, а право державної власності було будь-коли зареєстроване у встановленому законом порядку.

Більш того, ФДМ України просить витребувати одну кімнату з усієї будівлі гуртожитку, що не відповідає принципам віндикації – витребування майна, що збереглося в натурі та перебувало у володінні власника.

За наслідками укладення спірного правочину, якому передувала технічна інвентаризація, кімната № 1107 у будівлі гуртожитку літ А-12 виділена у окреме житлове приміщення і передана у приватну власність, зареєстрована у реєстрі речових прав на нерухоме майно вже окремим об’єктом права приватної власності. Таким чином, кімната взагалі втратила статус тимчасового житлового приміщення у гуртожитку і витребувати її окремо від всієї будівлі, не відповідає принципам віндикації.

З урахуванням викладеного, вимоги ФДМУ про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення № 1107, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. № 46, укладеного 10.05.2016р. між ТОВ «КП «Комфорт» і ОСОБА_2, витребування приміщення з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ФДМ України задоволенню не підлягають.

Позивачка ОСОБА_1, зважаючи на те, що договір купівлі-продажу частини гуртожитку від 13.11.2007р. між ДП «Оріль» і ТОВ «КП «Комфорт» є нікчемним в силу закону, бо укладений у простій письмовій формі, посилаючись на чисельні судові рішення, які доводять відсутність у ТОВ «КП «Комфорт» права власності на спірне приміщення на день вчинення правочину, і як наслідок, права на укладення угоди, також просить суд визнати договір купівлі-продажу від 10.05.2016р., укладений ТОВ «КП «Комфорт» з ОСОБА_2 недійсним, визнати за собою право власності на приміщення у гуртожитку за набувальною давністю, витребувати на свою користь кімнату з чужого незаконного володіння ОСОБА_2

Як було зазначено вище, з урахуванням роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 10 постанови № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Пред'являючи позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, позивачка посилається і на вимоги ст. 215 та ст. 388 ЦК України. При цьому вона не є титульним власником спірного приміщення, а має лише право користування (проживання) на підставі ордеру. Тому додатково просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦК України, що взагалі, суперечить принципу витребування майна з чужого незаконного володіння за ст. 388 ЦК України лише на користь власника, яким позивачка не є.

Застосування норми ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) також в даному випадку неможливе, оскільки вона застосовується лише за вимогами сторони недійсного правочину, якою позивачка також не є.

При цьому, позивачка посилається на те, що оспорюваним договором купівлі-продажу порушені її житлові права через те, що відбулося незаконне відчуження кімнати.

Як встановлено судом спірне приміщення у 1989 році на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету Дніпропетровського виробничо-торгівельного взуттєвого об’єднання позивачці був виданий ордер на вселення до кімнати №1107 у гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46 у м. Дніпропетровську. Право на вселення за цим ордером отримали також її діти ОСОБА_1 і ОСОБА_3, а пізніше до кімнати вселилися її зять ОСОБА_6 і онука ОСОБА_7 (а.с. № 34, 42 т. № 1).

01.01.2009р. набув чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04.09.2008р. №500-VI, відповідно до ст.ст. 1 якого сфера дії цього Закону поширюється на громадян, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності.

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, які було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Таким чином, позивачка мала, зокрема, довести, що вона і її діти, які проживали у гуртожитку, на час пред'явлення позову, зокрема, мала право на приватизацію кімнати у гуртожитку за цим Законом, тобто протягом п'яти років на законних підставах вселились, вона та члени її родини законно проживають та зареєстровані в гуртожитку, а також не мають у власності іншого житла, а внаслідок укладення оспорюваного правочину у 2016 році, її права були порушені.

На обґрунтування позову позивачка цих доводів не вказала. Крім того, з ДП «Оріль» вона звільнилася за згодою сторін (п. 1 ст. 38 КЗпП України) за наказом №1 від 28.02.2006р. У зв’язку із тим, що гуртожиток не був свого часу переданий у комунальну власність, позивачка втратила право на приватизацію кімнати у цьому гуртожитку. До речі, Київський апеляційний господарський суд у постанові 27.09.2016р., розглядаючи позов іншої мешканки гуртожитку ОСОБА_12, вказав позивачці на порядок відновлення її права шляхом звернення до територіальної громади міста із вимогами про передачу спірного гуртожитку у комунально власність.

Зважаючи на тривалість проживання у гуртожитку, ОСОБА_1 заявляє про наявність у неї права власності, набутого у порядку ст. 344 ЦК України, яке суд вважає взагалі необґрунтованим.

Позивачці був виданий ордер на вселення Дніпропетровським виробничим об’єднанням взуттєвих підприємств 30.01.1989р. (а.с. № 34 т.№ 1).

Вона разом із дітьми вселилася до гуртожитку, який перебував на той час у державній власності (1989р.), що свідчить про те, що на неї р озповсюджувалась дія Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР від 03.06.1986р. № 208, де вказано, що гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання (п. 2).

У 1989 році Дніпропетровське виробниче об’єднання взуттєвих підприємств було реорганізоване в Дніпропетровське виробниче-торгівельно взуттєве об’єднання, а у 1993 році ліквідовано, і на його базі створене Орендне підприємство «Дніпропетровська виробничо- торгівельна фірма «Оріль», яке потім реорганізоване в Акціонерне товариство «Оріль», де позивачка працювала у його дочірньому підприємстві ДЖКП «Комфорт «АТ «Оріль»» до 2003р. Потім АТ «Оріль» було перейменовано в ДП «Орель», з якого вона звільнилася за згодою сторін (п. 1 ст. 38 КЗпП України) за наказом №1 від 28.02.2006р.

Але позивачка проживає в житловому приміщенні №1107, сплачує комунальні послуги через домовий комітет «Лідер».

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Як роз’яснено у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до п. 11 цієї постанови Пленуму, враховуючи положення ст.ст. 335, 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 16.01.2018р. (провадження № 61-183св17), яка може бути застосована судом першої інстанції при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 4 ст. 263 ЦПК України), давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Як встановлено судом, будинок гуртожитку, у якому розташована спірна кімната на момент вселення позивачки мав власника. Він належав державі в особі Дніпропетровського виробничого торгівельного взуттєвого об’єднання, яке на момент звільнення позивачки (2006р.) було реорганізовано у ДП «Оріль».

Тобто, позивачка сама стверджує, що завжди знала, що будівля гуртожитка має відповідного власника, хоч він не був їй достеменно відомий після реорганізації підприємства, яке видавало ордер. Але власник не відмовився від права власності ні на кімнату, ні на будинок в цілому, будинок гуртожитку ніколи не був безхазяйним.

На час розгляду цієї справи право власності на кімнату № 1107 у гуртожитку за обставинами справи зареєстроване за ОСОБА_2, а на будівлю гуртожитку залишається зареєстрованим за ТОВ «КП «Комфорт». До цього право власності було зареєстроване за Акціонерним товариством «Оріль» (лист КП „ДМБТІ” від 11.05.2002р.).

Отже, будівля гуртожитку завжди мала власника, хоча право власності досі є спірним. Зокрема, ФДМ України вважає, що власником будівлі гуртожитку залишається держава, хоча доказів на підтвердження цього не надано.

Згідно зі ст. 128 ЖК УPCP жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Статтею 129 ЖК УPCP встановлено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до п. 2 розділу II Примірного положення про гуртожитки, затвердженого ОСОБА_9 Міністрів УРСР від 03.06.1986р., гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до п.п. 9, 10 розділу II Примірного положення, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно із п. 40 розділу VII Примірного положення сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

З урахуванням наведених норм, приміщення у гуртожитку є тимчасовим помешканням, яке надається громадянинові на період роботи, з якого громадянин повинен виселитися у разі звільнення. При цьому ордер підтверджує право громадянина лише на вселення до кімнати гуртожитку і право на тимчасове проживання (користування) у приміщенні протягом певного періоду. В жодному разі ордер не дає право на набуття приміщення у власність.

Норми ст. 344 ЦК України про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі правовідносин з надання житла у користування (з 1989р. по 2006р.), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника; застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.; виняток прямо передбачено законом - це наявність між набувачем і власником договору, строк дії якого закінчився, а власник не заявив позову про витребування цього майна.

Судом встановлено, що позивачка отримала житло для тимчасового проживання і була лише законним користувачем кімнати, завжди знала (могла знати) про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Тобто, вона не може вважатися добросовісним набувачем чужого майна у розумінні ч. 1 ст. 344 ЦК України. А тому підстави набуття у власність кімнати у гуртожитку за набувальною давністю у позивачки відсутні.

Не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_1 про витребування кімнати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2, виходячи з того, що таку вимогу може пред’явити лише власник майна або титульний володілець, який не має можливості здійснювати фактичне володіння (ст.ст. 387, 388 ЦК України), а ОСОБА_1 не є власником спірної кімнати.

При цьому, суд не приймає доводи позивачки, що спірний правочин може бути визнаний недійсним і на підставі ст. 228 ЦК України, як такий, що порушує публічний порядок, не відповідає інтересам держави і суспільства, оскільки наслідком визнання такого правочину недійсним є стягнення зі сторін отриманого в дохід держави, а не віндикація (витребування майна з чужого незаконного володіння на користь власника) .

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.05.2016р, укладеного між ТОВ «КП «Комфорт» і ОСОБА_2, витребування з володіння останньої, необхідно відмовити.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд виходить з такого.

З урахуванням відмови позивачці ОСОБА_1 у задоволенні її вимог до ОСОБА_2, ТОВ «КП «Комфорт», ТОВ «ДП Комфорт» судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 1 640 грн. покладаються на позивачку (а.с. № 2 т. № 1)

Так само, оскільки ФДМ України відмовлено у задоволенні його самостійних вимог на предмет спору, судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 3 200 грн. покладаються на ФДМ України (а.с. № 160 т.№ 1).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 203, 210, 215, 328, 344, 388, 392, 640 ЦК України, ст.ст. 136, 137 ГК України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Законом України «Про управління об'єктами державної власності», Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про Фонд державного майна України», ОСОБА_9 Пленуму ВСУ „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009р. № 9, ОСОБА_9 Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», Правовою позицією ВСУ, висловленою у постанові від 16.01.2018р. по справі № 61-183св17, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 128-131, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017р.) суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю КП «Комфорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт» (треті особи – Фонд державного майна України, Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради, Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 46») про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення № 1107 гуртожитку літ. А-12, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 46, укладеного 10.05.2016р. між ТОВ «КП «Комфорт» і ОСОБА_2, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

В задоволенні позовних вимог третьої особи - Фонду державного майна України, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю КП «Комфорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП «Комфорт» (третя особа - Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради) про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення № 1107 гуртожитку літ. А-12, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок 46, укладеного 10.05.2016р. між ТОВ «КП «Комфорт» і ОСОБА_2, витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Суддя : Ткаченко Н.В.