Провадження № 22-ц/783/581/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Брикайло М.В.

з участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача Солопатича В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПК Планета здоров»я» про зміну формулювання звільнення та зобов'язання вчинити дії,-

встановила:

В травні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» про зміну формулювання звільнення та зобов"язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 04.04.2017 року подав заяву про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв»язку із невиконанням працедавцем вимог закону про працю.

Порушення законодавства про працю вбачав у тому, що 29 березня 2017 р. Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області прийняв рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення в частині сплати середньомісячного заробітку сумі 2275,25 грн., що підлягало негайному виконанню, адміністрація ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» в добровільному порядку не виконало. Позивач вважає, що факт невиконання ТОВ «ОПК Планета здоров»я» рішення суду вже є підставою для звернення працівника з заявою про звільнення підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України.

Крім цього, наказом № 22-к від 03.04.2017 року його перемістили в інший структурний підрозділ ТзОВ «ОПК «Планета здоров»я», однак вважає, що мала місце зміна істотних умов праці, оскільки 01.06.2016 року він був прийнятий на роботу на посаду столяра з режимом роботи 2 дні по 12 годин, з наступним відпочинком два дні, проте на новому місці графік роботи був іншим, відтак, враховуючи зміну режиму роботи мало місце зміна істотних умов праці, що потребує попереднього повідомлення не пізніше ніж за два місяці.

Не дивлячись на вказані аргументи відповідач наказом № 57-к від 20 квітня 2017 року звільнив його з посади столяра за прогул.

З врахуванням заяви про доповнення позовних вимог від 29.09.2017 року просив зобов»язати відповідача змінити формулювання звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 28 КЗпП України, зобов»язати відповідача провести розрахунок та виплатити вихідну допомогу при звільненні відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку 9600 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 2016 рік в сумі 1635 грн., за 2017 рік в сумі 1057 грн., а також середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки (а.с. 43-45).

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ "ОПК Планета здоров»я" про зміну формулювання звільнення та зобов"язання вчинити дії - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_4, вважає оскаржуване рішення ухваленим з порушенням норм матеріального права, за недоведеності обставин справи та причин звільнення.

Вважає, що факт невиконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного заробітку, яке набрало законної сили, є підставою для звернення працівника із заявою про звільнення на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України.

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6, який підтвердив, що ОСОБА_2 в 2015 році не надавалась чергова відпустка, а також, що графік роботи столярів був 2 дні по 12 годин з 08 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. з відпочинком два дні.

Звертає увагу на те, що наказом від 03.04.2017 року ОСОБА_2 переведений в інший структурний підрозділ із зміною режиму графіку роботи по 8 год., при цьому відповідач не надав жодних доказів, мотивації виробничої необхідності переводу ОСОБА_2 в інший підрозділ чим порушив вимоги ст. 32 КЗпП України.

Покликаючись на правові позиції Верховного Суду України зазначає, що в разі, якщо вказані працівником причини порушення працедавцем законодавства не підтверджується або не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору (справа № 6-157цс12 постанова від 20.02.2013 р.).

Вважає, що подав належні та беззаперечні докази порушення керівництвом відповідача норм законодавства про працю.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача Солопатича В.В. на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що факт відсутності позивача на робочому місці протягом зазначеного в наказі строку підтверджується численними актами, тому позивача було звільнено з роботи на підставі наказу № 57-к від 20.04.2017р., звільнення вважав законним, оскільки на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підставі наказу № 24-к від 01.06.2016 року прийнятий на роботу в ТзОВ «ОКП «Планета здоров»я» столяром.

Наказом № 22-к від 03.04.2017р. «Про переміщення працівників» ОСОБА_2, у зв'язку з виробничою необхідністю, переміщений у відділ прийому та розміщення ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» з 03.04.2017р. без змін умов оплати праці (а.с. 35).

Заявою від 03.04.2017 року позивач ОСОБА_2 просив змінити графік з 08 год 00 хв. до 17 год 00 хв. (а.с. 66).

04.04.2017 року ОСОБА_2 подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, у зв'язку із не виконання роботодавцем законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, дату написання заяви просив вважати останнім днем роботи (а.с. 9).

04.04.2017 року позивачу ОСОБА_2 на його заяву надано відповідь за № 82 «Про відсутність порушень законодавства про працю», зміст якої зводиться до того, що ТзОВ «Планета здоров»я» не вбачає порушень законів про працю, позивачу запропоновано припинити трудові відносини на підставі п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП або на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП.

З пропозицією припинити трудові відносини в запропонованому порядку позивач ОСОБА_2 не погодився, про що власноручно зробив запис на відповіді (а.с. 10).

З матеріалів справи вбачається, що відповідній заяві позивача про звільнення передували заява ОСОБА_2 про отримання дозволу на спізнення з підстав необхідності вирішення питання по виконанню судового рішення, надання невикористаної щорічної відпустки (а.с. 7-8).

З приводу порушень ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» позивача ОСОБА_2 звертався в Дрогобицький відділ поліції РУНП у Львівській області та надавав відповідні пояснення (а.с. 12, 30).

На повідомлення відповідача ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» щодо дачі пояснення з приводу відсутності на роботі 05 квітня 2017 року, позивач ОСОБА_2 зазначив, що подав 04.04.2017 року заяву про звільнення, в цей же день підписав обхідний лист, однак процедура звільнення не була проведена (а.с. 13, 14).

Зазначене пояснення надіслано відповідачу ТзОВ «ОПК «Планета здоров»я» та отримано останнім 14.04.2018 року (а.с. 15).

Наказом від 20 квітня 2017 року № 57-к «З особового складу» ОСОБА_2, столяра з 20 квітня 2017 року було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Підставою стали Акти № 4 від 05.04.2017р., № 5 від 06.04.2017р., № 6 від 07.04.2017р., №8 від 11.04.2017р., № 9 від 12.04.2017 року, № 10 від 13.04.2017р., № 11 від 14.04.2017 року., № 12 від 18.04.2017 року, № 13 від 19.04.2017р., № 14 від 20.04.2017р., які зафіксували факти невиходу ОСОБА_2 на роботу після написання заяви (а.с. 67-78).

Зазначений наказ власне став підставою для звернення до суду, оскільки позивач вважає, що мав бути звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зі звільненням не погоджується, просить змінити підставу звільнення та зобов'язати відповідача провести усі необхідні виплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за вказаною підставою значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають.

Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 вже був звільнений та поновлений на роботі на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду м. Львова від 29 березня 2017 року, яке набрало законної сили (а.с. 6, 46-47).

Разом з цим, з врахуванням наказу від 03.04.2017 року та платіжного доручення від 13.04.2017 року № 3750, рішення суду про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку виконано, тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

В свою чергу, відповідно до ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Звертаючись з позовними вимогами позивач ОСОБА_2, як на підставу своїх вимог покликався на незаконне переміщення, яке на його думку, полягало у неповідомленні його завчасно про зміну режиму роботи.

Як зазначено вище, наказом № 22-к від 03.04.2017р. «Про переміщення працівників» ОСОБА_2, у зв'язку з виробничою необхідністю, переміщений у відділ прийому та розміщення ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» з 03.04.2017р. без змін умов оплати праці (а.с. 35).

Відповідно до п. 5.1. посадової інструкції столяра ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» режим роботи столяра визначається згідно із Правилами внутрішнього трудового розпорядку, встановленими на Товаристві (а.с. 58-59).

В свою чергу, згідно із п. 5.3. Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників, на виробництві встановлений наступний режим: у всі робочі дні початок роботи - 09 год. 00 хв., закінчення роботи - 18 год. 00 хв.

Жодних доказів про те, що для столярів ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» був встановлений інший режим роботи, ніж визначений Правилами внутрішнього трудового розпорядку, суду не надано, відтак доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наказом № 22-к від 03.04.2017 року мало місце переміщення позивача ОСОБА_2 на тому ж підприємстві на інше робоче, що не потребує згоди працівника, а також про таке переміщення не було необхідності повідомляти позивача за два місяці.

Крім цього, не вбачає колегія суддів порушення законодавства про працю відповідачем і у випадку відмови позивачу у наданні відпустки на підставі заяви від 04 квітня 2017 року з 05 квітня 2017 року, оскільки відповідно до п. 5.10. Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників черговість надання щорічних відпусток встановлюється адміністрацією підприємства з урахуванням необхідності забезпечення нормальної роботи підприємства і сприятливих умов для відпочинку працівників. Графік відпусток складається на кожний календарний рік не пізніше 10 січня поточного року і доводиться до відома усіх працівників під підпис. Заява на відпустку подається працівником у відділ кадрів за два тижні до початку відпустки.

З врахуванням того, що позивач ОСОБА_2 був звільнений та поновлений на роботі на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду м. Львова від 29 березня 2017 року, лише наказом від 03.04.2017 року виконано рішення в частині поновлення на роботі, відтак задовольнити його заяву про надання відпустки з 05 квітня 2017 року у роботодавця не було можливості.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Невихід на роботу у зв'язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника

Наказом від 20 квітня 2017 року № 57-к «З особового складу» ОСОБА_2, столяра з 20 квітня 2017 року було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Підставою стали Акти № 4 від 05.04.2017р., № 5 від 06.04.2017р., № 6 від 07.04.2017р., №8 від 11.04.2017р., № 9 від 12.04.2017 року, № 10 від 13.04.2017р., № 11 від 14.04.2017 року., № 12 від 18.04.2017 року, № 13 від 19.04.2017р., № 14 від 20.04.2017р., які зафіксували факти невиходу ОСОБА_2 на роботу після написання заяви (а.с. 67-78).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, оскільки позивач самовільно, без погодження з відповідачем не вийшов на роботу з 05 квітня 2017 року, тобто вчинив прогул, у зв'язку із чим його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.

Доводи апелянта про те, що після написання заяви про звільнення йому не видали трудову книжку, відтак він змушений був звернутися 06.04.2017 року в Дрогобицький відділ поліції за допомогою в поверненні трудової книжки, є безпідставними, оскільки, як зазначено вище, наказ про звільнення виданий ТзОВ «ОПК Планета здоров»я» лише 20 квітня 2017 року, цього ж дня ОСОБА_2 направлено повідомлення про його звільнення та необхідністю звернутися за трудовою книжкою, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с. 81), відтак не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 січня 2018 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 червня 2018 року.

Головуючий : А.В. Ніткевич

Судді : С.М. Бойко

С .М. Копняк