Провадження № 22-ц/779/797/2018

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Мелінишин Г.П., Томин О.О.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» в особі Бурштинської ТЕС про стягнення заробітної плати за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року під головуванням судді Юсип І.М. в м. Галич,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 25.10.2017 року звернувся до суду із позовом про повернення коштів, зайво стягнутих відповідачем із заробітної плати та просив постановити рішення, яким стягнути з ПАТ «ДТЕК Західенерго» на його користь кошти в розмірі 20 % від одноразової грошової виплати в зв'язку зі звільненням та з компенсації за невикористану відпустку, які незаконно утримані.

Позовні вимоги мотивував тим, що з 08.10.2012 року він працював на посаді керівника Департаменту з економіки та фінансів відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» ПАТ «ДТЕК Західенерго» згідно трудового договору. Наказом в.о. директора ПАТ «ДТЕК Західенерго» від 18.10.2016 р. № 65 він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, що виражалось у неналежному виконанні трудових обов'язків при наданні стороннім організаціям послуг з розвантаження та перевезення щебеню в липні-серпні 2015 року.

У зв'язку з цим позивачу було запропоновано добровільно покрити заподіяну ПАТ «ДТЕК Західенерго» шкоду в розмірі 171 348 грн. шляхом відрахування зазначеної суми із заробітної плати частинами в розмірі не менше 20 % заробітної плати щомісяця, починаючи з 01.11.2016 року до повного покриття заподіяної шкоди. Однак, з ним не укладався договір про повну матеріальну відповідальність, що свідчить про незаконність стягнення вищевказаної суми.

11 липня 2017 року наказом № 569-к, в.о. директора Бурштинської теплоенергостанції Шмигаля Д.А. він був звільнений з роботи за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні йому було виплачено лише частину суми усіх коштів, які належало виплатити при звільненні.

10 серпня 2017 року ним було надіслано звернення керівнику ВП «Бурштинська теплова електрична станція» ПАТ «ДТЕК Західенерго» щодо негайної виплати незаконно утриманої суми з вихідної допомоги.

Листом від 08.09.2017 року за №119/1864 в.о. директора ДТЕК Бурштинська ТЕС його було повідомлено, що виплачена одноразова допомога не являється вихідною допомогою, яка передбачена законодавчими нормами.

Він звертався 23 серпня 2017 року із скаргою про порушення законодавства про працю до Головного управління Держпраці у Львівській області, яке листом від 11.09.2017 року повідомило йому про наявність порушення його трудових прав відповідачем.

Просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 20 % від одноразової грошової виплати та з компенсації за невикористану відпустку, які незаконно утримані.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» в особі Бурштинської ТЕС на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі: 41 490,55 (сорок одна тисяча чотириста дев'яносто) гривень незаконно утриманих від одноразової грошової виплати у зв'язку із звільненням; 16 330, 29 ( шістнадцять тисяч триста тридцять) гривень незаконно утриманих із компенсації за невикористану відпустку.

Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Західенерго» в особі Бурштинської ТЕС в користь держави судовий збір в розмірі 640 гривень.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням ПАТ «ДТЕК Західенерго» подало апеляційну скаргу в якій зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає його таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог оскільки, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема не з'ясовано обставини походження наданого позивачем розрахункового листка за липень 2017 року.

Судом не доведено факт оформлення відповідачем наданого позивачем розрахункового листка за липень 2017 року та факт здійснення виплати вихідної допомоги. Висновок суду про здійснення відповідачем виплати вихідної допомоги та здійснення з неї відрахувань не відповідають реальним обставинам справи. Судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 44 Кодексу законів про працю України, ч.3 ст. 2 ЗУ «Про оплату праці».

Статтею 44 КЗпП України передбачений вичерпний перелік підстав виплати вихідної допомоги, а діюче законодавство не передбачає інших правових підстав її здійснення.

Апелянт зазначає, що наказ на підставі якого з позивачем проводився розрахунок при звільненні не передбачає виплати жодної вихідної допомоги.

Листом Управління Держпраці у Львівській області від 11.09.2017 року не встановлено факт порушення відповідачем трудового законодавства, не підтверджено факту виплати вихідної допомоги. Управлінням не проводилося жодних перевірок з цього приводу.

Наданий позивачем так званий розрахунковий листок за липень 2017 року не оформлювався відповідачем та не може вважатись належним доказом здійснення виплати вихідної допомоги. Тому висновок суду про оформлення відповідачем наданого позивачем розрахункового листка є хибним та не підтверджується жодними доказами.

Відповідачем не здійснювалися утримання з компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Апелянт зазначає, що всі відрахування здійснювались виключно в межах заробітної плати та за письмовим зверненням самого позивача.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку посилаючись на ст. 129 КЗпП України, яка не регулює порядок відшкодування заподіяної працівником шкоди.

Враховуючи, що працівник за власною ініціативою в добровільному порядку здійснював компенсацію спричиненої шкоди, у відповідача не було підстав для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди покритої сумою здійснення відрахувань.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими. Розрахунковий листок з визначенням сум, що підлягають виплаті, ним отримано тільки 01.08.2017 року. Даний розрахунковий листок надійшов на його електронну пошту із службової електронної пошти головного бухгалтера. Суд першої інстанції визнав даний доказ належним. Твердження апелянта про те, що розрахунковий документ не може вважатися належним доказом, оскільки на ньому відсутні підписи та печатки не містять жодних вагомих аргументів. Представлений в судовому засіданні 16.04.2018 року розрахунковий листок відповідача теж не містить підписів та печатки. ОСОБА_2 вважає, що судом першої інстанції з'ясовано походження наданого позивачем розрахункового листка за липень 2017 року та встановлено факт оформлення відповідачем розрахункового листка доведеним. Відповідач здійснив одноразову виплату ОСОБА_2 не в розмірі посадових окладів та не в розмірі іншої фіксованої суми, а в розмірі п'яти середньомісячних заробітків. Тому він вважає, що одноразова грошова виплата є вихідною допомогою.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді керівника Департаменту з економіки та фінансів відокремленого підрозділу «Бурштинська теплова електрична станція» ПАТ «ДТЕК Західенерго» згідно трудового договору від 08.10.2012 р. (а.с.2).

Наказом в.о. директора ПАТ «ДТЕК Західенерго» від 18.10.2016 р. № 65 ОСОБА_2 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, що виражалось у неналежному виконанні трудових обов'язків при наданні стороннім організаціям послуг з розвантаження та перевезення щебеню в липні-серпні 2015 року. Йому було оголошено догану та запропоновано добровільно покрити заподіяну ПАТ «ДТЕК Західенерго» шкоду в розмірі 171 348 грн., шляхом відрахування зазначеної суми із заробітної плати частинами в розмірі не менше 20 % заробітної плати щомісяця, починаючи з 01.11.2016 року до повного покриття заподіяної шкоди (а.с.5). З метою компенсації завданих підприємству збитків позивач власноручно написав заяву у якій просив відраховувати з нього з 01.11.2016 року щомісячно на користь відповідача 20% заробітної плати до досягнення загальної суми відрахувань 171 348 грн.

З копії наказу № 569-к від 11.07.2017 р. вбачається, що позивача звільнено з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Також у наказі зазначено про одноразову грошову виплату ОСОБА_2 в розмірі 5 середньомісячних заробітків та необхідність проведення остаточного розрахунку з виплатою компенсації за 57 днів невикористаної відпустки за періоди з 08.10.2015 рік по 07.10.2016 рік та з 08.10.2016 рік по 11.07.2017 рік (а.с.22-23).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 було виплачено лише частину всіх коштів, які належало виплатити при звільненні. З розрахункового листка за липень місяць 2017 року вбачається, що позивачу всього нараховано 373 222,25 грн., з яких заробітна плата за 7 робочих днів 14 086,59 грн., компенсація відпускних 57 днів 101 430,36 грн. та одноразова грошова виплата 257 705,30 грн. З нарахованих сум проведені такі відрахування, а саме: ПДФО (18%), що становить 67 180,01 грн.; військовий збір (1,5%), що становить 5 598,33грн., утримання згідно заяви (20%) 60 088,78 грн.

З вищенаведеного вбачається, що з одноразової грошової виплати в розмірі 257 705,30 грн. стягнуто 41 490,55 грн. ( 20%).

За змістом ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

З розрахунку вбачається,що із суми компенсаційних виплат, а саме компенсації за невикористані 57 днів відпустки відповідачем стягнуто 20% що становить 16 330,29 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що відповідачем незаконно утримані кошти з одноразової грошової виплати та з компенсації за невикористану відпустку, тому їх слід стягнути на користь ОСОБА_2

Однак до такого висновку суд прийшов передчасно, без належного дослідження обставин справи та з порушенням вимог матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним виплату всіх сум,що належать йому від підприємства,установи,організації у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 129 КЗпП України та положення ч.4 ст.26 ЗУ «Про охорону праці» не допускається відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат,на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України вихідна допомога працівнику виплачується у випадках припинення трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 3, 6 ст. 36, статті 38, 39, пунктах 1, 2 та 6 ст. 40 і пункті 5 частини першої ст. 41 цього Кодексу. Вказаний перелік підстав для виплати вихідної допомоги є вичерпний і закон не містить інших підстав для виплати такої допомоги.

Трудовий договір з позивачем припинено на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін і при такій підставі звільнення ОСОБА_2 не мав права на нарахування та отримання вихідної допомоги, а відповідно до наказу про звільнення мав право на отримання одноразової грошової виплати, яка не є вихідною допомогою.

Апеляційний суд зазначає, що позивачу нарахована і виплачена саме одноразова грошова виплата в розмірі 5 середньомісячних заробітків, яка входить до складу фонду оплати праці як заохочувальна виплата не пов'язана з конкретними результатами праці (ч.6 п.2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати та ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці». У колективному договорі, який діяв на підприємстві ще до дня звільнення позивача з роботи, зазначалося, що одноразова грошова виплата має компенсаційний характер та спрямована на підтримання життєвого рівня працівника після звільнення з роботи (а.с. 41). Колегія суддів приходить до висновку, що така виплата не є вихідною допомогою, а тому правомірним є відрахування підприємством з нарахованої одноразової грошової виплати сум на добровільне покриття завданих ОСОБА_2 збитків шляхом утримання 20% з його заробітної плати. Щодо доводів позивача про неправомірність стягнення 20 відсотків на покриття заподіяної працівником підприємству шкоди з компенсації за невикористану відпустку апеляційний суд зазначає наступне. Компенсація працівнику за невикористану відпустку відноситься до компенсаційних виплат, однак не відноситься до категорії тих виплат, на які в розумінні ст. 129 КЗпП України та ст. 26 Закону України «Про оплату праці» згідно із законодавством не звертається стягнення. Перелік виплат на які не може бути звернено стягнення, передбачений ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» і є вичерпний. Відповідно до даної норми, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (звільнення з роботи позивача), компенсація працівнику за невикористану відпустку не входить в перелік виплат, на які не звертається стягнення. У зв'язку з вищенаведеним стягнення відрахувань на покриття заподіяної ОСОБА_2 підприємству шкоди з нарахованої йому компенсації за невикористану відпустку в розмірі 16 330,29 грн є обґрунтованим і не суперечить вимогам чинного трудового законодавства.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими. Рішення суду першої інстанції постановлене без додержання норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням у даній справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» задовольнити.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» в особі Бурштинської ТЕС про стягнення заробітної плати відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідент номер НОМЕР_1, прож. АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (м. Львів, вул. Козельницька 15, п/р 26000330143961 в філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк». МФО 325796, код ЄДРПОУ 23269555) в особі Бурштинської ТЕС (м. Бурштин, п/р 26001300529113 у філії Івано-Франківського обласного управління АТ «Ощадбанк» МФО 336503, код ЄДРПОУ 00131541) 960 грн (дев'ятсот шістдесят гривень) понесених судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2018 року.

Судді : І.В. Бойчук

Г.П. Мелінишин

О.О. Томин